Книгодрукування в Білорусі

Початок книгодрукування на території Білорусі припадає на середину XVI ст. У м. Бересті (тепер Брест) 1553 р. за сприяння князя Миколая Радзивілла (Радивила) Чорного, канцлера Великого князівства Литовського і віленського воєводи, який відверто перейшов на бік Реформації, була створена друкарня для виготовлення польських кальвіністських

Франсіеко Гойя. Аркуш із графічної серп «Капричос». Офорт з акватинтою. Мадрид. 1798 р.

328 КНИГОДРУКЪЪШНЯ В XVI-XVIII em.

Псалтир

із Часословом.

Сторінка.

ївші Федоров.

Заблудово.

1570 р.

книжок. У 1553—1554 pp. краківський майстер Бернард Воєвудка видрукував тут кілька реформаторських друків, у тому числі й два польських видання Катехизису.

У 1558 р. в Бресті завдяки матеріальній допомозі Радзивілла Чорного була відкрита ще одна друкарня, в якій майстер Станіслав Му-рмеліус надрукував багато видань антика-толицького змісту. Цьому друкарю приписують і виготовлення польської Біблії (1563). У науковій літературі вона отримала назву Брестська, або Радзивіллівська Біблія.

Важливе значення у розвитку білоруського національного книгодрукування мала друкарня в Несвіжі, заснована 1562 р. також Радзивіллом Чорним у його родовому маєтку. Визначний діяч Реформації та вчений Симон Будний (1530—1593) очолив цю друкарню і видрукував тут кириличний Катехизис.

У 1565—1580 pp. білоруський шляхтич Василь Тяпинський (1540—1604) у власній друкарні, яка почала діяти в одному з його маєтків, підготував і видрукував Євангеліє. Текст на шпальтах був розміщений у дві ко-

лонки: зліва церковнослов'янський, справа — білоруський.

Протягом 1568—1580 pp. діяла друкарня в Заблудові, створена Іваном Федоровим і Петром Мстиславцем, де вони надрукували Євангеліє учительне (1569). У тому ж році П.Мстиславець переїхав до Вільна, а І.Федоров у березні 1570 р. закінчив друкування Псалтиря з Часословом.

З 1616 р. почала діяти друкарня Могилів-ського Богоявленського братства. Тут надруковано Служебник (1616) і Учительне Євангеліє К.Транквіліона (1619). З 1680 р. братську друкарню очолював Максим Вощанка, під керівництвом якого видавалися гарно оформлені книги: Псалтир (1693), Акафісти (1693), Молитовник (1695), Діоптра (1698) та ін. З іменем М.Вощанки пов'язане нове піднесення білоруської книжкової гравюри. М.Вощанка разом із сином Василем почали виконувати не тільки ксилографії, але й гравюри на міді. Вони створили 16 гравюр до книги «Турецьке царство, описане Ріко» (1678), 23 гравюри до книги «Акафісти та канони» (1693), фронтиспіси до книг «Діоптра» (1698), «Небо нове» (1699), «Перло многоценное» (1699), «Книга житій святих» (1702), кілька великоформатних ксилографій, ви-друкованих на полотні, «Покладання во гроб Христа» (1708) та інші графічні аркуші.

У XVII ст. центром кириличного книгодрукування в Білорусі була монастирська друкарня, заснована в с. Кутейн (поблизу міста Орша) 1630 р. друкарем Спиридоном Соболем. Тут надруковано 20 книжок церковно-службового та науково-полемічного характеру: «Букварь» С.Соболя (1631), «Істория про Варлаама та Иосифа» (1637), «Лексикон» Памва Беринди (1653) та ін. Друкарня проіснувала до 1654 р.

З 1612 р. до середини XVII ст. у місті Любча діяла друкарня, якою керував Петро Бластус із родини Кміта. У друкарні було виготовлено понад 50 видань переважно світського характеру.

Наприкінці XVII ст. на території Білорусі значно посилився вплив ідеології католицької церкви, що негативно позначилося на білоруському книгодрукуванні.

У XVIII ст. найпотужнішим білоруським книговидавничим осередком став Супрасль-ський монастир (тепер на території Польщі), друкарня якого задовольняла попит на церков-нослужбову та духовну літературу.

Після приєднання території Білорусі до Росії (кінець XVIII ст.) книгодрукування рідною мовою скоротилося, бо це відповідало великодержавній політиці царизму. У Мінській губернській друкарні, заснованій 1797 p., друкувалися тільки офіційні розпорядження адміністрації та різноманітні звіти російською мовою.

Невеликі тиражі книг білоруською мовою видавалися іноді за межами Росії — в Женеві, Лондоні та Кракові.

КНИГОДРУКУВАНЯ В РОСІЇ

У Москві в середині XVI ст. виникли сприятливі умови для зародження книгодрукування. Наприкінці 40-х років при дворі Івана IV Васильовича (Грозного) сформувалося вузьке коло інтелектуалів і реформаторів — так звана Вибрана рада, яка стала неофіційним урядом Російської держави. До ради увійшли філософи, письменники, провідні суспільні діячі: улюбленець царя Олексій Адашев — людина з широким кругозором і великий книголюб; духівник царя протоієрей Благовіщенського собору Сильвестр, який прибув із Новгорода, де в нього діяла майстерня з виготовлення рукописів та ікон; митрополит Макарій — письменник, складач і редактор багатотомної «Четьї-Мінеї» («Читання щомісячні»); князь А.М.Курбський — письменник і військовий діяч; учені-монахи Артемій і Максим Грек. До речі, Максим Грек замолоду, під час навчання у Венеції, був близько знайомий з італійським книговидавцем А.Мануцієм.

Сам Іван Грозний також вважався книголюбом, мав чудову бібліотеку, був редактором 10-томного Лицьового зводу, проілюстрованого 16 тисячами мініатюр.

Підтримуваний Вибраною радою, Іван Грозний новів жорстоку боротьбу з боярами за централізацію державної влади та ліквідацію феодальної роздробленості. Він почав приєднувати до своєї держави великі території на Півдні та Сході: у 1552 р. було завойоване Казанське, а у 1556 р. — Астраханське ханства.

На нових землях почали виникати нові церкви та монастирі, які допомагали державі тримати місцеве населення в покорі, а для здійснення літургійних служб у цих храмах потрібна була велика кількість богослужбових книжок. Ченці-переписувачі в російських

Книгодрукування в країнах Європи 329

монастирях і майстернях, створених за наказом Івана Грозного, не встигали забезпечувати зростаючі потреби у церковній літературі. До того ж, майже у кожній книзі траплялися численні — іноді грубі — помилки. Це неодноразово підкреслював учений-монах Максим Грек (бл. 1475—1556), який, до речі, на прохання великого московського князя Василія III Івановича (1479—1533) приїхав до Москви з Греції ще у 1518 р. для виконання перекладів церковнослужбових книг.

У 1551 р. зусиллями Івана Грозного та митрополита Макарія був скликаний Стоглавий собор, на якому розглядалися питання про необхідність реформи в управлінні державою та церквою і, зокрема, питання про виправлення церковнослужбових книг. У постанові собору записано: «Ввести сувору духовну цензуру та конфісковувати невиправлені рукописи». Зрозуміло, що здійснювати такий контроль на великій території Росії було неможливо. Постала необхідність у друкованій багатотиражній книзі з науково відредагованим текстом. А для цього потрібно було знайти кошти та людей, які б знали друкарську справу.

Впровадження книгодрукування за допомогою іноземців зазнало поразки. У 1552 р. датський король Крістіан III послав до Москви друкаря Ганса Міссенгайма для друкування там лютеранської Біблії та ще двох богослужбових книг, перекладених російською мовою. Але спроба нав'язати Москві протестантизм не знайшла підтримки ні з боку Івана Грозного, ні з боку церковних ієрархів.

Перша московська друкарня, відома в науковій літературі під назвою Анонімна, виникла близько 1553 р. і за період до 1564 р. видала сім книжок — три Євангелія, два Псалтирі та дві Тріоді. У цих книгах не було вихідних даних — часу та місця видання, імені друкаря. Загальний друкарський рівень — складання рядків, верстания шпальт, друк — був ще низьким. Графіка друкарських шрифтів — а їх налічувалося (від вузького до широкого) п'ять накреслень — імітувала особливості московського півуставу рукописних книг кінця XV — початку XVI ст. Відомі історики книги О.Сидоров, Є.Немировський та інші вважають, що московські анонімні видання надрукували майстри Маруша Нефедь-єв і Васюк Никифоров, причому їм допомагали Іван Федоров та Петро Мстиславець.

На початку 1563 р. за наказом Івана Грозного в Москві була заснована перша державна

330 КНИГОДРУКУВАННЯ В XVI-XVIII ст.

Четверосвангеліє.

Початкова

сторінка

Євангелія

від Марка.

Москва.

Близько

1556 р.

друкарня, у якій Іван Федоров і Петро Метис -лавець надрукували першу точно датовану книгу — Апостол. Ця книга випущена 1 березня 1564 р. За технікою друку, якістю складання та художнім оздобленням Апостол значно перевершував анонімні видання. У книзі використана фронтиспісна ілюстрація, багато чудових заставок та ініціалів, шікона-них у техніці гравюри на дереві, в'язеві рядки. Апостол був виданий великим форматом — в аркуш — і надрукований у два кольори кириличним шрифтом, створеним на основі московського півуставу XV—XVI ст.

Це видання було справді новаторським: І.Федоров відмовився від використання церковнослов'янських архаїзмів, неслов'янських зворотів і багатьох лігатур; шрифт легко складався і, найголовніше, легко читався. Апостол І.Федорова та П.Мстиславця протягом довгих років був неперевершеним мистецьким взірцем для друкарів слов'янських країн.

У 1565 р. І.Федоров з помічниками надрукував двома виданнями Часовник — збірку молитов (вечірні, ранкові та ін.), яку також використовували як навчальний посібник у школах.

Після видання Часовників книговидавнича діяльність І.Федорова та П.Мстиславця у Москві припинилася. Церковники чинили опір нововведенням Івана Грозного і, в тому числі, книгодрукарській діяльності І.Федорова та П.Мстиславця. За те, що друкарі видали Апостол і Часовник з науково відредагованими та виправленими текстами, церква звинуватила їх у вільнодумстві та єресі. Про переслідування друкарів у Москві І.Федоров напише пізніше в післямові до львівського Апостола (1574).

І.Федоров і П.Мстиславець змушені були покинути Москву. Як припускають науковці, попередньо домовившись із гетьманом Великого князівства Литовського Григорієм Олександровичем Ходкевичем про створення у Литві друкарні для видання православних книг, вони вирушили до Вільна, взявши з собою пуансони, матриці та майже всі дереворити.

У Москві книгодрукування продовжили учні І.Федорова — Андроник Тимофеев Невежа та Никифор Тарасієв. Протягом 1567—1568 pp. в Москві вони обладнали друкарню, у якій побачило світ перше післяфедоровське видання — Псалтир (1568). Після пожежі у Москві 1571 p., яка, можливо, знищила друкарню, А. Невежа за наказом Івана Грозного почав створювати нову друкарню в Александров-ській Слободі біля Москви. Там у 1577 р. він надрукував ще одне видання Псалтиря.

Пізніше у Москві була створена потужна державна друкарня — Московський Печатний двір, де у 1589 р. А.Невєжа надрукував видання «Триодь постная». Під керівництвом А.Невєжі, а згодом його сина Івана Андроникова Невєжина, до 1611 р. у цій друкарні було видано 17 книжок.

У 1605 р. в Московському Печатному дворі почала діяти друга «изба», яку очолив друкар і палітурник Онисим Радишевський (походженням із Волині), що, можливо, вчився друкарської справи в Івана Федорова. Він видрукував тут Четвероєвангеліє (1606) з чудовими гравійованими на дереві зображеннями чотирьох євангелістів.

У період польсько-шведської інтервенції, за літописом, Московський «Печатний дом и вся штамба того печатного дела от всех врагов и супостат разорися и огнем пожжена бысть». Довелося продовжити книгодрукування у Нижньому Новгороді, куди друкар Никита Фофанов перевіз із Москви своє друкарське обладнання. У 1614 р. в Москві побудували

Книгодрукування в країнах Європи 331

невелику друкарню, в якій Н.Фофанов видрукував Учбовий Псалтир (1615). Московський Печатний двір відбудували аж у 1620 р., а в 1622 р. тут діяло вже чотири майстерні, де працювали понад 80 майстрів. У середині століття друкарня стала ще потужнішою. У ній працювали понад 140 майстрів різних спеціальностей. За століття тут було видрукувано 483 книги. Отже, за рік у середньому видавалося по 5 книжок.

У ЗО—40-х роках XVII ст. ремісничий етап розвитку книгодрукування, коли майже всі процеси виготовлення друків виконував один майстер-універсал, змінився в Росії мануфактурним етапом, заснованим на поділі праці. Кожен майстер справно виконував свою роботу: складач, розборщик (той, хто розбирав друкарську форму і розкладав літери у гнізда каси), тередорщик (друкар), батирщик (накладав фарбу на друкарську форму), різьбяр пуансонів, словолитник (виготовляв матриці та виливав літери), палітурник, знаменщик (рисувальник), гравер. Найважливіше місце у Московському Печатному дворі займала «правильна» — відділ, де виконувалися переклади, редагування текстів, коректура та цензорський контроль. Серед «справщиків» працювали такі високоосвічені люди свого часу, як Федір Полікарпов-Орлов (1670—1731), Сильвестр Медведев (1641—1691), Єпіфаній Славинецький, Арсеній Суханов та ін.

У Московському Печатному дворі 30-х років XVII ст. стала помітною діяльність Василя Бурцова-Протопопова, який узяв в оренду два друкарських верстати і найняв 25 майстрів. З 1633 по 1642 pp. він видав 17 книжок, приділивши головну увагу навчальній літературі. «Азбуку» він видав тиражем у 6000 примірників. Букварна література користувалася настільки великим попитом, що В.Бурцов змушений був перевидати свою «Азбуку» в 1637 р.

У 1648 р. в Москві вийшла знаменита книга українського та білоруського вченого-філоло-га Мелетія Смотрицького (1578—1633) «Слов'янська граматика», яка була доповнена текстами з творів Максима Грека, а також прикладами граматичного розбору речень. Ця книга М. Смотрицького була для свого часу видатним науковим твором. Нею користувалися в школах ще й у XVIII ст.

У 60-х роках XVII ст. видатний білоруський учений, письменник і педагог Симеон Полоцький (1629—1680), прибувши на за-

Петро Мстиславець. Москва.

прошения царя Олександра Михайловича до Апостол.

МОСКВИ, СТав ВИХОВателеМ ЦарСЬКИХ ДІТеЙ. Початкова

З його приїздом книговидавнича справа у ^^ф™ ов Москві дещо пожвавилась. Але проти активНОЇ ПИСЬМеННИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ С ПОЛОЦЬКОГО

виступили церковні ієрархи, вбачаючи у його 1564 творчості елементи єресі та розповсюдження «латинізму». Щоб сховати С Полоцького від постійного нагляду з боку церковників і дати йому можливість друкувати свої твори, цар заснував у 1679 р. особисту царську друкарню.

Окрім полемічних брошур, С.Полоцький приділяв велику увагу виданням навчально-дидактичного характеру і, зокрема, букварям. У 1679 р. він видав «Букварь языка славенс-ка, сиречь начало учения детям хотящим учитися чтению писаний». Для полегшення навчання у Букварі червоною фарбою були надруковані заголовки, ініціали, буквиці та «червоні рядки».

Згодом на основі букварів С.Полоцького почали розроблятися книги для читання (хрестоматії), а наприкінці століття Каріон Істомін видрукував «Букварь в лицах» (1694).

332 КНИГОДРУКУВАННЯ В XM-XVIII ст.

KapUm Істомін.

Букварь в лицах.

Сторінка видання,

намальована

та вигравійована

Леоптісм Буніїшм.

Москва. 1694 р.

У художньому оздобленні московських дру-ків переважно використовувалася техніка гравюри на дереві. Мистецький рівень ксилографічних ілюстрацій у деяких книгах був не гіршим від гравійованих ілюстрацій київських майстрів різьбярства. Наприклад, граверові Зосиму належать чудові дереворити до першої повної російської Біблії 1663 p., серед яких вирізняється фронтиспісна гравюра на дереві із зображенням плану Москви та Кремля.

У деяких московських виданнях почали з'являтися і гравюри на міді. У 1647—1649 pp. надрукована перша російська книга, в якій використано 36 мідьоритів — «Учение и хитрость ратного строения пехотных людей» І.Вальхаузена. Для деяких книг С.Полоцького гравюри на міді виконували Симон Ушаков (1628-1686) та Афанасій Трухменський. Наприкінці XVII — на початку XVIII ст. в Москві було видано кілька книг, повністю виконаних на мідних пластинах. Найбільш відомою з них є «Букварь в лицах» К.Істоміна, ілюстрації до якого малював і гравіював Леонтій Бунін (1694).

Слід нагадати, що у XVII ст. в Московській Русі, незважаючи на впровадження книгодрукування, рукописна книга не тільки не завмерла, а, навпаки, продовжувала широко розповсюджуватись і була значно дешевша від друкованої книги. Це пояснюється тим, що книгодрукування в Москві з самого початку мало монопольно-державний характер, де панував диктат церкви та царату. Активне виготовлення рукописної книги поруч із друкованою практикувалося не тільки у Московській Русі, а й у всіх інших країнах, де друкована книга не задовольняла попит широкого читача на літературу навчального та світського характеру.

У другій половині XVII ст. в Москві виникли перші вищі навчальні заклади, керівниками яких стали вихованці Києво-Могилянської академії — Є.Славинецький та С.Полоцький. У 1681 р. при Московському Печатному дворі було засноване училище, а у 1687 р. відкрилася перша Московська академія. Ці заклади потребували багато навчальної та наукової літератури. Московська державна друкарня, яка спеціалізувалася на церковнослужбових виданнях, була неспроможна задовольнити ці потреби. В цілому Московський Печатний двір у XVII ст. видав 85 % церковнослужбової, 12 % духовної і лише 1,4 % світської та 1,6 % навчальної літератури.

Учні шкіл навчалися за рукописними підручниками та посібниками, які переписувалися не лише в монастирях, а й у світських майстернях. Ці майстерні виготовляли майже половину всіх рукописних книг.

Піднесення у галузі книговидання в Росії почалося тільки наприкінці XVII — на початку XVIII ст. у роки царювання Петра І. У Московському Печатному дворі побачили світ підручники нового зразка: «Буквар» Ф.Полі-карпова-Орлова (1701), «Арифметика» Л.Магницького (1703) та ін.

Ф.Полікарпов-Орлов уклав свій Буквар не лише для навчання царських дітей, а й для навчання дітей у звичайних школах. У Букварі, окрім російської, була дана граматика латинської та грецької мов.

Арифметика Л.Магницького (1669—1739) являла собою своєрідну енциклопедію знань у галузі арифметики, алгебри, геометрії та тригонометрії.

У другій половині XVII — на початку XVIII ст., коли в Росії та Україні виник великий попит на навчальну і наукову літературу, дру-

Книгодрукування в країнах Європи 333

Леонтій

Магшщький.

Арифметика.

Навчальні

таблиці,

вирізьблені

на міді

Михайлом

Карновеьким.

Москва.

1703 р.

карі зіткнулися з потребою у новому иірифті: видання, надруковані кириличним півуставом, мали архаїчний вигляд, були громіздкі та нечитабельні. Назріла необхідність замінити старослов'янський кириличний друкарський півустав більш зручним і сучасним шрифтом.

Робилися спроби створити російську книговидавничу базу у столиці Голландії — Амстердамі. З дозволу Петра І за цю справу взялися голландський купець Ян Тессінґ і поляк Ілля Копієвич, що добре знав російську, грецьку та латинську мови. І.Копієвич за період з 1699 по 1706 pp. випустив тут російською мовою 20 видань. Це були невеликого обсягу та формату книжки, надруковані модернізованою кирилицею: «Латинська граматика» (1700), «Притчі Езопові» (1700) та ін.

Літери слов'янської абетки в цих книгах, зроблені за рисунками голландських майстрів, були негарними, здебільшого кутастими і відзначалися певною стилізацією під кирилицю.

У 1707 р. І.Копієвич повернувся до Росії разом із трьома майстрами: складачем, тере-дорщиком та словолитником. Вони привезли

з собою пуансони, матриці, три комплекти складальних шрифтів (відлитих за рисунками Я.Тессінґа) і два друкарських стани.

Стилізовані під кирилицю літери амстердамських шрифтів Я.Тессінґа не задовольнили Петра І, і він наказав російському словолитнику Михайлові Єфремову доопрацювати «пунцоны и матрецы» для нового варіанта шрифтів, використовуючи також рисунки літер, які накреслив військовий інженер Куленбах під час перебування російської армії у м. Жовкві поблизу Львова.

Першою книгою, надрукованою у 1708 р. в Москві одним із шрифтів Я.Тессінґа та М.Єфремова, був підручник «Геометриа словенски землемерие». 29 січня 1710 p. Петро І, відредагувавши рисунки деяких літер, затвердив цей шрифт (він отримав назву «гражданський») і наказав друкувати ним підручники, різноманітні довідкові та науково-популярні видання, а церкві залишив право друкувати кирилицею.

В цілому літери гражданського шрифту базувалися на поєднанні графіки голландсь-

334 КНИГОДРУКУВАННЯ В XVI-XVIII ст.

Геометрія.

Титульний

аркуш.

Москва.

1708 р.

кої антикви (в її основі лежали шрифти Н.Жансона і К.Гарамона) та кращих взірців російського гражданського письма, сформованого наприкінці XVII — на початку XVIII ст. на ґрунті гражданського скоропису. Новий гражданський шрифт відзначався чіткою графічністю. Тут були повністю відсутні елементи стилізації, притаманні російським друкарським шрифтам, створеним амстердамськими словолитниками.

У 1711 р. гражданську друкарню зі всім обладнанням і майстрами перевели з Москви у Петербург. Разом із друкарнею до Петербурга переїхала й редакція газети «Ведомости», яку почали видавати в Москві ще у 1703 р.

З 1708 по 1726 рік у Петербурзі та Москві видруковано близько 350 видань російською мовою (гражданським шрифтом) і ЗО книжок іноземними мовами. Це були книги з історії, філософії, політики, дипломатії, підручники з математики, географії, геометрії, архітектури, довідкова література з різних галузей діяльності людини. Крім цього, світ побачили дев'ять перекладів творів античних авторів з науковими коментарями. Так, до книги творів римського інженера й архітектора

Аполлодора «Бібліотеки, або Про богів» наукову передмову написав український письменник, політичний діяч, сподвижник Петра І Феофан Прокопович (1681—1736). Починаючи з 1714 p., щорічно видавався «Календар, або Місяцеслов християнський». Велика кількість видань була присвячена військово-морській справі.

Тиражі видань були невеликими. Наприклад, перша «Геометрія» (1708), складена і надрукована за ініціативою Петра І, видана у кількості лише 200 примірників; популярна у петровські часи книга «Юности честное зерцало» (1717) — у кількості 100 примірників.

Знамениті петровські «Ведомости» друкувалися двома шрифтами: у Петербурзі — гражданським шрифтом, а у Москві — кирилицею, їх середній тираж становив близько 1000 примірників.

Значно більшими тиражами друкувалися маніфести і різноманітні офіційні документи, що вихваляли діяння Петра І. Так, книга Ф.Прокоповича «Правда волі монаршої» (Москва, 1722), у якій автор доводить, що право визначення спадкоємця належить безпосередньо царю, була надрукована великим на той час тиражем»— 5000 примірників.

Книгодрукарську справу Петро І розглядав як масштабне державне завдання. У його наказі писалося, що друкування «гражданских книг» введено ним «не для какой прибыли, но токмо для повелительных государевых нужнейших дел и для обучения русских людей». Багато уваги приділялося розвиткові друкарської культури видань.

З'явилося нове у книжковій структурі: пояснення термінів («толкование непонятных речений» у книзі «Введение в историю», 1718), наскрізна (повна) нумерація сторінок, чіткий поділ тексту на параграфи й абзаци, публікація в кінці книги змісту видання, вміле використання складальних орнаментально-декоративних прикрас.

У період царювання Петра І було видрукувано 350 назв книжок, і лише половина з них мала добре оформлення. Маються на увазі зображальні авантитули, вирізьблені в техніці гравюри на міді: це так звані «перші гравійовані титули». Друкарі відмовилися від використання традиційних заставок, кінцівок, декоративних ініціалів і двоколірного друку, що було характерне для рукописної книги та перших друків. Із книжкового прикрашального арсе-

Книгодрукування в країнах Європи 335

налу старої кириличної книги друкарі користувались іноді лише невеличкими дерево-ритними кінцівками, не пов'язаними з церковною емблематикою.

На початку царювання Петра І в Росії майже не було професійних граверів на міді. Іноді мідьоритні замовлення виконували українські майстри Афанасій Трухменський і Михайло Карновський, але загалом у Москві гравюра на міді не була розвинена. Поява російської гравіювальної школи пов'язана з іменем голландського художника-гравера Адріана Схонебека, у якого Петро І, перебуваючи 1697 р. в Амстердамі, брав уроки гравіювання на мідних пластинах. А.Схонебек у 1698 р. прибув на запрошення Петра І до Росії для виконання різноманітних замовлень: «грыдоровать для царя гисторіи, персоны, ла-ншанпы (ландшафты. — В.О.), городы, стро-енія, крепости и домы, печатать указы, сочинять рисунки для огаестрельныхъ потехъ, ого-родныхъ рядовъ, украшенія кораблей, каретъ и саней, и что еще къ назнаменательному художеству принадлежитъ и ко украшенію надо ежить и иные дела, которыя по власти случая приключиться могуть».

У 1700 р. А.Схонебек заснував у Москві школу граверів, зі стін якої згодом вийшло багато талановитих майстрів гравюри: Петро Бунін, брати Олексій та Іван Зубови, Василь Томілов і Стефан Закройщиков. У 1702 р. до Росії переїхав і син А. Схонебека гравер Пітер Пікар. У 1711 р. школу перевели до Санкт-Петербурга.

А.Схонебек виконав 59 графічних аркушів станкового характеру (він помер 1705 p.). Деякі з цих аркушів були великого розміру: наприклад, краєвид Москви з монастирями вигравіюваний на 8 великих мідних пластинах, а карта Європи — на 6 пластинах. П.Пікар створив 54 мідьорити. Під його керівництвом російські гравери виконали великі серії мідьоритів до таких видань, як «Куншти садів» (1718) і «Куншти корабельні» (1718).

Серед російських граверів петровської доби провідне місце належало братам Зубовим: Олексій Зубов (1682—1750) протягом 17 років (до 1727 р.) вирізьбив 114 гравюр, у тому числі величезний краєвид Санкт-Петербурга на 8 аркушах; Іванові Зубову належить 79 чудових мідьоритів, у тому числі й ілюстрації до Псалтиря (1723) та Апостола (1726).

Перша і друга сторінки проекту гражданської абетки з виправленнями, зробленими Петром І 29 січня 1710 р.

336 КНИГОДРУКУВАННЯ В XVI-ШІІ ст.

Географія

генеральна.

Титульний

аркуш.

МШьорит

Олексія Зубова.

Москва. 1718 р.

Однією з особливостей видань петровської доби були гравійовані на міді авантитули, які виконували подвійну функцію: пояснювали зміст даної книги і водночас прикрашали її. Залежно від функціонального призначення книги — підручник з артилерії, фортифікації, геометрії, історії, архітектури, статут, таблиці синусів і тангенсів, — кожен авантитул містив відповідне зображення алегорично-міфологічного змісту.

Серед ілюстрованих видань петровської доби виділялася «Марсова книга» (1713), яка мала альбомний (горизонтальний) формат. У книзі було вміщено 22 віньєтки та 19 форматних батальних мідьоритів (великі панорамні композиції військових боїв, плани укріплень і т. п.), виконані художниками-гравера-ми П.Шкаром, О.Зубовим та О.Ростовцевим.

Частину календарів і церковнослужбову та духовну літературу, що друкувалась у Московській синодальній, Києво-Печерській і Чернігівській друкарнях, традиційно прикрашали гравюрами на дереві.

Формати книжок у петровську добу стали меншими (у четверту, восьму або дванадця-

ту частку аркуша) і зручнішими для користування. Книги друкували головним чином на привозному папері, а для виготовлення географічних карт або великих гравюр брали цупкий папір, виготовлений на російських паперових млинах. Багато книг видавалося в шкіряних оправах.

В історії російської книгодрукарської справи перша чверть XVIII ст. вважається найпомітнішою, бо у цей період з'являються книги світського характеру, які розмовляють з читачем новою мовою, знайомлять його з реальними знаннями людства, розповідають про економічне та політичне життя в країнах світу. Сформувалася нова книга: на зміну щільній півуставній кирилиці з її численними силами (наголосами), надрядковими знаками, абревіатурами, титлами та в'язевими рядками приходить гражданський шрифт — чіткий у рисунку і зручний у читанні.

«Незважаючи на те, що видання петровської доби за своїм внутрішнім змістом мають в основному утилітарний характер, — підкреслює відомий російській історик книги Б.Ада-рюков, — за своєю зовнішністю вони відзначаються величезними достоїнствами: хороший папір, простий шрифт, який легко читається, художнє виконання репродукцій і зручний формат, безперечно, забезпечують книгам цієї доби одне з найпочесніших місць в історії книги на Русі».

Після смерті Петра І в 1725 р. розвиток книговидавничої діяльності на деякий час загальмувався. Консервативно настроєний прошарок дворянства та духовенства новів активну боротьбу з письменниками і політичними діячами, близькими до Петра І. Двері друкарень зачинилися навіть перед такими провідними літераторами, як поет-сатирик А.Кан-темір, історик В.Татіщев і письменник Ф.Про-копович. Нагадаємо, що за 1721 — 1724 pp. в Росії було виготовлено 182 видання, а за період з 1725 по 1730 р. — тільки 33. Після смерті Петра І осередком книговидавничої справи стала друкарня при Академії наук, створена у 1727 р. Тут друкувалися наукові праці латиною, а пізніше російською мовою, для чого була трохи спрощена орфографія російського письма і введеш нові розділові знаки. Згодом Академічна друкарня почала видавати щорічні календарі, а у 1739 р. отримала монопольне право на їх виготовлення.

У добу царювання (1730—1740) Анни Іо-аннівни цензорські утиски значно посилились.

Книгодрукування в країнах Європи 337

У 1735 р. вона підписала наказ, у якому говорилося, що «подлый народ не следует обучать грамоте, дабы его не отвлекать от черной работы».

За десятиліття її царювання видано 140 назв книжок, при цьому більшість із них видана з нагоди різноманітних палацових урочистостей і свят.

На початку 50-х років XVIII ет. Академічна друкарня почала друкувати наукові твори великого російського вченого та поета Михайла Васильовича Ломоносова (1711—1765). Тільки у другій половині XVIII ст. твори Ломоносова видавалися 60 разів.

У 1755 р. за ініціативою М.Ломоносова в Москві відкрився університет. При ньому була створена друкарня, що почала виготовляти книги, доступні за ціною для студентів університету — дітей незаможних дворян і різночинців.

У період царювання Катерини II в 1762— 1796 pp. XVIII ст. книговидавнича діяльність зміцніла та розширилася, розквітла журналістика, виникли нові друкарні, книговидавничі товариства. Товариство, яке займалося пере-

кладацькою діяльністю, за 1768—1783 pp. видало 120 назв книжок, ознайомивши російського читача зі скарбами світової літератури, в тому числі з ідеями французьких філософів і з деякими статтями «Енциклопедії» Д.Дідро. Багато книжок з історії, філософії та художньої літератури належало і видавничому товариству, створеному М.Новиковим. Особливим успіхом користувалися його науково-популярні та художні журнали.

У 1783 р. імператриця Катерина II своїм наказом дозволила створювати приватні друкарні. Не тільки у Петербурзі та Москві, а й у провінційних містах Астрахані, Калузі, Тамбові, Тобольську почали виникати нові друкарні. Період пожвавлення книговидавничої діяльності в Росії, однак, тривав недовго: імператриця, налякана потужним народним рухом на чолі з О.Пугачовим і революційно-демократичними виступами провідних представників російського дворянства, вжила репресивних заходів проти «инакомыслящих». У 1790 р. державні цензори з дозволу Катерини II конфіскували та знищили тираж книги О.Радіщева «Путешествие из Петербурга в

Вид

Санкт-Петербурга. Midiiopum Олексія Зубова. С. -Петербург. 1713 р.

338 КНИГОДРУКУВАННЯ В XVI-XVIH ст.

Портрет

Феофанії

Прокоповича —

церковного

і громадського

діяча,

письменника, вчепого-

енциклопедиста.

Мідьорит.

С. -Петербург.

XVIII cm.

Москву», а самого автора було заслано в Сибір. Прогресивного російського книговидавця М.Новикова заарештували у 1792 р. І, нарешті, у 1796 р. вийшов наказ імператриці про закриття усіх приватних друкарень. Цей наказ був скасований пізніше царем Олександром І (у 1801 p.).

У другій половині XVIII ст. мистецький рівень російської книги дещо зріс. Видання державних друкарень Санкт-Петербурга та Москви в художньому оформленні іноді сягали рівня західноєвропейських. Книги друкувалися хорошими щільними шрифтами, розробленими ще в середині століття у друкарні Академії наук. З 70—80-х років XVIII ст. мистецтво російської книги почало розвиватися під безпосереднім впливом французької книги періоду рококо. Видання невеличкого формату (переважно у 12 частку аркуша) було прийнято прикрашати віньєтками з віночків, гірлянд, стрічок і декоративних елементів рокай-левого характеру, навкруги яких зображали амурів або путті (маленьких хлопчиків). Такі прикрашальні заставки та кінцівки переходили з однієї книги в іншу, незважаючи на зміст видання. Політипажні заставки з амурами та рокайлевими гірляндами використовувалися навіть у книгах релігійного змісту.

Хорошою друкарською культурою відзначалися видання М.Новикова, який вимагав від художників і граверів не тільки пластичної виразності, а й змістовності. Його виданням була властива серійність і однотипність зовнішнього оформлення зі скромним вико-

ристанням графічного матеріалу. Головну увагу друкарів він звертав на професійне складання, верстання та якісний друк.

Лише наприкінці XVIII ст. російська книга поступово почала звільнятися від впливу французького книжкового мистецтва. Художнє оформлення видань набуло певної строгості: фронтиспіси, титульні аркуші та початкові сторінки вже не перевантажувалися текстами і зображально-декоративними елементами. Композиція почала будуватися за законами простоти й геометричності. На зміну так званому російському рококо в мистецтво книги прийшов новий стильовий напрям — класицизм. Риси нового художнього стилю повною мірою проявилися в оформленні таких видань, як «Бідна Ліза» М.Карамзіна та «Байки» Хем-ніцера (1799). Двоколірні заставки до цих книг виконав художник-гравер О.Оленін у техніці лавіс (різновид гравюри на міді).

Після того, як у 1801 р. царем Російської імперії став Олександр І, він скасував багато катерининських наказів, що стримували розвиток національної культури. Книгодрукарська справа та видавнича діяльність знову пожвавилися. Почали виникати нові державні та приватні друкарні. У 1810 р. в Росії вже діяло 75 друкарень, із них 53 — у губернських містах.

Методика виготовлення книжкових блоків та шкіряних оправ у всіх східнослов'янських народів була однаковою. Кришки для оправ виготовляли з дерева (дуб, бук, граб, сосна) і потім обтягували шкірою або тканиною.

Для книг ужиткового призначення оправи робили з грубої телячої шкіри або з полотна. Заможні читачі замовляли іноді оправу зі свинячої шкірі: під замшу або з опоєка (шкіри молочного теляти). Для рукописів і друків літургійного призначення або для «підносних» (подарункових) книжок виготовляли коштовні оклади, які прикрашали золотарі (ювеліри).

Східнослов'янські майстри-палітурники для оздоблення шкіряних оправ у техніці блінто-вого (сліпого) тиснення та золочення користувалися тими ж інструментами, що й майстри західноєвропейських країн.

Протягом XVI ст. оправи для книжок в основному виготовлялися в монастирях. При Московському Печатному дворі палітурна майстерня була створена лише наприкінці XVI ст. У її будівництві, ймовірно, брав участь і майстер-палітурник Онисим Радишевський родом із Волині (?—1630).

Книгодрукування в к/ніїшіх Ge/юпи 339

Для оздоблення шкіряних оправ майстри користувалися великими штампами (кліше), за допомогою яких витискали блінтом декоративні форми середників (серединних частин композиції) та кутів на палітурних кришках. Штампами-ролями або накатками виконували бордюрні прикраси, а дрібними штампами (басмами) оздоблювали проміжки між великими декоративними прикрасами. Крім блі-нтової техніки, майстри почали вживати й тиснення золотом.

Характерною ознакою оправ, виготовлених у Московському Печатному дворі, був «титул» (коротенька назва книги), витисиений на лицьовій палітурній кришці.

У другій половині XVII ст. титул із лицьової кришки переходить на корінець, а на корінці з'являються опуклі «бинти».

Для штамшв-ролів (широких або вузьких) характерним був декор квіткового характеру, без сюжетних мотивів (як у західноєвропейських країнах). Декор середників або кутів на палітурних кришках теж будувався з елементів рослинного орнаменту.

Значну частину тиражів видань Московського Печатного двору виготовляли для продажу в шкіряних оправах, оздоблених блі-нтовим тисненням.

У першій чверті XVII ст. в оздобленні російських оправ стало чітко простежуватися два напрями. Оправи для кириличної книги, як і раніше, оздоблювали традиційно: палітурні кришки прикрашали пишним блінтовим декором та позолотою, композиції яких створювали під безпосереднім впливом українського бароко. Іноді кришки оправ покривали атласом, оксамитом або парчею. Обрізи книжкового блоку торшонували спеціальними чеканами та фарбували золотом. Для таких книжок майстри золотарного мистецтва виготовляли застібки й інші металеві прикраси.

Для палітурок гражданської книги, формати якої значно зменшилися, в основному використовували телячу шкіру. На зміну дерев'яним палітурним кришкам прийшов картон. Оздоблення оправ було досить скромним. Корінець поділявся па рівні проміжки завдяки рельєфним бинтам, між якими наносили невеличкі прикраси квіткового характеру. У верхній частині корінця витискали назву книги.

У Росію на запрошення Петра І з Голландії та Німеччини приїхало багато фахівців, серед них і майстри-палітурники, які привезли численні штампи з різноманітним декором.

Зразок оформлення обкладинки у класицистичному стилі. Москва 1792р.

Ці майстри почали на замовлення оздоблювати палітурки, використовуючи кращі зразки європейського палітурного мистецтва. Заслуговує на увагу палітурка панегіричного рукопису Софронія Лихуди «Triumf», подарованого автором Петру І у 1721 р. Палітурка і~У2 і>. зроблена з тонкої шкіри жовтого кольору з «приском» (бризками фарби). За допомогою невеликих штампів рослинно-квіткового характеру невідомий майстер витиснув золотом чудові декоративні форми у вигляді геометричних і віялоподібних прикрас.

У середині XVIII ст. палітурки для книг придворної бібліотеки почали виготовляти із червоного сап'яну. На палітурних кришках золотом витискали середники у вигляді розеток або квіткових форм, а по краях кришок виконували орнаментальні бордюри. Іноді середина прямокутника залишалася чистою.

340 КНИГОДРУКУВАННЯ В XVI-XVIII ст.

Екслібрис

Я. Ііріоса.

Початок

XVIII сіп.

У добу Єлизавети Петрівни оправи для книг бібліотеки Академії наук оздоблювали інакше: на верхній палітурній кришці витискали вензель з ініціалів імператриці, а на нижній — державний герб.

Заможні збирачі колекцій для палітурок своїх книжок замовляли суперекслібриси у вигляді власних гербів або вензелів, складених із перших літер імені та прізвища. Корінці оздоблювали квітковими басмами.

Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. виникло багато приватних (іноді дуже великих) бібліотек, власники яких захоплювалися оздобленням палітурок. Майстри-палітурники, виконуючи замовлення, використовували сап'ян різних кольорів — зелений, червоний, жовтий, — і вдавалися до складної техніки шкіряної аплікації. Форзаци ретельно покривали рожевим шовком. Головну увагу майстри приділяли багатому оздобленню корінців. На той час одним із провідних петербурзьких палітурників був майстер Й.Зайдлер.

У другій половині XVIII ст. набули популярності видавничі оправи. Наприклад, видання М.Новикова продавалися в палітурках, кришки яких покривали просоченим оліфою папером або мармуровим папером ручного виготовлення. Оздоблювалися такі оправи (вони отримали назву картонаж) скромно: на них друкувалася здебільшого тільки назва книжки, іноді додавалися невеличкі графічні прикраси.

Пізніше для альманахів, календарів та іншої друкованої продукції, яка користувалася великим попитом у покупців, почали вигото-

вляти картонні футляри з відповідними написами на них.

Наприкінці XVIII ст. книговидавці майже всіх європейських країн почали продавати свої книги у видавничих обкладинках. В Україні та Росії перші книги в обкладинках з'явилися також наприкінці XVIII ст. Це пов'язано з появою гражданської книги.

Перші обкладинки з рожевого або голубого паперу виготовлялися тільки для захисних цілей. Спочатку обкладинка була «німа» (без тексту), а згодом на ній з'явилася наклейка (друкований ярлик) з короткими даними про видання. Пізніше обкладинка почала повторювати композицію титульного аркуша, оскільки була задумана як тимчасове покриття блоку, який потім віддавали в палітурну майстерню. За розміром обкладинка часто виявлялася менша від книжкового необрі-заного блока. Як правило, при виготовленні палітурки обкладинку зберігали — її наклеювали на палітурну кришку.

Спочатку оформлені обкладинки вживалися в періодичній пресі, оскільки видавці, розсилаючи розрізнені номери журналів, намагалися зберегти єдність оформлення всіх номерів. Перша відома російська друкована обкладинка була використана в 1770 р. у журналі «Академические известия». На обкладинках до номерів журналу повторювалися всі титульні дані, змінювалася тільки назва місяця.

Поступово оформлення обкладинки ускладнилося, — наприклад, титульні дані почали обрамляти складальними лінійками. Видавці посилили увагу до художнього оформлення обкладинки. Академік О.Сидоров підкреслює: «На певному етапі загальної історії книго-виробництва, коли книга і преса взагалі у століття, яке гордовито називало себе «століттям просвіти», зробилися могутнім знаряддям емансипації буржуазії, обкладинка почала розумітися ширше, ніж просто спосіб охорони аркушів блока: вона стала носієм цілей книги. Дані, що друкувалися на обкладинці книги, стали засобом агітації за її зміст. Перед обкладинкою з друкарським текстом, згодом ускладненим і художньо оформленим, постали завдання агітації, пропаганди, реклами книги».

Художньо оформлена обкладинка поступово стала невід'ємною частиною нової європейської книги. Пов'язано це було з розвитком книжкової торгівлі, з появою крамниць, де книга, ставши товаром, мала привернути до

Книгодрукування в країнах Європи 341

себе увагу на прилавку, у вікні, у вітрині. А заголовок на обкладинці давав покупцям інформацію про зміст книги.

З часом з'явилися гарно оформлені обкладинки із застосуванням шрифтів великого кегля, політипажів і рамок. Такі обкладинки вже не повторювали композицію титульного аркуша, а були самостійним елементом оформлення книги.

З появою на початку XVIII ст. численних приватних бібліотек почав набувати популярності такий елемент книжкової структури, як екслібрис. У той час великими книжковими колекціями володіли відомі діячі петровської доби — князь Д.Голіцин, фельдмаршал Я.Брюс і лейб-медик Петра І Р.Арескін. На їхніх особистих книгах вперше у Росії з'явилися наклеєні екслібриси.

Дослідники книги вважають найпершим російським книжковим знаком екслібрис Д.Голіцина у вигляді ярлика з латинським написом: «Ex Bibliotheca Arcangelina» («З бібліотеки Архангельського»).

Екслібрис Я.Брюса виконаний у геральдичному дусі: композиція складена з герба, який він у 1721 р. отримав разом із графським титулом, та ордена Андрія Первозванного, яким Я.Брюс був нагороджений. На екслібрисі написано латиною: «Fuimus» («Були»).

Екслібрис Р.Арескіна також був гербовим, із закомпоноваїшм девізом давньоанглійською мовою: «Іе pense plus» («Я більше думаю»).

У середині століття з'явилися екслібриси вензелевого характеру. Книжковий знак, який наклеювали на книги Медичної колегії, являв собою літери «CM» (Collegiae Medicinae) у рамці рокайлевого характеру. У другій половині XVIII ст. з'явився сюжетно-тематичний екслібрис: наприклад, дерево, яке обвиває гірлянда з квітів; усередині композиції вписане ім'я власника — граф А.Безбородко. Пізніше сюжетні екслібриси набули великої популярності. З'явилися складні сюжетні знаки, в

Екслібрис Р. Арескіна. Початок XVIII ст.

Екслібрис

бібліотеки

Медичної

колеги.

Середина

XVIII ст.

композицію яких входили не тільки фігури, а й цілі сцени.

У XIX ст. мистецтво екслібриса дещо занепало, і тільки наприкінці століття спостерігається піднесення, пов'язане з діяльністю книголюбів та збирачів екслібрисів.

Bud Львова.

Мідьорит

А.Гогенберґа.

Фрагмент.

1618 p.

Книгодрукування на споконвічних українських землях виникло у другій половині XVI cm. Засновником «постійного українського друкарства» став Іван Федоров (Федорович), який видрукував у 1574 р. в старовинному українському місті Львові книгу "Діяння і послання апостольські" або, скорочено, Апостол. До Львова Іван Федоров приїхав із білоруського містечка Заблудова. У Заблудові він разом із Петром Тимо-фійовичем Мстиславцем працював на запрошення литовського гетьмана Григорія Олександровича Ходкевича, який усе своє життя залишався прибічником православної віри та рідної мови. Перед І.Федоровим було поставлене завдання виготовляти кириличні богослужбові друки в перекладі «простою мовою». Після надрукування у Заблудові Євангелія учительного (1569) Петро Мстиславець залишив Івана Федорова і вирушив до Вільна, щоб за сприяння білоруських міщан і купців створити там кириличну друкарню. А Іван Федоров, видрукувавши друге заблудівське кириличне видання — Псалтир із Часословом (1570), — обрав місцем своєї майбутньої книговидавничої діяльності українське місто Львів.

Частина 2