Виникнення Київської Русі. Норманська та антинорманська теорії. Періодизація Давньоруської Київської держави

У заголовку «Повісті минулих літ» літописець Нестор поставив декілька запитань:

 

«Откуда есть пошла Русская земля?

Кто в Киеве начал первее княжить?

И откуда русская земля есть?»

Намагаючись відповісти на це питання історики сформулювали декілька теорій походження Київської Русі. Так, Російськійська феодальна історіографія XIV - XVII ст. штучно пов'язувала історію раннього періоду Київської держави з відо­мими давніми народами Східної Європи - скіфами, сарматами, аланами. Вва­жалося, що ім'я "Русь" походить від сарматського племені роксоланів.

Історіографія XVIII ст. висувала три теорії походження Русі:

* Норманська теорія (авторами виступали німецькі вчені - Готліб Байєр, Герхард Міллер, Август-Людвіг Шлепер) - вони не вивчали джерел, а літописи визнавали недостовірними. Проте визнавали, що на Київський престол були запрошені варязькі князі - Рюрик, Синеус, Трувор. Вважали, що слов'янські племена були дикими, не знали ні зе­млеробства, ні скотарства, ні ремесла. Всю культуру Київської Русі во­ни приписували варягам, саме ім'я "Русь" пов'язували тільки з варягами (відомі також під назвами - вікінги, нормани).

На захист своєї теорії «норманісти» висували такі аргументи:

1. Русь отримала назву від «Руотси». Так у середині XI ст. фіни називали шведів;
2. більшість імен руських послів, що зафіксовані в договорах з Візантією (911, 944), мають скандинавське походження - Карл, Інегельд, Фарлоф, Веремуд та ін.;
3. візантійський імператор Констянтин Багрянородний у своїй книзі «Про управління імперією» наводить як слов'янські, так і руські назви дніпровських порогів. Більшість руських назв мають давньонорманське походження;
4. ісламські географи та мандрівники IX-X ст. завжди чітко розділяли «русів» і «слов'ян».

* Антинорманська теорія (автор - Михайло Васильович Ломоно­сов) - у ході історичного розвитку слов'янські племена прийшли до створення держави. Проте аж до XX століття більша частина буржуа­зної історіографії не визнавала цю теорію.

На противагу «антинорманісти» стверджували:

1. назва «Русь» слов'янського походження, оскільки тісно пов'язана з назвами річок Рось, Руса, Роставиця у Центральній Україні;
2. жодного племені чи народу під назвою «руси» не було відомо у Скандинавії і про нього не згадує жодне давньонормандське джерело, включаючи саги;
3. один з найдавніших ісламських письменників Ібн-Хордадберг чітко називає русів слов'янським племенем;

4. археологічні матеріали із міст та торговельних шляхів Східної Європи свідчать про обмежений, фрагментарний вплив «варязького чинника».

* Компромісна теорія примиряє норманістів і антинорманістів.

У XIX – на початку XX стст.американський учений О. Пріцак висунув ідею хазарської гіпотези: виво­див староруську державність з Хазарського каганату. На думку дослідника, поляни були не слов'янами, а різновидом хозар, а їхня київська гілка - спадкоємницею роду Кия, який заснував (іноді вживається термін «завоював») Київ у VIII ст. Однак ця версія не витримує критичної перевірки. Археологічні дослідження стародавнього Києва свідчать про місцеву слов'янську самобутність його матеріальної культури. Пам'ятки хозарської (салтово-маяцької) культури зустрічаються надзвичайно рідко і не становлять навіть відсотка від загальної кількості знахідок.

Цю теорію було піддано критиці і незабаром повністю відкинуто, адже Русь і Хазарія становлять паралельні утворення, що розвиваються приблизно в одних і тих же хронологічних межах.

Українська історіографія XX ст. висуває теорію природноісторичного утворення слов'янської державності. Для доказу наводяться дані археологічних досліджень, вивчення літописних джерел (у першу чергу літопису «Повість временних літ»). Так, сучасники вважають, що причиною появи держави стало Велике розселення слов’ян.

Також сьогодні існує теорія-міф, щодо заснування Києва братами Києм, Щеком, Хоривом та їхньою сестрою - Либідь. Вони побудували місто на Дніпрі в землі полян і нарекли його ім’ям старшого брата. Легенда датується 854 р. І дійсно на розкопках Києва початку ХХ ст. археологи Д. Мілєєв і П. Толочко зайшли залишки городища, про яке говорилося в літописі – «город Кия». Але, слід відзначити, неясно чи відповідає істині сюжет про заснування Києва Києм, як сумнівними видаються й відомості щодо тривалості його життя (124 р.) (Додаток 4).

Отже, на сьогоднішній день не існує остаточної версії, яка б розкривала таємницю утворення Київської Русі. Але відомо, що процес виникнення і становлення Руської держави відбувався з І пол. ІХ по кінець Х ст.

 

Давньоруська Київська держава - ранньофеодальна держава ІХ - по­чатку XII століття, що охоплювала територію від Балтики до Волго-Окського ме­жиріччя. Досить швидко Київська Русь стала посідати чільне місце у старому світі. У письмових джерелах візантійських, скандинавських, французьких авто­рів багато написано про Русь як про могутню державу, що посідала важливе мі­сце у системі європейських політичних і економічних відносин.

 

На підтвердження того, що Київську Русь дійсно можна було вважати державою, історик М. Аркас приводить наступні факти: 1. 5 тис. осіб населення на території Русі; 2. спільна релігія; 3. наявність адміністративної влади; 4. писемність; 5. великі будівлі у вигляді палаців і храмів; 6. диференціація суспільства; 7. населення поділено за спеціальностями, щоб кожний робив усе не тільки для самого себе і сім’ї, а й для держави (жерці, солдати, художники, філософи, зодчі, ремісники).

Основою Руської держави стали союзи племен «Руси» (басейн ріки Рось) і полян (Київ і Чернігів).

Аналізуючи походження назви «Русь» академік Л. Гумільов також підтверджував, що до приходу в Придніпров’я слов’ян цю територію населяв слов’янський етнос – «Руси» або «Роси», у зв’язку із чим держава і отримала назву – «Русь».

Проте, цю теорію заперечував російський історик М.І. Артамонов який вважав, що побутові звички у слов’ян і русів були різними. Наприклад, руси вмивались в спільному тазу, а слов’яни – зливали воду один одному на руки. Знову ж таки, руси голили голову, залишаючи «оселедця» на тім’ї, а слов’яни стриглися в «кружальце».

Деякі історики стверджують, що термін "Русь" походить від назви рік Рось і Русина в Центральній Україні.

Є й інша теорія: поняття "Русь" пов'язане з кочовим племенем роксоланів, назва якого походить від іранського «rhos», що означає світ­ло.

Так чи інакше, але у всіх літописних джерелах, що дійшли до нас, слово "Русь" спочат­ку вживається як назва народу, а саме варягів (скандинавів), потім - зе­млі полян (Центральної України), а надалі - і всього політичного утво­рення - Київської Русі. Лише з 1187 р. у Київському літописі з'являється термін "Україна", але лише для позначення окраїн Київської Русі.

 

Причини формування ранньофеодальної держави у східних слов'ян:

v неухильне зростання продуктивних сил;

v майнова диференціація;

v прискорення процесу класоутворення внаслідок успішних воєнних походів;

v захоплення громадських земель і початок формування феодальних відносин;

v необхідність відбиття зовнішньої агресії і захисту торгових інтересів.

 

Отже, період становлення давньоруської держави пов’язаний з правлянням останніх представників династії давноруських князів – Діра та Аскольда і початком князювання в Києві династії Рюриковичів. Вивчаючи історію походження Рюриків науковці дійшли підсумків, що ймовірніше за все у 862 році варяг на ім’я Рюрик із братами Синеусом та Труваром осіли у Новгороді. Вони і почали собою довгу низку українсько-руських князів. Пояснюючи походження Рюрика, автор літопису «Повість минулих літ» Нестор стверджував, що близько 862 р. слов’янські та фінські племена Псково-Новгородської землі закликали на князювання Рюрика (817-879) – представника скандинавської аристократії, який започаткував княжіння династії Рюриковичів. Фактично мова йшла про укладення ряду – усного договору між аристократом зі Скандинавії та елітою слов’янсько-фінських племен.

Але, існують і інші погляди на походження Рюрика. Так, О. Шахматов відкидав версію про те, що із Рюриком на Північ Русі прибули його брати. А появу цих імен пояснював хибним перекладом давньоготського тексту літописцем. Науковець стверджував, нібито сюжет про закликання варягів (вікінгів) звелів включити до літопису 1118 р. новгородський князь Мстислав, який мав чимало родичів серед володарів Скандинавії.

Враховуючи історичні реалії, вчені все ж таки схиляються до думки про скандинавське походження Рюрика. Адже, у VIII ст. бойові човни вікінгів причалювали до берегів Іспанії, Італії, Греції, Франції. Доба їх воєнних походів тривала біля 500 років. Через систему річок нормани проникали до Східної Європи, вступаючи в контакти з місцевим населенням. Арабський купець Ахмет ібн-Фадлан так свідчив про перебування варяг на Київській землі: «Місцеві жителі змішувалися з варягами, а дружини князів вбивали себе після смерті чоловіків».

Так чи інакше, але у дружині Рюрика, як оповідає літопис, були ватажки Аскольд і Дір, які спочатку залишилися в Новгороді, а пізніше почали засвоювати нові землі по Дніпру. Допливши до Києва, вони пристали до полян, наложили на них данину та лишилися боронити місто від хозарів. Таким чином, Аскольд (860-867 рр.) і Дір (кінець 880-х рр.) стали першими князями на Русі.

За князювання Аскольда відбулась перша спроба прийняти хрещення на державному рівні. Правда, хрестилися тільки князь Аскольд і частина верхівки суспільства – князі, дружинники і бояри, а народ не схвалив і не підтримав цієї ініціативи.

Загинув Аскольд через підступність Олега, який замаскувавши свою дружину під купецький караван, без перешкод підійшов до Києва, виманив князя Аскольда і Діра за місто, убив їх і захопив Київ. З цього моменту фактично розпочинається формування кордонів Київської держави.

 

• 1 період	882- 972 рр.	- розширення земель, зміц­нення державного і господар­ського життя
	початок правління кн. Олега	смерть кн.Святослава
• 2 період	980- 1054 рр.	- період розквіту державиДавньоруської Київської держави
	початок правління кн. Я.Мудрого	смерть кн. Ярослава Мудрого)
• 3 період	1113 - 1240 рр.
	Початок правління кн. Володимира Мономаха	падіння Києва під натиском хана Батия)	- період занепаду і феодаль­ної роздрібненості Давньору­ської Київської держави