Інформаційний аспект підвищення ефективності державного управління соціальною сферою

Світова суспільствознавча думка другої половини ХХ ст. розглядає усі парадигми, які відбуваються у світі в певних межах, а саме: аграрне суспільство; індустріальне суспільство; інформаційне суспільство (постіндустріальне). Можна сказати, що ми живемо в сучасному інформаційному суспільстві, де важливість інформації важко переоцінити, а точніше, вона є однією із базисних основ, які цементують суспільство. “Хто володіє інформацією, той володіє світом” - це аксіома. Особливо важливого значення вона набуває для органів державного управління у сфері соціальної політики, забезпечуючи її раціональність і ефективність. Інформаційне забезпечення є основою, на якій будується управлінська діяльність щодо соціальної сфери держави [41-43].

Інформацію тут варто розглядати як якусь сукупність різних повідомлень, відомостей, статистичних даних щодо соціальних, демографічних та інших взаємовідносин у суспільстві. Ці зведені дані, будучи зібраними, систематизованими і перетвореними в придатну для використання форму, відіграють досить важливу роль для державного управління соціальною сферою. Інформація, яка циркулює в органах державного управління, різнорідна і різноманітна. Вона може належати до зовнішньополітичної, економічної, соціально-політичної і екологічної обстановки. Ці види інформації мають відповідну цінність також для певних регіональних управлінських структур, коли вони виступають як органи, що приймають рішення в межах своєї компетенції. Крім того, вона є основою для нормативних документів. Інформацію в органах державного управління можна класифікувати на різних підставах. В науковій літературі вже робилися спроби класифікації соціально-управлінської інформації при вивченні проблем інформатизації і технологізації соціального простору (Г. Атаманчук, Ю.Батурін). Оскільки соціально-управлінська інформація (як основа державного управління соціальною сферою) є певним відображенням соціальної дійсності, визнано, що її варто класифікувати насамперед залежно від ступеня співвідношення з дійсністю та реальними процесами, які протікають в ній.

Інформація може бути як офіційна, так і неофіційна, загальна і галузева, горизонтальна і вертикальна, регіональна. При поділі інформації всередині органу управління на перше місце ставиться інформація для керівника, на друге - для посадових осіб. Спробуємо визначити головну мету державного управління соціальною сферою в інформаційному просторі. Вона полягає в тому, щоб на основі зібраних вихідних даних отримати кінцеву, оброблену інформацію, яка є основою для прийняття соціально-управлінських рішень. Дана мета досягається вирішенням певних завдань: збір первинної інформації; її збереження; розподіл між структурними підрозділами органу управління та їх працівниками; підготовка до її відпрацювання та усвідомлення; власне опрацювання соціальної інформації; надання органові управління в опрацьованому вигляді; забезпечення прямих і зворотних зв’язків у її циркуляції.

Виходячи з цього інформацію, що циркулює в органах державного управління соціальною сферою, потрібно класифікувати спочатку на рівні структурних підрозділів. Потім варто виділити і розглянути специфічні види соціальної статистики, даних соціального розвитку, різних повідомлень та фактів, які характеризують інформацію, що проходить через органи управління.

Інформацію в структурних підрозділах органу державного управління соціальною сферою можна класифікувати за такими основними ознаками: функціональним призначенням та характером діяльності структурних підрозділів; типовим зв’язком структурного підрозділу і зовнішнього середовища (здійснюється прямий і зворотний зв’язок з обміну інформацією шляхом налагодження постійних контактів із соціальним середовищем, проведення прес-конференцій, брифінгів, інформаційних зустрічей); стосовно цільової функції структурного підрозділу; логічним змістом. Інформація структурного підрозділу може розподілятися на кілька самостійних елементів щодо суб’єктів органу управління, об’єктів його управлінського впливу (регіони, підприємства і організації, громадяни), а саме: особисті (фізичні форми надання інформації); процедури перетворення інформації (вірогідна, соціологічна, моделююча, аналітична, обчислювальна); ступінь перетворення (основна, оброблена в аналітичні і прогнозні записки, аналітичні доповіді, теле-, радіо-, фотоматеріали; скомпонована в інформаційні щотижневики й бюлетені).

Дана класифікація, безумовно, не є вичерпною, але може бути застосована для роботи з державного управління соціальною сферою. Варто зупинитися на іншому важливому моменті, пов’язаному із класифікацією інформації, - це її необхідність. У цілому класифікація дозволяє отримувати досить цінні зведені дані, які є в структурних підрозділах державного апарату, сприяє вирішенню багатьох принципових питань проектування інформаційної системи державного управління й аналізу відповідного забезпечення структурних підрозділів [43].

Відповідно до цього потрібно визначити вимоги щодо інформації як засобу підвищення ефективності державного управління соціальною сферою:

1. Інформація - це стратегічний ресурс. Вона повинна бути повною, актуальною, достовірною, охоплювати весь спектр соціального управління як на державному, так і на регіональному рівні, збиратися регулярно, з певною періодичністю й у необхідних обсягах.

2. Інформація повинна відповідати комбінації цілей, що ставить перед собою управлінська структура, з тими засобами, якими вона має намір їх досягти. Її якість і достатність надають можливість органам державного управління мати перед собою діючий план, визначати реальні й максимально точні цілі соціально-управлінських впливів.

3. Систематизація, обробка, акумулювання й експертиза. Організацію цієї роботи, а також аналіз інформації, яка надходить, її обсяг, якість і актуальність можна покласти на відповідний орган, наприклад інформаційно-аналітичну групу чи відділ. Такий підрозділ поряд із визначенням результативності інформації, яка надходить, повинен прогнозувати її вплив на діяльність органу державного управління соціальною сферою. Говорячи про функціональні обов’язки даної служби, можна виділити наступні побажання: відстеження інформації; узагальнення інформації з конкретного питання; систематизація оцінок конкретної соціальної проблеми; формулювання висновків.

4. Крім офіційної інформаційної системи, повинна використовуватися і неформальна (неофіційна) система. Неформальна система на відміну від формальної не пов’язана структурними обмеженнями і послідовністю окремих операцій.

5. Аксіомою є той факт, що інформація має насамперед потенційну можливість стати корисною для користувача. Реальна цінність інформації виявляється після її використання, часто через кілька років. Отже, принцип, якого дотримуються японські менеджери, є єдино правильним - не поділяти первинну інформацію на потрібну і непотрібну, а збирати всю. В органах державного управління соціальною сферою даний умовивід набуває особливо глибокого змісту.

6. Серед технологічних нововведень, що обіцяють зростання продуктивності праці як рядових співробітників, так і керівної ланки державного управління, хотілося б відзначити наступне нововведення - розширення можливості управління базами даних. Система управління базами даних - це пакет програм, призначений для того, щоб забезпечити системний і гнучкий підхід до організації даних і доступ до них. Існує технологія, що дозволяє накопичувати дані в одній центральній базі і забезпечувати доступ співробітників, фахівців до інформації, яка належить до їх компетенції.

Таким чином, безумовний той факт, що інформаційні системи, інформаційні технології можуть привести до підвищення продуктивності державного управління соціальною сферою. Однак технологія - це не сам успіх, необхідне компетентне, енергійне, відповідальне керівництво. Важливо оцінити варіанти передбачуваного використання інформаційної технології з погляду організаційної системи в цілому. У свою чергу, відповідальність та ефективність державного управління соціальною сферою перебувають у тісному зв’язку і взаємозалежності. Відповідальність - це суб’єктивна складова ефективності управлінської діяльності. Вказуючи на цю взаємозалежність, можна дати наступне її визначення: відповідальність - це цілеспрямованість і здатність суб’єкта до ефективного (результативного) виконання обов’язків і досягнення цілей його діяльності відповідно до суспільних цінностей та сталого соціального розвитку України.