Як свідчить аналіз слідчої та судової практики, вплив на досудове розслідування та судовий розгляд кримінальної справи завжди мали місце з боку зацікавлених осіб. Вплив здійснювався як безпосередньо на слідчого чи суддю, так і на інших суб'єктів кримінального процесу - свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених тощо. Він міг здійснюватися фрагментарно, тобто на окремих етапах кримінально-процесуальної діяльності, а нерідко з моменту порушення кримінальної справи і до завершення провадження в ній на судових стадіях.
В той же час слід пам'ятати, що вплив може реалізовуватися як протидія встановленню істини у кримінальній справі, і як діяльність з метою сприяння встановленню істини, захисту прав і законних інтересів суб'єктів судочинства. Таким чином, вплив на діяльність органів досудового розслідування та судової влади можна поділити на два види: правомірний та неправомірний. Правомірний вплив на діяльність слідчого, судді та інших учасників процесу чітко визначений кримінально-процесуальним законом. Це заявлення клопотань, подання доказів.
Неправомірний вплив - сукупність протиправних та інших дій злочинців і пов'язаних з ними осіб, які спрямовані завадити встановленню істини правоохоронними органами в їхній діяльності з виявлення, розкриття і розслідування злочинів.
Одним з напрямів захисту доказової інформації є обмеження доступу до неї. Ст. 121 КПК України передбачає, що дані досудового слідства можна оголосити лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.
Частина 2 ст. 121 КПК України лише вказує, що в необхідних випадках слідчий попереджає осіб, які присутні при проведенні слідчих дій, про обов'язок не розголошувати без його дозволу даних досудового слідства.
Мабуть слід погодитися з А.Є.Масловим, який відомості, що складають слідчу таємницю, поділяє на 2 види:
1. Відомості, що складають таємницю досудового розслідування при провадженні кожної кримінальної справи, незалежно від виду злочину. Сюди слід віднести інформацію про слідчі версії, тактику проведення слідчих дій.
2. Відомості, віднесення яких до таємниці досудового розслідування залежить від слідчого, дізнавача і прокурора. Так, з урахуванням обставин розслідування слідчий і прокурор можуть віднести до слідчої таємниці відомості про результати окремих слідчих дій, про особистість підозрюваного і обвинуваченого у вчиненні злочину.
Ще одним з напрямів захисту доказів у кримінальному судочинстві є забезпечення безпеки фізичних осіб, які є носіями доказової інформації. Досить актуальним у цьому аспекті є прийняття Верховною Радою України 23 грудня 1993 року Закону "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві". Цей закон був підготовлений з урахуванням законодавчого досвіду розвинутих країн, зокрема законів США "Про контроль над організованою злочинністю" та "Про захист жертв і свідків злочину", які були прийняті відповідно в 1970 та 1984 рр. До заходів безпеки входять: особиста охорона, охорона житла і майна; видача спеціальних засобів індивідуального захисту або сповіщення про небезпеку; заміна документів та зміна зовнішності.
Частина положень цього закону перенесена до діючого КПК України. Так, ст. 52-1 передбачає, що особи, які беруть участь у кримінальному судочинстві, у разі наявності реальної загрози їхньому життю, здоров'ю, житлу чи майну мають право на забезпечення безпеки.
Там само вказується перелік осіб, щодо яких застосовуються заходи безпеки. До них належать:
1)особа, яка заявила до правоохоронного органу про злочин або в іншій формі брала участь у виявленні, запобіганні, припиненні і розкритті злочину;
2)потерпілий або його представник у кримінальній справі;
3)підозрюваний, обвинувачений, захисник і законні представники;
4)цивільний позивач, цивільний відповідач;
5)свідок;
Іншими нормами кримінально-процесуального закону (ст.ст. 52-1, 52-2, 52-3, 52-4, 52-5 КПК України) регулюється порядок застосування і скасування заходів безпеки, права та обов'язки осіб, щодо яких здійснюються заходи безпеки.
