Характеристика дитячого товариства. 4 страница

Без любові до Батьківщини, готовності примножувати її багатства, оберігати честь і славу, а за необхідності — віддати життя за її свободу і незалежність, людина не мо­же бути громадянином. Як синтетична якість, патріотизм охоплює емоційно-моральне, дієве ставлення до себе та ін­ших людей, до рідної землі, своєї нації, матеріальних і ду­ховних надбань суспільства.

Патріотичні почуття дітей дошкільного віку заснову­ються на їх інтересі до найближчого оточення (сім'ї, бать­ківського дому, рідного міста, села), яке вони бачать щодня, вважають своїм, рідним, нерозривно пов'язаним з ними. Важливе значення для виховання патріотичних почуттів у дошкільників має приклад дорослих, оскільки вони знач­но раніше переймають певне емоційно-позитивне ставлен­ня, ніж починають засвоювати знання.

Патріотизм як моральна якість має інтегральний зміст. З огляду на це в педагогічній роботі поєднано озна­йомлення дітей з явищами суспільного життя, народо­знавство, засоби мистецтва, практична діяльність дітей (праця, спостереження, ігри, творча діяльність та ін.), на­ціональні, державні свята.

Основними напрямами патріотичного виховання є:

— формування уявлень про сім'ю, родину, рід і родовід;

— краєзнавство;

— ознайомлення з явищами суспільного життя;

— формування знань про історію держави, державні символи;

— ознайомлення з традиціями і культурою свого народу;

— формування знань про людство.

Для патріотичного виховання важливо правильно ви­значити віковий етап, на якому стає можливим активне формування у дітей патріотичних почуттів. Найсприятли­вішим для початку систематичного патріотичного вихо­вання є середній дошкільний вік, коли особливо активізу­ється інтерес дитини до соціального світу, суспільних явищ.

Цілеспрямоване патріотичне виховання повинно поєд­нувати любов до найближчих людей з формуванням такого ж ставлення і до певних феноменів суспільного буття. З цією метою факти життя країни, з якими ознайомлюють дошкільнят, ілюструють прикладами з діяльності близь­ких їм дорослих, батьків залучають до оцінки суспільних явищ, спільної участі з дітьми у громадських справах.

Однак лише ознайомлення із суспільним життям не ви­рішує завдань патріотичного виховання. Це засвідчив дос­від роботи дошкільних закладів у 20—30-ті роки XX ст. Водночас не можна ігнорувати значущості ознайомлення дітей з історією і сучасністю рідної країни, іншими су­спільними явищами.

Концепція дошкільного виховання в Україні (1993), сповідуючи історичний підхід до патріотичного виховання дітей дошкільного віку, актуалізує його народознавчі, ук­раїнознавчі та краєзнавчі напрями. На це орієнтують і різ­номанітні програми дошкільного виховання.

У розділі «Дитина і навколишній світ» програми вихо­вання «Малятко» окреслено завдання ознайомлення дітей з явищами суспільного життя за напрямами, зміст яких поглиблюється у кожній наступній віковій групі. Вже у молодшій групі діти мають знати назву рідного міста (се­ла), а в середній повинні мати певні уявлення про Батьків­щину («Батьківщина — це місце, де людина народилась і живе, де народились і живуть її батьки. Вона така ж рідна для людини, як її батьки, тому й називається Батьківщи­ною. Наша Батьківщина — Україна»). Діти повинні знати, що люди, які мають спільну батьківщину, — це народ, а ті, що народилися і живуть в Україні — український народ. У народі з роду в рід передаються мова, пісні, повага до стар­ших, любов до дітей і рідного дому. Програма передбачає формування у дітей уявлень про історію рідного міста (се­ла), походження його назви і назв вулиць, географічні та історичні пам'ятки рідного краю.

Базовий компонент дошкільної освіти в Україні орієн­тує на опанування знань про нашу державу, виховання по­ваги до державних символів. Старші дошкільники мають знати прапор, гімн, герб України, назву її столиці, інших великих міст, значущі географічні назви (Крим, Карпат­ські гори, Дніпро), пам'ятні місця (Тарасова гора у Каневі, Хортиця, заповідник Асканія-Нова тощо). Цій меті підпо­рядковані заняття «Ми живемо в Україні, ми дуже люби­мо її», «Пам'ятні місця України», «Рідне місто (село)», «Вулиці нашого міста (села)», «Наш герб» та ін.

Діти мають поступово усвідомлювати, що моральний аспект патріотизму полягає і в розвитку національної економіки (це нові робочі місця, заробітна плата працівни­кам, доходи бюджету, раціональне використання яких ро­бить життя у рідній країні достойним), і в підтримці націо­нального виробника, і в економічній, господарській поряд­ності власників підприємств, і в розвитку меценатства тощо. Щодо цього педагог може використати приклади з історії і з сучасного життя країни. Доцільним у патріотич­ному вихованні дітей дошкільного віку є використання творів художньої літератури, в яких ідеться про історію і сьогодення України, життя дітей і дорослих.

До ефективних методів і форм організації патріотично­го виховання належать: екскурсії вулицями рідного міста, до історичних пам'яток, визначних місць; розповіді вихо­вателя; бесіди з цікавими людьми; узагальнюючі бесіди; розгляд ілюстративних матеріалів; читання та інсценуван­ня творів художньої літератури; запрошення членів родин у дитячий садок; спільні з родинами виховні заходи (День сім'ї, свято бабусь тощо); зустрічі з батьками за межами дошкільного закладу, за місцем роботи та ін.

Важливим напрямом патріотичного виховання є при­лучення до народознавства — вивчення культури, побу­ту, звичаїв рідного народу. Дошкільників ознайомлюють з культурними і матеріальними цінностями родини і наро­ду, пояснюють зв'язок людини з минулими і майбутніми поколіннями, виховують розуміння смислу життя, інтерес до родинних і народних традицій.

Значну роль у вихованні дітей відіграють народні тра­диції — досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки, що склалися історично і передаються з покоління в поко­ління (шанувати старших, піклуватися про дітей, відзна­чати пам'ятні дати тощо). З традиціями тісно пов'язані на­родні звичаї — усталені правила поведінки; те, що стало звичним, визнаним, необхідним; форма виявлення народ­ної традиції (як вітатися, як ходити в гості та ін.).

Прилучаючись до народознавства, діти поступово ут­верджуватимуться у думці, що кожен народ, у тому числі й український, має звичаї, які є спільними для всіх людей. Пізнаючи традиції, народну мудрість, народну творчість (пісні, казки, прислів'я, приказки, ігри, загадки тощо), розширюючи уявлення про народні промисли (вишивка, петриківський розпис, яворівська іграшка), вони поступо­во отримують більш-менш цілісне уявлення про втілену в художній і предметній творчості своєрідність українського народу. Водночас у дітей розширюються знання про характерні для рідного краю професії людей, про конкретних їх представників. При цьому вихователь повинен н стільки піклуватися про збагачення знань, скільки про їх творче засвоєння, розвиток почуттів дітей. У дошкільному віці вони залюбки беруть участь у народних святах і обрядах, пізнаючи їх зміст, розвиваючи художні здібності, навички колективної взаємодії.

Сучасні концепції національного виховання наголошують на важливості національної спрямованості освіти, її органічної єдності з національною історією і традиціями, на збереженні і збагаченні культури українського народу.

У Концепції дошкільного виховання в Україні (1993) зазначено, що провідними засадами діяльності сучасною національного дошкільного закладу мають бути національна психологія, культура та історія, а також загально людські духовні надбання.

Важливим завданням педагогічної науки і практики є забезпечення етнізації — природного входження дітей і духовний світ свого народу, нації як елементу загально людської культури

Справжні патріотичні почуття здатний виховувати високоосвічений, інтелігентний педагог-патріот, який разом з дітьми щиро радітиме успіхам вітчизняних спортсменів, артистів, учених, переживатиме їх невдачі. Такий педагог зуміє допомогти дітям усвідомити, що патріотизм є благородною пристрастю людини, він не має нічого спільного з національним егоїзмом.

Спрямованість морального виховання та загальний особистісний розвиток дитини, його неперервність у педагогічному процесі, багатоманітність напрямів і методів вимагає високої професійної та моральної культури вихователя, гуманістичної спрямованості його педагогічної діяльності, вміння розуміти дитину і діяти спільно з нею.

Результатом такої роботи може стати вищий рівень мо­ральної вихованості дітей — здатність до морального са­мовдосконалення, усвідомлена потреба в ньому.

Лекція 2.

Тема. Виховання любові та поваги до народів інших національностей

План.

1. „Базовий компонент дошкільної освіти” про формування у дошкільників знань про людство.

2. Засоби виховання любові та поваги до народів інших національностей.

Література.

1. Артемова Л.В. Національний дитячий садок в Україні //Дошкільне виховання.

- 1991. -№ 6.

2. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні //Дошкільне виховання.- 1999.- № 1. – С. 6

3. Богомолова М. И. Интернациональное воспитание.- М.: Просвещение,1988. –С. 51-87.

4. Сухомлинська О.В.Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності //Дошкільне виховання.- 2003.- № 2. – С.3-8.

Україна історично склалася й існує як багатонаціональна держава. Це завжди віддзеркалювалося на її соціально-економічному, політичному і культурному житті. Тому на перший план освітньої діяльності виходять проблеми збереження і розвитку надбань народів, що населяють Україну; залучення дітей до світової загальнолюдської культури.

Сучасні концепції національного виховання наголошують на важливості національної спрямованості освіти, її органічної єдності з національною історією і традиціями, на збереженні і збагаченні культури українськоп народу.

У Концепції дошкільного виховання в Україні (1993) зазначено, що провідними засадами діяльності сучасною національного дошкільного закладу мають бути націо- нальна психологія, культура та історія, а також загальнолюдські духовні надбання.

Важливим завданням педагогічної науки і практики забезпечення етнізації — природного входження дітей і духовний світ свого народу, нації як елементу загально- людської культури, позбавленого національної обмеженості та егоїзму. Моральна спрямованість цієї роботи ви магає єдності національного і загальнолюдського у форму -ванні національної самосвідомості, інтернаціональню почуттів дошкільників. Національне самовизначення особистості (віднесення себе до певної нації, відданість їй, любов та інтерес до всього національного) за такої умови не перероджується в національний егоїзм і негативне ставлення до інших націй, адже людина, яка має високу національну свідомість, поважатиме й інший народ.

Головним завданням національного виховання дітей дошкільного віку є формування основ національної самосвідомості — відчуття належності до певної нації, яка ви- являється в етнічному самовизначенні (віднесенні себе де певної етнічної групи). Основою національної самосвідомості є національні почуття — комплекс емоцій, які фік­сують суб'єктивне ставлення людей до своєї нації, її потреб і норм життя, а також до інших народів. Це не має нічого спільного з національним „егоїзмом”. А навпаки, активно сприятиме формуванню у дітей етики міжнаціонального спілкування», яка стосовно дитини-дошкільника передбачає симпатію, доброзичливість, повагу до однолітків і дорослих різних національностей, їхніх на­ціональних традицій і звичаїв, інтерес до їхнього життя, культури.

Безперечно, малюк не відразу починає зауважувати оз­наки національної належності людей, особливо коли йдеть­ся про нації, які не мають помітних відмінностей у зовніш­ності, одязі, побутовій культурі. У середньому дошкільному віці інтерес дитиня до явищ суспільного життя підводить її до усвідомлення певних виявів міжнаціональних стосунків. У цьому сенсі батьки і вихователі мають дбати, щоб дитина засвоювала норми міжнаціонального спілкування (співжит­тя) не стихійно, а цілеспрямовано, орієнтуючись на загаль­нолюдські моральні цінності. Формуванню доброзичливих міжнаціональних стосунків у дошкільному закладі сприяє доброзичливе, дружелюбне співжиття у групі, в якій є дії різних національностей.

Формування патріотичних почуттів дітей дошкільного віку має поєднуватися з вихованням їх у дусі миру. Адже глобалізація, зростання відкритості суспільств актуалізує ідею планетарності, вселяє багатьом людям відчуття того, що вони є жителями Землі. За даними Всесвітньої організа­ції з дошкільного виховання (ОМЕР), представники різних країн змістом мирних відносин між людьми вважають:

а) любов і повагу до ближнього, щирість, співпережи­вання, привітність, розуміння, вміння допомагати тим, хто потребує допомоги;

б) дотримання прийнятих у суспільстві моральних норм, протидію злу без виявлення агресивності;

в) почуття солідарності та відповідальності стосовно інших.

Базовий компонент дошкільної освіти в Україні тлума­чить поняття «людство» як сукупність усіх людей, які на­селяють планету, як усвідомлення того, що народи світу прагнуть миру і щастя, процвітання рідної країни і всієї планети, турбуються про майбутнє дітей.

Теоретичні засади виховної роботи з даного напрямку розроблено ще у ХХ столітті в дослідженнях Р.Й Жуковської, М.І.Богомолової, Е.К.Суслової,В.В.Кондратової, К.В.Назаренко, О.М.Лещенко та ін.

У дошкільному закладі розкриття етнічної багатоманіт­ності світу доцільно починати з ознайомлення безпосеред­німи методами. Передусім слід ознайомити дітей з народа­ми, які населяють країну та сусідні держави, а також із народами, що є носіями іноземної мови, яку діти вивчають у дошкільному закладі. Дошкільників, як правило, цікав­лять казки, ігри, побут інших народів; залюбки вони спіл­куються з представниками різних національностей.

Засоби і методи цієї роботи традиційні:

- розповіді вихо­вателя;

- використання творів художньої літератури;

- показ народних іграшок, виробів народних майстрів, предметів побуту тощо;

- розглядання ілюстративного матеріалу (кар­тин природи, історичних пам'яток тощо);

- ігрові заочні екскурсії-подорожі;

- узагальнюючі заняття, що підсумову­ють знання дітей про певну країну;

- листування з дошкіль­ними закладами;

- зустрічі з представниками інших країн.

Усі методи умовно поділяються на дві групи. Перша група – це вербальні й наочні методи, спрямовані на формування в дітей суспільних уявлень, моральних суджень, оцінок. До них належать спостереження й екскурсії, зустрічі з героями війеи і праці, розповіді вихователя, бесіди, читання художньої літератури, розгляд картин, ілюстрацій до книжок, зразків декоративно-прикладного мистецтва різних народів,перегляд діа- і кінофільмів, прослуховування музики, пісень, проведення рухлівих ігор.

Друга група методів забезпечує набуття дітьми практичного досвіду з основ громадської поведінки в процесі безпосереднього пізнання явищ і подій навколишнього суспільного життя та спілкування з дорослими і ровесниками в пізних видах цілеспрямованої творчої діяльності дітей. До цієї групи належать методи залучення дітей до посильної суспільно корисної праці, привчання до основ толерантної поведінки українського громадянина, відтворення побаченого і сприйнятого в творчій діяльності. Успіх виховання у дошкільників початкових форм міжнаціональної культури забезпечується застосуванням перших і других методів, їх тісної взаємодії.

Спрямованість морального виховання та загальний особистісний розвиток дитини, його неперервність у педагогічному процесі, багатоманітність напрямів і методів вимагає високої професійної та моральної культури вихователя, гуманістичної спрямованості його педагогічної діяльності, вміння розуміти дитину і діяти спільно з нею

Самостійна робота за змістовим модулем №13

13.1 Патріотичне виховання в дошкільному віці

Українське народознавство в дошкільному закладі.

Методичні вказівка.

1. Скласти план статті та написати анотацію до неї.

Література.

1. Якубенко В. Від народознавства – до світового патріотизму. // Дошкільне виховання. - № 8, 2002. – С. 12-13.

13.2 Виховання любові та поваги до народів інших національностей

Засоби та методи ознайомлення дітей з особливостями народів рідної країни та світу.

Методична вказівка.

1. Скласти план-конспект заняття з дітьми старшого дошкільного віку, спрямованого на розширення та узагальнення уявлень дітей про ознаки української та інших націй, представники яких проживають у регіоні.

Література.

1. Гуренко О.І. Формування етнокультурної компетентності майбутніх педагогів в умовах полі етнічного середовища: Навчальний посібник. – Донецьк: ТОВ ”Юго-Восток, ЛТД”, 2007. – С. 52 -167 с.

2. Малятко. Програма виховання дітей дошкільного віку. / З.П. Плохій. –К. Педагогічна думка, 1999. –С.153-159.

Питання для самоконтролю та самоперевірки

1. Розкрийте завдання виховання у дітей дошкільного віку любові до рідного краю.

2. В чому своєрідність вияву почуття патріотизму у дошкільників. Охарактеризуйте складові формування у дітей дошкільного віку поняття „Батьківщина”.

3. Національні та загальнолюдські цінності – основа патріотичного виховання.

4. Визначіть шляхи, засоби і методи патріотичного виховання.

5. Зміст роботи з формування суспільних уявлень в дошкільному закладі.

6. Засоби та методи ознайомлення дітей з особливостями народів рідної країни та світу.

7. Поясніть взаємозв'язок національного і загальнолюдського у вихованні основ національної самосвідомості та культури міжнаціо­нального спілкування. Обгрунтуйте своє ставлення до проблеми вихо­вання «громадянина світу».

Змістовий модуль №14 „Виховання вольової поведінки ”

Лекція 1.

Тема. Виховання вольової поведінки.

План.

1. Особливості морально-вольового розвитку дошкільника.

2. Педагогічні умови формування вольової поведінки дитини.

3. Вередування та впертість, їх причини, шляхи

подолання.

Література

1. Галуцька О. Дитячі примхи // Дошкільне виховання. -1998. -№6. –С. 17.

2. Котырло В.К. Развитие волевого поведения у дошкольников. – К.: Рад школа, 1971.

3. Литвин Л. Розвиваймо волю дитини// Дошкільне виховання. -2000. -№8. –С.22-23.

4. Стрюк К. „Важкі” діти чи „важкі” вихователі? // Дошкільне виховання. -2000. -№ 12. –С. 10-11.

Воля є важливим чинником морального розвитку осо­бистості, основою свідомого дотримання правил поведін­ки, забезпечує вибір способу поведінки відповідно до за­гальнолюдських норм моралі, інколи навіть усупереч власним бажанням і потягам. Щоб досягнути мети, довес­ти до завершення доручену справу, відмовитися на ко­ристь товариша від омріяної перспективи, людина повин­на виявити не тільки знання, вміння, особистісну культу­ру, а й вольові зусилля.

Моральність особистості є наслідком таких морально-вольових якостей, як самостійність, організованість, ці­леспрямованість, наполегливість, дисциплінованість, смі­ливість.

Розвиток волі починається з першими свідомо спря­мованими, довільними діями. А довільна поведінка роз­вивається із формуванням ініціативності — самостій­ності дитини у виборі дії, прийнятті рішення, що дає їй змогу відчути себе джерелом дії, та усвідомленості — здатності розуміти смисл своєї діяльності й ситуації, в якій відбувається ця діяльність. Поступово розвивається здатність ставити перед собою складніші завдання, дола­ти труднощі, що надає діям справді вольового характеру. Цей процес триває з 3 до 7 років. Про ступінь вольового розвитку свідчить здатність до цілеспрямованої поведінки за обставин, що перешкоджають досягненню мети, долан­ню різноманітних перешкод.

Формування морально-вольових рис характеру відбувається в діяльності, у спілкуванні дитини з ровесниками і дорослими. У дошкільному дитинстві на­бувають значного розвитку такі види діяльності, як гра, праця, навчання, що мають широкі можливості для формування морально-вольових якостей характеру.

Виховання вольової поведінки у малюків — важливе завдання педагога. Під виливом інтересу до гри, трудової діяльності, в ході оволодіння новими вміннями діти стають здатними до вольових зусиль, долання перешкод. Однак недостатній розвиток вольових процесів виявляється нерідко в нестійкості задуму, легкому від­воліканні, у відмові від наміченої мети. Це свідчить про слабку сформованість вольових рис характеру у дошкільників: наполегли­вості, цілеспрямованості, рішучості, витримки.