Лекции.Орг
 

Категории:


Электрогитара Fender: Эти статьи описывают создание цельнокорпусной, частично-полой и полой электрогитар...


Агроценоз пшеничного поля: Рассмотрим агроценоз пшеничного поля. Его растительность составляют...


Универсальный восьмиосный полувагона: Передний упор отлит в одно целое с ударной розеткой. Концевая балка 2 сварная, коробчатого сечения. Она состоит из...

ПОЧАТОК КНИГОДРУКУВАННЯ НА СПОКОНВІЧНИХ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ І КНИГОВИДАВНИЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ІВАНА ФЕДОРОВА В УКРАЇНІ



Загрузка...

У XVI ст. Львів був одним із найбільш економічно та куль­турно розвинених центрів Схід­ної Європи, через який проходи­ли численні торгові шляхи. «У цьому місті, як і у Венеції, — писав про Львів того часу ку­пець Мартін Ґруневеґ із Ґданська, який осе­лився у Львові 1582 p., — стало звичним зу­стрічати на ринку людей з усіх країн світу в їхньому вбранні: угорців у їхніх малих магер-ках, козаків у великих кучмах, росіян у бі­лих шапках, турків у білих чалмах. Кожен, якою мовою він би не розмовляв, знайде тут і свою мову. Місто віддалене на сто миль від моря. Але коли побачиш, як на ринку при бочках мальвазії вирує натовп критян, тур­ків, греків, італійців, зодягнених ще по-корабельному, видається, неначе тут порт відразу за брамою міста».

Книгодрукування в Україні 345

Іван Федоров обрав місцем своєї книгови­давничої діяльності Львів не тільки тому, що він був потужним торговельним центром, а й тому, що Львів, як і в давнину, залишався великим східнослов'янським культурним осе­редком, у якому серед українського населення міцно трималися давньоруські культурні й освітянські традиції.

_\ Від'їзд друкарів Івана Федорова та Петра Мстиславця з Москви у Велике князівство Литовське, безумовно, був узгоджений з ца­рем Іваном Грозним. Без його дозволу було б неможливо перевезти через кордон «на кіль­кох возах» свої родини з необхідним майном і, до того ж, із друкарським господарством — пуансонами, матрицями, гравійованими дош­ками, шрифтами та ін. Але, як написав Іван Федоров у післямові до львівського Апостола (1574), їх від'їзд із Москви все ж був виму­шений, бо «велике озлоблення на нас було часто не з боку самого государя, але від бага­тьох начальників, священоначальників і вчи­телів, котрі злісно звинувачували нас у різ­них єресях, намагаючись благеє у зло пере­творити і Божу справу зовсім загубити, як це роблять зловмисні, неуки і невправні в розумі люди, які не навчилися граматичної науки та не мали духовного розуму, але даремно і без будь-якої причини вимовляють злі слова. Така їх заздрість і ненависть» (за російським пере­кладом А. Зернової).

Нагадаємо, що московський митрополит Макарій (1482—1563), який активно підтри­мував Івана Грозного у його реформаторських починаннях і був прибічником виправлення «священних» текстів у богослужбових книж­ках, а також допомагав І.Федорову та П.Мстиславцю у спорудженні державної дру­карні, редагуванні рукописів і підготовці їх до друку, — помер у 1563 р. А новий митро­полит Афанасій (? — після 1568) не сприй­мав ідеї, які сповідував його попередник; не подобалася йому й активна діяльність друка­рів, які у 1564 р. виготовили Апостол. До того ж, у царському оточенні вже почалося формування опозиції, представники якої ви­ступали проти реформаторських нововведень Івана Грозного.

Дослідники книги вважають, що московські друкарі, можливо, ще до їх від'їзду з Москви отримали від гетьмана Г.Ходкевича (через його брата Юрія Ходкевича, який був у Москві з дипломатичною місією в жовтні 1563 р.) запрошення переїхати у Велике князівство

Литовське і на новому місці продовжити дру­кування православних книжок. Г.Ходкевич походив із боярського роду. У 1555 р. він став київським воєводою, а в 1566 р. — великим гетьманом литовським. Був прибічником авто­номізації Великого князівства Литовського, активно підтримував православне віроспові­дання. Створення кириличної друкарні геть­ман планував давно. Зустрівши друкарів, він дав їм необхідні кошти для спорудження дру­карні у його маєтку в містечку Заблудові.

Однак після виготовлення двох кирилич­них друків — Євангелія учительного (1569) і Псалтиря з Часословом (1570), — Г.Ходкевич припинив діяльність друкарні. Деякі історики пов'язують це рішення Г.Ходкевича з його хворобою, але основною причиною було, ймо­вірно, підписання у липні 1569 р. Люблінсь­кої унії, згідно з якою Велике князівство Ли­товське об'єднувалося з Польщею в одну дер­жаву — Річ Посполиту. В нових умовах ка­толицьке духовенство ще більше зміцнило свої позиції й активно протистояло діяльності ки­риличних друкарень.

Мабуть, із цим був пов'язаний і від'їзд до Вільна П.Мстиславця. Академік Я.Ісаєвич припускає: «Петро Мстиславець як білорус краще усвідомлював, що означала ця зміна, і тому попрямував до Вільна, де низка білору­ських міщан-патриціїв і шляхтичів задумува­ли організувати друкування для боротьби про­ти наступу на політичні та культурні права білоруського народу».

Припинивши роботу друкарні у Заблудові, гетьман Г.Ходкевич, щоб віддячити І.Федо­рову за його велику просвітницьку працю, подарував друкареві село і запропонував йому зайнятися сільським господарством. У після­мові до львівського Апостола (1574) І.Федоров писав: «Не личило мені за ралом чи сівбою собі віку вкорочувати, бо замість плуга я во­лодію майстерністю знарядь праці руками, а замість житніх зерен повинен розсівати по світові зерна духовні і всім, як належить, роз­давати духовну поживу. А найбільше я бояв­ся суду владики мого Христа... І тому я му­сив піти звідтіля» (переклад Я.Ісаєвича).

Українське населення західних регіонів України постійно відчувало утиски з боку поль­ської шляхти та католицьких ієрархів і вело боротьбу за збереження й розвиток на­ціональної культури та освіти, а після підпи­сання Люблінської унії ця боротьба ще біль­ше активізувалася.

346 КНИГОДРУКУВАННЯ В ХУІ-XVIH ст.

Портрет

гетьмана

литовського

Григорія

Олександровича

Ходкевича.

З ксилографії

Л. Зубчанінова.

XIX cm.

Видатний український учений, педагог, дер­жавний, громадський, церковний і культурний діяч Іван Іванович Огієнко (1882—1972) у своєму фундаментальному українознавчому дослідженні «Історія українського друкарства» (Львів, 1925) підкреслював: «З цього часу розпочинається вже гострий похід на україн­ську віру, дедалі напруження всього народу все збільшувалося. На оборону батьківської віри та своєї національності міцно стали цер­ковні братства. Для заведення друкарства настав тоді відповідний час».

На українських землях друкарство на той час спорадично виникало там або там і три­малося завдяки окремим меценатам. «Друкар­ство заводилося навпомацки, — відзначає І.Огієнко, — і шукало собі міцного ґрунту, де б вже назавжди осісти. І ґрунт такий знай­шовся. Це була українська земля, а саме — столичне місто Західної України Львів. Роз­почав цей друк у Львові московський еміг­рант Іван Хведорович, що й став з того часу першим друкарем на українській землі».

Низка дослідників книги (в минулому Є.Бандтке, Д.Зубрицький, Я.Головацький, а в наш час професор Г.Коляда) припус­кають, що кириличне книгодрукування, ймовірно, існувало у Львові ще до Івана Федорова, бо важко уявити собі, щоби у та­кому великому торгово-ремісничому та куль­турному місті не знайшлося «різьбярів русь-

ких літер», майстрів-ксилографів і знавців книгодрукарської справи.

Але ці припущення не були обґрунтовані жодним документальним матеріалом. Ще у 1925 р. І.Огієнко нагадував, що ті, хто, на­приклад, спираються на зміст напису на мо­гильній плиті І.Федорова, — «Иоан Федоро­вич, друкар Москвитин, который своим тща­нием друкование занедбалое обновил» — по­винні розуміти, що «цей напис стосується до праці цілого життя Хведоровича: автор напи­су добре знав, що вже до Хведоровича пра­цювали і Фіоль, і Скорина, і гурток у Несві­жі, а тому Москвитин не був першим «русь­ким» друкарем, — він лише занедбале по пе­рших друкарях друкарство відновив».

Із цим висновком погоджується і відомий сучасний український історик книги Я.Ісаєвич, який підкреслює, що до нашого часу, напри­клад, знайдено понад 500 примірників федо-ровських друків, тоді як із видань «дофедо-ровської друкарні» не збереглося жодного при­мірника. Він пише: «Наявність дофедоровсь-кої друкарні в Україні надійно довести дуже важко, — якщо ж припустити, що така дру­карня існувала, то тоді, в усякому разі, вона була дуже малопотужною і короткотривалою. Тому є підстави погодитися не з тими автора­ми, які шукають міфічні «дофедоровські» дру­карні, а з тими, які вважають першу львівсь­ку друкарню, що діяла в 1573—1575 pp., пер­шою друкарнею в Україні, а Апостол 1574 р. — першою друкованою на українській землі кни­гою».

| Про місце та рік народження І.Федорова, про його походження, отримання ним загаль­ної освіти, навчання друкарського ремесла й, особливо, про його вчителів у галузі друкар­ського мистецтва, архівних документів не збе­реглося. Ті мізерні біографічні дані, які ви­світлюють життя та діяльність великого дру­каря кириличних друків, відомі сучасним на­уковцям лише з передмов і післямов книжок, надрукованих І.Федоровим разом з П.Мстиславцем у Москві — Апостол (1564) та Часовники (1565), в білоруському містеч­ку Заблудові — Євангеліє учительне (1569) та з самостійно виготовленого І.Федоровим Псалтиря з Часословом у Заблудові (1570) і львівського Апостола (1574).

Нагадаємо: в Москві друкаря називали «Иван Федоров сын», або просто «Иван Фе­доров». У заблудівському виданні — Псалтирі з Часословом (1570) друкар, звертаючись до

Книгодрукування в Україні 347

читачів, називає себе «Иван Федорович Мос-квитин»; у львівському Апостолі (1574) під друкарською маркою було вміщено напис: «Іо-анн Федорович друкар москвитин»; на титу­льному аркуші острозького Букваря (1578) вказано, що Буквар надруковано «многогре-шним Іоанном Федоровичем».

Книгознавець Л.Владимиров відзначає, що «Москвитин» не було прізвищем Івана Фе­дорова в сучасному розумінні цього слова, бо в Росії прізвища спочатку давалися тільки представникам князівських і боярських родин, а пізніше їх почали отримувати й дворяни та заможні купці. З цього приводу Я.Ісаєвич додає: «Федоров — це не родове прізвище. Основним компонентом найменування біль­шості людей було тоді ім'я, до якого додавали для розрізнення поміж тезками вказівки про ім'я батька або відомості про фах даної особи (Іван друкар), її походження (Іван Москви­тин, Петро Мстиславець, Максим Грек)... Форма найменування за іменем батька з суфік­сом «-ов», яку вживав першодрукар в Росії, свідчить, що він був незнатного походження. Лише родовитим феодалам і найбагатшим купцям дозволялося «вичать» — вживати па­тронімічні форми на <<-ич>>, «-ович».

іСучасні історики книги припускають, що І.Федоров народився приблизно у 1510 р. Стосовно місця його народження є кілька на­укових гіпотез. Одна з них — село Гостунь Калузької губернії. І.Федоров був дияконом церкви Миколая Гостунського, розташованої на території Московського Кремля. На той час ця церква набула популярності серед мо­сковських соборів завдяки чудотворній іконі св. Миколая, привезеній із с. Гостунь. Тому деякі історики вважають, що І.Федоров міг походити з цього села.

Згідно з іншою гіпотезою, Іван Федоров походив з Новгорода, який був на той час своєрідним інтелектуальним «вікном у Євро­пу». Можливо, Макарій — письменник, уче­ний, упорядник книг «Великі Четьї Мінеї» (у 12 рукописних томах), коли ще був мит­рополитом Новгородським, мав тісні зв'язки з московською церквою Миколая Гос­тунського. Коли Макарій став митрополитом Московським, то почав оточувати себе освіче­ними новгородцями, яким він довіряв і які, ймовірно, працювали з ним над виправлен­ням літургійних текстів та перекладанням з грецької богослужбових книжок. Нагадаємо, що з Новгорода переселився до Москви й

знаменитий новгородський піп Сильвестр, який отримав сан протоієрея — старшого православного священика Благовіщенського собору у Кремлі, а також став духівником Івана Грозного. Згодом Сильвестр очолив московський літературний гурток, а пізніше й Вибрану раду (неофіційний уряд Москов­ської держави). Під його наглядом були та­кож книгописна та іконописна майстерні. Сильвестра, до речі, науковці вважають од­ним із головних натхненників заснування в Москві державної друкарні.

Ймовірно, Іван Федоров ще у Новгороді входив у число близьких до Макарія осіб і тому, можливо, був запрошений Макарієм до Москви, де став дияконом Кремлівської цер­кви Миколая Гостунського.

Л.Владимиров припускає: «Мешкаючи і працюючи в Кремлі, Іван Федоров, без сум­ніву, входив у літературний гурток Максима Грека, міг познайомитися з Адашевим, Силь­вестром, Артемісм та іншими прибічниками реформ, набути богословських знань від Ма­ксима Грека, навчитися в нього грецької мови, почути від нього про Альда Мануція та його книгодрукарське мистецтво. І зрозуміло, що своєрідною виробничою практикою стала для нього робота з виготовлення видань москов­ських анонімних Євангелій та Псалтирів».

Останнім часом набула популярності вер­сія про шляхетське походження Івана Федо­рова, її висловив ще у першій половині XIX ст. російський історик культури П.Кеппен і пізніше підтримали деякі польські вчені. При­пущення П.Кеппена базувалося на ґрунтовно­му аналізі друкарського знака Івана Федоро­ва у львівському Апостолі 1574 p.: це картуш із розміщеною на його поверхні гнучкою щіль­ною змійкою (нагадує дзеркальне відображен­ня латинської літери S зі стрілкою вгорі).

Деякі вчені, спираючись на припущення П.Кеппена та дослідження відомого історика геральдики В.Лукомського, який ґрунтовно вивчив у 1935 р. гіпотезу П.Кеппена, дійшли висновку, що друкарський знак Івана Федо­рова дуже схожий на герб старовинного біло­руського шляхетського роду Рогоз, а сам Іван Федоров, ймовірно, або належав до цього роду, або був до нього приписаний і тому мав право на герб і дворянство.

Більшість істориків книги довгий час не погоджувалися з цією версією, розглядаючи її як науково неспроможну. Але були знайдені нові архівні документи: лист І.Федорова сак-

348 КНИГОДРУКУВАННЯ В XVI-XVIII ст.

Герб «Шреїшва» Петра Кміти.

сонському курфюрстові Авґусту II з пропози­цією відлити для нього бомбарди нової конс­трукції. Лист І.Федорова був скріплений пе­чаткою у вигляді картуша, подібного до його друкарського знака, але замість руки, що три­має декор (як у львівському Апостолі), зо­бражено корону та гербовий щит зі знаком змійки зі стрілою.

Після Ґрунтовного дослідження цього лис­та академік Є.Немировський дійшов висновку, що цей документ є новим доказом дворян­ського походження Івана Федорова і навіть висловив думку, що І.Федоров був приписа­ний краківським воєводою Петром Кмітою до його герба «Шренява». З цим погоджується й книгознавець Л.Владимиров: «Значення ко­рони не викликає сумніву: звертаючись до курфюрста, І.Федоров хотів підкреслити своє дворянське походження. У своїх друкованих творах він це робити не міг, оскільки дворя­нин, який мешкав у місті та займався реміс­ництвом, втрачав свої привілеї».

Історик Я.Ісаєвич, не погоджуючись із цими припущеннями, зауважує, що у гербів «Шре­нява» та «Рогоза» над декоративним зобра­женням розміщено не стрілку, як у друкарсь­кому знаку І.Федорова, а хрестик. Він під­креслює: «На наш погляд, знак Івана Федо­рова слід пов'язувати не з шляхетськими, а з міщанськими гербами (ґмерками), на той час досить поширеними на Західній Україні. Ґме-рки зображалися на печатках, портретах, над-

гробках, прикрашали фасади будинків». І далі: «Очевидно, Іван Федоров саме на зра­зок міщанських гербів створив собі власний герб, який вживався ним і як друкарський знак, і як один із його компонентів».

Починаючи з московського Апостола (1564), майже всі видання, які видрукував І.Федоров разом з П.Мстиславцем або само­стійно, відзначаються дуже високим професій­ним рівнем не тільки з погляду друкарської майстерності, а й з погляду художнього оздо­блення друків. Тому дослідники книги шука­ють відповідь на питання: де і в кого ці май­стри вивчили друкарську справу?

Наприклад, Є.Немировський вважає, що Іван Федоров у 30-ті роки XVI ст., можливо, працював у краківській друкарні Ф.Унґлера, де і набув друкарської майстерності. Щоби версія про перебування І.Федорова у Кракові була більш аргументованою, він вказує на записи в метриці Краківського університету (Книга записів вступників до університету) та в промоційному акті університету (Liber Promotionum), з яких стає відомо, що у 1529 р. «Іван син Федора з Петковиць Краківської єпархії» («Johannes Theodori de Phyetkowycze dioc. Cracoviensis») став студентом універ­ситету, а у 1532 p. «Іван Федір Москвитин, красноставський канонік» («Joannes Theodorus Moscus canonicus Crasnostaviensis») отримав науковий ступінь бакалавра.

Історик Я.Ісаєвич висловлює іншу думку. Він вважає, що записи в документах Краків­ського університету стосуються, ймовірно, ін­шої людини. Я.Ісаєвич пише: «Так чи інак­ше, Іван син Федора, який вчився у Кракові, походив з Польщі або Великого князівства Литовського. А для першодрукаря Івана Фе­дорова переїзд до цих країн означав виїзд в «страны незнаемы». Отже, нема підстав для ідентифікації першодрукаря з вихованцем Краківського університету, який мав те саме ім'я і по батькові».

• Після обстеження російських першодруків сучасні науковці дійшли висновку, що Іван Федоров, ймовірно, навчився основам друкар­ської справи, працюючи в московській Аноні­мній друкарні над виготовленням «без­вихідних» видань.

Що ж стосується Петра Мстиславця (рік, місце народження, роки навчання друкар­ському ремеслу також невідомі), то в дослід­ницькій літературі існує припущення, що він походив зі східнобілоруського міста Мстислав-

Книгодрукування в Україні 349

ця і, можливо, навчився друкарству ще до приїзду в Москву. Деякі книгознавці (зокре­ма, академік О.Сидоров) припускають, що П.Мстиславець прибув до Москви вже у зріло­му віці та, можливо, допомагав І.Федорову засвоювати техніку різьблення пуансонів, ви­готовлення матриць і виливання друкарського шрифту, а також навчив його мистецтву гра­віювання дереворитів.

Довгий час вважалося, що І.Федоров і П.Мстиславець виконували тільки технічні функції, притаманні безпосередньо майстрам-друкарям: виливали шрифти, складали та вер­стали шпальти, гравіювали дереворитні при­краси. Стосовно питання про те, хто склав післямови до московських видань — Апосто­ла (1564) та Часовників (два видання 1565),— то науковці припускали, що їх ав­торами були справжні літератори: митропо­лит Макарій або протоієрей Сильвестр. Але в той час, коли виготовлявся тираж московсь­кого Апостола, ці видатні церковні діячі вже «спочивали на смертному одрі». Крім того, рівень усіх статей і післямов для інших ви­дань, надрукованих І.Федоровим пізніше в Білорусі та Україні, був аж ніяк не нижчим. Напрошується висновок, що Іван Федоров ці післямови створював сам, що він мав хорошу освіту і був талановитим літератором. Більше того, І.Федоров і П.Мстиславець брали акти­вну участь у виправленні богослужбових тек­стів. Цей факт, до речі, засвідчує й відомий діяч білоруського та польського реформатор­ського руху Симон Будний (1530—1593). Приїхавши у Велике князівство Литовське, друкарі познайомилися з С.Будним і розпові­ли йому, що в Москві вони займалися випра­вленням та редагуванням текстів у друках. Віддаючи належне великій просвітницькій праці східнослов'янських друкарів, С.Будний вважав, що вчених у галузі наукового випра­влення богослужбових текстів чекає ще вели­ка праця. У передмові до польського Нового Завіту (Лоске, 1574) він підкреслював: «Але старі маркіановські, гомоузіанські та інших єретиків перекручення не за московськими збірками правити, та й мало для цього голів Івана Федорова і Петра Тимофеева Метис -лавця. Зробили те, що могли, за що їм інші мають бути вдячні, але це ще малий тільки початок».

Починаючи з останніх десятиліть XV — початку XVI ст. ускладнення книгодрукарської справи в західноєвропейських країнах зумо-

вило активний процес поділу праці між майс­трами. Сучасні науковці вважають, що між І.Федоровим і П.Мстиславцем за роки спіль­ної праці були також налагоджені робочі сто­сунки, які їх обох влаштовували.

В обов'язки І.Федорова входило, перш за все, вирішення організаційних та економічних питань, а також створення загального проек­ту майбутнього видання, що передбачало роз­робку посторінково-просторової та структур­ної побудови кожного з друків, розробку художньої стилістики та композиційної побу­дови фронтиспісів, заставок, кінцівок, ініціа­льних літер, ломбардів і численних виливних прикрас. При потребі І.Федоров, можливо, допомагав майстрам-помічникам виконувати ті чи інші друкарські процеси.

П.Мстиславець же займався, ймовірно, безпосередніми питаннями технічного харак­теру: гравіюванням ілюстративного матеріа­лу, вирізьбленням на сталі пуансонів, вили­ванням друкарських шрифтів, складанням та верстанням друкарських форм, а також вико­нанням друкарських і брошурувальних про­цесів. Ось чому, можливо, перед І.Федоровим ще у Заблудові постало питання: хто замі­нить йому помічника («клеврета») Петра Мстиславця, коли той поїде до Вільна? Звер­нувши увагу на здібного заблудівського юна­ка Гриня Івановича, І.Федоров почав навча­ти його друкарського ремесла. А коли І.Федо­ров з Гринем поїхали до Львова, то Гринь Іванович ще протягом двох років продовжу­вав навчатися (на кошти Івана Федорова) у художника Лаврентія Пилиповича (Пухали) «малярству, столяруванню, форшнайдерству, вирізуванню на сталі літер та іншим речам».

Незважаючи на те, що, можливо, П.Мсти­славець (як припускають історики книги) допомагав І.Федорову в освоєнні книгодру­карських процесів, а також на те, що друки, виготовлені Петром Мстиславцем самостійно у Вільні (у 1575 р. — Євангеліє, у 1576 р. — Псалтир), ні художнім, ні технічним рівнем не поступалися друкам Івана Федорова, все ж і в післямовах до московських датованих першодруків та заблудівського Євангелія учи­тельного (1569), і у «Сказаніях» про початок московського книгодрукування (середина XVII ст.), і у сучасній дослідницькій літературі ім'я Петра Мстиславця завжди вказується після імені Івана Федорова.

Як підкреслюють сучасні дослідники кни­ги, яскрава післямова І.Федорова, написана

350 КНИГОДРУКУВАННЯ В XVI-XVIII ст.

Апостол.

Фронтиспіс.

Дереворит.

Іван Федоров.

Львів. 1574 р.

ним до львівського Апостола (1574), наба­гато перевершує за літературним хистом піс­лямови П.Мстиславця, складені ним у Віль­ні для своїх видань. Я.Ісаєвич пише: «Отже, хоч обидва вони були визначними майстрами друкарства і обидва брали участь у редагу­ванні тексту московських видань, не випад­ково Івана Федорова названо всюди на пер­шому місці. Літературна праця високо ціну-

валася сучасниками, тому з двох рівних за становищем першодрукарів авторитетнішим був саме він. Але, зрозуміло, три московські видання 1564—1565 pp. слід вважати спіль­ними виданнями Івана Федорова і Петра Мстиславця, не приписуючи їх лише першо­му з ешх».

ІВосени 1572 р. Іван Федоров разом із си­ном Іваном і учнем Гринем Івановичем виру-

Книгодрукування в Україні 351

шили із Заблудова до Львова. Добиралися дов­го, і шлях їхній був дуже тяжким, бо на той час у білоруських та українських містах і се­лищах лютувало «повітріє» (пошесть).

Іван Федоров, можливо, привіз із Заблу­дова частину друкарського устаткування. Але, щоб обладнати у Львові нову друкарню, він потребував значних коштів для реставруван­ня старого друкарського стану, а, можливо, і

сторінка. loan Федоров. Львів. 1574 p.

ДЛЯ ВИГОТОВЛеННЯ НОВОГО, ДЛЯ ЧаСТКОВОГО Апостол. ВІДНОВЛеННЯ ДрукарСЬКОГО майна, ДЛЯ ДО- Початкова

укомплектування складальних шрифтів, де­реворитів та виливних прикрас, і, нарешті, для придбання необхідної кількості паперу та друкарських фарб.

Іван Федоров звернувся з проханням про допомогу до заможних українських купців і православних шляхтичів, але підтримку одер-

352 КНИГОДРУКУВАННЯ В XVI-XVHI ст.

жав від простих людей, які зрозуміли, що ді­яльність «кириличної» друкарні сприятиме зміцненню національної культури та освіти. Серед львів'ян, які допомагали друкареві не тільки порадами, а й матеріально, були пе-редміщанин Семен Каленикович (відомий як Сенько Сідляр), член передміського Миколаїв­ського братства художник-маляр Лаврентій Пилипович (Пухала), настоятель Онуфрі-ївського монастиря отець Леонтій, Іван Яць-кович Мороховський, який згодом став при­бічником провідного українського церковного та політичного діяча, засновника греко-сло-в'янської школи, львівського єпископа Гедео­на Балабана (1530—1607) та ін.

З архівних документів відомо, що на почат­ку 1573 р. Іван Федоров («руський друкар») наймав приміщення в Кулганківській кам'яни­ці на Краківській вулиці. Власником кам'я­ниці був бондар Адам Торик із Мостиськ. Дослідники вважають, що цей будинок був розташований на місці нинішнього будинку № 4. У великих приміщеннях кам'яниці розташовувалися різні ремісники, в тому чис­лі й словолитники. Ймовірно, друкарня Івана Федорова почала діяти саме тут.

Свою видавничу діяльність в Україні І.Фе­доров розпочав із друкування богослужбової книги — Апостола, над виготовленням якої працював майже рік: з 25 лютого 1573 р. до 15 лютого 1574 р. В цілому львівський Апос­тол був перевиданням московського Апостола 1564 p.: текст львівського видання надруко­ваний таким самим шрифтом, що й текст московського; лише на початку книги І.Федо­ров помістив три додаткові пояснювальні статті, а московську післямову переписав, збільшивши її обсяг. Друкар також зберіг принцип посторінково-просторової побудови книги, конструкцію шпальт і композиційну особливість графічного оздоблення видання. Розмір сторінок львівського Апостола після обрізу (за примірником Державної публічної бібліотеки ім. М.Є.Салтикова-Щедріна в Санкт-Петербурзі) ЗО х 19,5 см; розмір шпаль­ти (без надшпальтових і підшпальтових кіно­варних рядків) — 21,1 X 12 см; обсяг львів­ського видання трохи більший від москов­ського (за рахунок трьох нових передмов і доповненої післямови); колонцифри розмі­щені в правому нижньому кутку лицьового боку кожного аркуша; повні сторінки скла­даються з 25 рядків тексту (без верхніх і нижніх допоміжних рядків).

Книга надрукована у дві фарби (червона і чорна) на папері польського та місцевого ви­робництва (в папірнях м. Буська на Львів­щині). Червоною фарбою (кіновар'ю) були надруковані в'язеві рядки, перші літери кож­ної частини та назви частин (на книжкових полях), нумерація частин (також на полях), надшпальтові та підшпальтові допоміжні ряд­ки, колонтитули тощо. На відміну від кири­личних церковнослов'янських книжок, вида­них у Венеції воєводою Чорногорії Божида-ром Вуковичем і його сином Віченцо, де чер­воної фарби було вжито надто багато (на де­яких сторінках червоного кольору було біль­ше, ніж чорного), Іван Федоров червону фа­рбу використав більш функціонально — не з декоративною метою, а для того, щоби поле­гшити читачеві процес роботи з текстом.

Львівське видання Апостола багатше від московського і за художнім оздобленням. У львівському виданні Іван Федоров використав:

— сторінкових гравюр — 3 (у мос­ковському 1);

— заставок — 51 (у московському 48);

— великих візерункових ініціалів — 23 (у московському 22);

— кінцівок — 47 (у московському 1);

— кіноварних ініціалів-ломбардів — 24 (у московському 24);

— в'язевих рядків — 27 (у московському 24).

У львівському Апостолі, як і в московсь­кому, основним компонентом оздоблення дру­ку були великі візерункові заставки, переваж­ну більшість яких надрукували з московських дощок або скопіювали з них. Композиції но­вих заставок і кінцівок, вирізьблених у Льво­ві, були створені на основі місцевих українсь­ких або західноєвропейських орнаментально-декоративних зразків, творчо перероблених І.Федоровим згідно із загальною художньо-стильовою побудовою львівського видання.

У рослинному орнаменті, наприклад, було використано такі нові декоративні мотиви, як стилізовані листки клена, винограду, дуба й аканта. Ці декоративні елементи з'явились у львівському Апостолі під безпосереднім впли­вом художнього оздоблення таких славно­звісних українських рукописів місцевого по­ходження, як Євангеліє 1546 р. з Хишевич (Львівщина) і Пересопницьке Євангеліє 1556-1561 pp.

На відміну від московського видання, у львівському Апостолі І.Федоров застосовує нові прикрашальні елементи книги — кінцівки, які,

Книгодрукування в Україні 353

до речі, на той час широко вживалися в укра­їнських рукописах. Також вперше у своїй друкарській практиці на звороті останнього задрукованого аркуша львівського Апостола він подає особисту видавничу марку, викона­ну в ДУсі ренесансної графіки: рука тримає товсту стеблину, від якої розгалужується пи­шний рослинний декор. Серед гнучкого рос­линно-квіткового орнаменту Федоров заком-понував два картуші: зліва — герб міста Льво­ва із зображенням лева у відкритій брамі мі­ського муру з трьома баштами; справа — герб самого друкаря у вигляді змійки, подібної до дзеркального відображення літери S зі стріл­кою вгорі. Внизу марки — з обох боків стеб­лини — закомпоновано два рядки: «Іоаннь Федоровичъ друкарь Москвитин».

На початку Апостола подано дві сторінко­ві фігурні гравюри: на звороті першого нену-мерованого аркуша — герб Г.Ходкевича в архітектурній рамці (рамку використано з московського Апостола, а герб — із заблудів-ського Псалтиря з Часословом); перед почат­ком основного тексту (по закінченню трьох

вступних частин) — зображення апостола Луки в обрамленні такої ж архітектурної ра­мки. Дереворит із зображенням апостола Луки намальований і вирізьблений заново. На гра­вюрі, виконаній досить майстерно, закомпо-новані монограми ЛП і WS, які, ймовірно, належать львівському художникові Лаврен-тію Пилиповичу Пухалі та краківському гра­верові Венделю Шарфенберґу (синові Ґеорґа Шарфенберґа).

У тому ж 1574 р. І.Федоров надрукував у Львові одне з найзначніших своїх видань — перший східнослов'янський Буквар. Титуль­ного аркуша у виданні ще не було (як і в Апостолі), але на останній сторінці книги стояв друкарський знак 1. Федорова з вирізьблени­ми літерами «ЮАН» і гербом Львова. Під зо­браженням — підпис: «Вьщруковано во Львове року 1574».

Посібник виданий невеликим форматом — у восьму частку аркуша, обсягом 40 аркушів без нумерації сторінок. Книга надрукована тим самим шрифтом, що й львівський Апостол, повна сторінка складається з 15 рядків. Бук-

Буквар. Розгорт. Іван Федоров. Львів. 1574 р.

354 КНИГОДРУКУВАННЯ В XVI-ХУІІІ ст.

Князь

Костянтин-Василь

Костянтинович

Острозький.

Із ксилографи

Василя Мате.

С. -Петербург.

XIX cm.

вар поділяється на дві частини: у першій даєть­ся абетка та правила граматики, у другій — тексти для читання (від простих до складних). Тексти для читання являли собою най­головніші молитви з Часослова, а також ури­вки з Книги притч Соломонових про необхід­ність навчання та пошану до батьків, моралі­стичні тексти, звернення до батьків про заса­ди виховання дітей.

Для оздоблення посібника було вирізьблено на дереві п'ять заставок, три кінцівки і дві невеличкі гравюри — герб Львова та друкар­ський знак Івана Федорова. Тираж видання (друкування в одну фарбу — чорну), ймо­вірно, був не менше 2000 примірників, оскі­льки книга користувалася великим попитом. Буквар, надрукований церковнослов'янською мовою, яка на той час вважалася літератур­ною мовою («високим стилем»), був виготов­лений І.Федоровим для потреб місцевих шкіл, де вивчалася кирилична писемність. У пода­льшому цей Буквар став зразком підручника для початкового навчання в багатьох слов'ян­ських країнах.

У спадщині І.Федорова львівські видання займають особливе місце, бо саме у Львові він виступив як самостійний видавець-під-приємець. Друкуючи книжки в Москві та За-блудові, а пізніше в Острозі, І.Федоров був

лише керівником друкарень і не міг підкрес­лювати свою роль у процесі підготовки та виготовлення видань, бо залежав від влас­ника друкарні або мецената, а в Москві він працював під безпосереднім контролем дер­жавної та церковної влади. Тому його текс­ти до колофонів і післямов у цих друках були переважно невеликі та характеризувалися певною офіційністю (наприклад, післямова до московського Апостола 1564 р.). «У Льво­ві, де друкар став сам собі господарем, — підкреслює Я.Ісаєвич, — він зміг вмістити і пишну видавничу марку, і яскраву, схвильо­вану післямову, яка за літературними якостя­ми набагато перевершує те, що маємо в ін­ших друкованих виданнях того часу. Зі сто­рінок цього твору постає перед нами образ пристрасної і вольової, відданої своїй справі людини, що розуміє суспільну значимість своєї діяльності".

Видавнича діяльність Івана Федорова у Львові не принесла йому матеріального достатку: повністю розплатитися зі своїми кредиторами він не міг. Друкар віддав дру­карню на деякий час під заставу на забезпе­чення певної частки боргу і знову пішов на службу до мецената — тепер вже до князя К.-В.К.Острозького, який збирався «выдати тисненіем печатным» Біблію. На той час дія­льність І.Федорова не тільки як видавця та друкаря кириличних книжок, а й як редак­тора, перекладача та літератора була широ­ковідома в літературних колах. Тому, ймові­рно, князь запросив його до Острога як фа­хівця книговидавничої справи, здатного не тільки допомогти у будівництві нової друка­рні для кириличних книг, а й стати її керів­ником. Іван Федоров переїхав зі Львова на Волинь у 1575 р.

Київський воєвода Костянтин-Василь Кос­тянтинович Острозький (1526—1608) — най-багатший магнат у Польсько-Литовській дер­жаві — був на той час одним із найвпливо-віших прибічників православ'я. Щоби проти­стояти католицькій експансії, яка значно по­силилася після укладання у 1569 р. Люблін­ської унії, в м. Острозі в родовому маєтку князя було створено Острозьку школу вищо­го типу — «тримовний ліцей», де навчання велося церковнослов'янською, грецькою та латинською мовами.

Крім цього, князь Острозький заснував науково-літературний гурток, на чолі якого став перший ректор Острозької школи вищо-

Книгодрукування в Україні 355

го тину Герасим Смотрицький (батько Меле-тія-Максима Смотрицького, вченого-філоло-га, автора широковідомої слов'янської Грама­тики, виданої в 1619 р.). До гуртка входили Тимофій Михайлович, Василь Андрійович Суразький (Малюшицький) та ін. Гуртківці задалися метою створити друкарню, щоб видавати навчальні посібники для учнів лі­цею, а також пропагувати науково-літерату­рну діяльність членів гуртка. Зокрема, вини­кла ідея перекласти з грецької та видати церковнослов'янською мовою повний текст Біблії.

Спочатку князь Острозький вирішив облад­нати друкарню у стінах Дерманського мона­стиря і тому, можливо, призначив диякона Івана Федорова «снравцею» (управителем) цього монастиря (розташованого за 20 км від Острога), але пізніше дійшов висновку, що зручніше розмістити друкарню поряд із Ост­розьким навчальним закладом.

З березня 1575 р. й до кінцягТТїнЧ) р. І.Федоров, виконуючи обов'язки управителя монастиря, керував підготовкою друкарні до відкриття, використовуючи, можливо, мона­стирські прибутки для потреб майбутньої дру­карні. Крім цього, він разом із членами Ост­розького літературного гуртка займався пере­кладанням та редагуванням текстів Біблії. Дсрманський монастир постійно підтримував тісні зв'язки з балканськими та константино­польськими монастирями. У його стінах була хороша бібліотека, а серед монахів знайшли­ся й добре освічені книжники, які взялися допомагати І. Федорову в роботі над редагу­ванням біблійних текстів.

З ініціативи князя Острозького в різні кра­їни були розіслані уповноважені, які шукали списки з виправленими біблійними текстами. У першій передмові до Острозької Біблії князь відзначає, як важко йому було дістати повний церковнослов'янський текст Святого письма: він відрядив своїх книжників «у багато дале­ких країв світу — до земель римських, Кан-дійських островів (Крит. — В.О.), а найбі­льше до численних грецьких, сербських і бол­гарських монастирів, дійшов і до самого на­місника апостолів, глави усієї східної церкви, вселенського патріарха Єремії, всюди настій­но прохаючи для себе людей, які добре зна­ють грецьке та слов'янське писання, та ізво-дів, добре виправлених, безпомилкових». На­уковці припускають, що І. Федоров був від­ряджений у Волощину, куди, рятуючись від

турецьких яничар, ченці вивезли з південно­слов'янських країн багато богослужбових ру­кописів.

Отримавши справні біблійні тексти єврей­ською, латинською, грецькою та церковно­слов'янською мовами, Острозька редакційна рада (у складі Герасима Смотрицького, Тимо­фія Михайловича, грека Євстафія Нафанаїла з Криту, Івана Федорова та багатьох інших книжників) взяла за основу повний текст так званої Геннадіївської Біблії, переписаної в Новгороді у 1499 р. під керівництвом нов­городського митрополита Геннадія. Повну Бі­блію склали новгородські перекладачі за бол­гарськими списками доби болгарського царя Симеона (?—927), які набули поширення у Київській Русі в XI—XII ст. Острозькі редак­тори, в свою чергу, внесли до перекладу тек­сту повної Біблії багато виправлень, спираю­чись на грецькі та слов'янські біблійні спис­ки, які уповноважені князя Острозького при­везли «з багатьох далеких країв світу». Отже, в Острозькій Біблії «маємо типово східносло­в'янський пізній варіант церковнослов'янської мови, — відзначає Я.Ісаєвич, — однак він став авторитетним і зразковим не лише для східних слов'ян, але й для православних пів­деннослов'янських і східнослов'янських наро­дів, перетворився якоюсь мірою в обов'язко­ву для всіх норму пізнього періоду старосло­в'янської літературної мови».

Іван Федоров, крім перекладацької та редакторської праці, докладав багато зусиль до будівництва нової друкарні. Нерідко він приїжджав до Львова, щоб придбати необ­хідні матеріали для Острозької друкарні. У технічних роботах йому допомагали ченці Де­рманського монастиря, але найближчим по­мічником був Гринь Іванович, юнак із За-блудова.

Деякі історики книги припускають, що в Острог для виконання певних робіт міг при­їжджати з Вільна й Петро Мстиславець.

В Острозькій друкарні з 1577 по 1582 pp. під керівництвом Івана Федорова було надру­ковано шість видань:

— Читанка, або Азбука (1578);

— Буквар: Передрук львівського Букваря з додатком «Сказанія» болгарського Чорно­ризця Храбра (початок X ст.) «Про письме­на» (1578-1580);

— Новий завіт з Псалтирем (1580);

— Абетково-предметний покажчик з пояс­неннями до Нового завіту («Книжка собраніе

356 КНИГОДРУКУВАННЯ В XVI-XVIH ст.

Читанка.

Початкова

сторінка.

Іван Федоров.

Острог.

1578 p.

вещей нужнійших»), укладений Тимофієм Михайловичем (1580);

— Листівка двохаркушева з віршованим текстом Андрія Римші — «Хронологія» (1581);

— Біблія, з двома різними датами виходу у світ — 12 липня 1580 р. і 12 серпня 1581 р.

У науковій літературі висловлюються при­пущення, що в Острозькій друкарні працю­вали, а також набували досвіду Василь Ло-сятинський (був слугою І.Федорова), Де-м'ян Наливайко, чернець Мина, Сацько Сенькович і Семен Корунка, друкарі Іван, Тишко та Федір, які й після від'їзду Івана Федорова продовжували працювати в Ост­розькій друкарні.

Дослідники книги висловлюють думку, що волинянин Онисим Михайлович Радишевський оволодів друкарською справою в Острозькій друкарні І. Федорова. Пізніше — у 1586 р. — Радишевський переїхав до Москви і став про­відним майстром Московського Печатного двора.

Восени 1580 р. на допомогу батькові зі Львова до Острога приїхав син І.Федорова — Іван Друкарович, — разом зі своєю дружи­ною.

Для друкування острозьких видань було виготовлено (крім шрифту, яким складено львівський Апостол) п'ять нових шрифтів: три кириличних і два дрібних грецьких. Серед кириличних шрифтів були один середнього розміру, спроектований на основі попереднього шрифту І.Федорова та П.Мстиславця, і два дрібних напівкурсивного накреслення. Дрібні кириличні шрифти розроблені на основі шриф­тової графіки українських рукописів середи­ни XVI ст. і півуставного скорописного пись­ма українських ділових документів того часу.

Сучасні науковці, зокрема Я.Ісаєвич, при­пускають, що ці шрифти (або їх значна час­тина) були виготовлені Гринем, але спроек­тував графіку шрифтів хтось із писарів кан­целярії князя Острозького або, можливо, Ге­расим Смотрицький, який раніше був кам'я-нецьким писарем. Окрім цього, Гриневі, ймо­вірно, належать і дереворити, які помітно від­різняються від попередніх гравюр Івана Фе­дорова.

Що ж стосується грецьких острозьких шри­фтів, то книгознавці вважають, що прототи­пом для їх виготовлення, очевидно, послужи­ли шрифти з відомих усьому світові видань італійського видавця Альда Мануція.

Читанка (Азбука) 1578 р. була першим острозьким друком І.Федорова.

Цей навчальний посібник — "Грецько-ру­ська церковнослов'янська книжка для читан­ня" — виданий форматом в одну восьму час­тку аркуша і невеликим обсягом: тільки вісім ненумерованих аркушів. Книжка містить ти­тульний аркуш, оздоблений складальною ра­мкою, де вказується, що "оумьішленієм и про-мьішленієм богочтиваго князя Констянтина Константиновича княжати Острозькаго" за­сновано в Острозі школу, а також друкарню, в якій виготовлена ця книжка, надрукована "перваго ради наученія детъскаго много-грешним Іоанном Федоровичем". На звороті титулу зображено герб князів Острозьких,

Книгодрукування в Україні 357

а під ним вказана дата видання. Посібник містить таблицю грецького алфавіту і молит­ви, складені на шпальті у два стовпці: зліва грецький текст, справа — церковнослов'ян­ський. Грецькі та кириличні шрифти викорис­тані двох розмірів. Крім складальної рамки з виливних прикрас на титульному аркуші, двох гравюр із зображенням герба князя Острозь­кого та друкарського знака Івана Федорова, в Азбуці використано одну заставку (дошка із львівського Букваря) і дві кінцівки, складені з виливних прикрас.

Другим острозьким виданням Івана Федо­рова, надрукованим у 1578—1580 p., також був навчальний посібник. Це — Буквар (пере­друк львівського Букваря, крім післямови) з додатком трактату болгарського Чорноризця Храбра про створення слов'янської абетки: "Сказаніс како состави святый Кирилъ фило-софь азбуку по языку словенску и книги пре-веде". Чорноризець Храбр (ймовірно, меш­кав у Солуні — тепер Салоніки) написав свій публіцистичний трактат «Про^-гісьмена» ще на початку X ст. У ньому віуї розповідає, що створення слов'янської абетки належить Ки­рилові Філософу; відкидаючи твердження про перевагу одних мов над іншими, він гнівно засуджує тих, хто намагається принизити сло­в'янську культуру і писемність.

Текст "Сказанія" Чорноризця Храбра, на­ведений в острозькому Букварі, здобув на той час велику популярність серед українського населення. Я.Ісаєвич пише: "Викриття Храб­ром спроб принизити значення писемності слов'ян звучало дуже актуально в умовах, коли католицькі публіцисти намагалися заперечу­вати право східнослов'янських народів на роз­виток своєї самобутньої культури".

Буквар (як і Читанка) виготовлений ма­лим форматом (в одну восьму частку арку­ша); його обсяг 48 аркушів. У книжці вжито більше графічних прикрас, ніж у Читанці: шість заставок (відбиті з чотирьох дощок львів­ського Букваря), чотири кінцівки (з трьох дощок львівського Букваря), одна ініціальна літера, оздоблена рослинним орнаментом, і один рядок в'язевого напису.

У 1580 р. було надруковане третє острозьке видання — Книга Нового завіту, де містили­ся Псалтир, Четвероєвангеліє, Апостол і Апокаліпсис. Книга призначена для побуто­вого користування і тому надрукована неве­ликим форматом (в одну восьму частку арку­ша — розмір сторінок: 15,2 х 8,7 см). Незва-

стпорииш. Іван Федоров. Острог. 1578 р.

 

ЖаЮЧИ на ТЄ ЩО ШПаЛЬТИ були СШіадаНІ Дріб-

Буквар. НИМ шрифтом (10 рЯДКІВ = 40 MM), КНИГа Початкова

мала досить великий обсяг — 494 аркуші. Були використані пагінація і колонтитули.

У виданні вжито гравійований титульний аркуш, на звороті якого зображено герб кня­зя К.-В.К.Острозького, оточений овальним декоративним обрамленням. У кінці книги є колофон і друкарський знак Івана Федорова. В оздобленні видання використано 36 заставок (відбитих із шести дощок), 21 кінцівку (з семи дощок), 18 дрібних прикрас (із двох вилив­них форм), 29 візерункових ініціалів (з одинадцяти форм), 36 рядків в'язі (з шести дощок) тощо. Мотиви декоративних прикрас були запозичені (ймовірно, Гринем Іванови-

358 КНИГОДРУКУВАННЯ В XVI-XVIII cm.

Новий лавіт

із Псалтирем.

Титульний

аркуш.

Іван Федоров.

Острог.

1580 р.

чем) з українських рукописів і книжок Фра­нциска Скорини.

В оздобленні титульного аркуша І.Федоров уперше використав дереворитну архітектурну рамку-портал, яка згодом отримала назву фо-рта (від лат. porta — брама, двері) і яку до­слідники книги пов'язують із початком ренеса­нсного напряму у вітчизняному книжковому мистецтві. Прототипом для цієї форти була рамка на титульному аркуші Лютерового пе­рекладу «Книга повчань Сірахових» (Віттен-берґ, 1533), але гравер її значно переробив.

У тому ж 1580 р. для Книги Нового завіту окремим виданням був надрукований абет­ково-предметний покажчик, складений чле­ном Острозької академії Тимофієм Михайло­вичем. Книжечка видана невеликим форма­том (в одну восьму частку аркуша) і надру­кована дрібним шрифтом (10 рядків = 40 мм). У покажчику використано герб К.-В.К.Острозького, одну заставку й одну кінці­вку. Напис на титульному аркуші — «Книж-

ка собраніе вещей нужнійших» — оточений складальною рамкою та прикрашений різьб­леною віньєткою. Науковці відзначають, що книжка Тимофія Михайловича — це перший в історії кириличної друкованої книги абетко­во-предметний покажчик.

Окрім вказаних видань, І.Федоров надру­кував у Острозі 5 травня 1581 р. двохарку-шеву листівку з віршованим текстом білору­ського поета кінця XVI ст. Андрія Римші — «Хронологія». Це календар найважливіших біблійних подій, у якому латинською, єврей­ською та слов'янською мовами подано назви 12 місяців, а до кожної назви — коротенькі дворядкові вірші, написані тодішньою біло­русько-українською літературною мовою.

Однак найвидатнішим острозьким видан­ням І.Федорова була повна Біблія, перекла­дена на церковнослов'янську мову. Вихід її у 1581 р. став важливою культурною подією не лише для українсько-білоруської право­славної церкви, а й для всіх народів слов'ян­ського світу.

Книга надрукована форматом в аркуш (як і обидва федоровські Апостоли) і має вели­кий обсяг — 628 аркушів, або 1256 сторінок. Текст Біблії складено шістьма шрифтами (в тому числі й двома грецькими), які 1.Федоров використовував у попередніх виданнях.

У книзі наявна пагінац^ТГгїюлонцифри про­ставлені в правому верхньому кутку кожного пронумерованого аркуша. Розмір сторінок — 30,9 X 20,2 см (за примірником Львівського державного історичного музею); шпальти ви­довжені — 25,5 х 13,6 см, складання зробле­не у два стовпці (по 50 рядків у кожному).

Біблія гарно оздоблена: на двоколірному титульному аркуші використана дереворитна рамка (яка була в обох Апостолах) із напи­сом: «Бібліа сиреч книгы ветхаго и новаго завета по языку словенску от еврейска вь ел-линьскїи языкъ седми десять и двема богому-дрыми преводники прежде воплощенія Гос­пода Бога и Спаса Нашего lcyca Христа 308 лета на желаемое повелеше Птоломея Фила-дельфа царя египетска преведенаго зводу съ тщанїемь и прилежашемъ елико мощно по-мощїю Божїею носледовася і исправися. В лето по вошющеши Господа Бога и Спаса Нашего lcyca Христа 1581». На звороті титульного аркуша (як і в Новому завіті) вміщено герб князя К.-В.К.Острозького. Фігурні гравюри у виданні відсутні, але книга насичена дерево-ритними та виливними прикрасами: 81 за-

Книгодрукування в Україні 359

Повна Біблія.

Титульний

аркуш.

Іван Федоров.

Остро/.

1581 p.

360 КНИГОДРУКУВАННЯ В Ш-XVIII cm.

К.-В.К. Оспцхаького.

Іван Федоров.

Ост\.юг. 1581 f).

ставка, 68 кінцівок і 9 комбінованих (ксило­графічних і виливних), а також численні при­краси, складені з дрібних виливних декорати­вних візерунків. За підрахунками Я.Запаска, у книзі використано 1384 візерункові дерево-ритні ініціальні літери у прямокутних рамках і 78 рядків в'язі.

Основному текстові Біблії передують пане­гіричний вірш Герасима Смотрицького про герб К.-В.К.Острозького і дві передмови: перша — від князя Острозького, а друга (велика) — від Герасима Смотрицького на честь князя Остро­зького, де автор не тільки описує великі заслу­ги князя перед народом, а й розповідає про тяжке становище українського та білоруського народів у складі Речі Посполитої.

Після передмов подається зміст видання. Далі йдуть тексти до книг Старого та Нового завітів, велика післямова (грецькою і церковнослов'янською мовами), друкарський знак Івана Федорова та колофон про вихід книги у світ 12 серпня 1581 р.

У деяких примірниках є дата виходу кни­ги 12 липня 1580 р. Це трапилося тому, що спочатку почали друкувати тексти книг Но­вого завіту (друга частина Біблії), плануючи

закінчити друкування повної Біблії *-4 580 р. Але наукове опрацювання та редагування те­кстів книг Старого завіту значно затягнулося, тому довелося друкувати вихідні дані з новою датою виходу Біблії у світ. Через це фоліація (поаркушева нумерація) в книзі вжита непо­слідовно.

Верстка і друк Острозької Біблії у дві фа­рби (червоної фарби в книзі зовсім небагато) відзначаються високою друкарською культу­рою. Біблія була видана досить великим ти­ражем для того часу — не менше 1500 примі­рників — і потрапила не тільки на землі Укра­їни та Білорусі, а й до Польщі, Болгарії, Ру­мунії, балканських країн. Частину тиражу надіслали у Московську Русь. Князь Острозь­кий презентував кілька примірників Іванові Грозному, а той, у свою чергу, подарував Острозьку Біблію англійському дипломатові Джерому Горсею.

Острозька Біблія стала найважливішим знаряддям у боротьбі православного населен­ня на українських і білоруських землях, які входили до складу Речі Посполитої, проти їх полонізації та окатоличування, за збережен­ня своєї національної культури.

Книгодрукування в Україні 361

Після видання свого останнього друку в і Острозі — повної кириличної Біблії — Іван Федоров повернувся до Львова. Це було на­прикінці 1581 — на початку 1582 років. Взя­вши з собою 400 примірників Біблії (окремі примірники були недоукомплектовані), час-

тину друкарського майна та деякі шрифти, він почав клопотати про створення нової дру­карні у Львові. У цій справі І.Федорову допо­магали його син Іван Друкарович, Гринь Іва-

нович (на деякий час Гринь без попередньої домовленості з І.Федоровим відлучався до - Вільна, де виготовив друкарські шрифти для білоруського видавця Кузьми Мамонича), палітурник Мартин Голубникович, купець Іван Білдага, швець Антох Абрагамович та ін.

Які книги планував надрукувати І.Федоров у новій Львівській друкарні — невідомо,

але науковці припускають, що він готував друге видання Апостола.

Щоби здобути необхідні кошти, І.Федоров разом із львівським міським гармашем Дани­лом Кенігом (він був, ймовірно, виконавцем задумів І.Федорова) зайнявся гарматним ре-а місництвом і сконструював гармату, яка складається з багатьох окремих деталей. І.Федо-I ров поїхав до міста Гродно, де запропонував свій винахід королю Стефанові Баторію, і король замовив виготовлення однієї гармати. Восени 1583 р. Федоров прибув до Відня і звернувся до імператора Рудольфа II, а пізніше до Саксонського курфюрста Авґуста II з такою ж пропозицією, але вони відмовилися від послуг Івана Федорова. Після невдалої мандрівки до Відня та, можливо, до Дрездена, І.Федоров повернувся до дому і незабаром тяжко захворів. Помер великий слов'янський книговидавець і друкар у Львові 15 (5 за старим стилем) грудня 1583 р. Його поховали на подвір'ї Онуфріїв-ського монастиря. На надмогильній плиті, яку було свого часу скопійовано, зроблено напис: «Іоан Федорович, друкар Москвитин, кото-рий своім тщанієм друкованіє занедбалоє об новил". А після дати смерті викарбувані слова: "Друкар книг пред тим невиданих».

Ретельно вивчаючи друки Івана Федорова, вчені дійшли висновку, що видатний схід­нослов'янський книговидавець і друкар Іван Федоров провів величезну дослідницьку ро­боту, вивчаючи мистецтво східнослов'янських рукописів, а також методики книгодрукуван­ня й оздоблення видань своїх відомих попере­дників: Ш.Фіоля, Макарія, Б.Вуковича та

Сиз ОШКОЄНІА

Івана Федо/юва.

Реконструкція.

Ф.СкориНИ. Друкар НЄ ОМИНуВ СВОЄЮ увагою Надмогильний

і досягнення книжкового мистецтва Німеччи­ни, Італії та Франції.

Нагадаємо, що західноєвропейські майст­ри книги у другій половині XVI ст. підняли друкарське мистецтво на високий рівень. Зі складальних шрифтів друкарі верстали різно­манітні форми: трикутники, кола, чаші та ін.; складені рядки і шпальти відзначалися чіткіс­тю та зрівноваженістю. Ретельно розробля­лися гармонійні пропорції між форматами книг і розмірами шпальт, між розмірами шпальт і книжковими полями. Майстри XVI ст. ство­рили багато нових друкарських шрифтів, гра­фіка яких була настільки функціонально чіт­ка та художньо виразна, що ці шрифти зали­шаються і в наш час взірцями для художників книги.

Майстри італійської та французької книги другої половини XVI ст. — доби так званого високого Відродження — вже розробили вну­трішню структурігу побудову видання. У кни­зі на той час майже не вживався двоколірний

362 КНИГОДРУКУВАННЯ В XVI-XVIII ст.

Псалтир ш

Часословом.

Орнаментальне

оздоблення

колонтитулів.

Іван Федоров.

Заблудово.

1570 р.

друк, зовсім не використовувалися мальовані від руки ініціали та не прийнято було розфа­рбовувати гравійовані ілюстрації; титульний аркуш здебільшого обрамляли виливними де­коративними елементами; на титульному ар­куші або на його звороті подавали видавни­чий сигнет (марку).

Деякі західноєвропейські книговидавці по­чали відмовлятися від використання великої кількості ілюстрацій і прикрас у книзі та ско­нцентрували увагу на піднесенні загального рівня друкарського мистецтва. Наприклад, книги фірм Альда Мануція, Анрі Етьєна, Жоффруа Торі, а пізніше Кріетофа Плантена відзначалися невеликими форматами, чудо­вими шрифтами, професійним верстанням і якісним друком.

Розробляючи загальну художньо-конструк­тивну побудову своїх майбутніх видань, І.Федоров, зрозуміло, дбав про високу друкар­ську культуру. Він стежив за тим, щоб рядки були складені чітко і рівно, виключання ряд­ків було правильним, а шпальти — ретельно вирівняні з обох боків. Федоров почав вико­ристовувати розділові знаки: крапку і кому, знаки наголосу, а також знаки для виконання «хресного знаменія» (у вигляді хрестиків). Аб­заців у федоровських виданнях ще не було — на початку нового абзацу друкар розміщував збільшену червону літеру, винесену за межі шпальти; не використовував Федоров і зна­ків переносу слів, вирівнюючи рядки при вер­станні шпальт за допомогою крапок або ком.

Щоб читачеві легше було працювати з кни­гою, І.Федоров запровадив колонцифри (ну-мерацію аркушів), колонтитули (скорочені назви розділів, які повторювалися на кожній сторінці), а також систему виокремлень у те­ксті за допомогою іншої фарби, як це робило­ся в рукописах і перших кириличних друках: окремі літери, слова або цілі рядки. Але Фе­доров ніколи не зловживав цим прийомом і не перенасичував шпальти червоним кольо­ром. Дуже вміло він користувався системою надшпальтових і підшпальтових червоних ря­дків, які надавали сторінкам композиційної виразності.

Особливу увагу друкар приділяв системі позначок на книжкових полях (маргіналіям),

від яких значною мірою залежало зручне ко­ристування книгою: покажчикам розділів, що допомагали швидко знаходити необхідні тек­сти; посиланням на джерела; покажчикам текстів для читання по днях тижня; букве-ним покажчикам тощо. За необхідністю деякі покажчики виокремлювалися червоною фар­бою або обрамлювалися (наприклад, тексти для читання щодня протягом тижня).

Іван Федоров розробив чітку посторінково-просторову побудову книги: поділив текст на окремі частини, розділи та статті, подав пе­редмови і післямови, конструктивно обґрун­тував побудову початкової та кінцевої сторі­нок. Елементи художнього оздоблення — за­ставки, кінцівки, ініціали, різні декоративні прикраси — Федоров використовував не як самоціль, а для підкреслення структурної по­будови тексту. Наприклад, кожний новий роа-діл у книзі Апостол починається зі сторінки, розташованої на правому боці розгорту; до ^ головних розділів даються великі графічні за­ставки, під ними — червоні в'язеві заголовки та великі візерункові ініціали; а до другоряд­них частин — малі заставки, ломбарди (су­цільно залиті фарбою ініціальні літери), а також заголовки, складені зі шрифтів біль­шого кегля.

Кінцівкам І.Федоров відводив не тільки де­коративну роль, але й службову, і подавав їх на кінцевих сторінках лише тоді, коли закінчу­вався текст великих розділів або всієї книги.

Іван Федоров використав у своїх друках все найкраще, що було в слов'янських рукопи­сах XV — першої половини XVI ст. Це стосу­ється перш за все рукописних кириличних шрифтів півуставного накреслення, на основі яких Федоров з помічниками створив свої друкарські шрифти. Наприклад, розробляю­чи графіку шрифту до московського Апостола (1564), він узяв за взірець півуставні кири­личні шрифти з рукописів, виконаних у Тро-Їце-Сергієвій лаврі.

Вилитий І.Федоровим і П.Мстиславцем друкарський шрифт (10 рядків = 85 мм) від­значався графічною чіткістю: літери цього шрифту були трохи нахилені вправо, без за­січок, з них складалися щільні та виразні шпальти. Цим шрифтом І.Федоров надруку-

Книгодрукування в Україні 363

 

вав і кілька українських видань: у Львові — Апостол (1574) і Буквар (1574), а в Острозі — Читанку (1578), Буквар (1578-1580) та Хронологію Андрія Римші. У Новому завіті з Псалтирем (1580) і Біблії (1581) цей шрифт був використаний для складання титульних аркушів та заголовків.

Я.Запаско відзначає, що цей шрифт подіб­ний до півуставного письма українських книг першої половини XVI ст. (київське Євангеліє 1526 р. і Євангеліє початку XVI ст. з Сернів у Галичині). Він підкреслює: «Привертають увагу високі художні особливості цього шри-

фту. Він значно досконаліший, ніж кирилич­ні шрифти першодрукарів Ш.Фіоля, Макарія і Ф.Скорини. До речі, і пізніше, у XVII—XVIII ст., в усьому кириличному друкарстві не ство­рено шрифтів такого високого мистецького рівня».

В Острозькій Біблії також використано кириличний шрифт великого розміру (10 ря­дків = 135 мм), але ним складено лише два рядки в заголовку передмови до Біблії. Ймо­вірно, цей шрифт належить П. МстиславцЛ, бо ним білоруський друкар надрукував віден­ське Євангеліє 1575 р. Можливо, Іван Федо-

Книгодрукуваиля в Україні 365

ров позичив цей шрифт для якогось іншого «видання, яке не встиг виготовити.

В Острозі 1. Федоров і Гринь Іванович ви­лили ще два кириличних шрифти (10 рядків = 50-51 мм і 10 рядків = 40 мм), а також два грецьких шрифти таких самих розмірів, які частково (при складанні або основного, або додаткового текстів) використовувалися для виготовлення всіх Острозьких видань. І лише у процесі виготовлення Біблії було за-діяно всі шість друкарських шрифтів: чотири кириличних і два грецьких.

Графіка острозьких кириличних шрифтів розроблена на основі дрібного півуставного письма українських рукописів того часу (з еле­ментами скоропису), поширеного у волинсь­ких записових книжках 1560—1580 pp. Літе­ри цих обох напівкурсивних шрифтів були світлішими, ніж літери московських друкар­ських шрифтів, а шпальти на сторінках — щільнішими.

Оригінальні грецькі друкарські шрифти, які, до речі, вперше у практиці кириличних видань використав І.Федоров, були виготов­лені в Острозі на основі чудової шрифтової графіки відомого італійського книговидавця Альда Мануція, книги якого мали популяр­ність і серед читачів Східної Європи.

Створені в Україні Іваном Федоровим і його помічниками друкарські шрифти були не тільки технічно досконалі та високоху­дожні за рисунком, але й легкі для читання. Тому їх, як і шрифти, виконані пізніше на основі федоровської шрифтової графіки, українські друкарі використовували включ­но до XVIII ст.

При розробці як загального образу своїх друків, так і окремих графічних елементів — заставок, кінцівок, оздоблених ініціалів, — Іван Федоров, зрозуміло, користувався вели­ким мистецьким доробком майстрів західно- і східнослов'янської книги. Деякі науковці ви­словлюють думку, що І.Федоров з Гринем орієнтувалися на художні досягнення своїх слов'янських попередників, зокрема на худо­жнє оздоблення книг Франциска Скорини.

Це питання варто розглядати значно шир­ше: І Ф.Скорина, й І.Федоров, безумовно, ретельно вивчали видання, виготовлені в кра­щих друкарнях Італії, Франції та Німеччини. До речі, тип структурної побудови видання та система художнього оздоблення книги, які використали у своїх книгах Ф.Скорина, а пі­зніше І.Федоров, почали формуватися в за-

хідноєвроиейській книзі ще наприкінці XV — на початку XVI ст.

Так, у 70-х роках XV ст. в книгах венеціан­ського книговидавця Ерхарда Ратдольта, який одним із перших застосував ренесансний ор­намент рослинного характеру в оформленні друкованої книги, були вжиті візерунчасті іні­ціальні літери, які ми бачимо в друках Ф.Скорини й І.Федорова.

Ліонський книговидавець Я.Джіунт (із іта­лійської родини Джіунтів), наприклад, у своїй Біблії 1545 р. використав побудову шпальти з двох колонок, складених дрібним шриф­том, численні маргінальні тексти на книж­кових полях, колонтитули та колонцифри, а в системі художнього оформлення — чис­ленні рослинні ініціали (білі літери й орна­мент на чорному тлі), закомпоновані в пря­мокутні рамки, художня стилістика яких була характерна для книжкового мистецтва За­хідної Європи. До того ж, у східнослов'ян­ських рукописах здавна використовувались оздоблені рослинним орнаментом ініціальні літери.

З цього приводу Я.Ісаєвич відзначає: «І Ф.Скорина, і острозькі видавці, очевидно, обрали саме той вид ініціалів у рамках, який, з одного боку, був не чужим українським ру­кописам, а з другого — був уже поширеним у західноєвропейських виданнях Біблії».

Про те, як глибоко вивчив Іван Федоров мистецький рівень західноєвропейської книги, свідчить той факт, що він, ознайомившись із розвитком техніки різцевої гравюри на мідних пластинах, спочатку вирішив оздобити Острозь­ку Біблію мідьоритами. Він навіть домовився з майстром гравюри на міді Ебішем (родом із Саксонії), який мешкав на той час у м. Вроц-лаві, щоби той виконав для Біблії 150 мідьо-ритів. В архівах м. Любліна Я.Ісаєвич знай­шов запис (латиною від 3 червня 1578 p.), з якого видно, що Ебіш просив за свою роботу досить високий гонорар — 700 шютих, і, крім того, вимагав харчування для себе, своєї роди­ни та підмайстрів на весь період часу, зайня­тий гравіюванням серії мідьоритів.





Дата добавления: 2016-11-12; просмотров: 1387 | Нарушение авторских прав


Рекомендуемый контект:


Похожая информация:

Поиск на сайте:


© 2015-2019 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.056 с.