У системі органів внутрішніх справ на зміну інспекції у справах неповнолітніх, підрозділам з попередження правопорушень неповнолітніх прийшли підрозділи у справах неповнолітніх. Приймачі-розподільники для неповнолітніх перетворені в центри тимчасової ізоляції. Законом "Про міліцію" профілактична діяльність органів внутрішніх справ поширюється в першу чергу на підлітків, що зробили злочин або правопорушення.
В останні роки активно розвивається рух фахівців із закріплення особливого напрямку в юриспруденції - ювенальної юстиції.
Ювенальна юстиція - система правових норм й інститутів, яка забезпечує захист прав і законних інтересів неповнолітніх, тобто ту сферу, де дитина виступає як суб'єкт права.
Відповідно до іншого підходу - система норм й інститутів, які пов'язані з дитиною як суб'єктом правопорушень, тобто в яких дитина виступає як суб'єкт кримінального поводження, з одного боку, і об'єкт профілактичного, судово-слідчого й пенітенціарного впливу, з іншого.
Виправними установами, відповідно до Кримінально-виконавчого кодексу, є виправні колонії, виховні колонії, в'язниці, лікувальні виправні установи. Неповнолітні відбувають покарання у виховних колоніях до досягнення ними віку 21 року.
Відповідно до мінімальних стандартних правил ООН, що стосується відправлення правосуддя у відношенні неповнолітніх, які були прийняті резолюцією Генеральної Асамблеї ООН в 1985 р., метою виховної роботи з неповнолітніми, що втримуються у виправних установах, є забезпечення уходу, опіки, захисту, освіти й професійної підготовки, щоб допомогти їм у виконанні соціально корисної й плідної ролі в суспільстві.
Неповнолітнім у виправних установах повинна забезпечуватися вся необхідна допомога - соціальна, психологічна, медична, фізична, а також допомога в галузі освіти й професійної підготовки, які їм можуть знадобитися з урахуванням їх віку, статі й особистості, інтересів і повноцінного розвитку.
Відповідно до законодавства, виховна робота із засудженими до позбавлення волі спрямована на їхнє виправлення, формування в них поважного відношення до людини, суспільства, праці, нормам, правилам і традиціям людського гуртожитку, на підвищення їх освітнього й культурного рівня.
Участь засуджених у виховних заходах ураховується при визначенні ступеня їхнього виправлення, а також при застосуванні до них мерли заохочення й стягнення.
Для надання допомоги адміністрації виховної колонії в організації навчально-виховного процесу, у рішенні питань соціального захисту засуджених, трудового й побутового пристроїв вивільнюваних осіб при колонії створюються:
- загальноосвітні школи;
- піклувальні ради із представників державних підприємств, установ, організацій, суспільних об'єднань і громадян;
- батьківські комітети з батьків, осіб, їх що заміняють, і інших близьких родичів засуджених (діяльність регулюється положенням, затверджуваним начальником виховної колонії).
У переліку співробітників, що здійснюють виховну роботу, відсутній соціальний працівник або соціальний педагог. У цей час обґрунтовується необхідність включення цих фахівців у штат виправних колоній для неповнолітніх. Л.В.Мардахаєв виділив основні напрямки виправно-педагогічної роботи у виправних установах:
- карально-виховне, що припускає виправлення, перевиховання в рамках Кримінального кодексу;
- виправно-виховне;
- освітнє й трудове.
Робота соціального педагога з ув'язненими може здійснюватися в кілька етапів.
1-й етап - при надходженні засудженого в колонію педагог вивчає його документи, документи суду, його особистість і причини відхилення в поводженні. На підставі цього планується соціально-педагогічна робота із засудженим, визначаються її форми й методи. Налагоджуються контакти з родиною, родичами неповнолітнього, оцінюються особливості їхнього впливу, розробляються рекомендації з організації побачень і можливої відпустки.
2-й етап - реалізується складена програма. Ефективність її виконання залежить від психологічних особливостей засудженого, строку його перебування в колонії, колективу, у який він потрапив, досвіду вихователів, виховних можливостей установи. Підопічному виявляється допомога в адаптації до групи, передбачається вживання заходів у випадку виникнення конфлікту з іншими вихованцями. Аналізується процес виправлення.
В основу розробки індивідуального підходу можуть бути покладені такі типи поводження підопічного:
перший тип - встали на шлях виправлення, учаться, одержують професію, виконують всі вимоги;
другий тип - твердо встали на шлях виправлення, ініціатори в праці й виконанні режиму, впливають на інші, беруть участь у самодіяльності, каються у вчиненому;
третій тип - займаються самоосвітою, засуджують свій злочин;
четвертий тип - "болото", поводження невиразне;
п'ятий тип - не підкоряються вимогам адміністратора;
шостий тип - злісні порушники, лідери злочинних угруповань.
Рухливість типів поводження робить необхідною постійну діагностику стану підопічного, коректування програми діяльності.
Підтримуються відносини з родичами, родиною. У більшості випадків фахівець стимулює підопічного до збереження й зміцнення цих відносин. Іде пошук додаткових контактів поза стінами колонії, які могли б стати надалі опорою для ресоціалізації.
3-й етап - по закінченню покарання оцінюється результат роботи, уживають попередні й наступні кроки по супроводу підопічного поза колонією, нормалізації його ресоціалізації, підтримуються відносини, як із самим підопічним, так і його родичами. При необхідності виявляється підтримка в працевлаштуванні (у формі клопотань, рекомендаційних листів).
Таким чином, в установах вітчизняної пенітенціарної системи в цей час немає фахівців соціальної служби, їхні функції виконуються всіма співробітниками цих установ.
Питання створення подібного роду служби або введення в штат виправних установ соціальних працівників або соціальних педагогів залишається дискусійним, хоча в більшості розвинених країн воно уже вирішене позитивно.
При моделюванні роботи соціального педагога виправної установи ще раз затримаємо увагу на її специфіці:
- вона здійснюється в закритому й ізольованому соціальному просторах;
- її об'єктом є особи з високим показником соціального неблагополуччя й підвищеної стресогеністю;
- вона проводиться в умовах неминучого протистояння "тюремного персоналу" й "тюремного контингенту";
- вона нерозривно пов'язана з виконанням карного покарання;
- вона не припиняється після виконання покарання, а припускає сприяння в ресоціалізації й адаптації до зовнішнього світу.
На сучасному етапі для ефективного входження звільнених неповнолітніх у соціум було б доцільне створення постпенитенціарної системи, яка б включала наглядові інстанції (в т.ч. громадські), соціальні патронажні служби, опікунські ради, благодійні фонди, соціальні будинки – інтернати для звільнених осіб. Слід згадати, що перші 3-6 місяців і до 3 років є найбільш тяжким періодом адаптації, на якому дії соціального педагога по відновленню прав дитини та допомоги по адаптації мають бути найінтенсивнішими.
Зрозуміло, що для успішного виконання поставлених завдань правоохоронні органи потребують спеціалістів, підготовлених працювати на основі принципів дитячих прав та вміючи застосовувати відповідні соціально-педагогічні технології для роботи як із особистістю, так і з групами дітей.
2.1.5 Захист прав дитини в системі недержавних закладів позашкільного виховання, СССДМ
До компетенції соціальних служб для молоді належить:
- координація соціальної роботи соціальних служб відповідних органів, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, об’єднань громадян в сфері соціальної роботи з дітьми та молоддю;
- надання інформаційних, соціально – психологічних, соціально – педагогічних, юридичних послуг, консультування дітей та молоді, забезпечення захисту їх прав і законних інтересів у процесі призначення та здійснення опіки;
- соціально – медичне обслуговування окремих категорій дітей та молоді, зокрема інвалідів та сиріт, їх соціально – психологічна та педагогічна підтримка, медико – соціальна реабілітація та адаптація;
- здійснення соціально – педагогічної профілактики серед дітей та молоді, проведення системи заходів щодо запобігання негативних явищ у дитячому та молодіжному середовищі;
- організація правового захисту громадських, політичних, економічних, екологічних, культурних та інших соціальних прав дітей та молоді в органах державної виконавчої та судової влади.
Діяльність соціальних педагогів в установах відомства Міністерства культури на цей час практично не представлена. Разом з тим очевидна необхідність культивування соціально-педагогічної практики в сфері, безпосередньо пов'язаної з дозвіллям й поглиблення інтересів і творчих можливостей громадян.
Для дітей і підлітків дозвілля являє собою поле придбання знань і розширення власного обрію, розвитку інтересів, здатностей і талантів. Таке ж велике значення має дозвілля для формування соціальних зв'язків, якостей, почуттів, власної соціальної позиції, освоєння соціальних ролей.
Із завдань соціального виховання виходить, що дозвілля повинне:
· приносити радість задоволення, розвивати соціальні відносини (родина, друзі, співтовариства), пропонувати можливості для комунікації, розваги, спілкування;
· дати можливість для реалізації суспільної зацікавленості, для участі в суспільному житті;
· сприяти розвитку власної ініціативи, самовизначенню.
Поза залежністю від типу установи культури в його структурі може діяти служба соціально-педагогічної анімації й дозвілля, діяльність якої будується за наступними напрямками:
· участь у розвитку соціально-культурного середовища, об'єднання й координація діяльності позашкільних, культурно-просвітніх й інших установ для рішення завдань комплексної організації вільного часу жителів даної території, з'ясування, забезпечення їхніх культурних запитів;
· організація різних форм сімейного відпочинку, занять фізкультурою й спортом;
· відродження народних традицій і культури;\
· організація спільного відпочинку різних поколінь, насамперед батьків і дітей;
· облаштованість середовища життєдіяльності жителів території відповідно до їхніх соціально-культурних запитів і потреб.
На базі установ культури (як й установ освіти) можуть працювати соціально-педагогічні комплекси (СПК). Їхня діяльність являє собою систему скоординованих дій, спрямованих на комплексне здійснення завдань соціального виховання за місцем проживання, зміцнення родини й підвищення її відповідальності за виховання дітей, планомірний соціально-культурний розвиток мікрорайону.
У структуру СПК включені поряд з органами самоврядування різні секції, відділи, клуби. Наприклад, у СПК можуть працювати секції, у числі яких: секція масово-політичної роботи, організації дозвілля, підтримки громадського порядку, благоустрою й матеріального забезпечення мікрорайону, фізкультурно-оздоровчої й спортивної роботи, роботи з молоддю, що проживає в гуртожитках.
Практично в кожному СПК є кімнати спілкування, можуть працювати групи продовженого дня (не по класному, а по територіальному принципу, не із сорока учнями одного класу, а із двадцятьма дітьми різного віку, що проживають в одному будинку), клубні неформальні об'єднання (їхня відмінність від звичайних кружків у різному складі груп, наближеності до місця проживання, зі членами аматорського об'єднання не просто проводяться заняття по їхніх темах, що цікавлять, але й організується їхню життєдіяльність).
Таким чином, діяльність соціального педагога в установах культурно-досугової сфери:
покликана впливати на структуру життєвого простору особистості і її життєвих сил;
· здійснюється у вільний час особистості;
· припускає добровільність й активність підопічного;
· обумовлена національно-етнічними особливостями й традиціями.
Соціальні формування і об’єднання громадян у сфері соціальної роботи з дітьми та молоддю серед інших повноважень мають право:
- брати участь у проведенні спільно із спеціально уповноваженими на то органами державної виконавчої влади і контролю перевірок щодо виконання підприємствами, установами та організаціями законодавства, державної політики та державних програм в цій сфері;
- пропагувати досягнення в сфері у молодіжній політиці;
- здійснювати інші повноваження у сфері соціальної роботи з дітьми та молоддю, передбачені їх статутами, що не суперечать чинному законодавству.
Такий великий потенціал недержавних закладів та ССМ у справі захисту прав дитини зараз недостатньо реалізується не тільки через нестачу спеціальних методик і технологій, але й через відсутність спеціалістів із даної проблеми.
Таблиця № Сфери дії соціального педагога – спеціаліста із захисту прав дитини
| Охорона здоров’я | Освіта | Соціальний захист (система соціального контроля) | Правоохоронні органи | Недержавні заклади позашкільного виховання, СССДМ |
| - Будинок дитини (роддом) - дитячі лікарні - профілакторії та дома відпочинку для матері і дитини - центри медіко-соціальної реабілітації неповнолітніх | - - школи, гімназії, ліцеї, коледжі; - - система допрофесійної підготовки; - - загальноосвітні школи та професійні училища соціальної реабілітації | - центри соціального обслуговування - центри соціальної допомоги родині і дітям - соціальні притулки для дітей і підлітків - соціально-реабілітаційні центри для неповнолітніх, центри допомоги дітям, що залишилися без піклування батьків - реабілітаційні центри для дітей і підлітків з обмеженими можливостями - комітети зі справ молоді | - кримінальна міліція - СІЗО - Приймальник – розподілювач - Суди - ВТК - суди | - дворові дитячі клуби - будинки дитячої творчості - освітні молодіжні центри - центри профорієнтації - центри ССМ - притулки |
Таблиця № Потреба у соціальному педагогі – спеціалісті із захисту прав дитини згідно сфер діяльності
| Охорона здоров’я | Освіта | Соціальний захист (система соціального контролю) | Правоохоронні органи | Недержавні заклади позашкільного виховання, ССМ |
| 1. Інформування про право дитини на реєстрацію. 2.Забезпечення права дитини на турботу обох батьків. 3. Забезпечення права на нерозлучення. 4. Забезпечення права на достатній рівень життя. 5. Забезпечення права на користування досконалими послугами закладів охорони здоров’я 6. Забезпечення прав дітей-інвалідів. | 1. Правове виховання. 2. Вирішення проблем девіант-них та делінквент-них дітей. 3. Вирішення проблем «учень-вчитель». «учень-батьки», «учень-учень», «учень-батьки-вчитель». 4. Забезпечення права на отримання освіти. 5. Забезпечення права на свободу думки, совісті та релігії. 6. Забезпечення права на особисте та сімейне життя. | 1. Захист прав дитини (збір необхідних документів, участь у судовому процесі) 2. Оцінка стану дитини. 3. Підбір опікунів та прийомних батьків. 4. Допомога у працевлаштуванні. 5. Захист трудового права. 6. Захист від експлуатації. 7. Забезпечення прав на соціальне забезпеч-чення. 8. Моніторинг додержання прав дитини | 1. Правове забезпечення хода карного розслідування. 2. Інформування про права дитини в період слідства та суду. 3. Ведення роботи з прав дитини у ВТК. 4. Виховна робота в приймальнику. 5. Встановлення особистості дитини. 6. Пропедевтична робота. | 1. Пропаганда прав дитини. 2. Організація дозвілля. 3. Патронаж сімей. 4. Профілактика асоціального способу життя. |
