Усі підприємства сфери матеріального виробництва в умовах ринкової економіки здійснюють свою діяльність на засадах комерційного розрахунку. Це таке господарювання, яке передбачає зіставлення витрат і результатів діяльності в грошовій формі, одержання максимуму прибутку при мінімумі витрат. Суть комерційного розрахунку зумовлює специфічні вимоги до організації фінансового господарства підприємства, адже суб'єкти господарювання у ринковій економші володіють не уявною, а дійсною фінансовою незалежністю, і вони несуть реальну економічну відповідальність за ефективність свого функціонування, своєчасне виконання своїх зобов'язань перед постачальниками, споживачами, банками, іншими діловими партнерами, а також перед державою. Здатність підприємства успішно діяти в умовах комерційного розрахунку знаходить своє відображення у його фінансовому стані.
Під фінансовим станом підприємства розуміють ступінь забезпеченості підприємства необхідними фінансовими ресурсами для здійснення ефективної господарської діяльності та своєчасного проведення грошових розрахунків за своїми зобов'язаннями. У ньому, як у дзеркалі, знаходять відображення, у вартісній формі, загальні результати роботи підприємства, в тому числі і роботи з управління фінансовими ресурсами, тобто фінансової роботи. Бо, як уже підкреслювалося, для отримання доходу, прибутку підприємство повинне бути на належному рівні, з найменшими витратами організовувати виробництво, збувати продукцію, раціонально розпоряджатися наявними власними і позиковими ресурсами.
Найчастіше фінансовий стан підприємства визначається такими елементами його економічної діяльності:
— прибутковість (рентабельність) роботи підприємства;
— оптимальність з точки зору економічного становища підприємства розподілу прибутку, що залишається в його розпорядженні після сплати податків і обов'язкових відрахувань;
— наявність власних фінансових ресурсів (основних і оборотних коштів) не нижче від мінімально необхідного рівня для організації виробничого процесу і процесу реалізації продукції;
— раціональне розміщення основних і оборотних коштів (власних і позикових), недопущення відволікання грошей у запаси непотрібного підприємству устаткування, яке тривалий час не монтується і не використовується, понаднормативні запаси товарно-матеріальних цінностей, витрат виробництва, в дебіторську заборгованість, інші позапланові і непродуктивні витрати;
— платоспроможність;
— ліквідність.
Якщо підприємство досягає в цих напрямах необхідних параметрів, то фінансовий стан такого підприємства стає стійким.
Прибуток підприємства — головне джерело збільшення обсягу фінансових ресурсів. Фінансовий стан підприємства не може бути стійким, якщо воно не одержує прибутку в розмірах, які забезпечують необхідний приріст фінансових ресурсів, насамперед для фінансування заходів, спрямованих на зміцнення матеріально-технічної бази виробництва і соціальної сфери; тим більше підприємство не може бути стійким, якщо воно працює збитково. Збиткова робота підприємства веде до зменшення його фінансових ресурсів, насамперед, статутного фонду. Ось чому першочерговим завданням фінансової служби, у забезпеченні стабільного фінансового стану підприємства є фінансовий контроль за виконанням намічених планів і завдань по випуску високорентабельної, конкурентоспроможної продукції для внутрішнього і зовнішнього ринків, за зниженням витрат на виробництво продукції, запровадження режиму економії ресурсів на всіх ділянках виробництва та управління ними. Такий контроль — це важливий чинник зростання прибутковості підприємства.
Зв'язок між фінансовим станом підприємства та іншими, з перелічених вище, елементами використання фінансових ресурсів (оптимальність розподілу прибутку, раціональне розміщення основних і оборотних коштів тощо) не викликає сумніву і достатньою мірою висвітлений у попередніх розділах. Докладнішої уваги в цьому аспекті потребують питання платоспроможності та ліквідності як визначальних ознак фінансового стану підприємства.
