Мистецтво Голандії

Голандія стала першою європейською країною, де буржуазна революція увінчалась перемогою: в 1609 році було підтверджено незалежність Північних Нідерландів як Голандії. Паралельно з цим завершилась боротьба проти католицької церкви і в країні утвердився кальвінізм. Завоювання незалежності і повне знищення феодальних обмежень сприяють бурхливому розвитку продуктивних сил. Незважаючи на те, що всю першу половину століття країна продовжує політично-економічну боротьбу з Іспанією, а другу половину – з Англією і Францією, по темпам розвитку Голандія в той час випереджає всі європейські держави. В ХVІІ столітті це єдина країна, де міське населення переважає над сільським. В промисловості найбільшого значення набувають текстильне виробництво та суднобудівництво. На верфях Голандії будували кораблі для всієї Європи. Проте, основне джерело збагачення – посередницька торгівля. Кардинал Рішельє говорив: “Ця жменька людей, яка має клаптик землі, що складається з води і пасовиськ, постачає європейським народам більшу частину потрібних їм товарів”. Флот Голандії в ті часи перевищував флот всього старого світу; про голандців говорили, що в них більше “будинків” на воді ніж на землі. Цей фактор вплинув і на успішну колоніальну політику країни. Проте, розквіт був недовгим і під кінець століття Голандія поступається першістю Англії та Франції.

Збагачення буржуазії супроводжувалось зубожінням селян і ремісників. Заможна країна була переповнена бездомними жебраками. Становище робітників було гіршим, ніж в інших країнах.

Позитивні процеси характеризують культурний розвиток Голандії. Відносне спрощення суспільних стосунків і знищення релігійної упередженості обумовили активізацію духовного життя, точних наук тощо. В цей час тут працюють Декарт, Спіноза, Гуго Гроцій, Левенгук. Проте, найбільший внесок в світову культуру в цю добу Голандія робить в галузі живопису.Суспільна ситуація в країні визначила дві особливості голандського живопису: відсутність впливу офіційної придворної культури та відсутність релігійного спрямування образів. Кальвінізм був байдужим до мистецтва, тому не існує канонів навіть для сакральних сюжетів. Це сприяє утвердженню реалістичних тенденцій. Як і в інших європейських художніх школах пік розквіту мистецтва припадає на середину століття.

Архітектура. За час багатовікової боротьби з океаном була створена грандіозна гідротехнічна система: греблі, шлюзи, дамби і канали. Це позначилось і на плануванні голандських міст. Зазвичай, вони оточувались обвідним каналом, з яким з’єднувалась система внітрішньоміських каналів за променевою, прямокутною або концентричною сіткою. Все це разом з зеленню вулиць – специфіка голандського міського ландшафту.

В типах міських споруд відсутні пишні палацові та культові будівлі. Переважають ратуші, торгові ряди, ринки, біржі, цехові будинки. Разом з верфями та мануфактурами це надає неповторності містам. Житлові будинки подібні до фламандських. Внутрішнє планування раціональне, але комфортабельне. Позаду вузьких будинків – крихітні внутрішні двори. В Гарлемі Лівен /1560-1627/ побудував М’ясні ряди, що поєднують доцільність та показність. В Амстердамі Якоб ван Кампен /1595-1657/ спорудив найбільшу в Європі ХVІІ століття Ратушу як символ багатства і незалежності міста. Традиційні елементи композиції поєднуються з ордерною системою. Особливо ефектним є інтер’єр з грандіозним головним залом висотою у всі поверхи, перекритим коробовим склепінням. Серед житлових споруд віиділяється побудований Юстусом Вінкбонсом для братів Тріп “Трііпенхейс” – вишукана чотирьоповерхова будівля в стилі класицизму.

Скульптура. монументальна практика в Голандії не мала грунту для розвитку. Місцеві майстри працювали в двох напрямках: надгробки та декоративні рельєфи для оздоблення фасадів громадських споруд. Ці твори не відзначались високим художніми якостями і йшли в загальному руслі європейських робіт такого типу.

Живопис. В жодній країні до цього часу живопис не пережив такого швидкого розквіту як тут і не розповсюдився так широко в побут людей. Професія художника стала однією з самих розповсюджених. Картини купують всі, найскромніші городяни збирають чудові колекції. Цьому сприяла величезна кількість картин та їх дешевизна. В Голандії тієї доби картина – це товар і живописці працюють на ринок. Ринковий попит визначав залежність митця від смаків споживача. Складаються локальні школи навколо видатних майстрів: Ф.Гальса в Гарлемі, Рембрандта в Амстердамі, Веймейра в Дельфті.

Голандський живопис XVII століття започаткував новий етап розвитку європейського мистецтва. Ніколи ще реальна дійсність у всіх проявах не займала такого місця в мистецтві. Різко змінюється співвідношення між жанрами: бурхливо розвиваються побутовий жанр, портрет, пейзаж, натюрморт. Релігійні композиції трактуються як побутові сцени. Типовим є поділ кожного жанру на підвиди наприклад, жанристи поділяються на тих, хто пише сцени з побуту бюргерів, - офіцерів, - селян, - вчених тощо.Така вузька спеціалізація сприяє зростанню технічної майстерності, але – і звуженню художніх завдань.

На початку становлення характерною була творчість караваджистів, що жили в Утрехті, таких як Генріх Тербюрген (1587 – 1629).В нього можна зустріти оригінальні типи і використання ефектів денного освітлення. Проте, вирішальну роль у формуванні національного живопису відіграла творчість Франса Гальса /1580-1666/. Він зробив об’єктом портретного мистецтва всі прошарки населення, став реформатором жанру. В його портретах людина зображена у всій життєвій конкретності та характерності. Заможні замовники тримають себе невимушено і вільно, а герої з простого народу – веселі і безпосередні. В його спадщині – три напямки портрету: груповий, індивідуальний на замовлення та портретно-побутові роботи. Особливо цікавим є перший напрямок. Можна виділити три: військові об’єднання, громадські товариства та об’єднання вчених. Всі вони представлені у Гальса.

“Портрет офіцерів стрілкової роти св. Георгія” типовий приклад, що яскраво характеризує представників бюргерства, що приймали участь в міській міліції, в боротьбі за незалежність. Це міцні, життєрадісні, енергійні люди, не військові, але здатні боронити порядок і свої інтереси. В таких портретах замовники зображуються під час святкової гулянки. Гальс захоплює нас віртуозною, складною але невимушеною компоновкою багатьох фігур навколо столу, не повторюючи жодного руху. В колориті – мажорні плями чистих кольорів: чорні з білим костюми та червоні, блакитні, жовті перев’язи. Манера письма – дуже широка і вільна, але досконало передає форму.

В індивідуальних портретах на замовлення герої Гальса теж невимушені і ніби спілкуються з глядачем, часто сміючись. До цього типу портретів слід віднести зображення Хейтхессена, Декарта, Яспера Схаде, молодого чоловіка з рукавичкою тощо. Їм притаманні найвища фахова майстерність, глибоке розуміння характеру людини та певні нотки суму. Захоплює вишуканість живопису в цих зовні непоказних роботах. Найтонші колористичні відтінки обличчя виграють на тлі чорного з білим одягу. Чорний колір у майстра позбавлений глухої ваги, він сприймається як колір спектру, що посідає безліч відтінків. Не менше вражає незвична для голандського тогочасного живопису манера письма Гальса – швидка і експресивна.

Особливу групу складають анонімні портрети людей з народу: рибалок, гітаристів тощо. Кращою з них вважають “Циганку”. З дивовижною точністю схоплені і віртуозно передані жартівлива посмішка, кокетливий погляд дівчини. В живописі – поєднання яскравих гарячих тонів обличчя і зачіски та холодніших, стриманих барв одягу і тла. Митець чудово передає миттєві вирази, змінність стану моделі, уникаючи застиглості. Він полюбляє передавати посмішки або спів чи сміх, що взагалі рідко зустрічається в портретному живописі. Серед таких побутових портретів вирізняється портрет господині приміського шинку Малле Баббе на прізвисько “гарлемська відьма”. Швидкий пензель митця віртуозно передає структуру голови, руки, фігури непривабливої, але сповненої життєвої сили жінки. Попри всю широту живопису у Гальса немає нічого неточного, приблизного.

До вершин портретного мистецтва належить два пізніх групових портрета Гальса: регентів та регентш /покровителів/ приютів для престарілих. В них набагато сильніше виявлено емоційне враження, ніж раніше. Духом тління та ненависництва віє від бундючних висохлих старух в жорстких крохмальних очіпках і комірах. В цих портретах домінує співставлення чорного, сірого і білого, позбавлене монотонності.

Серед інших митців перших десятиліть уславились: пейзажист Геркулес Сегерс /”Гірський пейзаж”, “Долина ріки Маас”/, майстри натюрморту Пітер Клас та Віллем Хеда. Улюбленим мотивом у голандських майстрів натюрморту є “сніданок”, тобто, зображення обіднього столу з їжею та посудом, де відчутна присутність дії. Тому пироги – розрізані, горіхи – розбиті, скатерті – зім’яті тощо. Прагнучи до враження “природньої невимушеності”, майстри вміло об’єднують предмети композиційно і колористично.

Вищі досягненняголандського мистецтва пов’язані з ім’ям Рембрандта Харменса ван Рейна /1506-1669/. Походженням з Лейдену, він все свідоме життя пов’язав з Амстердамом. Навчання у Пітера Ластмана пробуджує зацікавлення релігійно-міфологічними сюжетами. Водночас, він студіює натуру, часто зображує себе і рідних, прагнучи передати різні почуття: гніву, радості, жаху. Вже перші роботи на замовлення приносять йому популярність. Таким є “Урок анатомії доктора Тульпа” – водночас і сюжетна композиція і груповий портрет. Медики обступили півколом стіл, розташований по діагоналі і слухають пояснення доктора Тульпа біля покійника. Індивідуальною є реакція кожного з присутніх на цю подію. В картині виявлений головний персонаж, підкреслений зв’язок з ним інших та знайдено об’єднуючі засади – в поглядах – всіх діючих осіб з глядачем.

В 1634 році Рембрандт одружується з Саскією ван Ейленбург і досягає апогею успіху. Багато пише дружину: “Флора”, “Аркадська пастушка”, а також інтимні портрети молодої жінки, що випромінюють авторське захоплення і славлять привабливість коханої. Зовнішність Саскії, далека від класичної вроди, приваблює нас саме неповторною оригінальністю та життєлюбністю. Дорогоцінний одяг, квіти, веселкова кольорова гама, сяюче світло сприяють цьому враженню. Портрети свідчать про майстерну невимушеність манери: сплавлені мазки моделюють обличчя і руки, слідують за узорами тканин в одязі, графічно окреслюють квіти. В цей період Рембрандт ще має зв’язок з утрехтськими кавараджистами з їх світлотіньовими ефектами і, особливо, - з європейським бароко, насиченим бурхливим рухом і потягом до театральності. В такому плані вирішено “Жертвопринесіння Авраама” з ефектами моментальності події, динамічними контурами, рухливими плямами, кольору та контрастами світлотіні.

Кращою роботою і вінцем цього періоду є “Автопортрет з Саскією на колінах”. Полотно і сьогодні сприймається як гімн красі, коханню, радощам життя. Картина сяє красою живопису, майстерно переданою дією, невимушеністю композиційного рішення. І все ж пильний погляд Саскії, що зустічається з нашим, вносить нотку тривоги в святкове полотно.

Починається життєва криза митця. Помирають мати і Саскія, ще раніше – троє дітей Рембрандта. Він залишається з маленьким сином Тітусом. 1642 рік – поворотний не лише в житті, а й в творчості митця. Він завершив груповий портрет дев’ятнадцяти офіцерів амстердамської стрілкової роти на чолі з капітаном Францем Банінг Коком, відомий під назвою “Нічний дозор”. Портрет викликав незадоволення замовників, які всі здавали однакову кількість грошей і сподівались на традиційний груповий портрет. Замість цього автор створив драматичну композицію і показав стрілків, що по знаку тривоги підіймаються на захист міста. Ми бачимо в нічній темряві ще не вишикувану колону, яку розбивають на групи яскраво освітлені постаті лейтенанта Рейтенбурга, невідомої дівчинки та барабанщика. Мушкети, списи, направлені в різні боки, підкреслюють неспокій сцени. Частина стрілків /замовників/ потрапила на 2-3 плани, натомість, на першому плані з’явилось багато чужих персонажів. Все це викликало негативну реакцію і почався розрив між митцем і заможними замовниками.

В 1640-і роки Рембрандт пише ряд творів, де помітна туга за сімейним теплом і гіркота втрат. Це “Прощання Давида з Іонафаном”. Автор надає Іонафану автопортретних рис, а Давид, що ридає, прощаючись, нагадує жінку. Темне грозове небо, як невблаганна доля, протистоїть світлим шатам героїв. Боротьба сил добра та зла як боротьба світла і темряви, стає улюбленою темою митця. Натомість,“Святе сімейство” сприймається як уособлення родинного щастя і святості материнського почуття. Полотно написане широким пастозним мазком з підвищеним звучанням киноварі, золотих та тепло-коричневих тонів. В них ніби матеріалізується гаряча любов матері до дитини. Щиру і невимушену сцену митець писав безпосередньо за натурними враженнями: позувала нянька малого Тітуса Гертьє Діркс, що приглядала за дитиною. Вже тут ми звертаєм увагу на особливу роль освітлення, що стане надалі провідним виражальним засобом рембрандтівського живопису. Такого освітлення в природі не буває: його світлотінь – це сяйво у темряві, обличчя та деталі одягу самі ніби світяться, виступаючи з таємничого мороку.

В цей час Рембрандт завершує свою “Данаю”, яку ще починав писати, маючи за модель Саскію, а тепер за натурницю йому править Гертьє.. За десять років змінилась авторська позиція. В першому варіанті переважали холодні барви. Тепер майстер змінює золотий дощ на золоте сяйво, що ніби провіщає появу божества. Центральна частина картини вирішена в теплих тонах з ясно-червоним та золотою охрою як домінантою. Були переписані голова Данаї, рука, частина тіла і стара жінка. Образ дочки царя Акрісія набув глибшої психологічної характеристики: перед нами складна гама переживань жінки в очікуванні кохання, щастя і свободи.

В останні два десятиліття основними темами в творчості Рембрандта були біблійні композиції та портрет. Проте, найменше його слід вважати майстром сакрального живопису або ілюстратором біблії. В наймудрішій книзі він вишукує сюжети, що дозволяють показати вічні загальнолюдські цінності, дати відповідь на одвічні питання людського існування. Особисте життя митця стає все складнішим. Після Гертьє Діркс в ролі домоправительки з’являється Хендрік’є Стоффельс. Їх з Рембрандтом пов’язує щире почуття, але життя стає все важчим. Митця об’являють боржником ї майно разом з колекціями продають з аукціону. Він зовсім втрачає замовників. Після Мюнстерського Миру 1648 року Голандія отримує офіційне міжнародне визнння і смаки заможної владної верхівки обумовлюють тенденції ідеалізації в мистецтві. Драматичний характер образів Рембрандта не відповідав цим смакам. В останні роки життя митця помирають Хендрік’є та єдиний син художника Тітус і він залишається зовсім самотнім.. Але удари долі не обізлили Рембрандта. Його мистецтво набуває все більше людяності і філософської мудрості.

Портрети Рембрандта останніх двох десятиліть, незалежно віж того чи виконувались на замовлення чи ні, вражають глибиною виявлення внутрішнього світу людини та відчутною авторською позицією. Це стосується, звичайно, неповторних інтимних портретів Хендрік’є та Тітуса, брата. Їх одухотворені обличчя ніби випромінюють сяйво добра і ніжності. Головною дійовою особою у Рембрандта завжди виступає світло, і в цих портретах воно служить матеріалізованим почуттям безмежної любові автора до своїх героїв. Але митець створює в останній період творчості групу анонімних портретів за власним вибором, які переростають рамки жанру. Це “Портрет старого єврея”, “Портрет старика в червоному”, “Портрет старенької” тощо. У всіх – великий розмір, спокійні пози: моделі сидять в кріслах із руками на колінах, повернуті до глядача. Головна тема цього циклу – стара, умудрена життям людина наодинці із своїми думками. Світлом акцентуються обличчя та руки; при повному зовнішньому спокої ще помітнішою видається робота думки, зміна виразу обличчя. Ті ж зміни проходять, як здається, з руками. Крім віртуозного володіння світлотінню майстер для втілення задуму блискуче використовує манеру нанесення фарби на полотно. Зморшкуваті обличчя та вузлуваті, натруджені руки набувають художньої виразності завдяки місиву фарб, де грубі пастозні мазки передають структуру форми, а прозорі лесировки – надають їм руху і життя. Сутінковий червоно-коричнево-чорний колоит набуває жалобного настрою.

Серед портретів на замовлення – “Ян Сікс”, “Ніколас Брейнінг”,”Якуб Тріп” – справжні шедеври жанру. Вся увага зосереджується на людині. Композиція поколінна, фігура наближається до глядача і приваблює абсолютна невимушеність мотиву. Ян Сікс, наприклад, представлений в той момент, коли, зупинившись на хвилинку, надягає на руку рукавичку. Спокійний, уповільнений, майже автоматичний жест підкреслює стан глибокої задуми, внутрішню зосередженість людини, перед очима якої – далекі образи. Фактично, в названих роботах митець руйнує одномоментність дії живопису нового часу і створює відчуття її розвитку.Унікальним по вирішенню є портрет друга митця, відомого поета де Деккера. Майже весь він глибоко в тіні, і все ж ми чітко відчуваєм м’який, втомлений і доброзичливий погляд поета.

За кілька років до смерті Рембрандт написав чи не найкращий груповий портрет в історії європейського живопису – синдиків,тобто старійшин цеху сукнярів. Це п’ятеро найпочесніших громадян, що сидять за столом, головуючи перед загальним зібранням цеховиків і серед них – голова, що безпосередньо звертається до публіки, тобто – до нас та скарбничий з гаманцем грошей. Кожен з зображених має яскраво окреслений та глибокий характер, своє ставлення до життя та соціальний статус.

Глибокого змісту сповнена картина “Ассур, Аман та Есфір” / “Есфір, Аман і Артаксеркс”/. Рембрандта не цікавлять історичні реалії, вся увага зосереджена на загальнолюдській моралі і правді легенди. Хоч дія проходить в бенкетній залі, але при слабкому світлі не видно її обрисів і здається, що троє людей за столом загубились десь у темряві ночі і на граничному напруженні сил ведуть розмову, від якої залежить їх доля. Щойно закінчила своє пояснення тремтяча Есфір і безпорадним жестом простягла над столом тендітні руки. Заглибився в глибокі роздуми Артаксеркс і давня довіра до Амана бореться в ньому з почуттям правди. Стиснувся, передчуваючи удар, вчора ще всемогутній Аман. Дивовижна магія промовистого мовчання. Бореться з темрявою золоте світло, спалахують малахітові, бірюзові, блакитні тони і зливаються в марево густих сутінок. В напруженій тиші визріває важливе рішення. Рембрандт говорить про те, що завжди хвилюватиме людей: злочин, пошуки правди і справедливості, обов’язок тощо. Щоб втілити свій задум майстер бездоганно підбирає відповідні виражальні засоби: вибирає кульмінаційний момент та оформлення місця дії: розробляє єдиний золотисто-полумяний тон живопису; об”єднує Есфір та Артаксерка композиційно і кольором.

Ще одна робота, де розглядаються одвічні проблеми довіри і підступності, щирості і облуди – “Давид та Урія”. Зажадавши дружину свого вірного полководця Урії Вірсавію, Давид відправляє його на битву, наказуючи Іоаву вбити того під час бою. Підкреслено простим і вражаюче переконливим є полотно з трьома образами, максимально наближеними до глядача. Власне, все будується на внутрішньому контрасті, на безмовній суперечці враженого зрадою Урії, що йде на глядача, заглиблений в трагічні роздуми і підступного царя, що ховає очі.

Останнім з великих полотен Рембрандта стало “Повернення блудного сина”, де знаходить найвище втілення ідея безмежної батьківської любові, яка все пробачає, ідея необхідності співчуття до людини і підтримки її в складні хвилини життя. Художник наповнив картину сяючим світлом, різні за формою і кольором рельєфні мазки зливаються в яскравий, урочистий каскад барв і лахміття блудного сина починає сяяти ніби царські шати. Велично палає ясно-червона мантія батька, осяяне золотим світлом його обличчя. Все це блискуче передає стан радості і очищення, що оволодіває героями.Рембрандт гранично обмежує себе в кольорі: колорит формують золотиста охра, кіновар та чорно-коричневі тони, але всередині цієї гами ми бачимо безмежну кількість відтінків. У формуванні живописного шару приймають участь пензлі, шпатель, пальці майстра. В картині нічого не діється і нічого не говориться – все було вже сказано і передумано і вистраждано давно-давно, в роки очікування і поневірянь. Є радість зустрічі, тихої і світлої.

Слід також згадати останні автопортрети художника. Він часто пише себе за роботою, в творчому пориві, з палітрми і пензлями. І, незважаючи на всі незгоди, на автопортретах останнього року життя ми бачимо людину з м’якою і мудрою посмішкою, погляд якої сповнений спокою і внутрішньої сили.

Як вже зазначалось, специфіка культурного розвитку Голандії обумовила незрівняну популярність побутових композицій як жанру живопису. Голандські живописці зуміли розкрити поезію звичайних явищ повсякденності. Їх твори славляться конкретністю та переконливістю зображення героїв, правдивістю побутового оточення, високою фаховою майстерністю. Жанрові композиції зігріті почуттям інтимності, їм притаманна особлива матеріальність передачі предметного світу. Вони позбавлені зайвого драматизму і ваблять мажорним або м’яко-ліричним почуттям. Суспільна сторона життя не цікавила жанристів і вони тяжіють до звуженої образної трактовки. Звідси камерний характер, кабінетні розміри картин. Зазвичай, кількість діючих осіб в жанрах невелика, перевага віддається спокійній оповіді. Улюблені сюжети – повсякденні господарські клопоти та розваги. Безпосередньо тема праці не розкривається, навіть сцени з лікарями, ремісниками носять анекдотичний характер. Ці риси певної тематичної обмеженості характерні для побутового жанру тієї доби взагалі, але в Голандії вони найбільш помітні. Самі вимоги ринку сприяли становленню в жанрових полотнах певної поверхової розважальності. За найвищу ціну йшли роботи ретельно-сухі, що ваблять старанністю. Проте, цілий ряд “малих голандців” підіймаються до високохудожніх творів, що переконливо передають життя.

Адріан ван Остаде (1610-1685) відомий як майстер селянської тематики. Подібно до А.Броувера, під впливом творчості якого майстер розвивається, Остаде еволюціонує від гротескно-анекдотичних сцен до поетично-людяних. Прикладом такої еволюції можуть бути рання “Бійка” та зрілий “Флейтист”. В першій роботі багато спільного з традиціями нідерландського жанру минулого, присутня певна спрощеність побудови зображеннята мозаїчність колориту. Пізніше ми бачим, як зростає роль світлотіні, колорит стає більш однорідним, золотисто-коричневим. В образі бідного селянина-музиканта (флейтист) передано почуття зосередженості, захоплення грою, а живопис грунтується на найтонших градаціях сріблясто-сірого. Серед інтер’єрних композицій виділяється своєрідний автопортрет – “Живописець в своїй майстерні”.

Широтою тематики та демократичністю настрою позначене мистецтво Яна Стена /1626-1679/. Він майстер темпераментний і життєрадісний, з задоволенням пише заможних і бідних городян, селян, портрети, пейзажі, гуляння. Його образи майже завжди гумористичні, композиції вкрай оповідні. Серед найвідоміших робіт Стена – “Гультяї”, тобто, автопортрет з дружиною. Сцена має гумористично-богемний характер і, водночас, несе відчуття внутрішньої сімейної злагоди і доброзичливості. Цікаво, що дерев’яні сабо як символ сімейного затишку, які були присутні на першому плані ще у Ван-Ейківському портреті подружжя Арнольдфіні, тут теж привертають увагу глядача, але в жартівливому варіанті. Дуже розповсюджений у “малих голдандців” сюжет “Хвора та лікар” набуває у Я.Стена щирості та співчуття. Всі його роботи відзначаються чудовим живописом.

Герард Терборх /1617-1681/ виявив справжній потяг до артистизму і тонке обдарування колориста. Він був визнаним портретистом і створив, зокрема, груповий портрет членів Конгресу в Мюнстері 1648 року. Він є, також, автором унікальної для голандського жанру картини “Точильник”. З подивом і співчуттям ми розглядаємо брудний закуток біля будинку точильника і під стать йому – сам ремісник та його обірвана сім’я. Це – дійсно Голандія, де бідняки були найбільшими в Європі. Але уславився Терборх майстерними сценами з життя патриціанських родин з відтінком особливої елегантності. Не відзначаючись глибиною змісту, такі картини майстерно побудовані і написані як, наприклад, “Бокал лимонаду”, “Урок музики”, “Дама за туалетом”. Як правило, в цих композиціях дві-три діючих особи; інтер’єри просторі, без зайвих подробиць. Тому кожна деталь має певне значення і чудово обігрується художником. Терборх досяг неперевершеної майстерності в передачі матеріальності.

Габріель Метсю /1629-1667/, як і Терборх, схильний до оповідальності, анекдота, але характеристика персонажів у нього простіша. Провідна тема його робіт – побут заможних бюргерів, особливо, їх дружин. Його живопис дуже речевистий, обличчя, тканини, предмети виписані ілюзорно і з великою любов’ю. Він пише в теплій кольоровій гамі із дзвінкими акцентами. Серед кращих робіт майстра – “Хвора дитина”, “Удавана хвора”, “Господиня і служниця” тощо.

В середині століття зростає тенденція до поглиблення і опоетизування побутової картини. Особливо ці риси помітні в творчості майстрів, що працювали в Делфті, який перетворюється на значний художній центр. Дуже своєрідним митцем був учень Рембрандта, рано померлий Карель Фабріціус /1622-1654/. Залишилось мало його робіт, але всі – значні і цікаві. Особливо талановитими є автопортрети митця: вони цілком співставляються з Гальсом та Рембрандтом. Вражаюче, яскраво і відверто подано образ молодої, небайдужої творчої особистості з великою внутрішньою силою. В автопортреті останнього року життя Фабріціус подав себе як воїна на тлі блакитного в хмарах неба. Фігура зсунута з центральної осі і це, разом з фоном, надає просторовості роботі. Ще одна цікава робота – “Продавець музичних інструментів” та – “Вартовий”. Вони цілком позбавлені як анекдотичності так і певної манірності, приваблюють грунтовним і правдивим відтворенням ситуації.

Емануель де Вітте /1617-1692/ був відомий як майстер оригінального жанру церковних інтер’єрів, реалістичних побутових композицій. Невідповідність реалістичних засад його живопису новим смакам призвела до того, що під старість де Вітте став бездомним жебраком і повісився на міському мосту. Його храмові інтер’єри виконані в привабливій сірій тональній гамі, захоплюють майстерністю відтворення найскладніших архутектурних структур і, водночас, емоційною насиченістю. Ніхто краще нього не відтворював поетичний, урочистий настрій храму, що сприймається в єдності з людьми, які в ньому знаходяться. Цікавою жанровою роботою де Вітте є “Ринок в порту”, де передано атмосферу багатолюдної ринкової площі і епізоди всіх планів пов’язані між собою. Це рідкісний випадок в голандському жанрі, коли дія подана в масштабі міста. Майстер об’єднує тут елементи натюрморта, марини, міського пейзажа та побутову сцену в єдине ціле. Він використовує сміливу просторову побудову, стриману, спокійно переконливу манеру виконання.

Особливого поширення в побутовому жанрі середини століття набувають композиції споглядально-ліричного характеру, особливо у майстрів Дельфта. Дія в таких роботах проходить в світлих, затишних, сяючих чистотою кімнатах бюргерських будинків. Сюжетно-оповідні засади зводяться до мінімума, індивідуальний характер героїв не цікавить автора. В центрі уваги – поезія повільного плину життя. Такими є роботи Пітера де Хоха /1629-1683/. Його наповнені сонячним світлом інтер’єри та крихітні внутрішні двори утворюють замкнутий світ, де час зупиняє свою ходу. Майстер – поет інтер’єру, він передає нерозривну єдність людини і оточення. Улюблений мотив – повякденні домашні клопоти господині дому – “Господиня та служниця”, “Двір будинку в Дельфті”. Чарівної привабливості набуває прозаїчна сценка із постаттю молодої дівчини, що в глибині полотна безтурботно спостерігає за вуличним життям, або спокійний діалог привітної господарки із служницею.

Найвищої довершеності ця тенденція знаходить в творчості третього видатного живописця Голандії – Яна Вермеєра Дельфтського /1632-1675/. Про нього майже нічого невідомо і залишилось небагато картин, над кожною з яких він працював довго і ретельно. В ранніх роботах – “У звідні” – ми бачимо дуже сміливу сцену з яскравими характерами опукло виліплених героїв і оригінальне живописне рішення. Три яскравих плями чистого кольору – киновар, біле і лимонне – визначають колорит. В образному рішенні – сатиричність. Але згодом Вермеєр виробляє свій стиль, свою неповторну атмосферу. З першого погляду його роботи не відрізняються від інших малих голандців. Але вони вкрай прості і безсюжетні. Відсутність наявної дії – особливість його мистецтва. Майстер свідомо відмовляється від сюжетної розважальності, його роботи вимагають здатності до аналізу і співпереживання. Образи повсякденності у Вермеєра, не втрачаючи життєвої переконливості, творять картину прекрасного світу, сповненого поезії і краси. Митцю притаманне чуття вищої художньої організації і упорядкованості. В його роботах присутній суворий відбір, зображено лише суттєве і з цим лаконізмом пов’язана класична ясність композиції, коли кожна деталь працює на архітектоніку цілого. І головне – дорогоцінний живопис Вермеєра, побудований на чистих барвах спектру в поєднанні з найтоншим ньюансуванням.

“Дівчина з листом”, “Офіцер та дівчина”. “Келих вина” – кращі твори Вермеєра. Тут, в світі безпомилкових пропорцій, чистих ліній і сяючих кольорів події і персонажі набувають особливого значення. Майстер зображує хвилини, коли час завмирає під дією всеохоплюючого почуття, що оволодіває людиною. Здається, ми бачим світ крізь золоті окуляри спогаду, коли все спокійне і до болю прекрасне. Майже казковий настрій випромінює нерухома жіноча фігура, оповита світлом і прозорими тінями з листом в руках. Проте, не менше захоплює в цій роботі і чудове поєднання звучного кольору пухнастого червоного килима, синьої фаянсової тарелі з золотавими фруктами, і променисто-золотого волосся дівчини. Вражає здатність Вермеєра відтворювати сутність предметного світу. Ледве відчутні мазки передають вібрацію повітря і світла, набуваючи рис пленеризму. Світло в нього освітлює, моделює, створює емоційну атмосферу.

В пізніших роботах живописця зростає прозаїзм. Але в ці роки він створює два шедевра світового пейзажу: “вуличка Дельфта” та “Панорама Дельфта”. Це - вражаюче силою почуття і красою живопису зображення рідного міста. Панорама Делфта з мальовничим силуетом, що відбивається у водах ріки, написана з натури і, подібно до пейзажів Веласкеса, за два століття до розповсюдження пленерного живопису захоплює нас відчуттям повітря та світла. Віртуозно передано складний атмосферний стан: щойно пройшов дощ, крізь завісу хмар пробивається сонячне світло і місто сяє свіжою, вологою красою.

Середина століття позначилась розквітом пейзажного жанру. Одним з кращих майстрів напрямку був Якоб ван Рейсдаль (1628- 1682). Він працював в Гарлемі, потім – в Амстердамі. Головними рисами його пейзажів є широта охоплення явищ, глибина змісту, емоційний вплив, а також – невичерпна авторська фантазія. Кращі роботи Рейєдаля сповнені драматизму і передають складний перехідний стан природи перед ніччю або грозою. “Єврейське кладовище” передає саме таку атмосферу: з нічного мороку вимальовується білий стовбур висохлого дерева, а потік води пробиває собі шлях серед мармурових надгробків. Навіть буденні мотиви набувають у майстра рис монументальності як в “Пейзажі з подорожнім”. Рейєдаль був також чудовим мариністом, про що свідчить “Бурхливе море”. В його роботах велику роль відіграє освітлення, надаючи певного настрою, а також ретельна манера виконання.

В протилежність драматично-хвилюючим роботам Рейсдаля м’яким спокоєм віє від пейзажів Мейндерта Гоббеми (1638-1709). Його кращою роботою вважається “Алея в Міддельхарнісї”, чарівно невимушена і бездоганно побудована. Два ряди тонких дерев, що сходяться в перспективі, ведуть погляд глядача в глибину ландшафту і утворюють ніби мереживо не тлі неба..

Жанр натюрморту дещо трансформується. Композиції стають більш розкішними і об’ємними. Захоплюючи фаховою майстерністю, вони втрачають поетичне відчуття невидимої присутності людини.

З жанром пейзажу пов’язаний і анімалістичний, який в цей час проходить процес становлення. Відомим анімалістом був Пауль Поттер, який приваблює простотою в таких роботах як “Собака на ланцюгу”.