Тема 1. Поняття, суть і завдання кримінального процесу

ПЛАН:

Вступ

1. Поняття, сутність та форми кримінального процесу.

2. Завдання кримінального процесу.

3. Система стадій кримінального процесу.

4. Кримінально-процесуальна форма, функції, відносини та гарантії.

5. Кримінально-процесуальні акти.

Висновки

РЕКОМЕНДОВАНІ НОРМАТИВНІ АКТИ ТА ЛІТЕРАТУРА:

Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України від

28 черв. 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.

Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13 квіт.

2012 р. // Голос _њ)_______України. — 2012. — № 90—91. — 19 травня.

Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 7 лип. 2010 р. // Відомості

Верховної Ради України. — 2010. — № 41—42, № 43, № 44—45. — Ст. 529.

Про прокуратуру: Закон України від 5 лист. 1991 р. // Відомості Верховної

Ради України. — 1991. — № 53. — Ст. 793.

Про адвокатуру: Закон України від 19 груд. 1992 р. // Відомості Верховної

Ради України. — 1993. — № 9. — Ст. 62.

Про міліцію: Закон України від 20 груд. 1990 р. // Відомості Верховної Ради

України. — 1991. — № 4. — Ст. 20.

Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18 лютого 1992 р. //

Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 22. — Ст. 303.

Загальна декларація прав людини: прийнята та проголошена Генеральною

Асамблеєю ООН 10 груд. 1948 р. // Офіційний вісник України. — 2008. — № 93. —

Ст. 3103.

Конвенція про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 р.

// Офіційний вісник України. — 1998. — № 13. — Ст. 270.

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права людини [Електронний

ресурс]: прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 16 груд. 1966 р. — Режим

доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_043

Адаховський Д. Поняття, сутність і види кримінально-процесуальних функцій

/ Д. Адаховський // Право України. — 2010. — № 6. — С. 220—225.

Андрусяк В. Мета та завдання досудового слідства / В. Андрусяк // Вісник

прокуратури. — 2010. — № 1. — С. 77—80.

Аленін Ю. Публічна природа гарантій прав особи у кримінальному процесі /

Ю. Аленін // Право України. — 2003. — № 4. — С. 30—32.

Божьев В. П. Уголовно-процессуальные правоотношения / Божьев В. П. —

М.: Юрид. лит., 1975. — 176 с.

Гевко В. Кримінально-процесуальна форма: структура та елементи / В. Гевко

// Право України. — 2002. — № 6. — С. 138—139.

Гевко В. Удосконалення процесуальної форми як основа реформування

кримінального судочинства України / В. Гевко // Право України. — 2010. — № 2. —

С. 150—157.

Горбачов О. Завдання кримінального судочинства: витоки, зміст, реалізація /

О. Горбачов, В. Кривобок // Право України. — 1999. — № 8. — С. 34—37.

Грошевий Ю. Кримінально-процесуальні аспекти оперативно-розшукової

діяльності / Ю. Грошевий, Е. Дідоренко, Б. Розовський // Право України. — 2003. —

№ 1. — С. 73—78.

Дубинский А. Я. Понятие, структура и содержание уголовно-процессуальной

деятельности / А. Я. Дубинский // Проблемы социалистической законности. — Х.,

1989. — Вып. 24. — С. 46—52

Зінченко І. Л. Завдання сучасного кримінального процесу України /

І. Л. Зінченко // Проблеми законності. — Х., 2006. — Вип. 77. — С. 151—156.

Карабут Л. Форма і формалізм у кримінально-процесуальній діяльності /

Людмила Карабут // Вісник прокуратури. — 2011. — № 10. — С. 69—76.

Кучинська О. П. Системність принципів кримінального провадження як

визначальний фактор їх ефективного регуляторного впливу на кримінально-

процесуальні відносини / О. П. Кучинська // Адвокат. — 2012. — № 1. — С. 7—11.

Лобойко Л. М. Стадії кримінального процесу: [навч. посіб.] / Лобойко Л. М.

— К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 176 с.

Маляренко В. Т. Про завдання кримінального судочинства / В. Т. Маляренко //

Вісник Верховного Суду України. — 2000. — № 6. — С. 38—48.

Мовчан Г. Правозахисна функція: це – один із основних напрямів діяльності

прокурора в кримінальному судочинстві / Г. Мовчан // Вісник прокуратури. — 2009.

— № 4. — С. 34—37.

Никоненко М. Я. Поняття, види і зміст кримінально-процесуальних гарантій /

М. Я. Никоненко // Науковий вісник НАВСУ. — К., 2001. — Вип. 1. — С. 59—69.

Орлов М. Відшкодування завданої злочином матеріальної шкоди як завдання і

функція кримінального процесу / М. Орлов // Підприємництво, господарство і

право. — 2004. — № 6. — С. 133—136.

Павлишин А. Вплив процесуальної форми на встановлення істини у

кримінальних справах / А. Павлишин // Вісник прокуратури. — 2011. — № 4. —

С. 75—82.

Пилипенко Д. Функція обвинувачення як основний напрям процесуальної

діяльності слідчого / Д. Пилипенко // Вісник прокуратури. — 2010. — № 10. —

С. 69—76.

Погорецький М. А. Кримінально-процесуальні правовідносини: структура і

система / Погорецький М. А. — Х.: Арсіс, 2002. — 160 с.

Погорецький М. А. Взаємозв’язок мети і завдань ОРД і кримінального

процесу: теоретико-правові проблеми: [монографія] / М. А. Погорецький //

Кримський юридичний вісник. — Сімферополь, 2008. — Вип. 3 (4). — С. 5—12.

Попелюшко В. О. Функція захисту в кримінальному процесі у пореформений

період та упродовж десятиріччя незалежності України (1960-2001 р.р.) /

В. О. Попелюшко // Адвокат. — 2008. — № 7. — С. 13—20.

Предмесніков О. Г. Обвинувальна функція у кримінальному процесі /

О. Г. Предмесніков // Право і суспільство. — 2009. — № 4. — С. 115—118.

Рахунов Р.Д. Проблема единства и дифференциации уголовно-процессуальной

формы / Р. Д. Рахунов // Вопросы борьбы с преступностью. — М., 1978. — Вып. 29.

— С. 83—91.

Рогатюк І. Функція обвинувачення – рушійна сила кримінального процесу /

І. Рогатюк // Право України. — 2002. — № 2. — С. 79—82.

Рожнова В.В. Про передумови визначення завдань кримінального судочинства

/ В. В. Рожнова // Правова система в умовах розвитку сучасної державно-правової

діяльності. — К., 2011. — С. 34—36.

Рожнова В.В. Кримінально-процесуальна форма та її значення / В. В. Рожнова

// Проблеми реформування кримінально-процесуального законодавства України на

сучасному етапі. — К., 2011. — С. 81—83.

Рустамов Х. У. Уголовный процесс. Формы: [учеб. пособ.] / Рустамов Х. У. —

М.: Закон и право, 1998. — 304 с.

Савченко В. А. Охорона прав і свобод громадян як одне із основних завдань

кримінального судочинства України та ФРН (порівняльно-правове дослідження) /

В. А. Савченко // Вісник Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського

державного університету внутрішніх справ. — Запоріжжя, 2007. — № 1 (39). —

С. 224—231.

Стратонов В. М. Поняття та завдання пізнавальної діяльності слідчого /

В. М. Стратонов // Держава та регіони. Серія: Право. — 2011. — № 1. — С. 181—

184.

Тертишник В. М. Гарантії істини та захисту прав і свобод людини в

кримінальному процесі: [монографія] / Тертишник В. М. — Дніпропетровськ, 2002.

— 432 с.

Шпак В. Значение процессуальной формы уголовного производства и её

дифференциация / В. Шпак // Проблеми державотворення і захисту прав людини в

Україні. — Львів, 2004. — С. 429—433.

Шульга А. Моральність кримінально-процесуальних відносин / А. Шульга,

Е. Коваленко // Вісник Акад. управління МВС. — К., 2010. — № 3. — С. 171—176.

Юсубов В. Місце органів прокуратури у системі кримінально-процесуальних

гарантій / В. Юсубов // Підприємництво, господарство і право. — 2012. — № 1. —

С. 159—163.

Якуб М. Л. Процессуальная форма в советском уголовном судопроизводстве /

Якуб М. Л. — М.: Юрид. лит., 1981. — 144 с.

Якимович Ю. К. Дифференциация уголовного процесса / Якимович Ю. К.,

Ленский А. В., Трубников Т. В. — Томск: Том. ун-т, 2001. — 300 с.

ВСТУП

У сфері боротьби зі злочинністю застосовуються різні засоби – економічні,

соціально-політичні, правові. Серед останніх особливе місце займають кримінально-

правові та кримінально-процесуальні засоби.

Для захисту особи, суспільства і держави від кримінальних правопорушень,

забезпечення того, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був

притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був

обвинувачений або засуджений, необхідно встановити фактичні обставини

кримінального правопорушення, винуватість особи у його вчиненні та інші

обставини, що мають значення для кримінального провадження. У цьому аспекті на

основі багаторічного досвіду історично сформувалась чітко визначена системна

діяльність у сфері розслідування кримінальних правопорушень, здійснення

правосуддя у кримінальному провадженні та виконання судових рішень. Ця

діяльність у загальному виді і є кримінальним процесом.

Вона детально врегульована законом і полягає у досудовому розслідуванні

кримінальних правопорушень, судовому розгляді та вирішенні матеріалів

кримінального провадження, виконанні судових рішень. Кримінально-процесуальну

діяльність переважно здійснюють спеціально уповноважені державні органи та

посадові особи: суд (суддя), слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового

розслідування, слідчий, оперативні підрозділи. Саме вони надають їй

цілеспрямований характер, визначають її напрями, тобто здійснюють кримінальне

провадження.

У кримінальному процесі також беруть участь представники інших державних

і громадських організацій, а також посадові, юридичні та приватні особи, які

займають у ньому чітко визначене процесуальне становище: підозрюваний,

обвинувачений, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, захисник,

свідок, понятий, експерт, спеціаліст та інші.

Вищевказані особи вступають між собою у правовідносини, тобто відносини

врегульовані правовими нормами, закріпленими у законі. За своєю галузевою

належністю норми, що встановлюють права та обов’язки суб’єктів цих відносин,

належать до кримінально-процесуального права.

Враховуючи надзвичайно важливе значення кримінального судочинства у

розбудові демократичної правової держави, необхідність реформування

кримінального процесу України відповідно до міжнародних принципів та цінностей

судочинства, що обумовлюється не лише практичною необхідністю здійснення

таких кроків всередині нашої держави, а й потребою виконання Україною взятих на

себе міжнародних зобов’язань, Указом Президента України від 8 квітня 2008 року

№ 311 було схвалено Концепцію реформування кримінальної юстиції України, а 13

квітня 2012 року Верховною Радою України прийнято новий Кримінальний

процесуальний кодекс України. Він покликаний удосконалити правове регулювання

у сфері кримінального судочинства, привнести у нього європейські цінності та

принципи, перетворити неухильне дотримання прав людини у ключову ідею всього

кримінального процесу, а також забезпечити реальну, а не задекларовану рівність

процесуальних можливостей сторін кримінального провадження та утвердити

змагальність процесу.

Кримінальний процес як навчальна дисципліна ґрунтується на базі науки

кримінального процесу, кримінально-процесуального права та практики його

застосування.

Кримінальний процес належить до числа тих навчальних дисциплін, які

посідають провідне місце у професійній підготовці юристів різної спеціалізації. У

реальному житті практично кожному випускникові юридичного закладу освіти так

чи інакше доведеться зіткнутися з фактами злочинів. Тому глибоке вивчення

кримінально-процесуального права та теорії кримінального процесу – одна з

основних умов успішної роботи на посадах слідчих, прокурорів, суддів, адвокатів,

співробітників оперативних підрозділів органів внутрішніх справ та в інших сферах

правозастосовчої діяльності. Важливо й те, що сам кримінальний процес дозволяє

поглибити уявлення про істину, законність та справедливість, вчить уважному і

чуйному ставленню до людини, навіть якщо вона переступила межу, дозволену

законом.

Особливе значення цієї теми полягає в тому, що вона є базовою для засвоєння

усіх наступних тем курсу. У зв’язку з цим курсанти (слухачі, студенти) повинні

чітко розуміти поняття кримінального процесу, його сутність, завдання, основні

категорії кримінально-процесуального науки, такі як «кримінально-процесуальні

функції», «кримінально-процесуальні відносини», «кримінально-процесуальна

форма», «кримінально-процесуальні гарантії». При цьому слід звернути увагу на те,

що більшість понять кримінального процесу в правовій теорії є неоднозначними і по

різному тлумачаться у підручниках, монографіях і навчальних посібниках. Тому

засвоєння цих понять, перш за все, потребує чіткого з’ясування елементів, які

повинні входити до їх змісту, характерних ознак. Для цього краще проаналізувати

декілька поглядів щодо визначення того чи іншого поняття, виявити ті елементи, які

визнаються характерними і властивими для нього переважною більшістю науковців.