У ринковій економіці, коли можлива ліквідація підприємства внаслідок банкрутства, одним з найважливіших показників його фінансового стану є ліквідність.
Під ліквідністю підприємства розуміють його здатність розрахуватися за своїми фінансовими зобов'язаннями наявними активами, що можуть бути використані для погашення боргів. Такі активи називаються ліквідними засобами. До них належать ті елементи оборотних засобів (і деяких основних), які можна порівняно швидко і легко реалізувати, а також залишки готової продукції на складах, дебіторська заборгованість (крім безнадійної"), цінні папери, кошти на розрахунковому рахунку і на інших банківських рахунках, у тому числі на депозитних рахунках, касова готівка.
Якщо стан розміщення підприємством позичених ним фінансових ресурсів у вигляді банківських кредитів, кредиторської заборгованості та інших фінансових зобов'язань відповідає умовам ліквідності, таке підприємство у безпечне від банкрутства.
Не можна плутати понять "ліквідність підприємства" і "платоспроможність підприємства". Платоспроможність — це здатність підприємства сплачувати кошти за своїми зобов'язаннями, що вже настали і потребують негайного погашення, за рахунок наявних грошей на банківських рахунках або в готівці. Для того щоб підтримувати підприємство в платоспроможному стані, фінансова служба повинна дбати про те, щоб його чисті грошові активи відповідали потребам щоденних платежів (постачальникам, у бюджет, робітникам і службовцям, іншим кредиторам). Але наявність постійних значних залишків грошей на розрахунковому рахунку підприємства не є ознакою високого мистецтва управління фінансовими ресурсами, високої ліквідності підприємства. Динаміка залишків коштів на розрахунковому рахунку характеризує не міру ліквідності підприємства, а його поточну платіжну готовність, поточну платоспроможність.
Мистецтво фінансового менеджменту на підприємстві повинне проявлятися в тому, щоб на розрахунковому рахунку і в касі грошей було не менше (але й не більше), ніж потрібно для виконання поточних платежів, а решта їх повинна бути вкладена в матеріальні та інші ліквідні активи. Досягненню такого становища сприяє, зокрема, грамотне складання платіжних календарів.
Вважається, що у підприємства на розрахунковому рахунку має бути залишок коштів, який дорівнює різниці між кредиторською заборгованістю усіх видів (включаючи кредити, виплату заробітної плати тощо), строки оплати якої настають протягом певного найближчого періоду (наприклад, тижня або декади), і поточною дебіторською заборгованістю на користь підприємства, платежі за якою очікуються в той період. Якщо, наприклад, така кредиторська заборгованість на 1 квітня становить 920 тис. грн, дебіторська — 750 тис. грн, а залишок коштів на розрахунковому рахунку — лише 60 тис. грн, то ступінь поточної платіжної готовності становить:
Однією з повсякденних турбот фінансової служби є забезпечення повної платіжної готовності підприємства, зниження якої часто тягне за собою великі непродуктивні витрати підприємства у вигляді пені за прострочку платежів.
Показники ліквідності характеризують платоспроможність підприємства в ширшому розумінні. Серед цих показників найбільше значення для ринкової економіки мають величини співвідношень частини активів, які можуть бути реалізовані у певний термін, до суми зобов'язань, які за цей самий час повинні бути сплачені. Найбільш уживаними є два співвідношення.
Перше — це співвідношення між загальною сумою ліквідних активів і сумою поточних зобов'язань, яке має назву "коефіцієнт покриття поточних пасивів". Цей коефіцієнт (К„) обчислюється за формулою
де О — загальна сума коштів, вкладених в оборотні активи;
Онл — сума оборотних коштів, вкладених в активи, ліквідність яких сумнівна, або в неліквідні активи;
Пп — поточні зобов'язання (пасиви).
Цей коефіцієнт показує, чи здатне підприємство за рахунок наявних коштів, мобілізації боргів на свою користь, реалізації запасів та інших активів задовольнити вимоги кредиторів (постачальників, бюджету, банків з короткотермінових кредитів, а також довготермінових, якщо строки повернення їх настають у близькому майбутньому) розрахуватися з робітниками і службовцями за нарахованою заробітною платою, сплатити за всіма іншими фінансовими зобов'язаннями короткотермінового порядку. Йдеться про поточні фінансові зобов'язання, які підлягають погашенню за період, що визначається терміном обіговості оборотних коштів підприємства.
Розрахуємо коефіцієнт покриття поточних пасивів за даними балансу промислового підприємства на 1 квітня поточного року. На початок року загальна сума фінансових зобов'язань становила — 209,5 + + 2763,8 = 29733 тис. грн, в тому числі короткотермінових — 2763,8 тис. грн. Станом на 1 квітня поточного року короткотермінові зобов'язання підприємства становили 2855,2 тис. грн. Суми оборотних коштів, вкладених у ліквідні активи:
— початок року: 2029,9 + 1037,0 - 8,3 - 7,4 = 3051,2 тис. грн;
— на 1 квітня поточного року: 2394,6 + 1191,3 - 12,4 - 7,4 = = 3566,1 тис. грн (7,4 тис. грн у обох розрахунках — не списана з балансу безнадійна дебіторська заборгованість, 8,3 та 12,4 — вартість неліквідних матеріалів).
Коефіцієнти покриття поточних пасивів:
— на початок року
— на 1 квітня поточного року
Існує певне загальновизнане уявлення відносно нормальної величини цього коефіцієнта. Вважається, що поточний фінансовий стан підприємства може бути визнаний задовільним, якщо коефіцієнт покриття поточних пасивів близький до 2, тобто якщо сума ліквідних оборотних активів приблизно в два рази перевищує суму поточних зобов'язань. Це природно, оскільки оборотні активи підприємство має формувати не тільки за рахунок позичених коштів, але й власними фінансовими ресурсами. У наведеному прикладі підприємство має досить низький показник ліквідності за розглянутою ознакою, хоч за З місяці з початку року він суттєво поліпшився.
Друге співвідношення, яке характеризує міру ліквідності підприємства, — це співвідношення між "чистими" ліквідними активами, тобто такими, які можна перетворити в гроші негайно (а це товари, поточна заборгованість покупців, цінні папери, залишки на розрахунковому та інших банківських рахунках, касова готівка) до поточних фінансових зобов'язань підприємства. Цей показник ліквідності — "коефіцієнт негайного покриття поточних зобов'язань" (Кпп) обчислюється за формулою
де Ол — сума оборотних коштів, вкладених у "чисті" ліквідні активи;
Пп — поточні зобов'язання (пасиви).
Цей коефіцієнт характеризує здатність підприємства виконати свої зобов'язання перед усіма кредиторами, якщо вони одночасно зажадають від підприємства повернення боргів (така ситуація в реальній господарській практиці цілком ймовірна). Якщо обчислити ці показники по підприємству, баланс якого ми розглядали, то коефіцієнти негайного покриття дорівнюють:
— на початок року
— на 1 квітня поточного року
тобто лише 28 % своїх зобов'язань підприємство спроможне виконати негайно. Нормальним з точки зору ліквідності і фінансового стану підприємства вважають положення, при якому цей коефіцієнт близький до одиниці.
Як відомо, у процесі свого функціонування кожне підприємство формує фінансові ресурси як з власних джерел (статутний фонд, прибуток, сталі пасиви тощо), так і з позичених ресурсів. Не можна твердити, що повна відмова від банківських кредитів або інших позикових коштів (структура фінансових ресурсів у цьому випадку називається простою — консервативною є показником стійкості фінансового стану і високої ліквідності. Без позичених коштів зменшуються можливості підприємства розвивати виробництво, знижуються показники ефективності використання власних фінансових ресурсів. Але залучення позикових коштів має певні межі залежно від обсягу власних фінансових ресурсів. Тому фінансова служба повинна постійно контролювати співвідношення між власними-і позиковими коштами в загальному обсязі фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні підприємства, зважено підходити до прийняття рішень щодо одержання нових кредитів і появи інших нових боргів. Частка позичених фінансових ресурсів підприємства у загальній сумі фінансових ресурсів називається коефіцієнтом фінансового напруження (Кфн):
де ПЗ — позикові фінансові ресурси (пасиви);
ПВ — власні фінансові ресурси підприємства.
Якщо цей коефіцієнт сягає 0,5 і вище, то вважається, що підприємство знаходиться в складному фінансовому становищі, а кредитори мають підстави вважати свої вкладення в таке підприємство ризикованими.
Низька ліквідність підприємств спричиняється збитковою діяльністю або низьким рівнем рентабельності, нераціональним розміщенням фінансових ресурсів — усе це може призвести до банкрутства.
Під банкрутством розуміють пов'язану з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи задовольнити в установлений для цього термін висунуті до неї з боку кредиторів вимоги і виконати зобов'язання перед державним бюджетом. Рішення про банкрутство підприємств, згідно з чинним законодавством України, приймає арбітражний суд. Заяву про банкрутство боржника до арбітражного суду подають кредитори, але й сам боржник мас право на таку заяву.
Після порушення провадження в справі про банкрутство треті юридичні особи (державні і недержавні) мають право надати свої пропозиції про задоволення вимог кредиторів до боржника в певні строки або на певних умовах. Сукупність фінансових та інших заходів з метою надання допомоги збанкрутілим підприємствам з боку третіх юридичних осіб називається санацією. У процесі санації підприємство-банкрут може злитися з сенаторами, бути приватизованим тощо. Якщо кредитори згодні з умовами санації, то справа про банкрутство припиняється.
Визначення підприємства банкрутом тягне за собою негайне припинення його функціонування як юридичної особи, а всі права щодо розпорядження майном банкрута, його майнові права і обов'язки переходять до ліквідаційної комісії, яка реалізує майно банкрута і здійснює інші заходи, спрямовані на задоволення вимог кредиторів.
Трудовий колектив державного підприємства, якщо воно збанкрутіло, має право передати підприємство йому в оренду або перетворити його на інше підприємство, засноване на колективній власності, за умови прийняття на себе боргів підприємства-боржника.
