При аналізі і визначенні рівня цін підприємець повинен зрозуміло представляти загальну картину системи цін, яка характеризує взаємозв'язок і взаємостосунки різних видів цін. До системи цін включені різні елементи, які можна розглядати як окремі конкретні ціни, так і певні групи цін. Усі елементи системи цін тісно взаємопов'язані. Це приречено єдиною методологією формування витрат па виробництво, а також взаємозв'язком і взаємозалежністю всіх елементів ринкового механізму.
Систему цін прийнято класифікувати відповідно до певних ознак: за характером обслуговуваного обороту:
— оптові, за якими підприємство реалізує вироблену продукцію іншим підприємствам і збутовим організаціям;
— закупівельні, за якими реалізується сільськогосподарська продукція виробниками державним і комерційним організаціям для подальшого перероблення;
— роздрібні, за якими товари реалізуються в роздрібній торговій мережі населенню;
— на будівельну продукцію існує декілька різновидів цін:
— кошторисна вартість — граничний розмір витрат на будівництво кожного конкретного об'єкта,
— прейскурантна ціна — усереднена кошторисна вартість одиниці кінцевої продукції типового будівельного об'єкта (1 м2 житлової площі, 1 м корисної площі, 1 м скляних робіт та ін.)
— договірна ціна встановлюється під час підписання договору між замовником і підрядчиком;
— ціни і тарифи на послуги населенню;
— надбавки у сфері обігу (оптово-збутові, торгові);
— тарифи вантажного і пасажирського транспорту — плата за переміщення вантажів і пасажирів, яку стягують транспортні організації з відправників вантажів або пасажирів;
за ступенем свободи від дії держави при їх установленні:
— вільні, складаються на ринку під впливом попиту і пропозиції. Держава може досягати зміни цих цін тільки дією на кон'юнктуру ринку;
— регульовані, складаються під впливом попиту і пропозиції, але що піддаються певній дії з боку держави або через безпосереднє обмеження їхнього зростання або зниження, або шляхом регламентації рентабельності і т. п.;
— фіксовані, встановлюються державними органами на обмежені товари;
за способом фіксації:
— контрактні, встановлюються угодою сторін і зареєстровані в контракті;
— трансфертні, застосовуються при реалізації продукції між філіалами і підрозділами усередині одного підприємства або однієї асоціації;
— біржові (біржові котирування), використовуються при продажу товарів через біржі;
— торгів, що обслуговують особливу форму торгівлі, коли декілька підрядчиків, що конкурують між собою, пропонують замовникові свої проекти на виконання певних робіт, з яких він на конкурсній основі обирає найефективніший;
за ступенем обґрунтованості:
— базисні, застосовуються як початкова база під час встановлення ціни на аналогічні вироби. Вони є фіксованими в угодах або прейскурантах ціни товарів з певними якісними характеристиками;
— довідкові, опубліковані в каталогах, прейскурантах, журналах, газетах, довідниках і економічних оглядах. їх використовують фахівці як орієнтовну інформацію при встановленні цін на аналогічну продукцію або під час аналізу рівнів і співвідношень цін;
— прейскурантні, є видом довідкової ціни і опубліковані в прейскурантах фірм-виробників або продавців;
— фактичні операцій, що враховують використання різних надбавок або знижок до базисної ціни;
— споживання, що визначають усі витрати покупця, пов'язані з придбанням товару, його доставкою і витратами по експлуатації;
за часом дії:
— постійні (тверді), які не змінюються протягом всього терміну поставки продукції за певним контрактом або договором;
— поточні, за якими здійснюється поставка продукції в певний період часу. Вони можуть змінюватися протягом виконання одного контракту і залежать від кон'юнктури ринку;
— ковзаючи, встановлюються в торгових операціях на продукцію з тривалим терміном виготовлення. Вони враховують зміни у витратах виробництва, що відбуваються в період виготовлення виробу;
— сезонні, які діють протягом певного періоду часу;
— ступінчасті, є рядом цін на продукцію, які послідовно знижуються за заздалегідь прийнятою шкалою.
Залежно від порядку відшкодування витрат по транспортуванню продукції розрізняють такі види оптових цін:
— ціна франко-станція відправлення;
— ціна франко-станція призначення.
Франк-позначення показує порядок відшкодування і обліку в ціні транспортних витрат по доставці продукції споживачеві.
Франкування вказує на те, до якого пункту просування продукції до споживача транспортні витрати несе постачальник.
Ціна франко-станція відправлення означає, що постачальник несе витрати по доставці продукції зі свого складу до станції відправлення, включаючи витрати по її навантаженню у вагони (судна).
Складовою частиною системи ціноутворення є значно поширена система знижок зі встановлених прейскурантних цін. Знижки використовують фірми-виробники товарів і роздрібна торгівля як відповідні дії на зниження цін конкурентами, зменшуючи первинну ціну, щоб залучити нових покупців, скоротити великі запаси.
Усім підприємцям, що "уболівають" за всемірне розширення своєї справи, слід звернути особливу увагу на систему знижок:
— знижка створює в покупця уявлення про те, що фірма-продавець йде саме йому на поступку, що, звичайно, підкреслює значущість покупця у власних очах;
— у покупця створюється уявлення про фірму-продавця, як про солідну і стійку організацію, яка може дозволити собі деяке зниження цін. Істинну вигоду від використання знижок одержує фірмопродавець, оскільки вона прискорює рух товару і збільшує обсяг продаж;
Розрізняють такі види знижок:
— за оплату товару готівкою (загальна або проста знижка). Така форма платежу поліпшує фінансове положення виробника з погляду готівки, оскільки звичайно в практиці ринкових відносин терміни оплати рахунків за відвантажені товари коливаються в межах 30—90 днів. Залежно від суми угоди такі знижки можуть становити від 3—6 %;
— кількісна — зниження ціни за купівлю великих партій товару. Продаж і транспортування товару такими партіями знижують збутові витрати виробника. Виробнику такі знижки вигідні, оскільки знижується собівартість продукції в міру збільшення обсягу партії, що виготовляється;
— дилерська — надається виробником дилеру або посереднику за послуги, пов'язані з просуванням товарів до кінцевого споживача, які в протилежному випадку повинні бути виконані самим виробником;
— спеціальна (персоніфікована) — надається обраним покупцям, в яких зацікавлені продавці. Ці знижки поширюються і на пробні партії товарів, що мають на меті зацікавити покупця;
— сезонна — надається покупцю за придбання несезонного товару або в період сезонного розпродажу товарів. Величина такої знижки іноді сягає до 50—80 %;
— бонусна — надається постійним покупцям, якщо вони за певний період придбають наперед обумовлену кількість товару. Може становити 7—8 % вартості обороту;
— закрита — дається на продукцію, що утворюється в замкнутих економічних формуваннях, наприклад, у внутрішньофірмових поставках, внутрішній торгівлі економічних угруповань, а також на товари, що поставляються за спеціальними міжурядовими угодами;
— прихована — форма додаткових безкоштовних послуг продавця покупцеві. Наприклад, надання пільгових кредитів, які стимулюють купівлю оптових партій товарів.
В умовах ринку комерційна організація, яка самоорганізовується в соціально орієнтовану систему, функціонує в жорстких умовах конкурентного середовища і має повну господарську самостійність. За такої ситуації її діяльність спрямована на отримання переваг над конкурентами. Це зумовлює необхідність переходу від традиційного до якісно нового підходу до процесу управління продажем у торговельних підприємствах, який ґрунтується на використанні концепції маркетингу. Такий підхід повинен забезпечити задоволення потреб ринку, прискорення товарообороту та збільшення прибутковості торговельного підприємства.
У боротьбі за залучення нових і збереження вже набутих клієнтів підприємства йдуть на поступки, які виявляються в різноманітних преференціях для покупців. У зв'язку з цим на сьогодні в Україні набула поширення така відома в усьому світі форма залучення клієнтів, як розпродаж товарів, яку можна розглядати як вивільнення від стокових товарів, а також залучення нових клієнтів.
У бухгалтерському обліку причинами зниження фактичної ціни продажу товару є уцінка або знижки. Тому під час розпродажу виникає питання щодо доцільності проведення уцінки чи запровадження системи знижок.
Як показує світовий досвід, розпродаж вигідний усім учасникам торгового процесу: покупець отримує товар зі значною економією, продавець оперативно реалізує товар, виробник не зазнає сезонного спаду виробництва.
Причини, через які торговельні підприємства вдаються до розпродажу товарів:
— зміна кон'юнктури ринку (зниження попиту на товар, зниження цін на аналогічний товар конкуруючими підприємствами);
— пошкодження товару або зниження його споживчих якостей;
— потреба в реалізації товару за короткі терміни (наприклад, наближення дати закінчення термінів придатності або реалізації товарів, настання терміну погашення кредиторської заборгованості, ліквідації підприємства);
— збільшення витрат на зберігання товарів, у зв'язку з чим підприємству вигідніше продати такі товари, ніж мати додаткові витрати;
— проведення рекламних заходів, щоб просунути товари на споживчому ринку, та ін.
Отже, розпродаж — це маркетингова діяльність, яка зазвичай здійснюється в конкретний проміжок часу, в конкретній споживчій сфері і заохочує прямий відгук покупців за допомогою додаткових вигод, що для продавця виявляється в зниженні цін.
Основним нормативним документом, що регулює питання ціноутворення в Україні, є Закон України "Про ціни і ціноутворення" від 03.12.90 р. № 507-ХІІ (зі змінами і доповненнями), відповідно до якого під час здійснення торговельної діяльності можуть застосовуватися такі види цін:
— вільні ціни і тарифи;
— державні фіксовані і регульовані ціни.
При цьому вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, за якими здійснюється державне регулювання цін.
Отже, якщо на певний вид товарів немає обмежень, встановлених державою у вигляді граничного рівня цін (або граничного рівня торгової націнки), то вільні ціни встановлює підприємство самостійно.
Зниження ціни товару в бухгалтерському обліку передбачено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 "Запаси", затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 20,10.99 р. Ка 246. Згідно з п. 25 П(С)БО 9, якщо на дату балансу ціна запасів знизилася або вони зіпсовані, застаріли або іншим способом втратили первісне очікувану економічну вигоду — запаси відображаються за чистою вартістю реалізації. При цьому чиста вартість реалізації визначається по кожній одиниці запасів вирахуванням з очікуваної ціни продажу передбачуваних витрат на завершення виробництва і збут. Різниця між первинною вартістю запасів та їх чистою вартістю реалізації і буде сумою зниження ціни. Якщо первісна вартість товарних запасів перевищує їхню чисту вартість реалізації, то сума перевищення списується на витрати звітного періоду. На практиці це досягається уцінкою запасів.
Усі підприємства переоцінюють товарно-матеріальні цінності.
Переоцінка товарно-матеріальних цінностей — це зміна ціни або щодо її зменшення (уцінка), або щодо збільшення (дооцінка).
Згідно з П(С)БО 9, дооцінка дозволяється лише в межах здійсненої раніше уцінки. Суми від переоцінки списують на підставі актів переоцінки, складених спеціальною комісією.
У всіх випадках проводять інвентаризацію товарів. Якщо переоцінці підлягає менш як третина товарів, що знаходяться на підприємстві, проводять інвентаризацію лише цих цінностей; якщо більш як третина — повну інвентаризацію.
Не підлягають уцінці товари, продукція та надлишкові товарно-матеріальні цінності із запасів товарно-матеріальних цінностей, які:
— оформлені в заставу;
— перебувають у резерві:
— перебувають на відповідальному зберіганні.
Порівняльну характеристику уцінки і знижки наведено в табл. 24.2.
Таблиця 24.2
ПРИЧИНИ ЗНИЖЕННЯ ЦІНИ
| Причина зниження ціни | Сутність | Нормативна база | Результат |
| Знижка | Зниження ціни продажу в результаті зниження торговельної націнки | Немає стандартів щодо класифікації та обліку знижок | Зниження вартості товару за рахунок суми націнки |
| Уцінка | Зниження ціни продажу в результаті переоцінки балансової вартості товару | Положення № 149/300 від 15.12.99 р. | Зниження вартості товару за рахунок скорочення валового прибутку від реалізації |
Переоцінку товарів і продукції, що залежалися і втратили первісну якість, проводять на виробничих і торгових підприємствах усіх форм власності з дозволу керівника (власника) підприємства.
Для виявлення товарів та продукції, що підлягають уцінці, та її проведення керівник (власник) підприємства затверджує комісію, до складу якої, як правило, входять: заступник керівника підприємства (голова комісії), головний бухгалтер, економіст з цін, технолог.
Переоцінку здійснюють не за всіма найменуваннями товарів, а лише за тими, на які знизилася ціна реалізації. Якщо облікова вартість товарів не відповідає їхній реалізаційній вартості на ринку, товари мають бути переоцінені. Під час наступних переоцінок необхідно порівняти вартість раніше уціленого товару з його новою вартістю, що склалася на ринку. Якщо ринкова вартість раніше уціненого товару зросла і перевищила його первісну вартість до переоцінки, вартість такого товару визначають на рівні первісної вартості, тобто здійснюють сторнування раніше, ніж зроблено уцінку. Таким чином, товар дооцінюють лише в тому разі, якщо його раніше уцінювали, і тільки в межах первісної вартості.
На підставі аналізу даних про наявність товарів і продукції, що залежалися, скоригованих на суми їх реалізації після проведення інвентаризації, комісія, яка має здійснювати переоцінку, складає переліки цих товарів і продукції, де зазначає: повне найменування, кількість, роздрібну ціну товару (собівартість продукції), найменування підприємства-виробника і пропозиції щодо розміру переоцінки. Комісія також виявляє товари і продукцію, що підлягають переоцінці через часткову втрату ними первісної якості. До початку проведення безпосередньої переоцінки товарів і продукції комісія попередньо розглядає складені раніше переліки товарів і продукції, що підлягають уцінці.
У бухгалтерському обліку уцінка товарів буде відображена таким записом:
Д-т 946 "Втрати від знецінення запасів". К-т281 "Товари на складі".
Підприємство може вирішити провести розпродаж за допомогою введення системи знижок. З точки зору бухгалтерського обліку це будуть знижки, які надаються в момент реалізації товарів.
У підприємствах роздрібної торгівлі під час реалізації товарів зі знижками їх розмір окремо фіксується в касових чеках і щоденному звіті. У зазначених документах також окремо виділяють вартість проданих товарів у роздрібних цінах без обліку наданих знижок та фактичний виторг від реалізації товарів з урахуванням знижок.
Якщо при передачі товарів у роздрібну торгову мережу в бухгалтерському обліку була відображена торгова націнка, то під час реалізації цих товарів повинна бути списана така сама торгова націнка, що забезпечить обчислення правильної суми собівартості реалізованих товарів і залишку торгової націнки.
Списання наданої знижки в обліку відображують записом: Д-т 285 "Торгова націнка". К-т 282 "Товари в торгівлі".
У відомостях переоцінки може бути відображено весь товар (за даними інвентаризаційного опису) із зазначенням первісної ціни та чистої вартості реалізації. Таку відомість використовують для аналізу змін вартості товарних запасів. Крім того, можуть бути складені відомості лише на товари, що підлягають переоцінці.
Переоцінки є трудомістким процесом. її здійснюють лише за необхідності, якщо підприємство має інформацію про значні зміни вартості товарів, і лише за тими товарами, вартість яких змінилася.
З вище сказаного можна зробити висновки, що в бухгалтерському обліку зниження фактичної ціни продажу товару здійснюється за допомогою уцінки або впровадження системи знижок, що має бути економічно обґрунтовано.
Питання для закріплення матеріалу і самостійної роботи
1. Поняття та характеристика витрат підприємства.
2. Види витрат підприємства.
3. Поняття і види собівартості продукції.
4. Складання кошторису витрат.
5. Калькулювання собівартості одиниці продукції.
6. Поняття та методи планування собівартості продукції.
7. Аналіз собівартості та управління витратами підприємства.
8. Показники собівартості продукції.
9. Шляхи зниження собівартості продукції.
10. Види цін підприємства.
