Культурно-релігійні рухи в Україні. Братства. Брестська церковна унія. Діяльність Петра Могили.

Люблінська унія та її політичні та соціально-економічні наслідки для України.

 

Люблінська унія стала останньою політичною унією Литовсько-Польської доби.

Причинами укладення унії Литвою були:

- загроза з боку Москви (Лівонська війна за вихід до Балт. Моря)

- загарбання Чернігово-Сіверщини

- загроза з боку Кримського ханства

- місцева шляхта хотіла отримати такі самі права як польська

Причинами, які штовхали Польщу на укладення унії були:

- підтримка Литви у б-бі з Москвою (Економічні інтереси не пустити Москву в Прибалтику)

- потреба в укр. землях для вирощування сіль-госп продукції

- загроза вибору окремого правителя для Литви після смерті Сигізмунда ІІ Августа

 

Розгляд питання про укладення унії розпочався в січні 1569 р. на спільному польсько-литовському сеймі у Любліні. 28 червня 1569 р. Люблінська унія була підписана. 1 липня 1569 р. її затвердили роздільно депутати польського і литовського сеймів.

Люблінська унія завершила процес об'єднання двох держав, що розпочався з укладення Кревської унії. За Люблінською унією Польське королівство та Велике князівство Литовське об'єднувалися в єдину федеративну державу - Річ Посполиту з виборним королем, загальним сеймом і сенатом, єдиною зовнішньою політикою. Литовська, українська та польська шляхта зрівнювалися в правах і набували права володіння маєтками на всій території Речі Посполитої. Ліквідувалися митні кордони, вводилася єдина грошова одиниця.

Велике князівство Литовське, як і Польське королівство, залишалося самостійним політичним організмом зі своєю вищою адміністрацією, власною скарбницею, військом, судово-правовою системою. Платою за державну суверенність, що вдалося зберегти знесиленому Великому князівству Литовському, стали українські землі, які переходили під юрисдикцію Польської корони.

Ще перед підписанням унії польський сейм, використовуючи підтримку литовської та української шляхти, яка була невдоволена пануванням великих землевласників у Великому князівстві Литовському та намагалась одержати такі ж права, як і польська шляхта, санкціонував акти короля Сигізмунда II Августа про відторгнення від Литви і приєднання до Польщі ряду українських земель. Українські землі у складі Польщі увійшли до шести нових воєводств: Руського (з центром у Львові), Белзького, Волинського (з центром у Луцьку), Київського, Подільського (з центром у Кам'янці), Брацлавського (з центром у Брацлаві).

 

Наслідки Люблінської унії для України:

1) Об'єднання більшості укр. земель у скл. однієї держави – Речі Посполитої

2) Загострення соціальних суперечностей в центрі України

3) Вихід України н орбіту західноєвропейської культури

4) Поч. полонізації місцевої еліти

5) Наступ католицької церкви

6) Активна колонізація Наддніпрянщини, що сприяло інтенсифікації виробництва та виходу на західні ринки, але водночас призвело до зростання соціального та конфесійного напруження, що стало причиною низки повстань кінця XVI – 30-х років XVII ст. Усе це підривало стабільність і міць не тільки Речі Посполитої, а й України.

7) Переважна більшість українських земель опинилась під владою кріпосницької й католицької Польщі. Унія принесла на Україну новий адміністративно-територіальний устрій – воєводства; фільваркову систему господарювання з кріпацтвом, що важким соціально-економічний тягарем лягло на плечі українського селянства

8) Об'єднання під гаслом антикатолицької б-би і захисту рідної віри та культури представників усіх станів, що започаткувало зародження укр. нар., як само усвідомленого цілого.

Культурно-релігійні рухи в Україні. Братства. Брестська церковна унія. Діяльність Петра Могили.

 

Друга половина XVI - початок XVII ст. - період пробудження національної свідомості українського народу, його духовного відродження. Культурно-національне відродження в Україні було пов’язане з внутрішніми соціально-економічними процесами, а також з політичною, ідеологічною, релігійною боротьбою, з наростанням народно-визвольного руху і тими політичними й культурними процесами в Європі, що дістали назву Відродження (XIV-XVI ст.).

Не зумівши покатоличити українців, правлячі кола Речі Посполитої почали втілювати в життя ідеї єзуїтів — “церковної єдності”, або унії, Православної та Католицької церков під верховенством Папи Римського. При цьому зберігалися православні обряди, служба правилася церковнослов’янською мовою, незмінним залишався й календар. У XVI ст. позбавлена підтримки Польсько-Литовської держави Православна Церква була в занепаді. Безпосередніми причинами прийняття унії були прагнення урівняти в правах православну церкву з католицькою, підняти престиж православ’я та прагнення реформувати саме православ’я. Влітку в 1594 р. в Сокалі на з’їзді православних єпископів були розроблені умови об’єднання з Католицькою Церквою, а в грудні 1594 р. було прийнято постанову про бажання ієрархів відокремитися від Східної Церкви і підпорядкуватися Папі. У 1595 р. єпископи Іпатій Потій і Кирило Терлецький поїхали до Рима, де Папа Климент VIII офіційно проголосив визнання унії. Проти унії рішуче виступили князь К. Острозький та інша православна знать.

Щоб розв’язати конфлікт, у 1596 р. в Бересті (Бресті) Сигізмунд III за дорученням Папи Климента VIII скликав церковний собор для офіційного проголошення унії. Собор одразу ж розколовся на два собори – собор православних ієрархів та собор світських осіб. Собор православних ієрархів схвали унію. Унію підтримали майже всі єпископи, Київський митрополит. Проти виступили монастирі, парафіяни і братства, Львівський та Перемишльський єпископ. Проте Сигізмунд III затвердив рішення уніатського собору. Таким чином 1596 р. став роком підписання Берестейської унії та утворення греко-католицької. Згідно з унією уніатське духівництво, як і католицьке, звільнялося від податків; шляхта, яка прийняла унію, мала право одержувати державні посади нарівні з католицькою шляхтою, а уніати-міщани зрівнювалися у правах з католиками. Унія вважалась обов’язковою для всіх православних на території Речі Посполитої. Таким чином, Православна Церква стала, по суті, незаконною. І тільки важке зовнішньополітичне становище Польщі на початку XVII ст. змусило уряд у 1603-1607 pp. піти на деякі поступки православним (зокрема, сейм оголосив про припинення їх переслідування). Унаслідок виступів козацтва на початку 80-х років XVII ст. польський уряд видав “Статті для заспокоєння руського народу”, якими узаконив існування Православної Церкви.

Наслідками унії стали:

1) Утв. Греко-католицької церквиі розкол, замість об’єднання

2) Поч. б-би православної церкви за поновлення прав

3) Козацтво виступило як захисник православ’я і акт. Втручається в політ. б-бу

4) Розчарування в унії з польського боку

Культурне піднесення в Україні значно посилюється з появою братств — громадських православних організацій міського населення, які рішуче виступали за розвиток вітчизняної культури. Одним із перших у 1439 р. було створено Львівське братство, яке мало школу, шпиталь, бібліотеку, друкарню. На початку XVII ст. виникають Рогатинське, Острозьке, Галицьке, Кам’янець-Подільське, Самбірське, Київське, Вінницьке та інші братства. Вони створювали друкарні, шпиталі, школи, забезпечували їх підручниками, утримували вчителів і бідних учнів, надавали найкращим учням допомогу для продовження навчання за кордоном. Навколо братств об’єднувалися вчені, письменники, книговидавці, педагоги, політичні діячі. Важливим напрямком діяльності братств стало книгодрукування.

Наприкінці XVI ст. школи діяли вже у Львові, Стрию, Кременці, Києві, Володимирі-Волинському та інших містах. Серед них були дяківські школи, міські, церковні, монастирські, домові, протестантські, уніатські, католицькі. У 1576 р. на кошти князя К.Острозького заснована Острозька школа-академія, яка є однією з перших шкіл вищого ступеня в Україні і найвизначнішою серед православних навчальних закладів XVI-XVII ст., що їх відкривали українські магнати.

Отже, в Україні було зроблено перший крок на шляху становлення вищої школи. Велику роль у цьому відіграв 2ий київський митрополит Петро Могила - видатний просвітник, який усі свої знання, організаторські здібності, а також матеріальні кошти віддав на створення Лаврської школи у 1631 р. У 1632 р. вона об’єдналася з братською школою і дістав назву колегії. На честь Могили її було названо Києво-Могилянською і під цією назвою вона ввійшла в історію вітчизняної науки і культури як перший вищий навчальний заклад України, Росії та Білорусії. Крім того Петро Могила впорядкував церковну православну службу й зумів підняти престиж православної церкви.

На початку XVII ст. Київ стає одним з найбільших міст Наддніпрянщини. Починають відроджуватися духовні традиції Києва як всеукраїнського центру. Істотно вплинуло на політичний статус Києва запорозьке козацтво. У 1620 р. гетьман Сагайдачний за підтримки козацтва та православних вірних і за участю єрусалимського патріарха Феофана відновив Київську митрополію і всю православну ієрархію, яку 25 років тому після Берестейської унії було ліквідовано і замінено на уніатську. Основними культурними центрами Києва були Київське братство і Києво-Печерська лавра. У 1615 р. при монастирі було відкрито друкарню.

Таким чином, в умовах боротьби проти насильницької політики покатоличення і колонізації в Україні відбувалося культурно-національне відродження. Великого розвитку набули ідеї поширення освіти і знань серед народних мас, відродження національної мови і традицій, захисту православ’я як віри батьків, незалежного і вільного існування народу.