За умоввідсутності матеріальної зацікавленості владою активно використовувалися засоби примусу: створення атмосфери заляканості в суспільстві (звинувачення у шкідництві, шпигунстві на виробництві).
Також було прийнято ряд рішень партійно-державного керівництва щодо встановлення надзвичайно жорстких норм трудової дисципліни. В роки І та ІІ п’ятиричок робітникам забороняли залишати підприємства до кінця п’ятиричок. А у червні 1940 р. Верховна Рада СРСР прийняла указ «Про перехід на 8-годинний робочий день, на семиденний робочий тиждень і заборону самовільного залишення робітниками і службовцями підприємств і установ». Цей указ фактично поставив радянських робітників у становище кріпаків.
Приклад трудового героїзму надав вибійник шахти в Кадіївці Олексій Стаханов. У серпні 1935 р. він застосував новий метод роботи, заснований на розподілі операцій між вибійником і кріпильниками. В результаті за зміну було вирубано 102 т вугілля – у 14,5 разів більше норми (на той час була 7 т). Стаханову допомагали 2 кріпильники, прізвища яких залишилися невідомими. Преса підхопила і «розрекламувала» почин Стаханова. У вугільній та інших галузях (верстатобудування, автомобілебудування, залізничний транспорт) з’являються послідовники стаханівського методу роботи.Влада також скористалася досягненням Стаханова – виробничі норми працівників та планові завдання підприємств були переглянуті і збільшені – на 35 - 45 %. При чому далеко не скрізь це робилося достатньо обґрунтовано. У багатьох випадках підвищення норм призводило до перенапруження виробничого процесу, незадоволення і критику з боку робітників та інженерів. А НКВС, в свою чергу, у всіх зривах на виробництві вбачав роботу «класових ворогів», шкідників, диверсантів та шпигунів.
Результати українізації
1) На українську мову навчання переведено 4/5 шкіл, 2/3 технікумів, 1/3 ВУЗів.
2) Наприкінці 1920-х рр. на українській мові видавалося 90% газет, 50% книжок, йшла радіотрансляція.
3) Діловодство у 2/3 установ було переведено на українську мову
4) Піднесення у розвитку української літератури і мистецтва. 1920-ті рр. називають періодом «відродження» української культури. Вільно розвиваються різні напрямки літератури і мистецтва, виникають і діють різноманітні літературно-художні об’єднання («Гарт», «Плуг», «Авангард» та ін.). Активно веде творчу діяльність. приймає участь у літературних дискусіях письменник М. Хвильовий (лідер літературного об’єднання ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської культури). В театральному мистецтві найбільш відомим стає театр «Березіль» (м. Київ), який очолював Лесь Курбас. Грали в цьому тетрі такі відомі українські актори, як П. Саксаганський, М. Крушельницький та ін. З художників найбільш яскраво виділялася творчість С. Їжакевича. Ф. Кричевського та ін.
5) Відбувається українізація церковного життя. (дозволена діяльність Української автокефальної (незалежної) православної церкви (УАПЦ), в якій богослужіння велося українською мовою.
Але кінець 1920 - початок 1930–х рр. – починається згортання українізації. Поширюється сталінська боротьба з так званими «національними ухилами», в ході якої провідні діячі «українізації» були репресовані. Наприклад, зі створеної у 1923 р. комісії по українізації (В. Затонський, В. Чубар. М. Скрипник, О. Шумський, Л. Каганович та ін.) вціліли тільки 2 чол. – Каганович та письменник О. Бойченко.
Шумський Олександр - відомий український партійний та радянський діяч. 1924 - 1927 рр. – нарком освіти УСРР. У лютому березні на пленумі ЦК КП(б)У звинувачений у «націоналістичному ухилі» («шумськізм») та направлений у розпорядження ЦК ВКП(б). 1931 -1933 рр. – голова ЦК профспілок працівників освіти. У 1933 р. засуджений до 10 років виправно-трудових таборів, з 1935 р. – на засланні (до смерті у 1946 р).
Микола Скрипник – відомий український партійний та радянський діяч. З липня 1921 р. – народний комісар внутрішніх справ УСРР, 1922 -1927 рр. – нарком юстиції та генеральний прокурор УСРР, у 1927 – 1933 рр. – нарком освіти УСРР. З лютого 1933 р. – заступник голови РНК УСРР і голова держплану УСРР. У червні 1933 р. на пленумі ЦК КП(б)У звинувачений у «націоналістичних збоченнях» і помилках, що підштовхнуло його до самогубства (1933 р.).
