Фінансово-кредитний механізм інвестиційної сфери в умовах ринкової економіки

Інвестиційна сфера — система економічних відносин, що виникають між її суб'єктами з приводу руху інвестицій.

У цій сфері формуються найважливіші структурні співвідношення народного господарства між:

— нагромадженням та споживанням;

— нагромадженням та інвестуванням;

— інвестуванням та приростом капітального майна;

— витратами та віддачею інвестицій.

Фінансово-кредитні відносини відрізняються від інших елементів товарно-грошових відносин тим, що гроші використовуються не тільки як міра вартості, а й як засіб платежу та обігу.

Таким чином, фінанси являють собою економічні відносини, які виникають у зв'язку з відносно беззворотним рухом грошей з метою формування та використання централізованих і децентралізованих грошових фондів. На загальнодержавному рівні за допомогою фінансів створюється фонд бюджетних коштів, пенсійний, страховий та інші грошові фонди. На підприємствах створюються фонди: ремонтний, оборотних коштів, споживання, нагромадження, резервний та інші, необхідні для підприємницької діяльності, грошові фонди.

На відміну від фінансів, кредит являє собою економічні відносини, що виражають рух грошей на умовах зворотності та відшкодування (платності).

У сучасних умовах фінансово-кредитний механізм повинен стимулювати розвиток ринкових відносин у народному господарстві. Він покликаний впливати на діяльність таких суб'єктів інвестиційної сфери:

— інвестори;

підприємства та організації будь-яких форм власності;

— фінансові посередники (банки, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії, кредитні союзи);

— фізичні особи, що займаються інвестиційною діяльністю.

Головним провідником грошово-кредитної політики держави є Національний банк України. Він покликаний регулювати грошові потоки з метою впливу на ринковий попит та пропозицію товарів.

До регулюючих заходів належать:

— операції з цінними паперами на відкритому ринку;

— відсоткова політика щодо кредитів, які надаються комерційними банками;

— обов'язкове регулювання комерційних банків;

— валютні інтервенції;

— норми обов'язкового інвестування та ін.

Ринкові умови господарювання породжують об'єктивну необхідність використання суб'єктами підприємницької діяльності позичених фінансових ресурсів поряд із власними коштами, які є в їхньому розпорядженні, тобто поряд зі статутними, резервними, амортизаційними та іншими фондами цільового призначення. За часткою перше місце серед позичених ресурсів у більшості підприємств посідає банківській кредит.

Крім банківського кредиту, в складі позичених фінансових ресурсів підприємств усіх галузей народного господарства, значне місце посідає кредиторська заборгованість усіх видів, яка виникає у розрахунках з іншими юридичними і фізичними особами, постачальниками, покупцями, бюджетом, органами соціального страхування, позабюджетними фондами, а також у розрахунках з робітниками і службовцями підприємства. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" кваліфікує частину кредиторської заборгованості, залученої до складу позичених фінансових ресурсів, як товарний кредит і кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики. Вони являють собою форми позабанківського кредиту.

Товарний кредит виникає при розрахунках за матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги. Вони передаються у власність підприємства-боржника на умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк та під процент. Товарний кредит передбачає передання права на товари (результати робіт, послуг) покупцю в момент підписання договору або в момент фактичного отримання товарів (робіт, послуг), незалежно від часу погашення заборгованості. У відношеннях товарного кредиту кожний суб'єкт підприємницької діяльності має право виступати як кредитор або як одержувач кредитів. Поширеною формою одержання товарного кредиту є видача підприємством векселів своїм постачальникам.

Кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики, — це кошти, які залучаються підприємством-боржником від інших юридичних або фізичних осіб шляхом випуску (емісії) і продажу облігацій згідно з діючим законодавством.

Під фінансовим кредитом розуміється надання коштів банком-резидентом, іноземним банком (банківською установою), небанківською фінансовою установою у позику на визначений термін для цільового використання та під відсотки. Правила надання фінансових кредитів установлюються Національним банком України (стосовно кредитів, що надаються комерційними банками, тобто банківських кредитів), а також Кабінетом Міністрів України (стосовно небанківських фінансових організацій) відповідно до законодавства.

Якщо кредиторська заборгованість усіх видів, особливо її перманентне зростання, є найчастіше показником негараздів у фінансовому господарстві підприємства, то банківський кредит — це закономірне явище ринкової економіки, притаманне нормальному і ефективному функціонуванню господарюючих суб'єктів. Це аж ніяк не свідчить про те, що господарська практика не знає випадків використання банківських кредитів як джерела покриття збитків та інших прорахунків у діяльності підприємств. Проте для нормально функціонуючої ринкової економіки такі явища не характерні, вони мають місце, як правило, в разі порушення підприємствами і банками чинного банківського законодавства.

Необхідність кредиту як джерела фінансових ресурсів підприємств визначається характером кругообігу і обігу основних і оборотних коштів. Відомо, що в процесі кругообігу і обігу основні і оборотні кошти підприємств постійно переходять з однієї функціональної форми в іншу: спочатку з грошової форми вони переходять у продуктивну, потім набувають товарної форми і знову грошової. Інакше не може відбуватися процес виробництва та реалізації продукції, процес відтворення.

Перехід коштів підприємства з однієї функціональної форми в іншу не може мати ідеального характеру. Об'єктивні та суб'єктивні чинники ринкової економіки викликають у реальному господарському житті порушення ритму зміни функціональних форм кругообігу коштів, вкладених у виробничі засоби і засоби обігу. Наприклад, підприємство виробило свою готову продукцію, тобто певна частина його виробничих засобів перейшла в товарну форму, але ще до реалізації цієї продукції, тобто до набуття грошової форми у підприємства є необхідність вкласти кошти у купівлю сировини, матеріалів, що означає їх авансування в новий кругообіг. З'являється потреба в позичених ресурсах, які залучаються на якийсь час і на поворотній, основ і. Те ж саме спостерігається, якщо підприємству необхідні додаткові кошти для збільшення обсягу виробництва, а також для подолання тимчасових збоїв у ході виробництва та реалізації продукції.

З іншого боку, особливості і умови кругообігу фінансових ресурсів у народному господарстві породжують появу тимчасово вільних коштів, які чекають свого використання і формують позичковий фонд. Основні джерела цього позичкового фонду (кредитних ресурсів, як їх називають на практиці) формуються за рахунок таких економічних явищ:

— розбіжність у багатьох підприємств моменту реалізації продукції, тобто вивільнення фінансових ресурсів у грошовій формі з їх черговим авансуванням, вкладенням у діло, в результаті чого тимчасово вільні кошти осідають на розрахункових, поточних, депозитних та інших банківських рахунках;

— встановлений законодавством порядок виплати заробітної плати робітникам та службовцям (два рази на місяць), в результаті якого в обігу підприємств, установ, організацій постійно є кошти у вигляді заборгованості щодо оплати праці, які можуть бути тимчасово вільними і осідати на банківських рахунках;

— кошти амортизаційних фондів, які накопичуються постійно, в міру нарахування зносу основних засобів і реалізації продукції і які нагромаджуються на рахунках підприємств для фінансування реновації основних засобів або їх поліпшення;

— вільні кошти у вигляді тимчасово невикористаного прибутку, що створюється в галузях матеріального виробництва і в сфері послуг, і призначений як для фінансування загальнодержавних потреб, так і для цілей виробничо-технічного і соціального розвитку суб'єктів підприємництва;

— постійна наявність коштів підприємств, організацій, установ у розрахунках як результат розриву в часі між моментом списання грошової суми з банківського рахунку платника і моментом її зарахування на рахунок одержувача;

— наявність тимчасово вільних коштів державного бюджету, що осідають на банківських рахунках у ході його касового виконання;

— вільна грошова маса в населення у вигляді грошових заощаджень на банківських рахунках або залишків готівки.

Таким чином у підприємств, з одного боку — періодично з'являється об'єктивна необхідність залучення кредитних ресурсів, а з іншого — тимчасово вільні кошти, які можуть бути використані підприємствами у вигляді кредитів. Найчастіше потреба в кредитах короткотермінова (до одного року) і виникає для поповнення оборотних коштів.

Справа в тому, що за рахунок власних оборотних коштів підприємства створюють мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей. Але потреба в коштах для створення запасів протягом року коливається. Особливо наочно це можна спостерігати на прикладі підприємств із сезонним характером виробництва, в багатьох підприємствах, які переробляють сільськогосподарську сировину, у підприємствах лісової, торфодобувної промисловості, у підприємств будівельних матеріалів. Наприклад, підприємства, що переробляють сільгоспсировину, в період збирання врожаю повинні створити такі запаси сировини, яких би вистачило на весь термін переробки. Природно, що в цей період у них виникає підвищена потреба в оборотних коштах для оплати і накопичення сировини, що надходить від її виробників — сільськогосподарських підприємств та фермерських господарств; після закінчення сезону переробки, запаси цієї сировини зменшуються до мінімуму (або повністю зникають), а з ними зменшується або зовсім зникає потреба в оборотних коштах на формування запасів цієї сировини.

У підприємствах по заготівлі лісу виникає підвищена потреба в оборотних коштах у зимовий період, коли вони накопичують значні запаси деревини; в літній же період, коли завершується сплав лісу, ця потреба зменшується до мінімуму. Аналогічні різкі коливання потреби в оборотних коштах мають місце і в інших підприємствах із сезонним виробництвом.

Для підприємств машинобудування, металообробки, хімічної, металургійної, швейної, взуттєвої промисловості, інших галузей промисловості з несезонним виробництвом такі різкі коливання потреби в оборотних коштах не характерні. Але й у них через обставин спостерігаються певні коливання розмірів запасів товарно-матеріальних цінностей, а, отже, й коливання потреби в оборотних коштах.

З точки зору ефективності використання фінансових ресурсів, підприємству невигідно формувати власні оборотні кошти в розмірах, які перекривали б будь-яку потребу в оборотних коштах, у тому числі ту, яка виникає тимчасово. В такому випадку у підприємства в періоди зменшення потреби в оборотних коштах неминуче виникав би надлишок коштів, що призвело б до нераціонального їх використання. Тому підприємства мають вкладати в оборотні кошти мінімум власних фінансових ресурсів у розмірах, достатніх для створення лише мінімальних запасів товарно-матеріальних цінностей і витрат виробництва. Всю іншу потребу в оборотних коштах доцільно задовольняти за рахунок позичених ресурсів, головним чином, за рахунок банківських кредитів на умовах строковості і поворотності.