Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ѕроблема ц≥л≥сност≥ ≥ структурност≥ в медицин≥. ќдиночне, особливе ≥ загальне. —уть ≥ €вище. ѕроблема одиночного ≥ загального, сутност≥ ≥ €вища в медицин≥




Ќаукова картина св≥ту вимальовувалас€ не лише за допомогою п≥знанн€ основних закон≥в д≥алектики, але ≥ таких дуже важливих ≥ загальних закон≥в д≥алектики, що виражаютьс€ парними категор≥€ми, €к загальний закон причинност≥, закон про€ву необх≥дност≥ у форм≥ випадковост≥, закон взаЇмозалежност≥ форми ≥ вм≥сту ≥ структурноњ орган≥зац≥њ матер≥альних систем, закон про€ву сут≥ в €вищах ≥ визначальн≥й рол≥ сут≥ по в≥дношенню до €вищ, рухи п≥знанн€ в≥д сут≥ першого пор€дку до сут≥ другого, третього.

∆одна наука не може об≥йтис€ без ф≥лософських категор≥й, значенн€ €ких розкриваЇтьс€ д≥алектичним матер≥ал≥змом. —пец≥альн≥ ж науков≥, у тому числ≥ медичн≥, категор≥њ збагачують загальн≥ ф≥лософськ≥ категор≥њ, будучи њх природничонауковим продовженн€м ≥ обгрунтуванн€м. Ћ≥кар≥ не можуть п≥дм≥нити ф≥лософськими категор≥€ми медичн≥ ≥ отримати у ф≥лософ≥њ в≥дпов≥дь на питанн€, €к л≥кувати того або ≥ншого хворого ≥ €кий йому виписати рецепт.

јле за допомогою ф≥лософських категор≥й ≥ тих принцип≥в, €к≥ вони виражають, медики розкривають об'Їктивну д≥алектику виникненн€, теч≥њ ≥ результату захворювань, личить найкращим ≥ найкоротшим дорогою до встановленн€ д≥йсного д≥агнозу ≥ прогнозу хвороби, з'€суванн€ об'Їктивних процес≥в, що в≥дбуваютьс€ в життЇд≥€льност≥ людського орган≥зму, ≥ забезпеченн€ його здоров'€.

¬елике значенн€ дл€ медицини мають, зокрема, так≥ ф≥лософськ≥ категор≥њ, €к одиничне ≥ загальне, частина ≥ ц≥ле. « останн≥ми пов'€заний принцип ц≥л≥сност≥, що граЇ виключно важливу роль в п≥знанн≥ процес≥в, що в≥дбуваютьс€ в орган≥зм≥ в норм≥ ≥ патолог≥њ.

—в≥тогл€дне ≥ методолог≥чне значенн€ категор≥й саме ≥ пол€гаЇ в тому, що вони пронизують весь процес наукового мисленн€, ус≥ сфери знанн€ ≥ дозвол€ють правильно в≥дображувати надто складн≥, суперечлив≥ процеси матер≥ального ≥ духовного св≥ту.

ѕерше, що привертаЇ до себе увагу, коли ми сприймаЇмо навколишн≥й св≥т, - це його м≥нливе €к≥сне ≥ к≥льк≥сне р≥зно-мањтт€. —в≥т Їдиний, але в≥н ≥снуЇ у вигл€д≥, сукупност≥ р≥зних речей, €вищ, под≥й, що мають своњ ≥ндив≥дуальн≥, неповторн≥ ознаки. ¬с≥ ц≥ характеристики предмет≥в та €вищ охоплюютьс€ завд€ки д≥алектиц≥ категор≥йзагальне - особливе - одиничне.

≤снуванн€ окремих, в≥дмежованих один в≥д одного в простор≥ ≥ час≥ предмет≥в ≥ €вищ, що мають ≥ндив≥дуальну €к≥сну ≥ к≥льк≥сну визначен≥сть, характеризуЇтьс€ категор≥Їюодиничного.¬ категор≥њ одиничного (чи окремого, ≥ндив≥дуального) ф≥ксуютьс€ окрем≥ реч≥ та €вища, €к≥ характеризуютьс€ в≥дпов≥дними просторовими й часовими межами. ÷€ категор≥€ ви€вл€Ї те, що в≥др≥зн€Ї один об´Їкт в≥д ≥ншого, що властиве т≥льки даному об´Їкту. Ѕудь-€кий предмет ≥ процес Ї т≥льки моментом €коњсь ц≥л≥сноњ системи. ∆одна р≥ч, жодне €вище не ≥снують сам≥ по соб≥. ¬они не можуть н≥ виникнути, н≥ зберегтис€, н≥ зм≥нитис€ поза зв´€зком з безл≥ччю ≥нших речей, €вищ.

ќдиничне ≥снуЇ €к д≥алектична протилежн≥сть ≥ м≥ра загального, €к спос≥б бутт€ загального. —п≥льн≥сть властивостей ≥ в≥дношень речей ви€вл€Їтьс€ у категор≥њзагального,що ф≥ксуЇ об´Їктивно ≥снуючу под≥бн≥сть м≥ж предметами, €вищами та процесами, у межах конкретноњ €к≥сноњ визначеност≥.  атегор≥€ загального в≥дображуЇ под≥бн≥сть властивостей, стор≥н об´Їкта, зв´€зок м≥ж елементами, частинами даноњ системи, а також м≥ж р≥зними системами. «агальне може виступати у вигл€д≥ под≥бност≥ властивостей, в≥дношень речей, €к≥ становл€ть певний клас, числен≥сть, заф≥ксованих, наприклад, у таких пон€тт€х, €к "дерево", "тварина", "людина".

«агальне не ≥снуЇ до ≥ поза одиничним, так само одиничне не ≥снуЇ поза загальним. ¬с€кий об´Їкт Ї Їдн≥стю загального ≥ одиничного. Ѕудь-€ке загальне, €к правило, ви€вл€Ї лише частинку, але саму сутн≥сть окремого. “ому окреме неповне, воно входить у загальне не вс≥Їю р≥зноман≥тн≥стю своњх специф≥чних ≥ндив≥дуальних одиничних властивостей, а лише окремими рисами. ќкреме б≥льш багате, р≥зноман≥тн≥ше загального, але загальне глибше.

Ќ≥би сполучною ланкою м≥ж одиничним ≥ загальним виступаЇ особливе. ” категор≥њ особливого в≥дображаЇтьс€ момент д≥алектичноњ Їдност≥ загального ≥ одиничного; особливе виступаЇ €к конкретний ви€в загального. ¬ особливому долаЇтьс€ одноб≥чн≥сть €к одиничного, так ≥ загального. ќсобливе позначаЇ диференц≥ац≥ю €к≥сноњ визначеност≥, виступаЇ €к Їдн≥сть сутност≥ ≥ €вища.

«агальне не привноситьс€ в одиничне з сфери чистоњ думки. ≤ в≥дм≥нн≥сть, ≥ Їдн≥сть (загальне) властив≥ самим предметам ≥ €вищам реального св≥ту. Ѕудь-€ка р≥ч ≥ в≥дм≥нна в≥д ус≥х ≥нших, ≥ разом з тим у чомусь схожа на них, маЇ властивост≥, сп≥льн≥ з ≥ншими речами. —п≥льн≥сть ≥ в≥дм≥нн≥сть - це в≥дношенн€ об´Їкта до самого себе ≥ до ≥нших, €ке характеризуЇ стал≥сть ≥ м≥нлив≥сть, р≥вн≥сть ≥ нер≥вн≥сть, под≥бн≥сть ≥ несхож≥сть, однаков≥сть ≥ неоднаков≥сть, повторюван≥сть ≥ неповторюван≥сть, неперервн≥сть ≥ перервн≥сть його властивостей, зв´€зк≥в, в≥дношень, тенденц≥й розвитку. «агальне може виступати €к особливе. ўодо одиничного (наприклад Ўевченко) особливе (скаж≥мо, украњнець) Ї загальним, по в≥дношенню до ще б≥льшоњ сп≥льност≥ (людство) воно може бути одиничним.

«агальне ≥ його в≥дношенн€ до одиничного по-р≥зному тлумачитьс€ у р≥зних ф≥лософських системах. ћетаф≥зично мисл€ч≥ ф≥лософи звичайно в≥дривали одиничне в≥д загального ≥ протиставл€ли њх одне одному. ¬ епоху середн≥х в≥к≥вном≥нал≥сти(Ѕеренгар≥й “урський, –осцел≥н, ќккам, ƒунс —котт) твердили, що загальне не маЇ н≥€кого реального ≥снуванн€, що воно Ї т≥льки слово, реально ≥снують т≥льки окрем≥ реч≥ з њхн≥ми властивост€ми, в≥дношенн€ми.–еал≥сти(јн-сельм  ентербер≥йський, ‘ома јкв≥нський), навпаки, вважали, що загальн≥ пон€тт€ ≥снують реально €к €к≥сть духовноњ сутност≥ речей, що вони передують окремим предметам ≥ можуть ≥снувати незалежно в≥д них.

ќб´Їктивний ≥деал≥зм(ѕлатон, √егель, неотом≥сти та ≥н.) розгл€даЇ загальне €к самост≥йну духовну сутн≥сть, €ка н≥би породжуЇ одиничне. —уб´Їктивний ≥деал≥зм (ём, Ѕеркл≥, неопозитив≥сти та ≥н.) взагал≥ заперечуЇ реальн≥сть загального, а одиничне тлумачить €к комплекси в≥дчутт≥в суб´Їкта.

ќб´Їктивно одиничне, особливе ≥ загальне не ≥снують ≥зольовано одне в≥д одного.

«агальн≥сть аж н≥€к не н≥велюЇ ≥ндив≥дуальн≥сть под≥й. ¬она т≥льки св≥дчить про те, що ц€ неповторна ≥ндив≥дуальн≥сть -конкретна форма ви€вленн€ ≥стотно загального.

 онкретною формою свого ≥снуванн€ одинична р≥ч зобов´€зана т≥й систем≥ законом≥рних, усталених зв´€зк≥в, усередин≥ €ких вона виникла й ≥снуЇ у своњй €к≥сн≥й визначеност≥. Ќад одиничним пануЇ загальне, ц€ "влада" загального не Ї чимось надприродним. јле, ≥снуючи ≥ розвиваючись за законом загального, одиничне разом з тим Ї передумовою загального. Ќаприклад, у розвитку живоњ природи орган≥зм шл€хом ≥ндив≥дуальноњ м≥нливост≥ набуваЇ €коњ-небудь новоњ ознаки, а пот≥м ц€ одинична ознака може бути передана дал≥ ≥ з часом стати ознакою вже не окремоњ особи, а њх р€ду, тобто стати властив≥стю р≥зновиду в рамках даного виду. ƒал≥ цей р≥зновид теж перетворюЇтьс€ на новий вид. ќтже, ознака з одиничноњ стаЇ загальною, видовою. ¬ розвитку орган≥зм≥в в≥дбуваютьс€ ≥ пр€мо протилежн≥ процеси, коли та або ≥нша видова ознака починаЇ в≥дмирати, атрофуватис€. “ака ознака стаЇ властив≥стю лише небагатьох орган≥зм≥в, а пот≥м може ≥снувати т≥льки €к вин€ток - у вигл€д≥ атав≥зму. “ут загальне перетворилось на одиничне.ƒ≥€ загального €к законом≥рност≥ ви€вл€Їтьс€ в одиничному ≥ через одиничне.

ѕравильне врахуванн€ д≥алектики одиничного, особливого, загального маЇ величезне практичне значенн€. ƒосл≥дженн€ в науц≥ може йти двома шл€хами: шл€хом сходженн€ в≥д одиничного €к в≥дправного пункту руху думки до особливого ≥ в≥д останнього до загального, а також сходженн€ в≥д загального до особливого ≥ в≥д останнього до одиничного. ѕринципове вир≥шенн€ питанн€ про д≥алектику одиничного, особливого ≥ загального вказуЇ шл€х п≥знанн€, руху думки в≥д конкретноњ, одиничноњ властивост≥, боку предмета, €вища до ви€вленн€ загального. ¬становленн€ загального - одна з найважлив≥ших ц≥лей наукового п≥знанн€, бо форма "загальност≥" у природ≥ - це закон, тобто закон завжди ви€вл€Їтьс€ в загальному, через загальне, за допомогою загального. ” цьому пол€гаЇ гносеолог≥чний зм≥ст п≥знанн€ загального.

ќтже, п≥знанн€ рухаЇтьс€ в≥д одиничного (конкретного) до особливого ≥ дал≥ до загального (науковоњ абстракц≥њ), до встановленн€ закону, пот≥м навпаки, виход€чи ≥з загального, до по€сненн€ ≥ уточненн€ особливого ≥ одиничного. «нанн€ загального закону, його зв´€зку з одиничним в≥дкриваЇ можлив≥сть дл€ наукового передбаченн€. ¬оно Ї необх≥дною умовою дл€ ц≥леспр€мованого досл≥дженн€ ≥ усп≥шного розвитку науки.

¬рахуванн€ д≥алектичноњ взаЇмод≥њ одиничного, особливого маЇ важливе значенн€ ≥ в осмисленн≥ сусп≥льного житт€. јбсолютизац≥€ загальних ≥стин, невм≥нн€ конкретно анал≥зувати ≥ враховувати особливост≥ кожного об"Їкта приводить до догматизму.

“аким чином,д≥алектичний взаЇмозв´€зок одиничного, особливого ≥ загальногови€вл€Їтьс€ в таких моментах:

♦ ѕо-перше, кожний предмет, €вище Ї Їдн≥сть одиничного, особливого ≥ загального. ” п≥дірунт≥ цього €вища лежить матер≥альна Їдн≥сть св≥ту, загальний зв´€зок речей, невичерпн≥сть структури ≥ властивостей навколишньоњ д≥йсност≥. ќднак над одиничними ≥ особливими рисами в конкретн≥й реч≥ начебто "пануЇ" загальне.

♦ ѕо-друге, загальне не ≥снуЇ без зв´€зку з одиничним, окремим ≥ ви€вл€Їтьс€ т≥льки через нього. Ѕ≥олог≥чн≥ види тварин св≥ту ≥снують у конкретних ≥ндив≥дах.

♦ ѕо-третЇ, одиничне не ≥снуЇ ≥накше, €к у тому зв´€зку, що веде до загального.

♦ ѕо-четверте, будь-€ке загальне приблизно охоплюЇ окрем≥ предмети, а будь-€ке окреме неповно входить у загальне. ќкреме входить у загальне лише основними рисами, властивост€ми, законом≥рност€ми. “ому окреме багатше, р≥зноман≥тн≥ше в≥д загального, але останнЇ глибше, суттЇв≥ше дл€ розум≥нн€ одиничного.

♦ ѕо-п´€те, у процес≥ розвитку св≥ту спостер≥гаЇтьс€ перетворенн€ одиничного на загальне, а загального - на одиничне.

—утн≥сть ≥ €вище-це категор≥њ, €к≥ ви€вл€ють р≥зн≥ сторони речей, ступен≥ п≥знанн€, р≥зний р≥вень глибини розум≥нн€ об´Їкта.–ух людського п≥знанн€ йде в≥д зовн≥шньоњ форми предмета до його внутр≥шньоњ орган≥зац≥њ. ѕ≥знанн€ об´Їкта починаЇтьс€ з установленн€ зовн≥шн≥х властивостей предмета. ¬становленн€ њхн≥х причин та ≥нших глибинних, законом≥рних в≥дношень ≥ властивостей ≥ Ї переходом до розкритт€ сутност≥. Ћог≥ка розвитку п≥знанн€ ≥ потреби сусп≥льноњ практики привели людину до необх≥дност≥ суворо в≥др≥зн€ти те, що становить сутн≥сть об´Їкта, в≥д того, €ким в≥н нам здаЇтьс€.

ўо означаЇ зрозум≥ти сутн≥сть €кого-небудь об´Їкта? ÷е значить зрозум≥ти причину його виникненн€, закони його ≥снуванн€, властив≥ йому внутр≥шн≥ суперечност≥, тенденц≥њ розвитку, його визначальн≥ властивост≥.  атегор≥€ сутност≥ ви€вл€Їголовне, основне, визначальнеу предмет≥, таке, що зумовлене глибинними, необх≥дними, внутр≥шн≥ми зв´€зками й тенденц≥€ми розвитку ≥ п≥знаЇтьс€ на р≥вн≥ теоретичного мисленн€. —утн≥сть того чи ≥ншого процесу можна розкрити з р≥зними ступен€ми повноти. Ќаше мисленн€ рухаЇтьс€ не т≥льки в≥д €вища до сутност≥, а й в≥д менш глибокоњ до дедал≥ глибинноњ сутност≥.

¬ античн≥й ф≥лософ≥њ сутн≥сть тлумачилась €к "початок" розум≥нн€ речей ≥ разом з тим €к джерело њх реального генезису, а €вище - €к видимий, ≥люзорний образ речей або €к те, що ≥снуЇ лише "на думц≥". «г≥дно з ƒемокр≥том, сутн≥сть речей нев≥дд≥льна в≥д самоњ реч≥ ≥ походить з атом≥в, з €ких вона складаЇтьс€. «а ѕлатоном, сутн≥сть ("≥де€") не зводитьс€ до т≥лесно-чуттЇвого бутт€, тобто сукупност≥ конкретних €вищ; вона маЇ надчуттЇвий нематер≥альний характер, в≥чна ≥ неск≥нченна. ” середньов≥чн≥й ф≥лософ≥њ сутн≥сть р≥зко протиставл€Їтьс€ €вищу: нос≥Їм сутност≥ виступаЇ Ѕог.

≤деал≥сти або взагал≥ заперечують реальне ≥снуванн€ сутност≥, або в≥дкидають њњ матер≥альн≥сть. Ќе визнавали ≥снуванн€ сутност≥, наприклад, Ѕеркл≥, ћах, јвенар≥ус, а також сучасн≥ ф≥лософи-неопозитив≥сти: –ассел, Ў≥ллер та ≥н. –ассел, наприклад, так м≥ркуЇ з приводу того, маЇ людина сутн≥сть або не маЇ. "ўо собою €вл€Ї м≥стер —м≥т?" - питаЇ в≥н. ≤ в≥дпов≥даЇ: " оли ми дивимось на нього, ми бачимо р€д фарб, коли ми слухаЇмо його, ми чуЇмо сер≥ю звук≥в ≥ вважаЇмо, що, €к ≥ ми, в≥н маЇ думки ≥ почутт€. јле що таке м≥стер —м≥т поза цих €вищ? ѕросто у€вний гачок, на €кий, €к передбачаЇтьс€, нав≥шан≥ €вища. ‘актично €вища не потребують цього гачка".

–€д ≥деал≥ст≥в, наприклад ѕлатон, √егель, —анта€на, ”айтхед, визнають об´Їктивне реальне ≥снуванн€ сутностей, але вважають њх ≥деальними. ” ѕлатона ≥ —анта€ни ц≥ сутност≥ утворюють особливий св≥т, що Ї ≥стинною реальн≥стю, €ка складаЇ вище Ѕутт€. ” √егел€ сутн≥сть Ї пон€тт€м того або ≥ншого предмета, що збер≥гаЇ себе за умов ус≥л€коњ м≥нливост≥. ƒолаючи метаф≥зичне протиставленн€ сутност≥ ≥ €вища, √егель стверджував, що сутн≥сть €вл€Їтьс€, а €вище Ї ви€вленн€м сутност≥. –азом з тим у д≥алектичному ≥деал≥зм≥ √егел€ €вище тлумачитьс€ €к чуттЇво-конкретний ви€в "абсолютноњ ≥дењ", що викликало суперечност≥, €к≥ неможливо розв´€зати.

јгностицизм розриваЇ д≥алектичний зв´€зок сутност≥ ≥ €вища, розгл€даЇ сутн≥сть €к неп≥знаванну "р≥ч у соб≥", що не розкриваЇ себе у €вищах.  ант, визнаючи об´Їктивн≥сть сутност≥ ("реч≥ у соб≥"), вважав, що сутн≥сть принципово не може бути п≥знавана людиною у њњ неповторному ≥снуванн≥. явище, зг≥дно з  антом, Ї не ви€вленн€ об´Їктивноњ сутност≥, а лише спричинене нею суб´Їктивне у€вленн€.

” зах≥дн≥й ф≥лософ≥њ XX ст. категор≥њ сутност≥ ≥ €вища одержують ≥деал≥стичне тлумаченн€: неопозитив≥зм в≥дкидаЇ об´Їктивн≥сть сутност≥, визнаючи реальними т≥льки €вища, "чуттЇв≥ дан≥"; феноменолог≥€ розгл€даЇ €вище €к бутт€, що самови€вл€Їтьс€, а сутн≥сть - €к чисто ≥деальне утворенн€; у екзистенц≥ал≥зм≥ категор≥€ сутност≥ вит≥сн€Їтьс€ пон€тт€м ≥снуванн€, €вище ж трактуЇтьс€ у суб´Їктив≥стському дус≥; у постпозитив≥зм≥ категор≥€ сутност≥ рел€тив≥стичне ≥нтерпретуЇтьс€ €к теоретичний конструкт, зручний дл€ систематизац≥њ факт≥в.

—утн≥сть т≥л ≥ процес≥в, €к правило, прихована, недоступна дл€ безпосереднього спостереженн€, живого спогл€данн€. ќднак через €вища вона виступаЇ на поверхню ≥ може бути сприйн€та органами чутт€ ≥ за допомогою прилад≥в. ” р≥зних умовах сутн≥сть виражаЇтьс€ по-р≥зному, ви€вл€ючи себе в тому або ≥ншому €вищ≥. “а особлива реальн≥сть, €ка становить н≥би "основу" об´Їкта ≥ виступаЇ €к щось ст≥йке, головне в матер≥њ, ≥ Ї сутн≥сть, що ви€вл€Їтьс€ вузловим пунктом внутр≥шнього у зв´€зку вузлових момент≥в, стор≥н об´Їкта. « категор≥Їю сутност≥ т≥сно пов´€зана категор≥€ загального. “е, що Ї сутн≥стю певного класу предмет≥в, Ї водночас сп≥льн≥стю њх.

—уттЇве означаЇ важливе, визначальне в об´Їкт≥. оли ми говоримо про сутн≥сть, то маЇмо на уваз≥ €краз законом≥рне. Ќаприклад, пер≥одичний закон ћенделЇЇва ви€вл€Ї суттЇвий внутр≥шн≥й зв´€зок м≥ж атомною вагою елемента ≥ його х≥м≥чними властивост€ми. —утн≥сть ≥ закон не тотожн≥. —утн≥сть ширша.

ј що таке€вище?÷езовн≥шнЇ ви€вленн€ сутност≥, форма њњ про€ву.Ќа в≥дм≥ну в≥д сутност≥, €ка прихована в≥д людини, €вище лежить на поверхн≥ речей. —утн≥сть €к внутр≥шнЇ протиставитьс€ зовн≥шн≥й, зм≥нн≥й сторон≥ речей.  оли говоритьс€, що €вище - це щось зовн≥шнЇ, а сутн≥сть внутр≥шн€, то маЇтьс€ на уваз≥ не просто нове в≥дношенн€, а об´Їктивна значущ≥сть внутр≥шнього ≥ зовн≥шнього дл€ характеристики самого предмета.

явище не може ≥снувати без того, що в ньому Ї, тобто без сутност≥. ¬ сутност≥ немаЇ н≥чого, що не ви€вл€лос€ б так чи ≥накше. јле €вище €скрав≥ше за сутн≥сть хоча б тому, що воно ≥ндив≥дуал≥зоване, пов´€зане з неповторною сукупн≥стю зовн≥шн≥х умов. ” €вищ≥ ≥стотне пов´€зане з не≥стотним, випадковим.

—утн≥сть ви€вл€Їтьс€ ≥ в безл≥ч≥ €вищ, ≥ в одиничному €вищ≥. ¬ одних €вищах сутн≥сть виступаЇ повно ≥ "прозоро", а в ≥нших завуальовано.

—утн≥сть може розкриватис€ в €вищ≥ адекватно ≥ неадекватно. ™дн≥сть сутност≥ ≥ €вища не означаЇ њхнього зб≥гу; це Їдн≥сть в≥дм≥нного; сутн≥сть завжди прихована за €вищами. ѕри п≥знанн≥ сутност≥ в≥дбуваЇтьс€ перех≥д в≥д чуттЇвого сприйн€тт€, зовн≥шньоњ констатац≥њ та опису €вищ до абстрактного мисленн€ ≥ створенн€ теор≥њ. ” взаЇмов≥дношенн≥ сутност≥ ≥ €вища розкриваЇтьс€ д≥алектика зовн≥шнього ≥ внутр≥шнього, одиничного ≥ загального, в≥дносно ≥стинного ≥ абсолютно ≥стинного.

¬≥дм≥нн≥сть ≥стотного в≥д не≥стотного не абсолютна, а в≥дносна. ” св≥й час, наприклад, ≥стотною властив≥стю х≥м≥чного елемента вважалась атомна маса. ѕот≥м з´€сувалось, що такою властив≥стю Ї зар€д €дра атома. ¬ластив≥сть атомноњ маси не перестала бути ≥стотною. ¬она ≥стотна в першому наближенн≥, будучи сутн≥стю менш глибокого пор€дку, ≥ своЇ по€сненн€ вона д≥стаЇ через зар€д €дра атома. —утн≥сть ви€вл€Їтьс€ в багатьох њњ зовн≥шн≥х про€вах. –азом з тим, у €вищах сутн≥сть може не т≥льки ви€вл€тис€, а й маскуватис€. ¬ процес≥ чуттЇвого п≥знанн€ ми нер≥дко стикаЇмось з тим, що €вища здаютьс€ нам не такими, €кими вони Ї насправд≥. ÷е - видим≥сть, або прозор≥сть. јле видим≥сть не Ї народженн€м нашоњ св≥домост≥. ¬она виникаЇ в результат≥ впливу на суб´Їкт реальних в≥дносин в об´Їктивних умовах спостереженн€. “≥, що визнали обертанн€ —онц€ навколо «емл≥, сприймали видиме €вище за д≥йсне. “аким чином, щоб правильно зрозум≥ти ту чи ≥ншу под≥ю, роз≥братис€ в н≥й, необх≥дна критична перев≥рка даних безпосереднього спостереженн€, ч≥тке розр≥зненн€ у€вного ≥ реального, поверхового й ≥стотного.

≤стор≥€ науки св≥дчить про те, що розум≥нн€ сутност≥ неможливе без урахуванн€ й анал≥зу р≥зних форм њњ про€ву. –азом з тим р≥зн≥ форми вираженн€ сутност≥ не можуть бути правильно осмислен≥ без проникненн€ в њхню "основну" сутн≥сть.

—утн≥сть ≥ €вище - сп≥вв≥дносн≥ категор≥њ.¬они характеризуютьс€ одне через ≥нше.  оли сутн≥сть Ї щось загальне, то €вище - одиничне, що виражаЇ €кийсь момент сутност≥; €кщо сутн≥сть Ї щось глибинне ≥ внутр≥шнЇ, то €вище - зовн≥шнЇ, б≥льш багате ≥ €скрав≥ше; €кщо сутн≥сть Ї щось ст≥йке, необх≥дне, то €вище - б≥льш минуще, м≥нливе, випадкове.

Ќесп≥впаданн€ €вища ≥ сутност≥по€снюЇтьс€ тим, що сутн≥сть €к загальне у свою чергу не повно охоплюЇ окрем≥ €вища. Ѕ≥льш≥сть особливостей ≥ властивостей конкретних предмет≥в сутн≥сть не ви€вл€Ї. ¬ир≥шальну роль у науковому по€сненн≥ самих €вищ в≥д≥граЇ теоретичне мисленн€, €ке, спираючись на дан≥ орган≥в чутт€, спостереженн€, досв≥д, за ц≥Їю р≥зноман≥тн≥стю €вищ в≥дкриваЇ њх внутр≥шн≥, глибинн≥ зв´€зки, тобто сутн≥сть.

ѕ≥знанн€ сутност≥ т≥ла, €вища людиною €вл€Ї собою процес неск≥нченного заглибленн€ в≥д €вища до сутност≥, в≥д сутност≥ першого р≥вн€ до сутност≥ другого р≥вн€ ≥ так дал≥.

ќтже,сутн≥сть ≥ €вище- ун≥версальн≥ об´Їктивн≥ характеристики предметного св≥ту; у процес≥ п≥знанн€ вони виступають €к ступен≥ п≥знанн€ об´Їкта.  атегор≥њ сутност≥ ≥ €вища завжди нерозривно пов´€зан≥:€вище €вл€Ї собою форму ви€вленн€ сутност≥, а вона розкриваЇтьс€ у €вищ≥.ќднак Їдн≥сть сутност≥ ≥ €вища не означаЇ њх сп≥впаданн€, тотожност≥. якби форма ви€вленн€ ≥ сутност≥ речей безпосередньо сп≥впадали, то наука була б непотр≥бною.

явище б≥льш багате, н≥ж сутн≥сть, бо м≥стить у соб≥ не т≥льки ви€вленн€ внутр≥шнього зм≥сту, суттЇвих зв´€зк≥в об´Їкта, але й ус€к≥ випадков≥ в≥дношенн€, особлив≥ риси останнього. явища динам≥чн≥, м≥нлив≥, у той час €к сутн≥сть утворюЇ дещо збережене за ус≥х зм≥н, хоча сутн≥сть ст≥йка в≥дносно €вища, сама вона теж м≥нлива.

“еоретичне п≥знанн€ сутност≥ об´Їкта пов´€зане з розкритт€м закон≥в його розвитку, адже думка людини заглиблюЇтьс€ в≥д €вища до сутност≥, в≥д сутност≥ першого пор€дку до глибшоњ сутност≥ ≥ так без к≥нц€.

—пециф≥чною формою взаЇмов≥дношенн€ сутност≥ ≥ €вища, що ф≥ксуЇ њх суперечливий зв´€зок м≥ж собою, виступаЇ видим≥сть. ”творенн€ р≥зноман≥тних ≥люзорних форм знанн€ ≥ п≥знанн€ в≥дбуваЇтьс€ з причини ототожненн€ видимост≥ ≥ сутност≥, нерозум≥нн€ м≥сц€ ≥ рол≥ видимост≥ у процес≥ ви€вленн€ сутност≥. "ќсл≥пленн€ св≥том видимого" ( . ћаркс) Ї позиц≥€ некритичноњ, апологетичноњ св≥домост≥, що маЇ своњ гносеолог≥чн≥ ≥ соц≥ально-практичн≥ засади. “ому розум≥нн€ д≥алектичного взаЇмозв´€зку сутност≥ ≥ €вища маЇ принципове методолог≥чне значенн€ у зв´€зку з осмисленн€м шл€х≥в формуванн€ наукового св≥тогл€ду, перебудови св≥домост≥, дл€ ви€вленн€ рол≥ ≥ м≥сц€ в цих процесах ф≥лософськоњ теор≥њ ≥ спец≥альних наук, њх необх≥дноњ взаЇмод≥њ.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-09-20; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 9738 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

ѕобеда - это еще не все, все - это посто€нное желание побеждать. © ¬инс Ћомбарди
==> читать все изречени€...

510 - | 533 -


© 2015-2023 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.023 с.