Нагляд за законністю продовження термінів досудового слідства і тримання під вартою

Забезпеченню дотримання строків досудового слідства, дізнання і тримання під вартою під час здійснення прокурорського нагляду надається велике значення. Це пояснюється тим, що у відповідності із законом результати слідчих дій у справах із пропущеними строками розслідування не мають доказового значення. Строки дізнання регламентовані ст. 108 КПК, зокрема, у справі про злочин, що не є тяжким або особливо тяжким, дізнання проводиться у строк не більше десяти днів, починаючи з моменту встановлення особи, яка його вчинила, якщо таку особу не встановлено, дізнання зупиняється за правилами зупинення слідства, коли не встановлено особу, яка вчинила злочин (ст. 209 КПК).У справі про тяжкий або особливо тяжкий злочин дізнання проводиться у строк не більше десяти днів з моменту порушення справи.У разі обрання для підозрюваного запобіжного заходу до пред'явлення йому обвинувачення, дізнання провадиться у строк не більше п'яти діб з моменту обрання запобіжного заходу.

Досудове слідство у кримінальних справах повинно бути закінчено протягом двох місяців. В особливо складних справах і з дотриманням визначеної законом процедури строк досудового слідства може бути продовжено відповідного рівня прокурорами (ст. 120 КПК).

Строк провадження по справі обчислюється з моменту порушення кримінальної справи і до направлення її прокурору з обвинувальним висновком або постановою про передачу справи до суду для застосування примусових заходів медичного характеру чи до припинення або зупинення провадження у справі. При неможливості закінчити слідство в цей строк, він може бути продовжений міським, районним і прирівняним до них прокурором до трьох місяців, а в особливо складних справах – прокурором Автономної Республіки Крим, прокурором області, прокурорами міст Києва і Севастополя і прирівняними до них прокурорами або їх заступниками - до шести місяців.

У виняткових випадках термін досудового слідства може бути продовжений Генеральним прокурором України або його заступниками.

Максимальний строк тримання під вартою під час розслідування кримінальної справи, який в цілому не може перевищувати 18 місяців (ст. 156 КПК України), межі продовження термінів слідства законом не встановлені (ст. 120 КПК України). Частина 1 статті І65-3 КПК України передбачає, що слідчий за згодою прокурора або прокурор звертається до суду з поданням про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою. Саме таку позицію зайняв Пленум Верховного Суду України, вказавши у п. 19 Постанови від 25 квітня 2003р. № 4 “Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства”, що це подання підлягає розгляду лише за умови, що воно згідно з ч.1 ст. 165-3 КПК України погоджене з відповідним прокурором та що строки проведення досудового слідства продовжені відповідно до ст. 120 КПК України. Таким чином, згода прокурора є додатковою гарантією дотримання закону і прав громадян при продовженні строків тримання під вартою. У зв’язку з цим критичної оцінки заслуговує позиція В.Н. Авдєєва про те, що відмова прокурора у підтриманні вказаного подання не повинна позбавляти слідчого можливості звернутися до суду за продовженням строку тримання під вартою [7, с.147].

Порушення строків слідства і тримання під вартою можуть бути встановлені прокурором шляхом ознайомлення з наглядовим провадженням у справі, визначення дати арешту за книгою обліку заарештованих, вивчення постанови слідчого про порушення клопотання про продовження строків попереднього слідства або подання про продовження строку тримання під вартою, а також матеріалів кримінальної справи, по якій порушуються такі клопотання, перевірки скарг про порушення строків тримання під вартою, перевірок строків тримання під вартою у слідчому ізоляторі та ізоляторі тимчасового утримання тощо.

Оскільки обрання такого запобіжного заходу як взяття під варту відбувається лише за рішенням суду, то, природньо, що кримінально-процесуальним законодавством і для продовження строку тримання під вартою встановлено судовий порядок.

У той же час подання слідчого до суду про продовження строку тримання під вартою повинно бути узгоджене з прокурором відповідного рівня.

Термін тримання під вартою може бути продовжений:

1) до чотирьох місяців — за поданням, погодженим з прокурором, який здійснює нагляд за додержанням законів органами дізнання і досудового слідства, суддею того суду, який виніс постанову про застосування запобіжного заходу;

2) до дев’яти місяців — за поданням, погодженим з заступником Генерального прокурора України, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя та прирівняних до них прокурорів, у справах про тяжкі і особливо тяжкі злочини, суддею апеляційного суду;

3) до вісімнадцяти місяців — за поданням, погодженим з Генеральним прокурором України, його заступником, в особливо складних справах про особливо тяжкі злочини, суддею Верховного Суду України.

Кримінально-процесуальне законодавство встановлює єдину підставу для продовження строку тримання під вартою: у випадках, коли у двомісячний термін, передбачений законом, розслідування справи закінчити неможливо; і лише за умови відсутності підстав для скасування чи заміни запобіжного заходу на більш м’який (ч.2 ст.156 КПК).

Регламентуючи порядок продовження строку тримання під вартою, кримінально-процесуальне законодавство визначає такі умови для внесення слідчим або прокурором відповідного подання до суду: відсутність підстав для зміни запобіжного заходу чи неможливість закінчення розслідування справи в частині доведеного обвинувачення (ч.1 ст. 165-3 КПК). Клопотання про продовження термінів слідства і тримання під вартою повинно порушуватися слідчим з таким розрахунком, щоб це питання було вирішене прокурором до закінчення поточних термінів слідства або тримання під вартою.

Частина 1 ст. 165-3 КПК містить вимоги до подання про продовження строку тримання під вартою. В ньому, зокрема, мають зазначитись причини, через які необхідно продовжити строк, обставини та факти, що належить дослідити, докази, які підтверджують, що злочин вчинено особою, яка тримається під вартою, і обґрунтування необхідності збереження цього запобіжного заходу. Оскільки суд, вирішуючи питання як про взяття під варту, так і про продовження строку тримання під вартою, не входить в дослідження доказів, які підтверджують, що злочин, вчинено саме тією особою, щодо якої вноситься відповідне подання, це завдання слід вирішувати прокурору, на розгляді у якого знаходиться відповідне подання слідчого. Природно, що за відсутності доказів вини обвинуваченого втрачає сенс дослідження підстав для продовження строку тримання під вартою.

Як і у випадку вирішення питання про погодження подання слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, прокурор повинен ознайомитись з усіма матеріалами справи, перевірити законність отримання доказів, їх достатність для обвинувачення.

Виявивши порушення вимог закону про строки слідства і тримання під вартою, прокурор може прийняти одне з таких рішень: винести постанову про звільнення обвинуваченого з-під варти, яке підлягає негайному виконанню адміністрацією місця попереднього ув’язнення (п. 3 ч. 2 ст. 44, ст. 45 Закону “Про прокуратуру”); дати згоду на продовження строку слідства або відмовити в цьому (ст. 120 КПК України); дати письмові вказівки слідчому про провадження необхідних слідчих дій (п.3 ч. 1 ст. 227 КПК України); вжити заходів до притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні закону (п. 3 ч. 2 ст. 20 Закону “Про прокуратуру”).