Характеристика дитячого товариства. 6 страница

Також у дошкільнят закріплюють бажання охоче брати участь у спіль­ній, справі: у хороводних, імітаційних і рухливих іграх, у збиранні „скарбів” (картинок, камінців тощо), у прибиранні іграшок, підготовці до свята, формуючи здатність відчувати задоволення від участі у спільній справі.

Середній дошкільний вік

Культурно-гігієгічні навички

Дітей продовжують привчати радіти чистоті й порядку у кімнаті, чис­тому, охайному одягу; вчать бережливо поводитися з речами. Умиватися діти повинні вже самостійно, дотримуючись правильної послідовності вмивання. Вони повинні уміти користуватися зубною щіткою, полоскати рот після їжі. За нагаду­ванням дорослого дитина повинна уміти прибирати свої іграшки на місце, бережливо з ними поводитися, з любов'ю доглядати за ними, радіти, коли дорослий відремонтує зламану іграшку.

Дитину привчають дотримуватися правил поведінки під час їжі: спокійно сідати за стіл, їсти із задоволенням та бути охайною; під час їжі не можна класти лікті на стіл; Їсти слід із закритим ротом, не поспішаючи, ретельно пережовуючи їжу; необхідно бережливо поводитися із хлібом та іншими продуктами; правильно користуватися столовим посудом, дякувати.

Культура діяльності

Дітей знайомлять з основними правилами культури діяльності, вчать їх дотримуватися спокійно, без нагадування дорослого. Виховують бережливе ставлення до іграшок, предметів, меблів та доробок. Формують навички культури користування ними.

Культура спілкування

У дітей цього віку поглиблюють уявлення про статеву та вікову різни­цю людей, виділяючи особливості їхньої зовнішності, одягу, роду занять. Дошкільників вчать упізнавати дорослих людей на різноманітних зобра­женнях (на фото, на картині, у скульптурі), називати різні професії. Діти повинні уміти розрізняти емоційні стани, відшукувати їхню причину, відповідно поводитись. До того ж, дошкільники повинні знати, шо зверта­тися до вихователів/незнайомих дорослих треба на «Ви», використовуючи ввічливі звороти. Крім того, діти повинні уміти робити приємне близьким, спілкуватися з дорослими у доброзичливому тоні, за прикладом старших реагувати на стан та настрій оточуючих.

Вони повинні знати членів своєї родини та найближчих родичів, знати й називати родинні взаємини, розуміти, шо всі піклують­ся одне про одного. Необхідно розвивати в дітей уміння відповідати на запитання про сімейні взаємини. Дошкільнята повинні уміти відображати родинні стосунки через ігрові дії.

Слід привчати дитину бачити й демонструвати у повсякденній поведінці позитивне ставлення до людей, уміння робити добрі справи, ввічливо звертатися зі словами «будь ласка», «вибач», «спасибі» тощо. На ній основі будуть формуватися партнерські ігрові взає­мини.

Необхідно спонукати дітей до здійснення добрих справ і вчинків стосовно одноліт­ків, вправляти вихованців у культурі поведінки, обговорювати як позитив­ні, так і негативні ситуації. Вчити також дітей спостерігати за проявами поведінки однолітків, застосовувати можливість негативної оцінки вчинків самими дітьми.

Старший дошкільний вік

Основним завданням виховання культури поведінки дитини є закріплення, поглиблення та розширення тих знань і навичок, що вона набула протягом минулих років.

Моральні уявлення дітей цього віку про явища суспіль­ного життя, про людські якості (справедливість, чесність, працелюбність, відповідальність, товариськість, доброту, сміливість, наполегливість та оптимізм) стають більш усвідомленими, набувають узагальненості. Навич­ки моральної поведінки дитини дедалі більше закріплюються у свідомості і вже сприймаються як природні.

Особливу увагу вихователь має приділяти формуванню у дітей цього віку потреби у дотриманні правил особистої гігієни, наданні взаємодо­помоги одноліткам у різник режимних процесах, у формуванні вольових якостей, накопиченні досвіду гуманних взаємин та культури поведінки. Важливо, щоб досвід, який вже має дитина, не суперечив її новим знан­ням, умінням та навичкам, які формуватимуться у неї надалі! Важливо, щоб дитина не лише отримувала знання чи вміла їх словесно продемонс­трувати, а й обов'язково використовувала у реальному житті, мала змогу постійно вправлятися у застосуванні навичок культурної поведінки.

Виховання культури поведінки дитини сьомого року життя спрямова­но на вироблення максимальної самостійності під час виконання правил особистої гігієни, перетворюючи в такий спосіб вимогу бути охайним на потребу, природну властивість особистості. При цьому слід підкреслювати соціальне значення правил охайності: їх виконання — це ознака поваги до близьких, знайомих, взагалі оточуючих людей.

Тепер вже стає важливим не просто володіти навичками самостійного роздягання перед сном чи одягання на прогулянку. На даному віковому етапі дитина повинна виконувати все у швидкому темпі, знати, як одягти­ся відповідно до сезону, погоди. Необхідно привчати дітей, наскільки це можливо, орієнтуватися в часі та контролювати свої дії.

Особливу увагу слід приділяти формуванню у дітей поваги до людей праці, викликати бажання самим наполегливо працювати, приносячи користь іншим. Також продовжується робота з формування патріотич­них почуттів дитини.

Старших дошкільників знайомлять із загальним ходом розвитку люди­ни: немовля, дошкільник, школяр, молода людина, літня людина. Вихо­ватель знайомить дітей з розмаїттям соціальних ролей, які виконують дорослі, розповідає про численні народності, які населяють сізіт, зокрема 'особливості зовнішнього вигляду, одягу, типові заняття.

Дітей вчать, що любов можна проявляти по-різному, тому важливо, щоб дорослі відчули увагу та турботу. Вихователь пояснює дітям, що таке сім'я, як проявляються сімейні та родинні стосунки, які існують сімейні культурні традиції.

Продовжують вчити вихованців розрізняти вікові та статеві відмінності дітей, характерні особливості їхнього зовнішнього вигляду, проявля­ти турботу про молодших, закріплюють основні правила культури поведін­ки у групі дітей, вчать вихованців самостійно організовувати гру, добирати необхідні іграшки, розподіляти ролі, узгоджувати дії, обирати собі заняття за бажанням.

Також у дітей формують уміння проявляти елементарну відповідаль­ність, свідомо, ставитися до власних дій.

 

Умови та засоби виховання культури поведінки

 

Виховання культури поведінки має бути органічною складовою усієї виховної роботи, спрямованої па послідовне ознайомлення дітей із правилами та моральними нормами поведінки в їхньому соціальному оточенні. Обов'язково при цьому слід враховувати особливості психічного розвитку дітей різного віку.

Виховний процес слід організовувати раціонально, тобто кожна хвили­на, проведена з дитиною, має збагачувати її розум, її моральний досвід, чуттєвий світ. Дитина повинна усвідомлювати ті переваги, які ство­рюються в її оточенні за умови дотримання норм та правил культури поведінки.

Дорослий повинен бути головним взірцем культури поведінки для дитини. В оточенні дитини необхідно створити такий морально-етич­ний клімат, шо відповідав би сучасним суспільним вимогам до взає­мин між однолітками та дорослими, сприяв виробленню дбайливого ставлення до природи, культурної спадщини, продуктів діяльності та самого себе.

Виховання культури поведінки доцільно здійснювати, спираючись на національні традиції. Культура поведінки повинна стати джерелом духовного розвитку малюка.

Будь-який прояв культури поведінки мас бути для дитини усвідом­леною потребою. Стійка потреба п постійному регулюванні своєї поведінки повинна формуватися за свідомо засвоєними морально-етичними нормами.

Одним з найважливіших аспектів виховання культури поведінки дити­ни є єдність вимог дорослих до дитини. На перший погляд, досягти цього неважко, але в реальному житті можуть виникати ускладнення, наприклад, у дитячому садку вимоги одні, а у мами — інші.

У повсякденній виховній роботі необхідно прагнути до того, щоб моральні почуття дитини ставали дедалі глибшими, а її ставлення до оточуючих людей, їхньої діяльності, до рідної країни — більш стійкими та органічними. Стежити, щоб дитина дотримувалася правил поведінки не тільки в дитя­чому садку чи вдома, а й за будь-яких обставин, не тільки тоді, коли на неї дивиться дорослий, але й за власним покликом душі. Від того, якого рівня сформованості культури поведінки досягла дитина на момент вступу до школи, багато в чому залежатиме її успішна адаптація й навчальні успіхи у першому класі. Такі якості, як охайність, зібраність, виховані в період дошкільного дитинства, сприятимуть тому, що першокласник без особливих зусиль зможе під­тримувати порядок у портфелі, на робочому місці, а отже, економити час для навчального процесу.

Слід також враховувати, що в поведінці дітей відображаються їхні вра­ження від спостережень життєвих ситуацій і те, як до цього ставляться дорослі та однолітки. Батьки повинні спілку­ватися з дитиною, читати, інсценувати прочитане, обговорювати те, що дитина спостерігала і що її вразило. Розширюючи вдома ці форми роботи, батьки в такий спосіб продовжуватимуть формувати мораль­ний світ дитини, соціальну спрямованість її поведінки. Ігрові прийоми варто використовувати у поєднанні з етичними бесідами, спостереженнями за навколишнім життям, практичними вправами у куль­турі поведінки.

Упродовж дня необхідно встановлювати органічний зв'язок між різними видами дитячої діяльності. Використовувити їх для поглиблення та удоскона­лення навичок культури поведінки дитини. Тер­піння, співучасть, багаторазовий показ правил виконання режимних процесів, дотримання культурно-гігієнічних навичок є своєрідною школою моральності для дитини.

У дитини цього віку нерідко досить гостро проявляються переживан­ня, пов'язані з оцінкою власних і чужих вчинків. Зважаючи на це, слід пам'ятати, що етичні поняття, їхні характеристики і властивості у дитини вже розвиваються на якісно новому рівні. Діти цього віку вже здатні зробити перші узагальнення окремих моральних уявлень і понять, об'єднавши'їх у єдину етичну систему.

Виховання культури поведінки неможливе без пра­вильно організованого режиму занять, ігор, художньої ді­яльності, розвитку пізнавальних інтересів дітей, їх праг­нення до спілкування. Важливо при цьому налагодити спільну роботу дитячого садка і сім'ї, забезпечити єдність їх вимог до культури поведінки дітей. Закріплення форм поведінки, перетворення їх на звичку і потребу відбуваєть­ся на основі позитивного емоційного ставлення до відпо­відних дій, а також до дорослого, який переконує у їх до­цільності. Відчуваючи довіру до дорослого, вбачаючи у ньому приклад врівноваженості, ввічливості, справедли­вого ставлення до людей, дитина усвідомлює значущість такої поведінки і прагне наслідувати її.

У психології побутує думка, що діти дуже чутливі до зовнішніх проявів людиною справжнього ставлення до то­го, про що вона повідомляє, а також до людини, з якою спілкується. Вони здатні швидко оволодіти «мовою почут­тів», яка є складовою культури спілкування. Вона допома­гає розуміти інших і виражати себе, зацікавлювати, вик­ликати приязне ставлення до себе, запобігати алекситимії (нездатності говорити про свої почуття). Прикладом у цьо­му для дітей має стати комунікативна культура педагога, якій властиві лексичне й емоційне багатство, витонченість і виразність міміки і жестів, щира зацікавленість співбе­сідником, відсутність явної та прихованої агресивності чи байдужого ставлення. Не менш важливо, щоб до такої культури спілкування дитина мала змогу прилучатися в сім'ї. Тому за потреби педагог повинен ініціювати коригу­вання сімейного спілкування, рекомендуючи різні форми спільної ігрової, трудової та зображувальної діяльності ді­тей і батьків тощо.

 

 

Самостійна робота за змістовим модулем №14