Опис великого міста Неаполя

Було саме 14 серпня, коли я дістався до Неаполя, і вже був вечір, і сонце зайшло, коли я увійшов у міські ворота. Опинившись усередині, я побачив безліч людей, що кудись поспішали, благородних і вельможних чоловіків та жінок, які їхали містом у позолочених та пишних колісницях, інші ж походжали туди-сюди, ще інші продавали різні товари, і людей було так багато, що я ледве міг розминутися. Більше нічого я розглядати не став, бо вже була темна вечір­ня година, і я поквапився до гостиниці, бо вона була далеко, мало не в іншому кінці міста; до того ж я ще раніше чув, з якою шаною приймають тут прочан, тому швидко йшов близько години, і з допомогою якогось чоловіка, що мене провів, дістався десь о першій годині ночі до гостиниці de S. Trinita, тобто до гостиниці святої Трійці, де мандрівники вже повечеряли й полягали спати. Тут здивувалися з моєї пізньої і нежданої появи. Застав я тут кількох знатних і багатих чоловіків та жінок, які не знати чого сюди прийшли, просто так, чи, може, подивитись на прибульців. Вони прийняли мене з любов'ю і посадовили в самій гостиниці на почесному місці, а самі стали переді мною; я ж не міг сидіти перед такими високими особами, отже, вони силоміць мене посадили, а самі стали й звеліли мені чекати, поки не принесуть вечерю. Вони приглядалися до мого обличчя, зрошеного потом, і кивали головами, співчуваючи моїй праці. Про щось вони мене розпитували, та я не зрозумів, про що, бо не знав їхньої мови; вже потім через перекладача я відповів їм латиною на деякі їхні запитання. Згодом підійшов священик, що піклується справами прочан, і заговорив зі мною латинською мовою: питав, звідки я і куди йду, і попросив подивитися патенти; я ж показав усі, які мав, починаючи з польського краю аж до місцевих, і він дивувався, що їх так багато, і прочитав лише один або два, і всім повірив, і поставив свій підпис, і я їх сховав. Потім подали мені вечерю, хоч і небагату, проте смачну: була одна варена страва, друга печена, а третя - виноград і пов­на чаша вина. Я все те спожив, і прислужували мені вже згадані вельможні чоловіки й жінки - ті різали їжу, а ті наливали в чашу вино й подавали мені в руки. По вечері один із тамтешніх служників повів мене вгору сходами в кімнати до інших прочан, де показав мені ліжко, застелене охайно й чисто, і вийшов, замкнувши двері. Я ж заснув і міцно спав, дуже втомлений дорогою. Наступного дня, вставши, я ходив по церквах і по всьому місту, все роздивля­ючись, а ввечері знову прийшов до тієї ж гостиниці разом з іншими прочанами, і знову священик переглянув у всіх патенти і поставив у кожному свою по­значку.

І третього вечора з іншими подорожніми пішов я в ту ж гостиницю, і знову був чудово прийнятий. Гостиницю тут місцевою мовою називають «госпітале»: це тому, що тут приймають гостей-подорожніх, а гостя звуть «госпіте», звідси й походить назва «госпітале», тобто гостиниця de S. Trinita, що означає святої Трійці, адже тут є храм Трійці. Розташована вона далеко від ринку, має чотири стіни, мов якийсь монастир, навколо неї стоять палати; всередині споруда висока, будівля на будівлі, а посередині подвір'я простора площа, мощена камінням; ворота великі й лише одні, люди ними входять і виходять; є тут мурований каменем колодязь, з якого п'ють цілющу воду. Ліворуч від воріт міститься аптека, і в ній живе лікар, що має різні цілющі засоби, і коли хто захворіє, такого лікують безкоштовно. У спальнях ліжка стоять у ряд по обидва боки, одне за одним; вони зроблені з заліза, з латунними прикрасами; постелі, м'які та білі, з гарними й теплими ковдрами; світло горить цілу ніч, коли в тому є потреба; там же внизу є дім, у якому варять страви для мандрівників.

Місто Неаполь не тільки по всій Італії, а й у Греції, і Франції, й Іспанії, і в усіх інших країнах славиться величчю, давністю, і самим місцем розташування, міццю, спорудами, багатством, багатолюддям, своєю морською пристанню і своєю торгівлею. Довжина його більша, ніж ширина, отож Неаполь далеко розпростерся, на... миль, і він щільно забудований. Стоїть він над морем, на великій рівняві, між великими кам'яними горами, що не поросли лісами, серед садів, у долинах, де ростуть різні плодові дерева; стоїть він біля джерел із цілющої води, які б'ють з гірських надр. Місцевою мовою місто називається Napoli di Spania, тобто Неаполь Іспанський, тому що іспанці колись ним володіли. Тепер же він належить до цісарської держави, й тут живе король, поставлений цісарем і йо­му підлеглий. Місто обведене міцним кам'яним муром, особливо ж міцна тут фортеця, споруджена на високій горі, поза містом; тут є багато гармат, і запаси пороху, куль і всякого військового спорядження; його пильнує сторожа, тут багато вояків і надійна охорона; фортеця стоїть у справді зручному й чудовому місці, вона й тішить зір, і дуже вигідна для захисту міста. Часто тут стріляють з гармат, або сповіщаючи про якісь новини, чи з інших оказій. Що ж сказати про чудову забудову міста, що звеселяє серце й очі, якщо подивитись на церкви, як гарно вони споруджені і вдало розташовані, які мають досконалі пропорції, ззовні покриті оловом, а всередині викладені великими різьбленими мармурови­ми плитами - ті білими, ті чорними, ті червоними, ще інші - різнобарвними, наче розмаїтим квіттям; також викладена і підлога: її чудові кам'яні плити можна порівняти лише з гладеньким льодом, і на ній послизнутися може ко­жен, хто на неї ступить.

Вулиці розташовано і прокладено дуже вдало: одні з них головні і тягнуться через усе місто, вони досить широкі, так що три колісниці можуть розминуться, другі - середні, по боках від тих великих, і на них розминаються дві коліс­ниці; треті проходять обіч других; четверті ж іще вужчі й призначені для пішоходів. Кожна вулиця має свою симетрію, інакше кажучи, скільки велика вулиця має з одного боку поперечних вулиць, стільки ж і з другого, але так само і середні, і менші; всі вони вимощені великим чорним камінням, так гла­денько, наче добрий тік; на вулицях так чисто, що ніде сміття не побачиш, тому що від громади визначено людей, котрі щодень ходять по всьому місту, маючи кожен у правій руці мітлу, кошик на плечах і лопату в лівій руці; коли він що-небудь знайде на вулиці, змітає на лопату й кидає в кошик; наповнивши кошик, він виносить його за місто, а є такі, що віслюком вивозять сміття, тому тут так чисто, що навіть пилюки немає. Палаци та прості будинки такі гарні, що втіша­ють око й дивують розум своєю вишуканою архітектурою; збудовані вони один біля одного так щільно, що з вулиці здається, ніби це стіна одного палацу, і лише за дверима можна розрізнити окремі будинки; всі доми високі, деякі до п'яти поверхів, деякі - до шести, вони стоять один на одному, один від одного невіддільні й тягнуться аж до поперечної вулиці; всі вони споруджені з вите­саних чотирикутних плит, але різняться тим, що одні - з білого мармуру, інші з чорного, ще інші з червоного, деякі з чорного й білого, деякі з білого й черво­ного, в шаховому порядку; одні з них гладенькі, а інші - з зображенням віття або фігур, що вражають уяву, і всі по-різному збудовані, так що можна лише дивуватися. Вікон мають багато, і всі вони однакові та великі, до того ж із

залізними ґратами; при кожному будинку з боку вулиці є невеличкі балкони або Ґанки, куті з залізного пруття, вони стоять на мармуровій основі, приєднані до стіни щільно й на диво майстерно. На тих балконах благородні й вельможні мужі й жони сидять у золотих або розмальованих кріслах, втішаючись прохоло­дою та споглядаючи людей унизу. Ці найвизначніші будинки, що в них живуть багаті люди, стоять на головних, широких вулицях; на середніх і вузьких вули­цях не такі розкішні будинки, хоч і схожі на перші, бо вони також споруджені з гладенько відшліфованого чи обтесаного каменю, дуже гарні й теж високі, так що в місті немає й найменшої хижки, збудованої абияк. Від усіх палаців кра­щий королівський двір, і ззовні, і всередині. Ззовні він має ґанки, великі й довгі, через увесь двір, з багатьма кам'яними колонами; стоїть же він на самому березі моря, так що вода сягає його підніжжя; неподалік від головних воріт є джерело питної води, де бистрий струмінь б'є з кам'яного боввана, або фігури, що здається живою - так майстерно вона зроблена. Не кажу вже про двори панів і сенаторів, де є криниці й фонтани з цілющою водою, чудово збудовані. Проте, слухаючи, зрозумій, що тут мало таких дворів, де було б вільне місце, як це буває в руській землі, хіба що тільки у вельможних осіб; усі інші палати й прості будинки стоять так щільно одне біля одного, що вільного місця між ними зовсім нема, і здається, що це одна споруда. Коли ж ідеш вулицею, нічого не видно, тільки небо вгорі та по обидва боки високі будівлі; крім усього, красу міста примножує й те, що під кожним палацом та будинком з боку вулиці високо при стіні прикуто скляні ліхтарі, що їх кожен запалює перед своїм домом, і вони горять з вечора до четвертої години ранку. Тому на вулиці ясно видно вночі, як і вдень. Так чинять тому, що край тут спекотний, і вдень не можна ні їздити, ні ходити, а вночі прохолодно; тому, починаючи з вечора і до четвертої години, люди їздять колісницями, а інші прогулюються пішки, і відвіду­ють один одного, і бенкетують, і пригощаються, і веселяться. Одне слово, в цьому місті чудові звичаї й порядки, і кращого я досі не бачив.