Загальний нагляд

Предметом загального нагляду є:

1) відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами вимогам Конституції України та чинним законам;

2) додержання законів про недоторканність особи, соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи громадян, захист їх честі і гідності, якщо законом не передбачений інший порядок захисту цих прав;

3) додержання законів, що стосуються економічних, міжнаціональних відносин, охорони навколишнього середовища, митниці та зовнішньоекономічної діяльності.

Перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора. Прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контролю і не втручається у господарську діяльність, якщо така діяльність не суперечить чинному законодавству.

Повноваження прокурора

При здійсненні загального нагляду прокурор має право:

безперешкодно входити у приміщення державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ та організацій, до військових частин, установ; мати доступ до будь-яких документів і матеріалів, вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, одержувати інформацію про стан законності і заходи щодо її забезпечення; викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них усних або письмових пояснень щодо порушень закону.

При виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право: опротестувати акти Прем'єр-міністра України, Кабінету Міністрів України, Уряду Автономної Республіки Крим, міністерств, державних комітетів і відомств, виконавчих і розпорядчих органів місцевих Рад народних депутатів, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також рішення і дії посадових осіб; порушувати у встановленому законом порядку кримінальну справу, дисциплінарне провадження або провадження про адміністративне правопорушення; давати приписи про усунення очевидних порушень закону; вносити подання до державних органів, громадських організацій і посадовим особам про усунення порушень закону та умов, що їм сприяли; звертатись до суду або арбітражного суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Протест на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу. У такому ж порядку приноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи.

Письмовий припис про усунення порушень закону вноситься прокурором, його заступником органу чи посадовій особі, які допустили порушення, або вищестоящому у порядку підпорядкованості органу чи посадовій особі, які правомочні усунути порушення.

Подання з вимогами усунення порушень закону, причин цих порушень і умов, що їм сприяють, вноситься прокурором, його заступником у державний орган, громадську організацію або посадовій особі, які наділені повноваженням усунути порушення закону, і підлягає невідкладному розгляду.

У разі порушення закону посадовою особою або громадянином прокурор виносить мотивовану постанову про дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення або про порушення кримінальної справи щодо цих осіб. Постанова про порушення дисциплінарного провадження або провадження про адміністративне правопорушення підлягає розгляду повноважною посадовою особою або відповідним органом у десятиденний строк після її надходження, якщо інше не встановлено законом.

У протесті, поданні, приписі або постанові прокурора обов'язково зазначається, ким і яке положення закону порушено, в чому полягає порушення та що і в який строк посадова особа або орган мають вжити до його усунення.

 

§ 59. Повноваження і форми діяльності місцевих адміністрацій.

Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві і Севастополеві здійснюють місцеві державні адміністрації. Вони виконують свої функції відповідно до законів про їх.

Склад місцевих державних адміністрацій формують глави місцевих адміністрацій, що призначаються на посаді і звільняються від її Президентом України по представленню Кабінету Міністрів України.

Глави місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів, підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні Радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами, а також органами виконавчої влади вищого рівня.

Місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують:

1. виконання Конституції і законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів;

2. законність і правопорядок, дотримання прав і свобод громадян;

3. виконання державних і регіональних програм соціально-економічного і культурного розвитку, програм охорони навколишнього середовища, програм національно-культурного розвитку;

4. підготовку і виконання відповідних бюджетів і програм;

5. звіт про виконання відповідних бюджетів і програм;

6. взаємодія з органами місцевого самоврядування;

7. реалізацію інших наділених державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

 

§ 60. Конституція як основне джерело адміністративного права.

Згідно ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Найвищу юридичну силу має Конституція України. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на її основі і повинні відповідати їй.

Адміністративне право є однією з галузей права, сукупність правових норм, що покликані регулювати в інтересах громадян і держави відносини управлінського характеру. Безпосередніми суб’єктами таких відносин виступають органи державної виконавчої влади всіх рівнів.

Нормативно-правові акти, в яких містяться норми адміністративного права, є джерелами адміністративного права.

Цілком зрозуміло, що Конституція України є основним таким джерелом. Основний Закон, по-перше, поділяє державну владу на законодавчу, виконавчу і судову. Органи виконавчої влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах (зг.статті 6).

Розділ VI (ст.ст.113-120) Конституції присвячений органам виконавчої влади України.

Ст.113 Конституції визначає:

- Кабінет Міністрів України (КМУ) є вищим орган у системі органів виконавчої влади;

- КМУ відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України.

Статтею 114 визнано склад та ієрархію КМУ, порядок призначення його посадових осіб.

Ст.115 описує можливі процедури відставки уряду (КМУ).

В ст.118 вказана організація роботи місцевих державних адміністрацій, що здійснюють виконавчу владу на місцях.

Ст.ст. 116 та 119 окреслюють повноваження відповідно КМУ та місцевих держадміністрацій.

Ст.120 підкреслює, що організація, повноваження і порядок діяльності КМУ, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України.

Розділ ІV (статті 85,87,92,96,97) “Верховна Рада України” та розділ V (ст.106) “Президент України” деталізують відповідно правовідносини виконавчої влади та законодавчої влади, виконавчої влади та Президента України.

 

§ 61. Державний комітет як орган управління.

Державний комітет є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем'єр-міністр України або один із віце-прем'єр-міністрів чи міністрів. Державний комітет вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабміну України та забезпечує її реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання. Державний очолює його голова.

Державні комітети діють на підставі положень, які затверджує Президент України.

Статус голів комітетів та їх заступників встановлюється положеннями про ці Державний комітет. Не допускається прирівняння будь-яких посад в органах викон. влади за статусом до членів Кабміну України.

Голову комітету та його заступників призначає на посади Президент України за поданням Прем'єр-міністра України. Повноваження голови та його заступників на цих посадах припиняє Президент України. Голова може мати не більше одного першого заступника і трьох заступників. Фінансування видатків на забезпечення діяльності комітету здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Чисельність працівників комітету затверджується Кабінетом Міністрів України.

Структуру комітету затверджує голова комітету.

Штатний розпис, кошторис видатків комітету голова комітету за погодженням з Мінфіном України.

Державні комітети влади можуть мати свої територіальні органи, що утворюються, реорганізовуються і ліквідовуються в порядку, встановленому законодавством.

 

§ 62. Форми і методи судового контролю в управліннях.

Судовий контроль у сфері державного керування здійснюється судами загальної і спеціальної юрисдикції.

Свої завдання по контролі суди виконують при розгляді в судових засіданнях карних, цивільних справ.

Під судовим контролем у держуправлінні розуміють діяльність суду по перевірці правомірності актів і дій органів керування, їх посадових осіб у процесі судового засідання.

Специфіка контрольної діяльності судових органів полягає в тім, що судовий контроль не носить систематичного характеру, на відміну від відомчого чи позавідомчого контролю, а також прокурорського нагляду, за законністю актів і дій у держуправлінні.

При розгляді кримінальної справи, суд поряд з дозволом питання про винність особи в карному злочині і її відповідальності, перевіряє законність дій органів у керуванні, посадових осіб і громадян.

§ 63. Поняття адміністративної відповідальності (АВ). ЇЇ відмінність від інших видів відповідальності.

АВ- це специфічне реагування держави на адм. правопорушення, що полягає в застосуванні уповноваженим органом або посадовою особою передбаченого законом стягнення до суб'єкта правопорушення.

Хар-ся 2 видами ознак:

1.Основні,властиві юр. відповідальності в цілому.

2. Похідні, що відмежовують АВ від інших видів юр. відпов.

Основні ознаки АВ:

1.Засіб охорони встановленого державою правопорядку.

2. Нормативно визначена і полягає в застосуванні санкцій правових норм.

3. Є наслідком винного антигромадського діяння.

4. Супроводжуються державним і громадським осудом правопорушника і вчиненого ним діяння.

5. Пов'язана з примусом, з негативними для правопорушника наслідками.

6. Реалізується у відповідних процесуальних формах.

Підстава АВ - протиправна, винна дія, або бездіяльність, що порушує встановлене АП нормою правило, але за своїм характером і наслідками не тягне кримін. В.

Похідні ознаки АВ:

1. ЇЇ підставою є не тільки АП, а й порушення норм інших галузей права.

2. Вона полягає в застосуванні до винних А стягнень.

3.Право притягання до АВ надано багатьом держ. органам та їх посадовим особам.

4. Особливий порядок притягнення до АВ(складання протоколу, збір і оцінка доказів…).

5.АВ урегульована нормами АП(Кодекс У про АП і…)

6.Право встановлення АВ має досить широке коло суб'єктів(ВР, Президент, КМ, Міністерства…)

§ 64. Міліція та її підрозділи.

Міліція України є найважливішою складовою частиною органів внутрішніх справ.

Завдання і обов’язки, покладені державою на міліцію, виконують різні апарати загальної (територіальної), транспортної і спеціальної міліції, які в організаційному відношенні належать до складу центральних і місцевих органів внутрішніх справ або є самостійними підрозділами.

Згідно із Законом України “Про міліцію” міліція України – це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Міліція виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції.

Вона складається з підрозділів: кримінальної міліції; міліції громадської безпеки, транспортної міліції, державної автомобільної інспекції; міліції охорони, спеціальної міліції.

До кримінальної міліції належать служби карного розшуку, по боротьбі з організованою злочинністю, кримінального пошуку, боротьби з економічною злочинністю, слідчої роботи і дізнання.

Міліцію громадської безпеки складають служби охорони громадського порядку (патрульно-постової служби міліції, приймальники-розподільники для затриманих за бродяжництво, медичні витверезники, приймальники-розподільники для неповнолітніх, охорони, утримання і конвоювання затриманих та взятих під варту осіб, спецприймальники, підрозділи міліції швидкого реагування “Беркут”), паспортної, реєстраційної та міграційної роботи, дозвільної системи, дільничних інспекторів міліції, забезпечення карантинних і ветеринарно-санітарних заходів при проведенні боротьби з епізоотією.

До транспортної міліції належать відповідні підрозділи, які забезпечують охорону громадського порядку і боротьбу зі злочинністю на залізничному, водному та повітряному транспорті.

Державна автомобільна інспекція являє собою сукупність підрозділів дорожньо-патрульної служби, дорожнього нагляду, реєстраційно-екзаменаційної роботи, технічного нагляду, розшуку транспортних засобів, пропаганди та агітації з безпеки руху.

Міліція охорони складається з підрозділів які забезпечують на договірних засадах охорону усіх видів власності, об’єктів майна та вантажів, фізичних осіб, грошових коштів (управління, відділи охорони при територіальних органах внутрішніх справ, які мають у своєму складі окремі дивізіони, роти, взводи, спеціальні підрозділи міліції охорони “Титан”).

До спеціальної міліції належать підрозділи внутрішніх справ на закритих об’єктах (наприклад, підприємства з особливим режимом функціонування).

 

§ 65. Державний архітектурно-будівельний контроль.

Управління в сфері містобудування і державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється на підставі Законів України “Про основи містобудування” від 16. 11. 1992 р.; “Про архітектурну діяльність” від 20. 05. 99р.; “Про відповідальність підприємств, їх об’єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування” від 14. 10. 1994р.; інших нормативно-правових актів у сфері містобудування.

Державний архітектурно-будівельний контроль полягає в забезпеченні під час забудови території, розміщенні і будівництві об’єктів додержанні суб’єктами архітектурно-будівельної діяльності:

- вимог містобудівельної документації;

- місцевих правил забудови населених пунктів;

- державних стандартів, норм і правил при здійсненні проектування, будівельних робіт, виготовленні будівельних матеріалів, виробів і конструкцій;

- затвердженої містобудівельної та іншої проектної документації;

а також захист державою прав споживачів будівельної продукції.

Державний архітектурно-будівельний контроль здійснює Державна архітектурно-будівельна інспекція України, інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим, областях, районах, містах Києві та Севастополі, містах обласного підпорядкування.

Діючим законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафу за такі правопорушення:

- проведення будівельних робіт без дозволу на їх виконання або без затвердження проектної документації;

- передача у виробництво проектної документації, що не відповідає державним стандартам, нормам і правилам, технічним умовам або затвердженій містобудівній документації;

- виробництво, реалізацію або застосування в будівництві будівельних матеріалів, виробів і конструкцій, які не відповідають державним стандартам, нормам і правилам, проектним рішенням, і так само підлягають обов’язковій сертифікації, але не пройшли її;

- виконання будівельних робіт, що не відповідають державним стандартам, нормам і правилам або проектним рішенням;

- прийняття у експлуатацію об’єктів, зведених з порушенням законодавства, місцевих правил забудови населених пунктів або проектних рішень;

- виконання спеціальних видів робіт у проектуванні та будівництві без отримання у встановленому порядку ліцензії;

- ухилення від виконання або несвоєчасне виконання приписів інспекції державного архітектурно-будівельного контролю.

 

§ 66. Служба безпеки України

Служба безпеки України - державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України.

Завданням служби безпеки України є:

- захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного та оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб;

- попередження, виявлення, припинення й розкриття злочинів проти миру та безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління та економіки, інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

СБУ підпорядкована Президентові України та підконтрольна Верховній Раді України.

Систему служби безпеки України складають центральне управління служби безпеки України, підпорядковані йому регіональні органи: служба безпеки Республіки Крим; органи військової контррозвідки; військові формування, а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади Служби безпеки України.

Центральне управління служби безпеки України, інші органи та установи, що входять до системи служби безпеки України - є юридичними особами, мають печатку з зображенням державного герба України та своїм найменуванням, інші печатки і штампи, рахунки в банках, у тому числі валютні.

 

§ 67. Поняття, структура і види адміністративно-правових норм.

А-п норма – це обов’язкове правило поведінки, яке встановлено і охороняється державою і регулює сусп. відносини в сфері держуправління.

Головна ціль – організація управлінських рішень. Інші цілі:

1. Інформаційні.

2. Охоронні (забезпечення охоронності і правопорядку)

1. Соц-моральні.

2. Заохочувальні (розвиток ініціативи).

Функції:

· Заб-ння еф-ї діяльності органів держуправління

· З-ння честі, гідності, прав свобод гр-н

· Охорона системи сусп-х відносин

· Виховна

· Взаємодія з нормами інших галузей права

· Взаємодії з неправовими нормами

Структура: гіпотеза, диспозиція, санкція.

Гіпотеза – умови, за яких слід керуватися даною нормою. Абсолютно або відносно визначена.

Диспозиція – сформульоване правило поведінки.

Санкція – міра відповідальності, конкретний захід адм-ного або дисциплінарного впливу.

Види: За спрямованістю змісту

1. Такі, що закріплюють порядок утворення і правовий стан суб’єктів.

2. Такі, що визначають форми і методи управлінської діяльності.

3. Такі, що встановлюють порядок проходження держ. служби, права і обов’язки держслужбовців.

4. Такі, що регулюють управління окремими галузями, держ функціями і територіями.

5. Норми, що встановлюють права і обов’язки громадян у сфері адм-пр відносин.