Принципи, цілі та функції державного управління соціальною сферою

До основних принципів належать: наявність цілей; забезпечення зменшення неузгодженості між заданим значенням керованого параметра і його фактичним значенням (негативний зворотний зв’язок); безперервна циркуляція поточної інформації про стан об’єкта управління, а також управлінської інформації з боку суб’єкта управління; узгодження швидкостей зміни заданого і фактичного значень управлінського параметра; замкнутість (цілісність) контуру управління.

Очевидний той факт, що на сьогодні не можна говорити про повне пізнання всіх закономірностей, відносин і взаємозв’язків та опис їх за допомогою принципів. Практичне ж здійснення принципів державного управління не залежить від них самих, а визначається ставленням до них людей. Не настільки важливо знати принципи, а досить важливо вміти ними користуватися в практичній діяльності, у практичному управлінні соціальною сферою. Оскільки принципи державного управління покликані спочатку в науковій, а потім у правовій формі виражати закономірності, відносини, взаємозв’язки, вони об’єктивно існують у державному управлінні і мають особливе значення для його організації і функціонування. Говорячи про технології виявлення й обґрунтування принципів державного управління соціальною сферою, можна запропонувати наступні індикатори вимог: відображати істотні закономірності, відносини і взаємозв’язки; закономірності, відносини і взаємозв’язки повинні бути стійкими; закономірності, відносини і взаємозв’язки мають бути властиві державному управлінню як цілісному соціальному явищу.

Щодо цілей, то до них можна віднести: забезпечення внутрішньої і зовнішньої та соціальної безпеки держави; розвиток і зміцнення суспільних інститутів, які забезпечують стійкий і надійний демократичний розвиток країни; конституційний захист прав і свобод громадян України, загальну адміністративно-правову регуляцію; формування державної політики, спрямованої на підвищення добробуту людей; підтримку позитивної екологічної обстановки; підтримку ринкових механізмів; грамотне, взаємовигідне співробітництво регіонів і центру. Це лише досить загальний огляд тих цілей, яким покликане служити державне управління соціальною сферою..

Розглядаючи аспекти державного управління, можемо їх класифікувати як: онтологічний (цей аспект містить генезис принципів, їх взаємозв’язку з природою, сутністю, місцем і роллю тих закономірностей, відносин і взаємозв’язків, які вони відображають); гносеологічний (аналіз характеру принципів, мови, логіки і структури їх адекватної наукової інтерпретації); методологічний (вказує на механізми теоретичного і практичного застосування принципів).

Державне управління соціальною сферою виконує цілий комплекс функцій, а саме: прогнозування, планування, організації, загального керівництва, оперативного розпорядження та втручання, регулювання, обліку і контролю, перевірки виконання.

Управлінський процес циклічний. Крім цілепокладання, він містить у собі також: планування, пов’язане з розробкою планів соціального розвитку і соціального проектування; організацію дій учасників спільної діяльності, розподіл між ними функцій, завдань; забезпечення виконання прийнятих планів або рішень; координацію діяльності взаємодіючих суб’єктів; стимулювання людей шляхом формування відповідних мотивів і установок; забезпечення контролю за ходом реалізації прийнятої постанови або іншого управлінського документа [21-23].

Багатосуб’єктність соціальної сфери задається багатофункціональністю і багаторівневістю її організації. Як складна, динамічна система вона є сукупністю кількох підсистем (інфраструктурні об’єднання, інститути, населення), що становлять у цілому органічну цілісність. Кожна з підсистем, у свою чергу, складається з безлічі складних елементів, що також утворюють відносно самостійні системи. Зміст державного управління соціальною сферою полягає в координації, гармонізації фундаментальних взаємодій, удосконаленні структури цього надзвичайно складного системного утворення і вимагає участі в управлінні нею значної кількості суб’єктів на всіх рівнях її організації: регіональному, місцевому.

Реалізація завдань управління такою складною системою пов’язана із необхідністю створення досить складної системи управління, яка структурно і функціонально відповідає системі, що управляється. У реальній практиці соціальна сфера на державному рівні управляється через Міністерство праці та соціальної політики України та інші міністерства. На регіональному рівні представлені відповідні головні управління та управління соціального профілю. Однак, незважаючи на таку досить розгорнуту управлінську структуру, ефективність управління соціальною сферою бажає бути кращою. На наш погляд, це пов’язано з тим, що наявність кількох незалежних суб’єктів управління не забезпечує цілісність системи управління соціальним розвитком. Існують також протиріччя між центральними, регіональними і місцевими органами, особливо з приводу виділення коштів на соціальні заходи.

Вважається за доцільне організувати постійну діяльність громадської ради по координації управлінських впливів усіх соціальних міністерств. Можливо, створення на базі провідних міністерств (Мінпраці) постійно діючого органу, який би координував практичні дії усіх державних структур та був би резервом удосконалення управління соціальною сферою. Бажано, щоб такий орган був покликаний точно повторювати функції і структуру соціальної сфери. Важливо також сформувати правові, економічні й організаційні передумови успішної діяльності із соціального відтворення населення для всіх суб’єктів соціальної сфери, включаючи регіональні, місцеві органи влади, керівництво фірм і підприємств, громадські організації й об’єднання.

Державне управління соціальною сферою тісно пов’язане з обробкою значних за обсягом і складних за структурою потоків інформації. Очевидно, що обробити потоки прямої і зворотної інформації, оцінити все розмаїття ситуацій на місцях у єдиному центрі неможливо. Отже, на кожному рівні управління соціальною сферою відповідно до розподілу функцій, завдань, повноважень, відповідальності, компетенції вирішується питання і про інформаційне забезпечення, час обробки даних, терміни прийняття рішень.

В основі забезпечення ефективності управління соціальною сферою лежить уявлення про детермінанти саморуху соціальної сфери, знання законів, принципів її функціонування і розвитку. Як свідчить одна із синергетичних закономірностей, флуктуації і випадкові елементи відіграють основну роль тільки в зоні біфуркації, а в інтервалах між біфуркаціями домінують детерміністські аспекти [25]. Отже, у періоди піднесення або спаду, стабільного розвитку суспільства і проявляються довгострокові тенденції, тому, спираючись на закономірності функціонування соціальної сфери, можна певною мірою спрогнозувати її реакцію на вплив зовнішніх факторів, які виникають, із навколишнього середовища, а також підвищити якість управлінських державних рішень. Аналіз причинних зв’язків сфер громадського життя дозволяє вести мову про полідетермінованість соціальної сфери. Ці зв’язки, які, по суті, складають її середовище так само, як і природно-кліматичні умови, виступають факторами, що визначають якість її функціонування. При цьому вони не є на різних етапах історії сталими і назавжди незмінними. Взаємозв’язок, взаємовплив соціальної сфери і її середовища можуть мати як постійний, так і випадковий характер. Переплетення необхідних і випадкових взаємодій додають їх проявам вірогідний (схоластичний) характер. Компоненти середовища є першим рядом факторів її функціонування або трансформації. Ще одним, поряд із домінантами саморуху та саморозвитку соціальної сфери, є фактори, специфічні для соціального розвитку. Це, насамперед: демографічні, соціально-демографічні, етнічні; національно-етнічні, психологічні; соціально-психологічні характеристики соціальної сфери.