Революція 1905 - 1907 рр. Столипінська аграрна реформа

 

Революція за своїм характером була буржуазно-демократичною. Її ос­новні вимоги:

- ліквідація поміщицького землеволодіння і наділення селян землею;

- повалення самодержавства і встановлення в країні конституційного ре­спубліканського ладу;

- надання народові політичних прав і демократичних свобод - свободи слова, друку, зборів і свободи совісті, встановлення 8-годинного робо­чого дня.

Рушійними силами революції були пролетаріат і селянство. Революція 1905-1907 рр. була селянською революцією: аграрно-селянське питання було основним соціально-економічним питанням революції. Лише до се­редини 1905 року в Україні відбулося близько 1300 селянських виступів.

Початком революції стали події 9 січня 1905 р. в Петербурзі - “Кривава неділя”. Саме цього дня була розстріляна за наказом уряду 150-тисячна мирна ро­бітнича демонстрація, учасники якої прагнули передати цареві петицію про свої потреби. Звістка про загибель 1200 робітників і поранення 5 тис. осіб, що швидко облетіла країну, викликала хвилю обурення, кристалізувалася в загрозливе для ца­ризму “Геть самодержавство!” Лише у січні 1905 р. в Російській імперії вже страйкувало майже 440 тис. осіб. Держава вступала в добу революції.

У своєму розвитку перша російська революція пройшла кілька фаз (ета­пів), кожна з яких мала свої характерні риси та особливості.

 

I етап “Піднесення” (січень - жовтень 1905 р.):

- наростання масової боротьби, посилення її політичного характеру;

- політизація народних мас;

- активізація процесу самоорганізації суспільства (утворення політичних пар­тій, рад, профспілок тощо);

- поширення хвилі заворушень серед селян та армії;

- переплетення і взаємовплив робітничого, селянського та національно- визвольних рухів.

 

II етап “Кульмінація” (жовтень - грудень 1905 р.):

- коротка стабілізація в країні та певне розмежування політичних сил після публікації царського Маніфесту 17 жовтня;

- діалог та легальна взаємодія між опозицією і владними структурами;

- активне формування багатопартійної системи;

- посилення пропаганди та агітації крайньо лівих партій - більшовиків та есерів;

- організація лівими силами хвилі збройних повстань у грудні 1905 р. (повс­танськими центрами в Україні були Харків, Олександрівськ, Катеринослав, Горлівка та ін.).

 

III фаза “Спад” (січень 1906 р. - червень 1907 р.):

- посилення репресій (каральні експедиції, арешти, обшуки тощо);

- помітне зменшення масштабів та інтенсивності робочих страйків і селянсь­ких виступів;

- перехід більшості політичних партій у підпілля;

- поширення серед революціонерів терористичних форм боротьби (1906-1907 рр.) у Російській імперії було вбито та поранено 97 тис. посадових осіб,

- спроби опозиції продовжити антифеодальну, антиімперську, антикапіталістичну боротьбу парламентськими методами у стінах Державної думи;

- перехід реакції у наступ.

 

Якісно новим явищем, специфічною особливістю суспільно-політичного життя під час революції стали взаємовплив та взаємопроникнення робітничого, се­лянського та національно-визвольних рухів, що значно посилювало антисамодержавний фронт і сприяло появі іншого нового явища - широкомасштабності народ­них виступів, основними параметрами якої були масовість, територіальна пошире­ність, тривалість, участь різних соціальних верств.

Повстання ж на броненосці ‘Потьомкін” (червень 1905 р.), збройні виступи у Севастополі під керівництвом П. Шмiдта (листопад 1905 р.), у Києві на чолі з Б. Жадановським (листопад 1905 р.) та в інших містах свідчили про поширення рево­люційних настроїв серед солдатів і матросів. Помітна нестабільність, нерішучість селянства та армії, які традиційно підтримували або, принаймні, лояльно ставилися до самодержавства, теж були новим суспільно-політичним чинником, який відіграв надзвичайно важливу роль у політичному розвитку подій.

Всеросійський політичний страйк ставав господарем країни. Він вийшов за межі професійні та місцеві й непомітно переріс у революцію. Завмирають нерви країни - залізниця. Економічне і промислове життя сходить нанівець, оскільки з 10 до 16 жовтня включно у страйку беруть участь всі залізниці Російської імперії. Страйкували й залізниці України. 10 і 11 жовтня застрайкували Харківська та Кате­ринославська залізниці, а 17-го - станція Одеса, телеграф у Харкові тощо.

Але страйк не обмежується подіями на залізницях. Він досягає загальноросійських масштабів, охопивши всю територію України. Усюди згасає промис­лове і торгівельне життя. Закриваються установи освіти і культури. До проле­тарського страйку приєднуються інтелігентські союзи. Присяжні засідателі у багатьох випадках відмовляються судити, адвокати - захищати, лікарі - лікува­ти. Мирові судді закривають камери в’язниць. Ненависть людей до царату вилилась у народній пісні:

 

«О Боже! Коль ти єси,

Всех царей грязь меси,

Кинь под престол! Кинь под престол!

Сашеньку, Машеньку, Мишеньку, Костеньку

И Николашеньку на кол посади!»

 

Революційну хвилю жовтня 1905 р. царизму не вдалося приборкати сило­міць і він змушений був піти на поступки. Наслідком, широкомасштабного жо­втневого політичного страйку стало підписання Миколою ІІ 17 жовтня Маніфесту, в якому народові обіцяли цивільні свободи, декларувалося скликання ро­сійського парламенту - законодавчої Державної думи із залученням до виборів всіх верств населення. Цей документ мав надзвичайно важливі наслідки:

По-перше, він істотно розширив межі легальної політичної і культурної діяльності, помітно її пожвавив і урізноманітнив. У 1905 р. в Лубнах з’являється перша у Російській імперії україномовна га­зета “Землероб”. Незабаром газети українською мовою почали виходити у Кате­ринославі, Одесі, Полтаві, Харкові та інших містах. Засновуються перші українсь­кі суспільно-політичні журнали - “Дзвін”, “Український дім”, “Рідний край”, “По­сів”, “Село” тощо. Усього впродовж 1905-1907 рр. виходило 24 україномовних видання. Почали створюватися українські національні клуби, у Києві було засно­вано Українське наукове товариство (УНТ). У багатьох містах виникають осеред­ки культурно-освітньої організації “Просвіта”. Концентруючи у своїх рядах цвіт української еліти (М. Коцюбинський, Б. Грінченко, П. Мирний, Д. Яворницький та ін.), ці об’єднання вели активну культурну роботу - засновували бібліотеки, проводили вечори, видавали українською мовою літературу.

По-друге, новий імпус утворення партій, рад, профспі­лок та інших громадських організацій. Під час революції зростає чисельність партії російських есерів, більшовицької та меншовицької фракції РСДРП. У 1905 р. з частини Революційної української пар­тії (РУП), що перейшла на марксистську платформу, виділяється Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП); у 1907 р. на основі гуртків есерів, виникає Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР).

Слабкість і незрілість парламентської форми правління, з одного боку, та необхідність консолідації опозиційних сил - з іншого, зумовили появу нової альтернативної моделі організації влади - Ради робітничих депутатів.

Свідченням активної масової самоорганізації суспільства стало утворення профспілок. Однією з перших стала профспілка залізничників Південно-Західної залізниці. Загалом, під час революції з'явилося майже 80 професійних об'єднань.

За роки революції розгортається і кооперативний рух. Так, якщо у Київсь­кій губернії у 1904 р. було лише 3 кооперативи, то у 1907 р. - вже 193. Анало­гічні процеси відбувалися і в інших регіонах України.

Грудневе збройне повс­тання 1905 р. в Москві, Горлівці, Луганську та інших містах було придушене царизмом з великою жорстокістю. Весь 1906 р. царизм безжалісно мстився рево­люціонерам. Дійсно, уряд залив пожежу повстання морем пролетарської крові. Лише з 9 січня 1905 р. до 27 квітня 1906 р. включно царський уряд стратив понад 14000 осіб, засудив до страти понад 1000 осіб, покалічив 20000, заарештував, ув'я­знив і заслав - 70000 осіб.

Проте, перейти до рішучого наступу на завоювання революції царизм ще не міг.Поряд з терором i репересiями проти революционерiв уряд продовжував полiтику балансування, часткових поступок i обiцянок. У квiтнi 1906 р. була скликана І Державна Дума. Вибори у Думу відбувалися на основі антидемокра­тичного виборчого закону, опублікованого ще в грудні 1905 р. Три чверті робі­тників були позбавлені виборчих прав. Дума мала не законодавчий, а погоджу­вальний характер. У ній була створена Українська думська громада (УДГ), яка складалася з 45 депутатів від усіх 102 обраних від України. Її головою став ад­вокат і громадський діяч Ілля Шраг. Політичною платформою УДГ була боро­тьба за автономію України. Після розпуску І Думи у новій II Думі УДГ налічу­вала вже 47 осіб. Проте, 3 червня 1907 р. внаслідок державного перевороту II Дума була розпущена. Ця подія ознаменувала собою поразку революції і поча­ток реакції.

Результати революції:

 

- буржуазно-демократичні зміни:Миколою ІІ був підписаний Маніфест 17 жовтня 1905 р., який дарував політичні пра­ва і свободи громадянам Росії. Це, в свою чергу, посприяло створенню нових політичних партій (в основному буржуазного спрямування), активізації національно-визвольної боротьби у національних околицях Російської імперії, у тому числі й в Україні;

- скликання Державної Думи, формування буржуазно-демократичних відносин, основи яких були закладені ще в реформах 1861 - 1874 рр., але не були доведені до кінця;

- поразка робітничого класу, прагнення більшовиків створити масову політичну організацію (партію), здатну прийти до влади; спроби укласти союз з армією і селянством;

- посилення реакції з боку уряду (1907-1912 рр.), проведення Столипiнської аграрної реформи (1906-1911 рр.).

Головні причини поразки революції полягали у недостатній міцності союзу демократичних сил країни, зокрема робітничого класу і селянства; розколі у соці­ал-демократичному русі. Якщо більшовики вимагали рішучого повалення цариз­му, то меншовики наполягали на реформах у межах існуючого буржуазного ладу. Більша частина армії ще не підтримувала боротьбу народу і придушила його ре­волюційний виступ.