Початок Великої Вітчизняної війни. Окупація німецько-фашистськими військами території України. Окупаційний режим.

22 червня 1941 р. раптовим нападом військ нацистської Німеччини та її союзників на СРСР почалася Велика Вітчизняна війна. В Україні наступала група армій „Південь", яка діяла проти радянських військ Південно-Західного і Південного фронтів. Початок війни для радянських військ виявився вкрай несприятливий, вони зазнали величезних втрат, але чинили опір, який дедалі зростав. 23-29 червня 1941 в районі Луцьк-Броди-Рівне-Дубно тривала найбільша танкова битва початкового періоду війни. 7 липня - 19 вересня 1941 р. тривала оборона Києва, 5 серпня - 16жовтня 1941 р. тривала оборона Одеси, а у жовтні 1941 р. - липні 1942 р. тривала оборона Севастополя. 25 серпня 1941 р. німецько-фашистські війська захопили Дніпропетровськ. У другій половині вересня 1941 р. сталася трагедія Південно-Західного фронту, одна з найбільших поразок Червоної Армії на початку війни. В оточенні німецьких танкових колон опинилося 4 армії, в полон потрапило 665 тисяч чоловік, загинуло й командування фронту разом з командуючим генерал-полковником Кирпоносом. На кінець 1941 р. не окупованими залишилися лише східні райони Харківщини, Донбасу та Севастополь.У травні 1942 р. радянські війська спробували провести наступальні операції в районі Харкова і Керчі, але зазнали поразки. В полон потрапило 440 тисяч чоловік. 28 серпня 1942 р. захопивши місто Свердловськ Ворошиловградської області, німецько-фашистські війська завершили окупацію українських земель. На їх території було встановлено жорстокий окупаційний режим.

2. Вся територія України була поділена на кілька частин. Під назвою „Трансністрія" до складу Румунії включили Одещину, частини Миколаївської, Вінницької областей та Лівобережжя Молдови. Під назвою дистрикт (округ) Галичина до складу Генерал-губернаторства (польські землі) були включені західноукраїнські області (Львів, Тернопіль, Станіслав, Дрогобич). Прифронтові області безпосередньо підпорядковувалися військовому командуванню. Інші українські землі утворили Рейхскомісаріат „Україна", очолений Еріхом Кохом, який виділявся своєю жорстокістю до слов'ян.

На окупованих землях було встановлено „новий порядок", за яким місцеве населення перетворювалося у дискриміноване і нерівноправне. Були встановлені різні заборони, діяли закони військового часу. Проводилися репресії, особливо щодо єврейського населення. Всього було знищено 3,9 млн. цивільного населення і 1,3 млн. військовополонених.Проводилася широкомасштабна програма економічного пограбування України. Вивозили продовольство, сировину, устаткування, пам'ятники культури, плодові дерева, навіть чорнозем. На каторжні роботи до Німеччини було вивезено 2.2 млн. людей, переважно молоді. Усі ці заходи здійснювалися у відповідності до плану „Ост", розробленому ще напередодні війни, за яким вирішувалася доля окупованих східних земель, і України також. За цим планом передбачалося перетворення України в колоніальну країну, аграрно-сировинний придаток рейху, „життєвий простір" для колонізації представниками „вищої раси".Місцеве населення підлягало витісненню і фізичному знищенню. 37. Рух опоруОпір, рух опору — назва підпільних і таємних груп та організацій, які боролися проти нацистської Німеччини та мілітаристської Японії під час другої світової війни. Точна чисельність учасників невідома, бо опір охоплював як цивільних громадян, які таємно боролися проти окупації, так і тих, хто воював у збройних загонах партизан. В їх арсеналі були різноманітні засоби: друкування і розповсюдження нелегальних газет і листівок; організація втеч і допомога військовополоненим та євреям; засідки проти фашистських патрулів і масштабні збройні операції (напр., рейди партизанських загонів тилами ворога); акти саботажу і знищення озброєння ворога; збирання і передання союзникам розвідувальної інформації тощо.У самій Німеччині опір нацистському режимові мав місце з 1934 р. і пізніше. Спочатку його чинили представники протестантської і католицької церков. Після 1938—1939 pp. — це діяльність підпільних організацій, таких як комуністична «Червона капела», що організовувала саботаж і збирала розвідувальну інформацію для Радянської армії (знищена гестапо у 1942 p.).Рух Опору не був єдиним, формувалися організації, які нерідко суперничали між собою. Комуністи спочатку виявляли пасивність, однак після нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз почали створювати групи, в деяких районах очолили рух Опору. Проте між комуністичними і некомуністичними силами траплялися випадки гострої конфронтації. Трагічним прикладом цього було варшавське повстання у серпні—жовтні 1944 p., яке зазнало жорстокої поразки від німців. У Югославії сербський націоналістичний рух боровся не тільки з німцями, а й з партизанами, очолюваними комуністами. Два рухи були у Греції, Франції, Бельгії. В Україні запекла боротьба з ОУН-УПА точилася не тільки під час війни, а й після неї — аж до 1953 р. В Норвегії та Голландії головні організації опору були пов'язані із своїми монархічними урядами в екзилі. Велика Британія, США, Радянський Союз підтримували партизанські загони на окупованих територіях, постачаючи їм літаками озброєння та медикаменти.На Далекому Сході таємні операції проводилися силами американської та британської розвідок. Значні зусилля вони спрямовували на збирання розвідувальної інформації, ведення психологічної війни, визволення військовополонених. Водночас місцеві партизани, часто налаштовані прокомуністично, виводили з дії важливі об'єкти та лінії зв'язку. їхні лідери, такі як Хо Ші Мін, формували ядро повоєнних визвольних рухів проти колоніальних властей. Під час визволення країн Європи та Азії від окупантів сили опору брали участь у військових діях на підтримку союзницьких армій.