За структурою статті Особливої частини містять частини, у деяких випадках – пункти, які визначають види складу одного і того злочину. Виняток становлять ті статті, в нормах яких або в примітках до них наведені певні поняття (злочинів певного виду, позначені особливості суб'єктів їх вчинення, визначені критерії розміру шкоди тощо). Наприклад, ст. 401 КК надає поняття військового злочину; у пунктах 1 і 2 примітки до ст. 364 КК визначається поняття службової особи.
Абсолютна більшість норм Особливої частини встановлює кримінальну відповідальність за окремі види злочинів, їх структура характеризується однорідністю складових елементів: у них чітко визначені диспозиція і санкція.
Диспозицією називається частина норми Особливої частини, в якій визначається злочинне діяння. За технікою побудови і способом опису ознак конкретного виду злочину в чинному кримінальному законодавстві України розрізняють диспозиції чотирьох видів: просту, описову, бланкетну, відсилочну. Зустрічаються також змішані диспозиції.
Проста диспозиція має місце, коли лише називається злочин без розкриття його ознак. Зазвичай застосовується в тих випадках, коли зміст суспільно небезпечного діяння досить зрозумілий без опису його ознак. За КК 1960 р. до таких видів диспозиції відносили ст. 369 "Давання хабара". За чинним законодавством до таких диспозицій маємо віднести ті, що містяться у ст.125 «Легке тілесне ушкодження», у ст.146 «Незаконне позбавлення волі або вкрадення людини», у ст. 148 «Підміна дитини», у ст. 278 КК «Угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна». Ознаки злочину, які наводяться в простій диспозиції, розкриваються в слідчо-судовій практиці і теоретичній літературі.
Описовою називається диспозиція, де описуються найбільш істотні ознаки діяння. Так, у ст. 185 КК "Крадіжка" наводиться визначення крадіжки як таємного викрадення чужого майна; у ст. 115 КК "Умисне вбивство" - умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині; у ст. 187 КК "Розбій" - напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи). Точно визначаючи ознаки злочину, описова диспозиція у зв'язку з цим має перевагу перед простою диспозицією.
Бланкетною є диспозиція, котра, не називаючи конкретних ознак злочину або називаючи тільки частину із них, відсилає для встановлення змісту ознак злочину до інших нормативних актів, які не є законами про кримінальну відповідальність (інших законів, інструкцій, статутів, положень, стандартів, правил, вказівок тощо). Наприклад, бланкетними є диспозиції у ст. 271 КК "Порушення вимог законодавства про охорону праці", ст. 286 КК "Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами". Значна кількість банкетнихдиспозицій міститься у статтях, які передбачають відповідальність за злочини проти довкілля, порушення правил охорони надр, атмосферного повітря, вод, рослин, тваринного світу, порушення ветеринарних правил, що спричинило поширення епізоотії - ст. 239 -254 КК. Таким чином, бланкетна диспозиція використовується, коли треба встановити кримінальну відповідальність за порушення правил, що містять у собі різноманітні вимоги або заборони, описані або детально розкриті в інших нормативних актах. Ці акти можуть бути видані до набрання чинності закону про кримінальну відповідальність, що містить бланкетну диспозицію, одночасно з ним і після його видання. Вони можуть змінюватися, але кримінально-правова норма, що має бланкетну диспозицію, залишається при цьому без змін. Установи і організації, що приймають і затверджують такі нормативні акти, досить різноманітні. Мають вони відмінності і за сферою їх застосування. Ці нормативні акти, як вже відмічалося, не є джерелами норми кримінального права. Відповідно до закону про кримінальну відповідальність (його соціального призначення) вони виконують підпорядковану роль. Вимоги, заборони, що в них сформульовані, сприяють встановленню ознак злочину, в першу чергу суспільне небезпечного і протиправного діяння (дії або бездіяльності). Слід зазначити, що в КК 2001 р. кількість кримінально-правових норм, які мають бланкетну диспозицію, помітно збільшилася. Особливо це характерно для норм розділу VII "Злочини у сфері господарської діяльності". За окремими даними понад 150 статей містять у собі бланкетні диспозиції.
Відсилочною зветься диспозиція, котра відсилає до кримінально-правової норми або її окремого положення, які містяться в іншій статті або іншій частині цієї ж статті КК, де називається відповідний злочин або описуються його ознаки. Наприклад, ст. 122 "Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження" відсилає до ст. 121 "Умисне тяжке тілесне ушкодження", вказуючи, що спричинення тілесних ушкоджень середньої тяжкості може мати місце при відсутності ознак тяжкого тілесного ушкодження. Частіше за все відсилочні диспозиції застосовуються при опису другої і подальшої частини відповідної статті, для уникнення повторного опису діяння, яке наведене в частині першій. Для цього у відповідній частині використовуються слова: "те саме діяння", "діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті" і т. под. Досить часто відсилання до іншої або до інших статей використовуються при опису кваліфікуючих ознак. Так, у ч. 2 ст. 309 "Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту" вказано на вчинення тих самих дій особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 307, 308, 310 і 317 КК і пов'язаних зі злочинним обігом цих засобів або речовин.
У КК зустрічаються норми, диспозиції яких мають змішаний (комбінований) характер. У одній своїй частині це прості або описові диспозиції, в іншій - бланкетні або відсилочні. Наприклад, такою є диспозиція у ст. 231 КК, яка передбачає відповідальність за умисні дії, спрямовані на незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, з метою їх розголошення чи іншого використання, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності.
За вчинений злочин у законі залежно від його суспільної небезпечності встановлено санкцію.
Санкція - це частина статті, яка визначає вид і розмір покарання за злочин, зазначений в диспозиції. За видом і розміром покарання, що міститься в санкції, можна встановити, чи є злочин, наприклад, тяжким чи середньої або навіть невеликої тяжкості. У КК застосовуються наступні санкції: абсолютно-визначена; відносно-визначені; альтернативна.
Абсолютно-визначеною є санкція, яка встановлює один вид покарання, не дозволяючи диференціювати кримінальну відповідальність залежно від наявності або відсутності пом’якшуючих або обтяжуючих обставин. Така санкція використовується при призначенні окремих додаткових покарань.
Відносно-визначеною є санкція, яка має один вид покарання і вказує його нижчу та вищу межі. Розрізняють два види відносно-визначених санкцій: а) з нижчою (мінімумом) і вищою (максимумом) межами покарання (на строк "від" і "до"); б) з максимумом покарання (на строк "до"). У першому випадку, в законі передбачені нижча та вища межі певного покарання. Наприклад, хуліганство, передбачене ч. 4 ст. 296 КК, карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років. У другому, визначається тільки вища межа покарання, більше за яку суд не може призначити покарання. Такі санкції передбачені, наприклад, у ч. 1 ст. 266 КК «Погроза вчинити викрадення або використати радіоактивні матеріали» - карається позбавленням волі на строк до трьох років, ч. 2 ст. 323 КК «Спонукання неповнолітніх до застосування допінгу» - карається обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк. Нижчою межею санкції тут є нижча межа, встановлена в нормі Загальної частини КК для даного виду покарання. Наприклад, у ст. 57 КК встановлена нижча межа для виправних робіт - шість місяців, у ст. 60 КК для арешту - один місяць, у статтях 61 КК і 63 КК для обмеження і позбавлення волі - один рік. Тому за зазначені злочин, суд може призначити міру покарання у виді позбавлення волі на строк від одного року до трьох років (ч. 1 ст. 266 КК); обмеження волі на строк від одного року до двох років; позбавлення волі від одного до двох років (ч. 2 ст. 323 КК).
Поряд з основним покаранням відносно-визначена санкція може містити вказівку на одне або декілька додаткових покарань певного виду, котрі можуть бути призначені судом як додаток до основного. Додаткове покарання може бути абсолютно-визначеним (наприклад, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу) або відносно-визначеним (наприклад, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного року до трьох років).
Додаткові покарання в санкціях вказуються або як обов'язкові для застосування (наприклад, в ч. 1 ст. 142 «Незаконне проведення дослідів над людиною» у якості обов'язкового вказане позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років), або як факультативні (наприклад, в ч. 2 ст. 144 «Насильницьке донорство» карається, окрім основного, додатковим покаранням у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого). У останньому випадку суд залежно від обставин справи вирішує питання про застосування або незастосування цього покарання.
Альтернативною є санкція, в якій міститься вказівка на два або декілька видів основних покарань, з яких суд обирає лише одне. У КК 2001 р. значна частина санкцій є альтернативними. Прикладом може служити санкція, наведена у ст. 145 КК «Незаконне розголошення лікарської таємноці». Вона надає можливість суду призначити один із таких видів покарання: штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк до двохсот сорока годин, або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправні роботи на строк до двох років.
Альтернативні санкції мають різновиди: а) в санкції вказані відносно-визначений і абсолютно-визначений види покарання (наприклад, санкція у ст. 112 КК - "карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі"); б) в санкції вказані два або більше відносно-визначених видів покарання (наприклад, санкція у ч. 1 ст. 129 - "карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років", санкція у ч. 1 ст. 130 - "карається арештом на строк до трьох місяців або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років").
Як і відносно-визначені, альтернативні санкції можуть містити вказівку на можливість застосування одного із основних покарань та додаткового покарання (наприклад, санкція у ч. 1 ст. 131 КК- "карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той же строк з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років").
За характером положень (їх змістом та сутністю), які містяться у різних структурних складових кримінально-правових норм Особливої частини КК (здебільшого у певних частинах статті), всі вони можуть розподілятися на наступні види: заперечуючи (заборонні); роз’яснювальні; заохочувальні.
Переважну більшість становлять заборонні норми (норми-заборони), що забороняють певні вчинки людей (злочинна дія або злочинна бездіяльність) під загрозою застосування особливого виду державного примусу — кримінального покарання. Так, у ч. 1 ст. 115 КК встановлено, що за вчинення умисного вбивства винному загрожує покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років. Заборонні норми за своєю структурою поділяються на диспозиції і санкції.
Роз'яснювальні норми пояснюють певні поняття, розкривають зміст термінів, що вживаються у КК. Так, у примітц і 1 до ст.185 КК «Крадіжка» дається визначення повторних злочинів, передбачених у статтях 185, 186, 189—191 КК, а у примітках 3 і 4 — роз'яснюється поняття злочину, вчиненого у великих й особливо великих розмірах, вказівка на які є в статтях 185—191 КК. У примітц і 1 до ст. 364 КК роз'яснюється, кого слід вважати службовими особами як суб'єктами службових злочинів. У п римітц і до ст. 286 КК роз'яснюється, що під транспортними засобами в цій статті та статтях 287, 289 і 290 КК слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби. У ч. 2 ст. 385 КК встановлено, що не підлягає кримінальній відповідальності особа за відмову давати показання під час провадження дізнання, досудового слідства або в суді щодо себе, а також членів її сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначено законом. У ст. 401 КК «Поняття військового злочину» надається роз’яснення: який злочин вважати військовим; військовослужбовці яких збройних формувань мають відповідати за вчинення війскового злочину; формулюються особливості кримінальної відповідальності за співучасть у вчиненні військового злочину.
Заохочувальні норми визначають виключення із загальних правил застосування заборонюваних норм. У КК також міститься багато заохочувальних норм, сутність яких полягає в тому, що за певних умов особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності з урахуванням її посткримінальної поведінки. Це, на відміну від добровільної відмови від доведення злочину до кінця (ст. 17 КК) і загальних норм, що регулюють звільнення від кримінальної відповідальності (Розділ IX Загальної частини КК), спеціальні норми, які звільняють особу від відповідальності, незважаючи на те, що вона вже вчинила злочин і в її діях є всі ознаки відповідного складу злочину. Ці випадки передбачені в деяких статтях КК. Так, у ч. 3 ст. 263 КК зазначено, що звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вчинила злочин, передбачений частинами 1 або 2 цієї статті, якщо вона добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини чи вибухові пристрої. А в ч. 4 ст. 307 КК сказано, що особа, яка добровільно здала наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги і вказала джерело їх придбання або сприяла розкриттю злочинів, пов'язаних з їх незаконним обігом, звільняється від кримінальної відповідальності за незаконне їх виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання (ч. 1 ст. ст. 307, 309 КК). Заохочувальні норми мають важливе значення для попередження і припинення відповідних злочинів, стимулювання посткримінальної поведінки, що свідчить про втрату особою суспільної небезпеки.
