Мистецтво Англії. Як вже зазначалось, мистецтво Франції у XVIII столітті стало визначальним в загальноєвропейській художній культурі
Лекции.Орг

Поиск:


Мистецтво Англії. Як вже зазначалось, мистецтво Франції у XVIII столітті стало визначальним в загальноєвропейській художній культурі




Як вже зазначалось, мистецтво Франції у XVIII столітті стало визначальним в загальноєвропейській художній культурі. В інших країнах, зокрема, в Голандії, Фландріі та і в Іспанії - за виключенням геніаль­ного Гойї - мистецтво порівняно з минулим століттям опускається до рівня ремісничої посередньості. Італія все більше починає відігравати роль міжнародного навчально- художнього центру. Проте, XVIІІ століття виставило на європейську художню арену дві школи, які в окремих ви­дах і жанрах мистецтва досягають небачено високого рівня. Це - Росія та Англія.

Англія була передовою європейською країною, де ще з кінця XVІІ сто­ліття в результаті революції формуються нові, капіталістичні відно­сини, розквітає економіка. В царині культури національний геній вже давно, починаючи з Шекспіра, блискуче виявився в літературі. В галузі пластичних мистецтв лише доба Просвіти дає митців загальноєвропейського масштабу. Цікаво, що, поскільки в інших країнах післяренесансне мистецтво вже пройшло довгий шлях, удосконалюючи теоретично-естетичну думку, то англійська школа формується одразу як “розсудлива”, опираючись на досягнутий європейський досвід.

Специфіка національного мистецтва певною мірою обумовлена своєрідністю суспільних відносин. Як відомо, після "Славної” революції 1688 року встановлюється буржуазно-конституційна монархія з обмеженою владою короля під верховенством парламенту. Земельна аристократія в Англії зберегла високі позиції і це наклало відбиток на життєвий устрій, естетичні норми, художні смаки - на весь характер англійської культури і мистецтва. Були і інші обставини, що визначали своєрідність національної школи. Так, Англія ніколи не знала такої високорозвиненої придворної культу­ри, як Італія в XV, або ж Франція в XVII століттях. В разі потреби аристократи віддавали перевагу послугам іноземних митців, як у випадку з Гольбейном та Ван-Дейком. Крім цього, в країні не було такого виз­начного замовника мистецтва як церква, поскільки протестанти засуджу­вали мистецтво, а пуритани взагалі його проклинали. Тим самим, не ви­никло грунту для розвитку сакрального живопису як і церковної скульптури.

Архітектура. Передова капіталістична країна, Англія повинна була відповідно сформувати і своєрідну культуру. Можливо, цим пояснюється те, що в архітектурі другої половини XVII - початку XVIII століть від­чутні переваги ренесансно- класицистичних рис при дуже стриманому ви­користанні бароко. В той час як в Італії, Іспанії, Франції бароко досягає межі своїх формальних можливостей, в Англії важко при­вести у приклад принаймні одну споруду типово барочного стилю. Першим видатним архітектором Англії був Іньїго Джонс (І573- І65І), який розвивав на національному грунті пізньоренесансні тенденції, зокрема - пропагував творчість Паладіо. Завдяки його уподобанням англійська ар­хітектура прилучилась до антично- класичних традицій І надалі розвивалась в руслі класицизму. Його найзначнішими роботами були "Банкетна палата" в Лондоні та "Куїнсхаус" /Дім Королеви/ в паладіанському дусі.

Своєрідність архітектури початку XVІІ століття виявилась в твор­чості Кристофера Рена (І632- І723) - фізика, математика, астронома і будівничого. Він керував відновленням Лондону після пожежі 1666 року. Він відбудував.майже 50 із 100 спалених церков, приділяючи пильну увагу інтер'єрам. Як приклад можна згадати церкву Сан-Стівен. Централь­ний простір прекрито куполом і вирішено у вигляді круглого залу, обне­сеного корінфською колонадою, що відіграє конструктивну роль. Зага­лом інтер’єр відзначається гармонією форм.

Головною роботою К. Рена стало спорудження Собору св. Павла в Лон­доні. Споруджуваний на противагу Собору св. Петра, Лондонський собор має в плані латинський хрест; середохрестя перекрите куполом діаметром 34 м, і загальною висотою споруди 111 м. Собор має імпозантний зовнішній вигляд: центральний дво-ярусний портик та півкруглі портики по краях трансепта. ЇІо боках голов­ного фасаду - дві вежі для годинника та дзвонів. Колонада барабану повторюється колонадою ліхтаря. Стриманий ритм колон об’єднує всі час­тини споруди. Проте в загальнокласицистичному рішенні помітні окремі барочні елементи: розкреповка карнізів тощо. Інтер'єр собору вражає величністю простору: довжина центрального нефу - І70 м. В цілому внутрішнє оздоблення позначене урочистою монументальністю. Розписи купо­ла з сценами з життя апостола Павла виконував Джеймс Торнхілл, декоративне різблення розроблено скульптором Г.Гіббонсом.

Серед цивільних споруд К.Рена виділяється Хемптон Корт. Він приваблює ясною логікою рішення, стриманими формами. Чіткий ритм вікон, карніз, балючтрада, що увінчує споруду - все підкреслює горизонтальність компо­зиції. Декоративної виразності надає поєднання червоні цегли та білого каменю. Пізньою спорудою К.Рена став Гринвічський госпіталь, позначе­ний суворою стриманістю архітектурного рішення.

Сучасником К.Рена був Джон Ванброу (І664- І726). В основному він займався садибно - палацовим будівництвом для англійської аристократії. Він був найбарочнішим з англійських архітекторів і його споруди позна­чені впливом французької палацової архітектури. Типовим для його твор­чості є замок Бленхейм для герцога Мальборо. В композиційному рішенні він пов’язаний з Версалем. Палац довжиною 250м має складну конфігура­цію. Кожен з його трьох головних корпусів класицистичний, але разом вони дещо перевантажені і занадто масивні. Проте, в фасадно-декоратив­ному відношенні Бленхейм справляє найкраще враження: досягнуто живопис­не угрупування архітектурних має і органічне включення будівлі у навколишній ландшафт.

Архітектура другої половини століття має послідовно класицистичну орієнтацію. Активним послідовником Палладіо на новому рівні розвитку був Уїльям Чемберс (1723- І796). Його найзначнішою роботою став Соммерсет-Хаус в Лондоні. Це - монументальна споруда з величним фасадом. Цент­ральний трьохарковий в'їзд веде в урочистий двір, який оточують рустовані стіни. Ще одним суворим класицистом був Уїльям Кент, який відкидав будь- яку ускладненість форм і теж був палладіанцем. Його кращим твором став за­мок Холькхем, що є найтиповішим зразком палладіанської архітектури Ан­глії. План є характерним для англійських садибно-палацових споруд: складається з центрального парадного корпусу та 4-х житлових павільйонів, з'єднаних невеликими галереями з головним флігелем. Така композиція за­безпечувала певну ізоляцію окремих корпусів і, водночас, тісніше пов'я­зувала житло з парком. У вирішенні центрального корпусу Кент дотримується суворої простоти: шестиколонний портик, стіни позбавлені скульптури і орнаменту; скромний карніз, гладенькі стіни контрастують з рустованим цоколем.

Центральною постаттю в архітектурі цієї доби став Роберт Адам (І728-1792). Разом із братом Джеймсом він відпрацював прийоми цілісної забу­дови міських кварталів і активно займався житловими спорудами Лондона. Будинки братів Адамів відзначались продуманим плануванням, витонченими пропорціями і шляхетною простотою. Найбільш вагомою спорудою Адамів є Кедльстон-Холл. В плані він подібний до замку Холькхем, а в рішенні фасадів активно використовуються античні теми /триумфальна арка голов­ного ризаліту тощо/.

Слід також зазначити, що у тісному зв’язку з архітектурними пошу­ками розвивається і прикладне мистецтво, зокрема, меблярство. Тут про­стежується та ж гармонійна ясність форм, що і в архітектурі. По малюн­кам Р.Адама виконувались вироби із срібла з вільною інтерпретацією ан­тичних форм. Великий успіх в тогочасній Англії мали меблі Томаса Чіппендейла, Хепплуайта та Шарантона. Всі три майстра декларували захоплен­ня античністю і їх вироби позначені класичною простотою форм, елеган­тністю, обігруванням краси текстури великих площин полірованого гла­денького червоного дерева.

Великого успіху у всій Європі набула чудова кераміка Д.Уедквуда. Він винайшов "яшмову масу" і виготовляв різноманітний посуд в античному дусі: по блакитному тлу - низькі білі рел’єфи. Скульптура Англії дуже скромна і чисто декоративна.

Живопис. Початок XVІІІ століття в живописі представлений постаттю Годфрі Неллєра (І646- І723). Типовий портретист репрезентативного напряму, він приваблює тим, що розширяє коло своїх моделей і кращі роботи піз­нього періоду передають індивідуальні риси портретованих, природньо і стримано. До кращих робіт відносять портрет скульптора Г.ГІббонса. По формальним ознакам це - парадний портрет: фігуру подано в складному контрапостному повороті, погляд направлений поверх глядача, що надає постаті солідної вагомості. Але, хоч скульптор позує митцю, зображений він за роботою. Портрет приваблює скромною сіро-фіолетовою гамою, вправним моделюванням. Та це ще - робота перехідного етапу.

Великого значення для розвитку національного живопису набувають ідеї англійської Просвіти. Діяльність англійських просвітителів розпочи­нається раніше, ніж у Франції і стає прикладом для французів. Але в післяреволюційній країні цей рух був позбавленим пафосу і енергії. Го­ловна увага в галузі культури приділяється проблемі перевиховання лю­дини в дусі буржуазних цнот. Проблемі нормування "правильної" особистості відводиться центральне місце і в філософії Т.Локка, і в творах Д.Дефо і у всіх газетнах і журналах. Певну роль у розповсюдженні просвітительських ідей в суспільстві відіграють клуби і кофейні. Лише геніальна сатира Свіфта та Філдінга виявляла ханжество буржуазної моралі, лицемірство та інші тіньові риси сучасного суспільства. І з'являється в цей час художник, який в простих і ясних формах образотворчої мови зумів висловити проблеми, що хвилювали суспільство.

Уільям Хоггарт (І697 - І764), майстер багатогранний: писав і гравіював гостросюжетні сцени, створював чудові портрети, а також - теоретично-літературну працю "Анатомія краси", Хоггарт першим звертається безпосередньо до сучасного життя Англії, безжалісно висвітлюючи його нега­тивні сторони. Продажність парламенту, зубожіння народу, падіння моралі, занепад армії - найгостріші проблеми стали темою його творів. І, як людина доби Просвіти, Хоггарт прагне творити мистецтво виховне, впли­вати на суспільне життя свого часу, показуючи особисте життя людини. Твори майстра відзначаються підкресленою оповідністю: він детально розвиває сюжет і вводить безліч подробиць. Знайдена Хоггартом форма реа­лізації задумів - драматургічна, підпорядкована театральному мисленню. Подібно авторам повчальних комедій та мелодрам він складав цілі істо­рії, розподіляв їх на "акти і картини" і кожен акт відтворював в окре­мій композиції. Свої серії майстер писав олією, а потім гравірував, так, що його твори мали широке розповсюдження і - великий успіх.

Хоггарт створив протягом життя цілу низку циклів з 6 - 12 робіт. Перша серія, що принесла авторові славу, - "Кар’єра проститутки", що має прямі аналогії з романом Д.Дефо "Молль Фландерс". За нею - "Кар'єра марнотратника" та найкраща з сатиричних серій - "Модний шлюб". Всі хоггартівські серії мають яскраво виявлену сюжетність, чітку композицію, де­сятки діючих осіб. Він ділить картини на плани: герої на першому, дру­горядні персонажі - на другому плані. Хоггарт компонує всіх у живописні групи і кожен герой грає свою роль. В картинах спостерігається виразність контурів, майстерність володіння лінією, свіжість колориту і навантаженість барвних, плям. В своїх циклах митець і розважає, і висміює, і повчає. З яскравими і нищівними подробицями він "живописує" непристойну поведінку розгул та моральну деградацію своїх героїв, що при­водить їх до трагічного фіналу. Кар’єра проститутки завершується у тюрмі, кар’єра гультяя - у божевільні. Найсумніше завершення має "Мод­ний шлюб" - яскравий сатиричний літопис нравів верхівки англійського суспільства. Збіднілий лорд женить свого сина на дочці багатого купця. Цей шлюб з розрахунку позбавлених щирих почуттів та моральних принци­пів героїв закінчується смертю всіх дійових осіб: коханець дружини уби­ває її чоловіка і потрапляє на шибеницю, а дружина накладає на себе руки. Кожна з шести картин серії - відпрацьована мізансцена, де подано перехідну мить дії, як в театрі.

Останні серії Хоггарта набувають перебільшеної повчальності: "Вибори", "Вулиця пива", "Старанність та лінощі" тощо. Позитивний ідеал в цей час втілюється в майстерних, портретах Хоггарта, особливо, приватних: автопортреті, портретах дружини і слуг. В них зберігаються психоло­гізм і досконала передача миттєвого стану і настрою. Дивовижною свіжістю і безпосередністю позначена знаменита "Дівчина з креветками" - швидкоока, весела молода продавщиця з рожевими щоками та білозубою по­смішкою. Легкий, гнучкий мазок ліпить фігуру і простір - так в Англії ніхто ще не писав.

Саме ці чудові досягнення в галузі портретного живопису Хоггарта розвиває далі портретна школа середини другої половини століття. Се­ред плеяди майстрів портрету цього часу виділяються два прізвища: Рейнольдса та Гейнсборо.

Джойшуа Рейнольдс (І723 - І792) навчався в Лондоні фаховій майстерності, але як художник він формується під час трилітнього перебуван­ня в Італії в 1749-52 роках. Ретельно вивчаючи спадщину старих майстрів, він найбільше захоплюється Тіціаном та Веронезе і, звичайно, Ван-Дейком, його репрезентативними генуезькими портретами. Його творча особистість грунтується на компромісному поєднанні різнонаправлених тенденцій: барочної пишності і потягу до виявлення передусім соціального становища людини, поваги до академізму з його ієрархією жанрів і, разом з тим - сміливої безпосередньості дійсного таланту. Повернення ­до Лондону стало початком його тріумфальної діяльності найпопулярнішого живописця, Рейнольдс досягає суспільного визнання. Перший президент створеної при його участі Британської Академії мистецтв, він був удостоєний Георгом III лицарського звання. Сер Джойшуа відігравав значну роль в політиці як член партії вігів. В його оселі збирались видатні представники художньої інтелігенції і громадські діячі.

Він був непе­ресічним організатором, ерудованим теоретиком мистецтва і майстерним практиком: впевненим у собі, схильним до експериментів і небайдужим до романтичних ефектів. Як досвідчений фахівець, він навіть занадто свідо­мо досягав поставленої мети. Рейнольдс заздалегідь розраховував певний художній ефект і обмірковано його досягав. Як живописець він дотриму­вався певних канонів, викладених у відомій академічній промові. Так, він вважав, що основою картини може бути лише теплий тон - тілесно-коричнево-червоний. Холодні тони можуть лише контрастно відтіняти основний теплий колорит.

Велика і різноманітна спадщина Рейнольдса доводить що він, безумов­но, був обдарованим портретистом. Всі його обличчя, особливо, чолові­чі, написані в густих теплих тонах, енергійно модельовані, захоплюють життєвою переконливістю. Проте, як прибічник академічної ієрархії жанрів і людина доби театру, він прагне надати більшості з них значення історико-алегоричної композиції. Полковник Тарлітон зображений у полум’ї битви; лорд Хітфільд, захисник Гібралтару, старий воїн із .засмагло-червоним обличчям - у диму гарматник пострілів з ключами від фортеці в руках; подруга адмірала Нельсона, чарівна авантюристка леді Гамільтон- як принадна Венера, щококетливо прикрила обличчя рукою.

Типовим взір­цем парадних композицій Рейнольдса є портрет видатної актриси Сари Сіддонс у вигляді Музи трагедії. Вона представлена в характерному ракурсі знизу вгору, на сцені, в ролі. Прекрасна тонка рука королів­ським жестом спадає з підлікотника крісла - трону; друга рука піднята вгору, як і обличчя і погляд: актриса прислухається до голосу натхнен­ня. За плечима темніють похмурі .Фігури Злочину і Покарання. Портрет - уособлення піднесеної умовності мистецтва. Проте, досить часто, відмовляючись від традицій репрезентативного портрету, Рейнольдс створював виключні за силою релістичності та лако­нічної майстерності прийомів, психологічно виразні образи. Особливо це стосується більш приватних портретів, таких як ''Портрет Неллі 0’Брайєн". Майстер написав молоду дівчину на свіжому повітрі, в затінку дерев старого парку, віртуозно передаючи ефект освітлення. Спокійна постать дівчини, що сидить, підтримуючи на колінах прекрасними руками малень­кого песика, запам’ятовується своїм прямим поглядом і безпосередністю. І ще - святковим акордом барв - рожевих, жовтих, чорних і жовтогаря­чих на тлі темної зелені парку.

Суперником Рейнольдса по популярності у сучасників був один з найвидатніших живописців Європи Томас Гейнсборо(/І727- І788), Часто їм позували одні замовники: король Георг III та королева Шарлота, прин­цеси, Сара СІддонс тощо. Фактично, митець був самоучкою і його дійсним вчи­телем була натура, реальне життя. Крім цього, з юності виконуючи на замовлення портрети місцевої знаті рідного Соффолку, він в замкових ко­лекціях. вивчав старих майстрів, зокрема, улюбленого Ван-Дейка. Він сам зробив себе майстром і вже ранні роботи - чудовий пейзаж "Вид Дедхема", портрети рідних свідчать про інтерес митця до стану душі своїх моде­лей та про поетичне захоплення пейзажними фонами, що відіграватимуть зовсім не другорядну роль в його портретах. Переїзд до Лондону змушує Гейнсборо цілком присвятити себе портретній творчості.

Серед європейських майстрів портретного живопису цієї доби, мабуть, ніхто не зрівняється з ним у віртуозній легкості виконання іноді досить складних композицій і поетичній замріяності настрою, що випромінюють його полотна. Сила Гейнсборо полягає у тому, що він як ніхто, умів знаходити найвищу поезію і глибокі людські почуття в простому буденному житті. Проникливий авторський по­гляд вірно передає і соціальний статус людини, і манеру триматися,і типові риси, і реальні достоїнства. Блискуче написаний одяг і аксесуари, точна фіксація зовнішності поєднуються з правдивою передачею духовного багатства або ж нікчемності, чарівної щирості і доброзичливості чи пихатого самовдоволення. На відміну від Рейнольдса, який із .блискучою режисерською майстерністю винаходить декорацію і атрибути, пози і жести, Гейнсборо нічого не придумує. Він пише портретованих в спокійних позах часто на фоні парку або сільського пейзажу. Він любив писати парні по­дружні портрети, де тонко виявлені внутрішні відносини подружніх пар. Варто порівняти, два прекрасних твори: "Портрет подружжя Ендрю" та "Ранішня прогулянка". У першому випадку тендітна постать юної жінки з ви­разним одухотвореним обличчям контрастно протистоїть самовдоволеній постаті пихатого квітучого ексвайра, основним заняттям якого є полю­вання і немає дійсного взаєморозуміння між ними. Проте, в цьому полотні головним героєм є не подружжя Ендрю, а невимовно чарівний краєвид: ку­точок сільської Англії в тихий літній день. В другому портреті зовнішня об'єднаність молодих людей є лише виявом внутрішньої близькості молодого подружжя.

Особливо яскраво різниця в творчому підході у Рейнольдса і Гейнс­боро відчутна при порівнянні портретів однієї особи, наприклад, Сари СІддонс. Як зазначалось, Рейнольдс зобразив її на сцені як музу Траге­дії. У Гейнсборо немає ніяких атрибутів, що нагадувалиб нам про професію моделі - за виключенням темно-червоної урочис­тої завіси. Місіс Сіддонс, спокійна, вишукано - стримана леді сидить перед глядачем. Але у виточених рисах обличчя типової англійської вроди відчутні 'шляхетність духу, внутрішня зібраність і інтелектуальність.Ця жінка справляє враження передусім як особистість: розум, воля, енер­гія визначають її образ, надають йому внутрішньої величі.

Гейнсборо недаремно любив музику: його твори позначені особливою мело­дійністю ритмів і барв. Він уславився - на протилежність Рейнольдсу -сріблясто- блакитною гамою своїх кращих, портретів. Сердечною ніжністю чарує портрет герцогині де Бофор, написаний легкими, швидкими, бездоганно точними ударами тонкого пензля, що перетворює олію на щось, на зразок прозорої, струмкої, прохолодої акварелі. Ще більш проникливою ясністю відзначається портрет племінника Гейнсборо, теж художника Дюпонта, що ніби зітканий з непомітних, делікатних торкань пензля димчасто- сріблястими кольорами. Чи не найпопулярнішою роботою Гейнсборо став уславлений "Хлопчик в блакитному" - портрет Джонатана Баттола, дивна робота, що через півстоліття веде безпосередній діалог з сумно- прекрасними образами Ватто. На тлі тривожного, палаючого заходу сонця, серед безлюдного пейзажу, неначе казкове блакитне сяйво, хистке і сліпуче, стоїть хлопчик у Ван - Дейківському одязі. Найреальніший .із казкових прин­ців минулого і, водночас, звичайний підліток він є уособленням прекра­сного світу мистецтва Гейнсборо.

Крім портрету певного розвитку з англійському живописі досяг і побутовий жанр, хоч він і не здобув загальноєсвропейського значення. Новими і талановитими для свого часу були роботи Джозефа Райта з Дербі. Він писав переважно романтичні "Кузні" з фантастичною грою світла і тіней та не менш романтичні сцени наукових експериментів, що так яск­раво характеризують добу Просвіти. Більш ординарною і дуже популярною в свій час була творчість Джорджа Морланда (І763- І804). Він є типовим представником сентиментального напрямку в пейзажно- побутовому жанрі. В "Циганах", "Наближенні грози" та інших роботах Морланд він постає як ідилічний співець сільської природи і повсякденного життя селян.

 

 





Дата добавления: 2015-05-06; просмотров: 542 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов


Читайте также:

Рекомендуемый контект:


Поиск на сайте:



© 2015-2020 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.005 с.