Кількість навчальних годин: 2

Приватний вищий навчальний заклад

“Медичний коледж”

Дисципліна: Основи філософських знань

Тема лекції: «Основні категорії діалектики і проблеми детермінізму, цілісності та структурності в медицині»

Курс: ІІІ

Спеціальність: 5.12020101 "Фармація"

Кількість навчальних годин: 2

Підготувала викладач ___________________Т.О.Борисюк

 

 

Обговорено і затверджено на засіданні циклової комісії гуманітарних та соціально-економічних дисциплін “____” _______________20__р., протокол № ___

Голова циклової комісії _________________ О.М. Шевчук

Актуальність теми:

Діалектика підходить до вивчення предметів і явищ з точки зору іх виникнення та розвитку, вона допомагає знаходити нові грані речей, нові повороти, зв´язки, способи усвідомлення дійсності і тим самим відтворювати її в своїй складності, суперечливості, багатогранності. Діалектика має категоріальний апарат, закони і принципи, котрі адекватно відображають у мисленні зміни і взаємопереходи, оскільки самі є рухливими і мінливими.

Мета лекції: формувати в майбутніх спеціалістів уміння й навички володіння основними категоріями діалектики і проблемами детермінізму, цілісності та структурності в професійній галузі на високому рівні, пояснити походження основних категорій діалектики; з'ясувати їх взаємозв»язок із медициною.

План лекції:

Організаційна частина 5 хв.

Вступ 5 хв.

1.Загальна характеристика філософських категорій. Причина і наслідок. Зовнішнє і внутрішнє. Проблема причинності в медицині 25 хв.

2.Необхідність і випадковість. Можливість і дійсність. Значення категорій необхідності і випадковості, можливості і дійсності для медицини. Частина і ціле. Зміст і форма. 25 хв.

3.Проблема цілісності і структурності в медицині. Одиночне, особливе і загальне. Суть і явище. Проблема одиночного і загального, сутності і явища в медицині. 25 хв.

Висновки 5 хв.

 

Література:

Арутюнов В.Ф. Філософія: навч. посіб. — КНЗУ, 2001.

Бичко І.В. Філософія: Курс лекцій. — К., 2003.

Герасимчук А. А., Тимошенко З.І. Курс лекцій з філософії. — К., 1999.

Горлач М.Л. Філософія: підручник. — Х., 2000.

Надольний І.Ф. Філософія: посібник. — К., 2004.

1.Загальна характеристика філософських категорій. Причина і наслідок. Зовнішнє і внутрішнє.

Відомо, що світ, в якому ми живемо, являє собою суцільний взаємозв´язок предметів та явищ. Процес його пізнання здійснюється від абстрактного розуміння причинності (як зв´язку всього) до пізнання конкретних причинних залежностей у різних сферах дійсності, і до дослідження самої категорії причинності. В.Т.Ленін з цього приводу писав, що пройшли тисячоліття перш ніж зародилась ідея "зв´язку всього", "ланцюга причин".Цим самим було встановлено, що світ - це не хаос предметів, процесів і явищ, а впорядковане, взаємопов´язане і взаємообумовлене ціле. Ця впорядкованість світового цілого виступає як закономірність. У світі жодне явище, жоден зв´язок не виходить за межі цієї закономірності. Взаємозв´язок і взаємо обумовленість предметів та явищ різноманітні. Категорії "причина" і "наслідок" узагальнюють і виділяють одну із конкретних і специфічних форм цього взаємозв´язку, зокрема ту, яка вказує на те, що кожне явище чи група взаємодіючих явищ породжує інші явища. Тобто явище, яке викликає до життя інші явища, виступає стосовно другого як причина, В свою чергу, результатом дії причини є наслідок. При цьому слід відрізняти причину від приводу. Привід - це подія, яка безпосередньо передує іншій події, створює можливості для її появи, але не породжує і не визначає її.

Причинно-наслідковий зв´язок має свої особливості, завдяки чому його можна виявити й дослідити. Однією з них є певне слідування явиш у часі: причина передує наслідку. Це визначається тим, що між причиною й наслідком існує "генетичний" зв´язок. На певному ступені розвитку причина породжує наслідок. Проте не можна вважати, що причинно-наслідковий зв´язок установлюється лише на основі послідовності явищ у часі.

Перевірку стосовно причинності та її обґрунтованості здійснює людська практика. Не всяка послідовність явищ у часі є зв´язком причини й наслідку. До неї можна віднести лише ту, при якій існує зв´язок породження одного явища іншим. Послідовність у часі є лише зовнішньою ознакою причинно-наслідкових зв´язків.

Важливим моментом цього зв´язку є його необхідний характер. Це означає, що певна сукупність причин і умов викликає певні наслідки. В цьому й полягає тотожність причин і наслідку, тобто зміни в причині ведуть до зміни в наслідку, що повторюється при певних умовах. Проте необхідний характер причинно-наслідкового зв´язку слід відрізняти від необхідності, бо є випадкові зв´язки причини і наслідку.

Саме суттєві, тривкі причинно-наслідкові зв´язки виступають як необхідність, як закон даного кола явищ. Це не означає, що категорія "закон" фіксує лише причинно-наслідковий зв´язок. Вона може одночасно фіксувати як зв´язок суттєвих явищ (зв´язок форми і змісту), так і тенденцію, напрям розвитку тощо.

Характеристика причинно-наслідкового зв´язку включає в себе визнання її об´єктивного характеру, що органічно випливає із передумови про єдність матеріального світу. Субстанцією світу є матерія, шо постійно змінюється й існує об´єктивно. Отже, причинний зв´язок матеріальних явищ є об´єктивним, як і сама субстанція. Що стосується суб´єктивних причин історичних подій, то їх наявність не суперечить об´єктивному характеру причинності, оскільки вони теж породжуються матеріальними факторами, та й самі суб´єктивні причини не виходять за межі об´єктивної причинності (від людей не залежить форма причинного зв´язку). За певною причиною, при певних умовах завжди наступає конкретний наслідок.

Послідовний матеріалізм завжди виступав і виступає з позицій детермінізму, тобто визнання загального характеру причинності, її об´єктивного характеру. Ідеалізм же, навпаки, заперечує причинність, її об´єктивність. Так, Д. Юм зводив причинно-наслідковий зв´язок до психологічної звички, що пояснювалося його нерозумінням ролі практики як моменту причинності. І.Кант же вважав причинність апріорною формою мислення, яка лише вносить порядок в хаос відчуттів суб´єкта. Іноді ідеалісти просто зводять причинність до функціональної залежності та ін.

Проте якщо виходити з того, що в світі панує хаос безпричинних явищ, то де впевненість, що за певною причиною за певних умов наступить певний наслідок. Ляже в кожній голові цей зв´язок причин і наслідків може скластися досить своєрідно.

Заперечення причинності відбувається у формі телеології, різних ідеалістичних вчень, згідно з якими розвиток у світі здійснюється не під впливом внутрішніх причин, а під впливом зовнішньої сили, яка спрямовує цей процес до наперед заданої мети (ентелехія в Арістотеля, телеологія тощо).

У природі, суспільстві ми зустрічаємося з фактами доцільності, але й пізнання їх переконує нас у тому, що вони не викликані наперед заданою метою, яка немовби диктується надприродною силою, а мають місце в результаті дії природних причин. Факт доцільності у живій природі у свій час матеріалістично обґрунтував Ч.Дарвін, а у вищій нервовій діяльності тварин і людини - І.П.Павлов.

Дослідження справжніх причин історичного розвитку і його законів спростувало ідеалістичні вчення, згідно з якими розвиток суспільства є хаосом взаємодій розрізнених індивідів, що підкоряються волі начальства чи критично мислячій особистості. Воно відкинуло й метафізичне розуміння зв´язку причини і наслідку як застиглих, ізольованих протилежностей, виключених із загального зв´язку явищ. Згідно з науковим вченням суспільство є жорстко детермінованим процесом, який відбувається під впливом змін у способі виробництва матеріальних благ, вирішальна роль в якому належить народу.

Дія причини завжди залежить від умов, тому вона й змінюється зі зміною останніх. Одна й та сама причина за різних умов може породжувати різні наслідки, і навпаки. Наприклад, кінь може впасти як від швидкої їзди, так і від довгого стояння в конюшні.

В універсальній взаємодії світового цілого причина і наслідок переплітаються між собою. Звідси випливає, що наслідок може породжуватись не однією, а кількома причинами одночасно, і тому слід з´ясувати, як діють окремі причини, встановити основу їх взаємодії (визначальні причини).

У розвитку природи й суспільства слід відрізняти основні та неосновні, головні та неголовні, внутрішні й зовнішні та інші причини. Головні причини визначають хід розвитку в основних, вирішальних моментах. Другорядні - окремі сторони, нюанси наслідку. Наукова філософія надає вирішального значення не зовнішнім, а внутрішнім причинам. Зовнішні причини можуть прискорювати або гальмувати хід розвитку, але не визначають його.

Стосовно суспільства крім об´єктивних, виділяють ще й суб´єктивні причини. До об´єктивних відносять ті, які не залежать від волі І свідомості людей. До суб´єктивних - діяльність різних партій, формування класових завдань та ін. Як відомо, події в історії не проходять повз людську діяльність. Якщо об´єктивні передумови є в наявності, тоді суб´єктивний фактор стає вирішальним.

 

Взаємозв´язок причини і наслідку передбачає їх взаємо перехід, оскільки в ході загального розвитку причина може виступати як наслідок попереднього (того, що його породило) явища, а наслідок є причиною, яка породжує інші дії.

У свою чергу, наслідок не залишається пасивним стосовно причини, що його породила, а активно впливає на останню. Наприклад, розвиток промисловості позитивно впливає на розвиток сільського господарства і навпаки.

Із сказаного можна зробити висновок, що категорії причини і наслідку є необхідною умовою пізнання людиною світу.