Книгодрукування в Німеччині. Вожді Реформації — Мартін Лютер, Ульріх Цвінглі, Жан Кальвін та інші політичні «глашатаї духовної незалеж­ності» — у своїх яскравих промовах і памф­летах

Вожді Реформації — Мартін Лютер, Ульріх Цвінглі, Жан Кальвін та інші політичні «глашатаї духовної незалеж­ності» — у своїх яскравих промовах і памф­летах намагалися вирвати не тільки окремі європейські міста, а й цілі країни з-під впливу ідеології католицької церкви. Прості люди за­хоплено сприймали їхні натхненні заклики та ідейні гасла, найголовнішим із яких було — правити богослужіння в храмах не латиною, а рідною мовою.

У деяких країнах Європи вже почалося активне перекладання Біблії та церков-нослужбової літератури національними мова­ми. Нагадаємо, що перша європейська друко­вана повнооб'ємна 42-рядкова Біблія Йоган-на Ґутенберґа була надрукована латинською мовою (тираж — близько 200 примірників). Народ цієї книги не читав, бо не знав латини.

Книгодрукування в країнах Європи 291

Біблією користувалося вузьке коло заможних читачів, які отримали добру освіту в універ­ситетах або у спеціальних навчальних закла­дах закритого типу.

Починаючи з 20-х років XVI ст. і до кінця XVI ст. Біблія вже була перекладена майже всіма європейськими мовами: німецькою, гол­ландською, англійською, датською, швед­ською, ісландською, угорською, хорватською, фінською, польською, словенською, румун­ською, литовською, чеською та багатьма ін­шими.

Релігійний і соціальний рух антифеодаль­ного характеру, початком якого став виступ М. Лютера у 1517 p., сприяв друкуванню рід­ною мовою багатотиражних дешевих книг і брошур політичного змісту.

У місті Віттенберзі друкар Ганс Люффт видав німецькою мовою переклади Мартіна Лютера: Новий Завіт (1522), П'ятикнижжя Мойсея (1523), повну Біблію (1534). Пере­клади М. Лютера друкувались і в інших міс­тах Німеччини. Його книги продавалися на ярмарках дуже успішно — до 5000 примір­ників щотижня. Новий Завіт М. Лютера з 1522 по 1534 р. витримав 85 перевидань. А повна лютерівська Біблія за 40 років, почи­наючи з 1,534 p., була виготовлена у друкарні Г. Люффта загальним тиражем понад 100 000 примірників. Ще за життя М. Лютера пере­кладена ним Біблія у повному обсязі або час­тинами витримала 430 перевидань.

За друкування ілюстрованих листівок із текстами Томаса Мюнцера друкар Єронім Гольтцель був ув'язнений; у Ляйтщиґу в 1527 р. саксонський князь Ґеорґ Бородатий наказав стратити за розповсюдження видань із рево­люційним змістом друкаря Ганса Гергота.

Наприкінці XV — на початку XVI ст. у Німеччину поступово почали проникати ідеї гуманізму. Німецькі читачі дістали можливість ознайомлюватися з літературою античних кла­сиків. Великі географічні відкриття та нові дослідження в галузі природознавства дали поштовх до діяльності літературно-мистецьких об'єднань, представники яких своїми висту­пами проти середньовічної схоластичної «вче­ності» сприяли формуванню нової книжкової тематики. Німецький гуманіст Себастьян Брант (1458—1521) написав антифеодальну сатиричну книгу «Корабель дурнів»; філолог, письменник, глава «південних гуманістів» Еразм Роттердамський (1469—1536) видав книгу «Похвала глугюті» (1511), у якій відкри-

то висміював невігластво, марнославство, ли­цемірство духовенства та феодальних вель­мож. Книга витримала 27 перевидань. У Ба-зелі німецькою мовою вийшли енциклопедія з географії «Космографія, або Опис усіх кра­їн світу» (1541) Себастьяна Мюнстера і «Анатомія» (1543) Андреаса Везалія. «Анато­мія» — наукова праця про будову тіла люди­ни — відкрито переслідувалася церковною цензурою. Швейцарський природодослідник і відомий бібліограф Конрад Гесснер у 1551— 1587 роках видав зоологічну енциклопедію «Історія тварин» у 5 томах. Один із провідних німецьких друкарів першої половини XVI ст. Якоб Кобель у місті Онпенгаймі друкував і науково-популярні видання, і суто наукові гуманістичні праці. У Майнці успішно продо­вжувала свою діяльність потужна друкарня родини Шефферів.

У другій половині XVI ст. одним із провід­них книгодрукарських осередків Південної Німеччини став Франкфурт-на-Майні. Дру­карі цього міста спеціалізувалися на виданні підручників, науково-популярних книжок з історії, географії, астрономії та права, а та­кож художньої літератури. Ілюстрували франкфуртські видання такі відомі у той час художники, як Йост Амман, Віргіл Золіс, Ганс Зебальд Бегам та ін. Все сміливіше друкарі почали використовувати в книзі гравюру на міді.

До кінця XVI ст. німецькою мовою книги друкувалися вже у 140 містах. Але зі зростан­ням кількості друкарень і обсягу друкованої продукції наприкінці XVI ст. рівень худож­нього оформлення книг починає дещо знижу­ватися, майстерність складання, верстання та друку поступово погіршується, папір стає не­якісним; у книгах різного змісту і призначення починають з'являтись однотипні прикраси, виконані в техніці гравюри на дереві.

На початку XVII ст. сили реформаторського руху значно послабилися, що призвело до посилення абсолютизму. Через численні релі­гійні та політичні протиріччя в країні спалах­нула Тридцятилітня війна (1618—1648), піс­ля якої Німеччина опинилася на межі повно­го економічного занепаду. Постраждала і кни­годрукарська справа. Погано віддруковані на неякісному папері книги майже не оздоблю­вались, і тільки окремі потужні поліграфічні підприємства забезпечували індивідуальне ху­дожнє оформлення книг науково-популярно­го характеру — видання з архітектури, при-

292 КНИГОДРУКУВАННЯ В XVI-XVIII ст.

Титульний

аркуш

Біблії.

Переклад

німецькою

мовою

Мартіна

Лютера.

Ксилографія.

Віттенберг.

1541 р.

Книгодрукування в країнах Європи 293

родничих наук, мандрівнича література та географічні атласи друкувалися з пишним бароковим оздобленням і численними ілюст­раціями. Хорошу якість ілюстрацій давало друкування на мідних пластинах способом глибокого друку.

У другій половині XVII ст. головними осередками книгодрукування в Німеччині за­лишалися Ляйпциґ і Франкфурт-на-Майні (тут регулярно відбувалися книжкові ярмар­ки), пізніше до них приєднались Авґсбурґ, Нюрнберг1, Мюнхен і Відень. У Ляйпциґу книг видавалося набагато більше, ніж в інших мі­стах Німеччини, а ляйпцизький книжковий ярмарок вважався найпрестижнішим.

У цей період почали формуватися нові по­гляди на книгодрукарську та книговидавничу діяльність: багато друкарів не хотіли обтяжу­вати себе придбаними раніше друкарнями і почали продавати свої підприємства, бо їх влаштовувала тільки практика замовлення видань власникам потужних поліграфічних підприємств. Книготорговці, навпаки, охоче почали приєднувати до своїх фірм окремі дру­карні та словолитні, щоб мати можливість впливати на ринкову політику.

Книговидавці, аби отримати більш висо­кий прибуток від видань, зменшували витра­ти на художнє оздоблення книг, а це, в свою чергу, негативно вплинуло на мистецький рі­вень друкованої продукції. Особливо низьким рівнем друку і художнього оздоблення відзна­чалася масова література.

Процес піднесення загальної книжкової культури в Німеччині намітився лише у дру­гій половині XVIII ст. і був безпосередньо пов'язаний із розповсюдженням наукових і художніх творів літераторів, вихованих на ідеях так званого нового гуманізму доби Про­світництва. Літературна діяльність засновни­ків німецької класичної літератури Ґотгольда Лессінґа, Йоганна Вольфґанґа Ґете та Фрід-ріха Шіллера була тісно пов'язана з бороть­бою народних мас і новонародженого соціа­льного прошарку — буржуазії — проти фео­дального засилля; у своїх творах вони пропа­гували ідеї «царства розуму», загальної полі­тичної та громадської рівності.

Великий попит на друковане слово у XVIII ст. створив умови для виникнення численних газет і журналів. Під безпосереднім впливом французьких видань почала формуватися лі­тература розважального характеру. З'явився новий тип видань — альманахи. Найбільшої

популярності набули літературні альманахи, в яких співпрацювали провідні письменники та поети свого часу, зокрема Й.В.Ґете та Ф.Шіллер. Одним із найвідоміших був «Аль­манах муз», що видавався протягом 1796—1800 pp. німецьким поетом, драматургом і теоре­тиком мистецтва доби Просвітництва Ф.Шіллером.

За більш ніж двохсотлітній період (кінець XVI—XVIII ст.) розвитку книжкової справи німецька книга пережила значну еволюцію в галузі художнього оформлення видань: на зміну чітким і зрівноваженим елементам офор­млення ренесансної книги кінця XVI — поча­тку XVII ст. прийшли пишні барокові форми. В основному стали приділяти увагу худож­ньому оформленню титульних аркушів і фро­нтиспісів, виконаних на мідних пластинах способом глибокого друку. Майже століття в німецькій розкішно оформленій книзі пану­вали важкі багатопланові мідьорити бароко­вого характеру. У середині XVIII ст. мистець­кий арсенал книги поповнився манірними ві­ньєтками та заставками у стилі рококо, а на­прикінці XVIII ст. — на початку XIX ст. кни­жкове мистецтво сприйняло естетику класи­цистичного стилю, для якого характерна від­мова від пишних гравійованих на міді титуль­них аркушів і використання натомість в офо­рмленні книг стриманих і навіть сухува­тих друкарських орнаментально-декоративних прикрас.

Широковідомим книгодрукарським підпри­ємством Німеччини у XVIII ст. стала фірма Брайткопфів. Іммануель Брайткопф, який вивчив усі тонкощі книгодрукарської справи, спрямував свою увагу на вдосконалення дру­карського сплаву для виливання складальних шрифтів. У 1755 р. він розробив новий спо­сіб складання музичних творів рухомими нот­ними знаками, які винахідник виливав разом із нотними лінійками. Наприкінці століття фірма Брайткопфів стала найвідомішим спе­ціалізованим видавництвом нотної літератури у Європі.

Одним із провідних книговидавців другої половини XVIII ст. був Ґеорґ Гешен. Створе­на ним у Ляйпциґу в 1781 р. потужна книгодрукарська фірма об'єднувала видавни­цтво, друкарню та словолитню. У цій фірмі Й.В.Ґете та Ф.Шіллер надрукували більшість своїх творів. Протягом 1794—1802 pp. ця фір­ма видала 42 томи творів К.М.Віланда. Ве­лика кількість книг із маркою фірми Ґ.Гешена

294 КНИГОДРУКУВАННЯ В XVI-XVIII ст.

Зразок

титульного

аркуша,

оформленого

у бароковому

стилі.

Мідьорит

Шоста Аммана.

Франкфурт-

на-Майні.

1572 р.

була надрукована антиквеними шрифтами, виготовленими в класицистичному дусі.

У Відні з 1748 р. діяла відома книгови­давнича фірма Томаса фон Траттнера, яка об'єднувала друкарню, словолитню, граве­рну і палітурну майстерні та паперову фаб­рику. Широкої популярності ця фірма на­була завдяки виданням, надрукованим схід­ними мовами. Шрифти для цих видань гра­віював і виливав сам власник фірми. В цей період у середовищі німецьких митців кни­ги та літераторів велося багато дискусій про графічні особливості антиквених і фракту­рних шрифтів. Багато друкарів і видавців почали відмовлятися від традиційної фрак­тури, що базувалася на барокових формах

літер минулого століття, які відзначалися вигадливістю та кутастістю. Графіка цього шрифту вже не відповідала естетичним по­глядам класицистичного стилю XVIII ст. Поширенню нових поглядів сприяло також розповсюдження у Німеччині чітких за сво­єю формою антиквених шрифтів француза П'єра Дідо.

Надмірна декоративність фрактурного шри­фту наприкінці XVIII ст. призвела до рішучо­го протесту з боку митців і видавців книги. Виникла потреба або замінити фрактуру ан­тиквою, або значно вдосконалити цей шрифт згідно з потребами нового часу. Переробкою графіки існуючої фрактури зайнялися такі відомі друкарі та різьбярі пуансонів і ксило-

Кншодрукування в країнах Європи 295

графи, як Йоганн Брайткопф (1719—1794) та Йоганн Фрідріх Унґер (1753—1804).

Й.Унґер у столиці Пруссії Берліні в 1780 р. заснував нову друкарню; згодом він отримав привілей друкаря Прусської академії мистецтв, у якій він, до речі, працював на різьбярсько­му відділенні, навчаючи студентів ксилографіч­ного мистецтва. Наприкінці XVIII ст. він ви­друкував багато творів Й.В.Ґете і Ф.Шіллера, а пізніше — книги ранніх романтиків. З 1790 p., отримавши монополію, Й.Унґер почав виготовляти на замовлення і на про­даж у Німеччині антиквені шрифти, створені П.Дідо. Пізніше Й.Унґер разом із П.Дідо по­чали розробляти на основі фрактурної шриф­тової графіки новий, сучасніший німецький шрифт, але успіху не досягли. Й.Унґер робо­ту над удосконаленням фрактури не припи­нив. Він зі своїм учнем Йоганном Губитцем розробив нову фрактуру і надрукував нею роман К.Моритця «Нова Цецилія» (1794).

У 1793 р. він опублікував пробні відбитки свого нового шрифту, написавши у передмо­ві: «Головною моєю метою при виготовленні цих літер було... усунення багатьох зламів, щоби літери набули більшої визначеності, яс­ності та чіткості, з думкою про читачів зі сла­бким зором і з надією задовольнити небезпід­ставні скарги на неподобства у сприйнятті вигляду сучасного німецького шрифту».

Після смерті Й.Унґера його нова розробка фрактурного шрифту була забута, і лише май­же через століття — у 1906 р. — унґерівські матриці знайшов провідний книговидавець Німеччини Карл Петель, що дало фрактурі Й.Унґера нове життя.

Наприкінці XVIII ст. у зв'язку з новими знахідками творів літератури та мистецтва кла­сичної давнини при розкопках міст Геркула­нума і Помпеї (розкопки почалися ще у 1748 р.) та під впливом популярної на той час книги «Історія мистецтва давнини» (1764), написаної німецьким істориком мистецтва, засновником естетики класицизму Йоганном Йоахімом Вінкельманом (1717—1768), у се­редовищі літераторів, науковців і художників почав формуватися рух неогуманістичного напряму.

У багатьох країнах Європи виникають чи­сленні науково-творчі об'єднання, які прого­лошують ідеї політичної, духовної та релігійної свободи людини. В цей період у Німеччині зна­чно зменшилася кількість книг релігійного змісту, зате зросло видання книг науково-по-

пулярної та художньої літератури. Майстри образотворчого мистецтва почали приділяти велику увагу висвітленню побутових сцен із життя німецького бюргерства. Багато худож­ників, які працювали в галузі живопису та станкової графіки, звернулися до книжково­го мистецтва. Популярним ілюстратором у Німеччині на той час був живописець і гра­фік Даніель Ходовецький (1726—1801), за походженням поляк, що створив понад 2000 офортів — станкових робіт (наприклад, «Ав­топортрет з родиною», 1771) та ілюстрації до творів В.Шекспіра, М.Сервантеса, Ґ.Лессінґа, Ж.-Ж.Руссо, Й.В.Ґете, Ф.Шіллера. Популяр­ністю користувалися й невеличкі офорти ху­дожника Саломона Гесснера (1730—1788), які регулярно з'являлися на сторінках різноманіт­них альманахів.

Наприкінці XVIII ст. у зв'язку з рефор­мою в книжковому мистецтві Європи (перед­усім Франції, Англії та Італії), а також із боротьбою провідних німецьких друкарів і книговидавців за використання в національ­ній німецькій книзі популярних на той час антиквених шрифтів Ф.А.Дідо і Дж.Бодоні, в Німеччині було видано розкішні видання творів Й.В.Ґете, Ф.Шіллера, К.М.Віланда, надруковані на веленевому папері з викорис­танням численних ілюстрацій.

Класицистична фрактура Йоганна Унґера. Берлін. 1793 р.

296 КНИГОДРУКУВАННЯ В XVI-XVIII cm,

Офорти

Даніеля

Хпдовсщькогп

до альмшпхіп.

Берлін.

Кінець

XVIII cm.

Відомий книговидавець Фрідріх Бертух почав друкувати книги для дітей. Його серія «Книжка-картинка для дітей» — це альбоми із зображеннями рослин, тварин, птахів та предметів матеріальної культури з невелики­ми пояснювальними текстами.

Серія налічувала 24 томи, надруковані про­тягом 1790-1833 pp.

В цілому ж книжкова культура у Німеччи­ні кінця XVIII — початку XIX ст. не підні­малася вище середнього рівня. Книго­друкування все ще страждало від постійних утисків князівської та церковної цензури, до того ж книговидавці не завжди мали можли­вість запрошувати провідних художників кни­ги. Причиною було здешевлення книжкової продукції через численні підпільні перевидан­ня книг популярних авторів — без ілюстра­цій і з низьким рівнем художнього оформлен­ня. На рівень друкарської культури певною мірою впливала і політика, яку проводили у своїх володіннях князі: вони надавали приві­леї на право монопольного книгодрукування тим майстрам, які були близькі до князівсь­кого оточення та впроваджували ідеологію

свого патрона. А це стримувало можливості інших друкарів і книговидавців.

У Німеччині майже до середини XVI ст. в галузі мистецтва оздоблення книжкових оправ зберігався пізньоґотичний стиль. Майстри ще вживали старі штампи для прикрашання па­літурних дерев'яних кришок, обтягнутих те­лячою шкірою, користуючись традиційними композиційними прийомами блінтового тис­нення. Для штампів використовувалися зобра­ження правителів, алегоричних фігур і гераль­дичних знаків.

Турбуючись про оздоблення оправ для своїх бібліотек, саксонські курфюрсти, баварські пфальцграфи, прусські герцоги та заможні патриції відкривали при дворах палітурні май­стерні.

У цей період набули популярності опра­ви, оздоблені блінтовим тисненням, на ли­цьових кришках яких ретельно вмонтовува­лися срібні пластини. Зображення на плас­тинах вирізьблювали ювеліри. Зокрема, зна­менитий ювелір Айзенгойт виконав різьблен­ня на сріблі для оправ книжкової колекції герцога Альбрехта Прусського та герцогині

Книгодрукування в країнах Європи 297

Анни Марії Прусської, що в подальшому отримала назву «срібна бібліотека».

Лише у другій половині XVI ет. німецькі майстри почали користуватися, крім дрібних штампів, штампами-ролями та штампами-пла-стинами, які перед тисненням на шкірі попе­редньо підігрівали. Поряд із блінтовим тис­ненням з'явилось і тиснення золотом. Але порівняно з блискуче оздобленими французь­кими оправами, виконаними у дусі естетики Відродження, німецькі оправи виглядали до­сить грубо.

Згодом під впливом кращих взірців фран­цузьких оправ почали входити в моду нові штампи — зображення гнучких лаврових гі­лок із листям та спіралеподібних прикрас. Пізніше цей (ггиль оздоблення оправ отримав назву а ля фанфаре.

У другій половині XVI ст. широковідомими стали шкіряні оправи, оздоблені палітурни­ком Якобом Краузе (1531—1585), який пра­цював у Дрездені в майстерні при дворі сак­сонського курфюрста Августа.

Розроблений Я.Краузе стиль золочення шкіряних оправ, що базувався на творчому досягненні майстрів-палітурників Італії та Франції того часу, тримався в Німеччині до першої половини XVII ст.

Багато шкіряних оправ, чудово оздоблених у ренесансному дусі, належать ще одному видатному німецькому палітурникові — Кас-нару Мойзеру, який почав працювати у Дрез­денській придворній майстерні з 1578 р.

Наприкінці XVII — на початку XVIII ст., у добу розвиненого барокового стилю в мистец­тві, в Німеччині набули популярності оправи, прикрашені золотим декором, для якого був характерний мотив розкритого віяла (у ви­гляді круга або півкруга). Цей стиль отримав назву левантель (a leventail). Він виник в Італії і досить швидко поширився по всіх євро­пейських країнах, — крім, до речі, Франції.

Мистецтво оздоблення німецьких шкіряних оправ у XVII—XVIII ст. в цілому розвивалось (як і в багатьох європейських країнах) під безпосереднім впливом творчих досягнень французьких майстрів-палітурників. Хоча, зрозуміло, німецькі майстри, як і в інших країнах, вносили в композиції декоративних прикрас традиційні національні мотиви.

Прийоми оздоблення оправ, розроблені ні­мецькими палітурниками, успішно перейня­ли країни північної Європи, де (як і в Німеч­чині, і в Голландії) традиційно виготовлялися

Ганс

Зебалы) Бегам.

Екслібрис.

МШыцшт.

Нюрнберг.

Середина

XVI ст.

 

пергаментні футляри для друків, скупо оздо­блені блінтовим декором і золотим тисненням. Видання для постійного користування в по­буті мали оправи з чистого пергаменту, який нагадував колір рогу. Такі оправи називалися роговими.

Наприкінці XVIII ст. в палітурних майс­тернях при дворах саксонських, баварських і прусських правителів книжкові оправи оздоб­лювалися в класицистичному дусі. Наприклад, для книжок прусського короля Фрідріха II оправи прикрашали тільки золотою рамкою і суперекслібрисом у вигляді зображень ініціаль­них літер, які вказували на приналежність книжок до королівських бібліотек, що були в Берліні, Рейнберзі та інших містах.

Учні великого А.Дюрера та художники його школи продовжували створювати екслібриси на замовлення патриціїв. У другій половині XVI ст. екслібриси розробляли такі відомі митці, як Ганс Зебальд Бегам (1500—1550) та Йост Амман (1539-1591). У XVII — пер­шій половині XVIII ст. розвиток мистецтва німецького фігуративного екслібриса дещо сповільнився. Це сталося тому, що набула поширення мода на геральдичні екслібриси, у яких майже не використовувалися худож­ньо виразні фігуративні композиції: головна увага в екслібрисах приділялася чіткому зо­браженню гербів замовників.

Але з розповсюдженням у Німеччині худо­жнього стилю рококо мистецтво екслібриса знову віджило. Над створенням екслібрисів почали працювати такі відомі художники, як

298 КНИГОДРУКУВАННЯ В Ш-ШП ст.

Йогами

Вольфґаш'

Гете.

Екслібрис

Кепіхен

Шонкопф.

Мідьорит.

Берлін.

1767 р.

Д.Ходовецький, С.Гесснер та інші майстри офорту.

Нагадаємо, що великий Й.В.Ґете власни­ми руками вирізьбив екслібрис для особистої бібліотеки Кетхен Шонкопф.

Починаючи з кінця XVIII — початку XIX ст. в Німеччині, як і в інших країнах Європи, виникла мода на збирання екслібри­сів. Зокрема, багатотисячні колекції ексліб­рисів були зібрані бібліотеками Берлінського музею художніх ремесел і Спілки німецьких книгопродавців у м. Ляйпциґу.