Слов’яни з найдавніших часів жили на території Європи й були відомі під назвою венеди. У І-ІІ ст. венеди розселилися між річками Одра та Дніпро і біля Карпат. У ІV ст. із венедів вирізнилися дві групи слов’янського населення - склавини (предки західних і південних слов’ян) і анти (предки східних слов’ян).
Початком слов’янського розселення стала епоха зарубінецької культури. Її стоянки в кінці ХІХ ст. вивчав український археолог В. Хвойка. Знайшов він ранньослов’янські поселення в с. Зарубинці на Черкащині. Тому цю культуру ІІ ст. до н.е. – ІІ ст. н.е. називають зарубницькою.
Слов’яни рухались від верхів’їв Вісли на південь, в Подніпров’я, і на північ, у верхів’я Дніпра, Десни і Оки. А в період готських війн, на південь, до Дунаю і в степове Причорномор’я, на північний схід – на дніпровське Лівобережжя. Причинами міграції вважається демографічний вибух і вичерпаність фонду вільних земель.
Черняхівська культура: Східноєвропейський лісостеп (Подніпров’я, Південне Побужжя, Подністров’я). Поселення розташовані на сонячних схилах невеликих рік, чи балок, у зручних для землеробства місцях, біля води S = 1-20 га. Будівлі як наземні, так і земляні, з дерев’яними стінами, часто плетеними і обмазаними глиною. (S = 20-50 м2). Розповсюджені господарські комплекси, які складаються з житла, господарських приміщень і хлівів для худоби. Серед виробничих споруд добре відомі залізоплавильні горни і печі для випалювання гончарних виробів, ювелірні і склоробні майстерні, приміщення для помелу зерна тощо.
Обрядом поховання на могильниках черняхівської культури є трупоспалення на стороні з похованнями залишків кремації в урнах чи ямах без наземних ознак. Поховання супроводжується однією чи декількома посудинами з залишками їжі, металевими деталями одягу, прикрас тощо. До пам’ятників черняхівської культури відносяться скарби римських монет, яких виявлено біля 150 (Додаток 2, 3).
Перші писемні відомості про слов’ян відносяться до І-ІІ ст н.е. Їх згадують у своїх роботах римські історики Тацит, Птолемей, Пліній, називаючи венедами. Потім, у VI ст. готський єпископ Іордан виокремлює 3 групи слов’янських племен - венеди, анти, склавіни. Анти жили у Подніпров’ї.
Візантійські автори ІV ст. змальовують антів як суспільство, економічною основою якого були землеробство і тваринництво.
Маврикій Стратег свідчить: «у них велика кількість худоби і земних плодів, які лежать купами, особливо проса і пшениці».
У період розвитку Черняхівської культури, ремесла виокремлюються у самостійну галузь виробництва, що ознаменувало початок другого великого суспільного поділу праці. В цей час були розповсюджені металургія і гончарна справа.
Розвивається також експорт та імпорт товарів.
Ø Формою соціальної організації слов’ян були сім’ї, об’єднані в територіальну общину;
Ø джерелом приватної власності у антів була праця залежного населення (рабів, військовополонених);
Ø слов’яни мали певний зв’язок з Римською імперією, результатом чого були, великі ремісничі центри, розвиток торгівлі з грошовим обігом. Особливо посилились зв’язки Риму з народами Східної Європи за імператора Марка Траяна (98-117 рр. н.е.). Імперія стала безпосередньою сусідкою слов’янських земель після підкорення Дакії, внаслідок чого різко зріс приток римського срібла, була запозичена римська міра сипучих тіл - квадрантал («чверть»). У цей період у слов’ян було винайдено гончарне коло, домниці для варки заліза, круглі жорна.
Є версії, що у слов’ян вже була державність. На користь цього свідчить багатство слов’янської знаті. Це багатство формується завдяки експортному землеробству. Підтвердженням заможності деяких слов’ян стала і поява «огнищ» - великих будинків для челяді, а також початок дружинних походів далеко за межі рідної землі.
У V-VІІ ст. відбулося Велике розселення слов’ян із межиріччя Дніпра й Дністра по території Європи: на заході слов’яни досягли р. Лаби та узбережжя Балтійського моря, на південному заході - р. Дунаю і Балканського півострова, на півночному сході - р. Десни, Оки та Західної Двини. Розселення слов’янських племен збіглося в часі з Великим переселенням народів, за якого слов’яни брали участь у боротьбі з германськими племенами готів (ІІІ—ІV ст. н.е.), тюркськими племенами гунів. (ІV - V ст. н.е.) і аварів (ІV -V ІІ ст. н.е.). В результаті розселення слов’ян склалося 3 гілки слов’ян – західні, південні і східні)
