Internet - глобальна всесвітня мережа, утворена комп'ютерами і локальними комп'ютерними мережами, що використовують різні апаратні й системні платформи. У такому розумінні локальними для Internet є мережі, що охоплюють цілі держави й регіони. В Internet прекрасно уживаються і взаємодіють комп'ютери на базі самих різних процесорів, що використовують різноманітні операційні системи, - це й різні види UNIX, Windows, DOS, Mac OS і багато які інші. Все це різноманіття несумісних по своїй суті платформ утворює єдине ціле в рамках мережі Internet лише завдяки організації фізичного зв'язку комп'ютерів між собою і використанню єдиних базових протоколів обміну даними - TCP (Transmission Control Protocol) і IP (Internet Protocol). Ці протоколи настільки тісно зв'язані один з одним, що часто називаються і розглядаються разом - TCP/IP.
Протоколи в мережі Internet виконують роль угод, які відомі всім взаємодіючим у мережі комп'ютерам і яким вони зобов'язані підкорятися. Необхідність їх використання зумовлена тим, що інформація, передана з одного комп'ютера на іншій, повинна бути, по-перше, правильно прийнята, по-друге, правильно інтерпретована обома комп'ютерами, тому розташування, призначення й зміст кожного байта інформації повинні бути строго визначені - що й забезпечується протоколом обміну даними.
Останнім часом, локальні комп'ютерні мережі великих організацій (intranet) стали використовувати ті ж технології, що й мережа Internet, тобто ґрунтуються на тих же принципах побудови фізичних зв'язків і використовують ті ж протоколи обміну (TCP/IP).
Для організації фізичного і логічного зв'язку комп'ютерів і локальних мереж між собою використовуються всілякі методи. Історично найбільш ранніми з них були з'єднання з використанням мідного кабелю. Із середини 80-х років широкий розвиток одержали лінії на основі оптичного волокна. При цьому збільшилися швидкості обміну й припустимі відстані між вузлами мережі без використання репітерів, тобто повторювачів сигналу, які компенсували загасання сигналу на більших відстанях. Для об'єднання ділянок мережі на дуже більших відстанях використовуються супутникові канали.
На невеликих відстанях (до 50-100 км) застосовуються рішення з використанням радіоканалів там, де прокладка кабелів неможлива або економічно неефективна. Але й зараз існують ділянки мережі, зв'язок між якими відбувається по звичайній телефонній виділеній лінії, з'єднання по який постійне і не переривається із часом, на відміну від з'єднання по телефонній лінії, щокомутується, тобто тої, котрою ми користуємося, піднімаючи трубку телефону й набираючи номер.
Усе вище сказане ставиться до об'єднання вузлових комп'ютерів, тобто постійно підключених до мережі й утворюючих її. Такі комп'ютери одержали назву Хости (Host) мережі. Для визначення Хостів мережі, по яких передається основний трафик всієї Internet, використовується назва кістяк або хребет. Звичайно комп'ютер-хост є частиною локальної мережі провайдеру або великої організації, щомає свій власний вихід в Internet. Для з'єднання локальної мережі з іншою частиною Internet використовуються окремі, звичайні або спеціалізовані комп'ютери, що одержали назву маршрутизатор (router). Ці комп'ютери визначають маршрут проходження інформації в/із Internet і охороняють локальну мережу від необхідності обробляти всю інформацію з Internet на цій ділянці, а з іншого боку, захищають Internet від помилок і збоїв усередині локальної мережі.
Для підключення звичайних користувачів мережі використовуються телефонні лінії. Зв'язок по цих лініях забезпечується використанням модемів - пристроїв для перетворення цифрових сигналів комп'ютера в аналоговий сигнал телефонної лінії, а також зворотного перетворення.
На жаль, характеристики телефонної лінії як середовища передачі інформації такі, що в цей час швидкість обміну інформацією з них практично досягла своєї теоретичної межі. Адже саме швидкість з'єднання комп'ютера з комп'ютером провайдеру в основному й визначає загальну швидкість обміну даними в мережі. Звичайні сучасні модеми дозволяють передавати й приймати дані зі швидкістю 57600 біт/с. Однак дослідження з розробки нових методів і середовищ передачі цифрових сигналів тривають. Багатообіцяючими є результати розробок англійських і канадських учених і фахівців з використання звичайної електричної мережі для передачі цифрової інформації. Як реальна альтернатива цієї технології на найближчі роки стала технологія ISDN (Integral Service Digital Network), уже кілька років застосовується в США й країнах Європи. Стандартним значенням пропускної здатності ліній ISDN є 57 600 біт/с.
