Лекции.Орг


Поиск:




Перша світова війна і Україна




Перша світова війна тривала з липня 1914 по листопад 1918 рр. між двома блоками держав: Антантою (Англія, Франція, Росія та ін.) та Четвертним союзом (Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина). Доля українських земель в умовах війни була трагічною. Вони перебували у складі Росії та Австро-Угорщини, через них проходила смуга фронту. Воюючі країни мали свої плани щодо українських земель. Росія хотіла захопити західноукраїнські землі, Австрія мала плани щодо Волині і Поділля, а Німеччина претендувала на Донбас, Одесу, Крим, Приазов¢я. Трагедія полягала в тому, що війна розколола українське суспільство і поставила його по різні боки фронту.

Українські партійно-політичні сили по-різному визначили своє ставлення до війни. Українські політичні партії Галичини та Буковини заявили про підтримку Австро-Угорщини у війні проти Росії і влітку 1914 р. утворилиГоловну українську раду. Група українських політичних емігрантів з Наддніпрянщини (Д. Донцов, В. Дорошенко, А. Жук та ін.) утворила влітку 1914 р. у Львові "Спілку визволення України ", яка теж виступила за поразку Росії. У 1915 р. українські діячі в Австро-Угорщині об¢єдналися в Загальну українську раду.Галицькі москвофіли влітку 1914 р. створили в Києві "Карпато-русский освободительный комитет", заявивши про підтримку Росії.

Товариство українських поступовців з початком війни заявило про свій нейтралітет. С. В. Петлюра (член УСДРП) на початку війни в журналі "Украинская жизнь" у Москві видав статтю "Війна і українці", в якій закликав до підтримки Росії.У 1915 - 1916 рр. група лівих українських соціал-демократів (Юркевич, Дятлов, Лола) у Швейцарії видавали журнал "Боротьба ", займаючи щодо війни позицію дуже близьку до більшовицької.Уряди Австро-Угорщини і Росії використали війну, щоб придушити опозиційний собі український національний рух. Особливо це виявилося в Росії, де були закриті та заборонені останні газети і журнали, "Просвіти" та інші українські організації,заарештовувалися і засилалися українські діячі.В Австро-Угорщині теж за найменшою підозрою у симпатіях до Росії заарештовували і навіть страчували.Бойові дії почалися вже влітку - восени 1914 р. успішним наступом російських військ Південно-Західного фронту. У серпні - вересні 1914 р. російські війська окупували Східну Галичину і Північну Буковину. Галицька битва тривала до весни 1915 р.

На окупованих землях відразу ж запроваджувалася російська адміністрація, було призначено генерал-губернаторами: у Східній Галичині - Бобринського, у Північній Буковині - Трепова, які були відомі своїми реакційними поглядами. Вони й розгорнули жорстоку антиукраїнську кампанію на західноукраїнських землях. Були закриті всі українські школи, книгарні, громадські організації, товариства, заборонені періодичні видання українською мовою. Заарештовувалися українські діячі, були вивезені сотні греко-католицьких священиків, а митрополита Андрія Шептицького ув'язнили до монастирської тюрми у Суздалі. Така політика царської адміністрації в Галичині та Буковині мала гучний міжнародний резонанс. Навіть лідер російської партії кадетів Мілюков з трибуни Державної думи Росії назвав її "європейським скандалом ". Проте повністю винищити всі сліди українського національного руху в Галичині та Буковині царські власті не встигли. Навесні - влітку 1915 р. німецькі та австро-угорські війська проти російських військ Південно-Західного фронту провели успішну Горлицькуоперацію, і знову зайняли ці західноукраїнські землі.Проте навесні - влітку 1916 р. російські війська Південно-Західного фронту здійснили успішну наступальну операцію,яка дістала назву Брусиловський прорив, внаслідок якого російські війська знову зайняли значну частину Галичини і Буковини. З цього часу до літа 1917 р. суттєвих змін смуга фронту не зазнавала.Ще на початку війни українськими діячами Галичини у складі австро-угорської армії було створено з добровольців-українців військовий підрозділ, який дістав назву Українські січові стрільці(УСС). В роки війни його історія була непроста. Він уславився як одна з найбоєздатніших частин австро-угорської армії. Його високий бойовий дух ґрунтувався на засадах українського патріотизму, маючи на меті звільнити українські землі і відродити українську державу. Навесні 1915 р. УСС вели бої за гору Маківка, а влітку - восени 1916 р. вели бої за гору Лисоня. Нерідко ці бої носили братовбивчий характер, коли українці воювали проти українців.Війна різко погіршила становище народних мас воюючих країн, особливо в Росії, загострила існуючі в ній протиріччя і наблизила до величезного соціального вибуху, який і стався у 1917 р.

25. Центральна Рада та її діяльність. Боротьба Центральної Ради з більшовиками за владу в Україні Наприкінці лютого - на початку березня 1917 р. в Росії відбуласяЛютнева буржуазно-демократична революція. 2 березня 1917 р. імператор Микола ІІ зрікся престолу. Влада перейшла до Тимчасового уряду. Одночасно виникають Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів. Фактично в країні встановлюється двовладдя. Ситуація вкрай складна і суперечлива. В Україні до того ж вона обтяжена дією національного фактора.3 - 4 березня 1917 р. в Києві українськими організаціями утворюється Центральна Рада. Її головою обирають М. Грушевського. Весною 1917 р. в Україні відбувається бурхливе, стрімке пробудження національного життя. Наприкінці березня у Петрограді, Києві та інших містах проводяться багатотисячні маніфестації під національними гаслами і прапорами. Національний рух набуває масового характеру. Центральна Рада опирається на підтримку мас, її авторитет і впливи зростають.6 - 7 квітня 1917 р. у Києві проводиться Український Національний конгрес, зібрання представників організованого українства, який уповноважує Центральну Раду бути представником українського народу і обирає її новий склад - 150 чоловік. Щоб закріпити впливи на маси Центральна Рада проводить ряд всеукраїнських з'їздів: два військових (у травні і червні), селянський (у травні) і робітничий (у липні). Обрані на цих з'їздах Ради депутатів (військових, селянських, робітничих), у повному складі (по 100 - 200 чоловік) включаються до складу Центральної Ради.У липні - серпні, за досягнутою з Тимчасовим урядом угодою, склад Центральної Ради поповнився на 30% представниками національних меншин і на кінець літа становив більше 800 чоловік. На цей час Центральна Рада перетворилася на представницький орган всієї революційної демократії України. Навесні ж, відчуваючи реальну силу, Центральна Рада починає у травні - червні 1917 р. переговори з Тимчасовим урядом про можливість надання Україні автономії, але уряд свідомо ігнорує її пропозиції, що примушує Центральну Раду до рішучих дій. 10 червня 1917 р., в останній день роботи ІІ Всеукраїнського військового з'їзду, Центральна Рада проголошує І Універсал, в якому заявляє, що український народ має повне право на автономію і вона від його імені готова це право здійснити (тобто це була заявка на готовність проголосити автономію України). Закріплюючи успіх, Центральна Рада діє рішуче. 15 червня 1917 р. вона утворює свій уряд - Генеральний Секретаріат, який очолив Винниченко. Дії Центральної Ради призводять до різкого загострення стосунків її з Тимчасовим урядом. Але на червень 1917 р. становище уряду погіршується, тому він шукає компромісу з Центральною Радою, яка готова до цього.Наприкінці червня 1917 р. до Києва прибуває делегація Тимчасового уряду, яку очолює Керенський. Під час переговорів було досягнуто угоди. Тимчасовий уряд визнає Центральну Раду крайовим органом влади в Україні, а Центральна Рада до рішення Установчих Зборів не проголошує автономії України. Обидві сторони домовилися досягнуту угоду закріпити відповідними документами. 3 липня 1917 р. Центральна Рада зробила це, видавши ІІ Універсал. Тимчасовий уряд робить це із запізненням на місяць. Угода з Центральною Радою стала приводом до найбільшої політичної кризи Тимчасового уряду, яка виникла на початку липня 1917 р., коли міністри-кадети заявили протест проти угоди і вийшли зі складу уряду. Уряд розпався, кілька тижнів формувався його новий склад, переважно із соціалістів на чолі із Керенським.В Україні ж на початку липня 1917 р. у Києві під керівництвом самостійників відбувся виступ полуботківців (солдат українізованого полку ім. П. Полуботка). Полуботківці зайняли всі важливі, найголовніші об'єкти Києва, по суті поставивши місто під свій контроль. Але більшість діячів Центральної Ради засудила їх виступ і сприяла його придушенню. Це сталося тому, що українські самостійники були малочислені і не мали сильного впливу на маси, а виступ полуботківців був переважно проявом політичного авантюризму. Маси переважно підтримували українські політичні партії, які виступали за автономію України у складі федеративної демократичної Росії. Ці партії мали абсолютну більшість в Центральній Раді і протистояли самостійникам. До цих партій належали: УСДРП, УПСР (утворена у квітні 1917 р.), УПСФ (утворена влітку 1917 р. на базі ТУП). У грудні 1917 р. в єдину партію (УПСС) об'єдналися українські самостійники. Власне до початку 1918 р. абсолютна більшість українських політиків не підтримувала гасло державної самостійності України, виступаючи тільки за її автономію.На початку серпня 1917 р. Тимчасовий уряд видає "Тимчасову інструкцію Генеральному Секретаріатові Тимчасового уряду на Україні", якою порушує досягнуту з Центральною Радою угоду, а саме Генеральний Секретаріат проголошувався органом не Центральної Ради, а Тимчасового уряду, до того ж із значно обмеженими правами, найважливіші його функції було скасовано, обмежена територія його дії (замість восьми - п'ять українських губерній), сама ж Центральна Рада визнавалася як дорадчий орган. "Тимчасова інструкція..." викликала обурення більшості діячів Центральної Ради, але вони вирішили взяти її до відома і чекати.Саме на осінь 1917 р. в Росії різко загостюється загальнополітична ситуація, різко падають авторитет і впливи Тимчасового уряду, посилюється протистояння сил революції (більшовики) і контрреволюції (кадети). Наприкінці серпня 1917 р. відбувся невдалий корніловський заколот, що було спробою контрреволюційних сил придушити революцію. Наслідком цього у вересні-жовтні 1917 р. стає посилення впливу більшовиків, радикалізація настроїв мас, що знайшло вираження у більшовизації Рад. Більшовики починають практичну підготовку до збройного повстання і взяття влади. Становище Тимчасового уряду різко ускладнюється. За таких умов Центральна Рада вдається до рішучих дій. У вересні 1917 р. вона проголошує про намір скликати Українські Установчі збори. Це призводить до нового конфлікту з Тимчасовим урядом, але 24-25 жовтня 1917 р. у Петрограді перемагає збройне повстання більшовиків, Тимчасовий уряд було повалено. ІІ Всеросійський з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів проголошує владу Рад і обирає перший радянський уряд - Раду Народних Комісарів на чолі з В.І. Леніним.В Україні ж наприкінці жовтня - на початку листопада 1917 р. у Києві декілька днів тривають бої між більшовицькими військами і військами вірними Тимчасовому урядові. У вирішальний момент виступили війська Центральної Ради, які пересилили інших. Владу в Україні перебирає Центральна Рада.7 листопада 1917 р. вона видає ІІІ Універсал, яким проголошує Українську Народну Республіку (УНР), але як автономну частину майбутньої федеративної демократичної Росії. Також проголошуються широкі демократичні права, обіцяють селянам надати землю і почати переговори про закінчення війни.

Але в листопаді-грудні 1917 р. становище Центральної Ради ускладнюється, вона діє нерішуче, непослідовно, особливо в розв'язанні соціальних питань. Це розчаровує маси. Впливи Центральної Ради падають. Її противники - більшовики також претендують на владу в Україні, прагнучи передачі влади Радам, використовуючи для цього різні шляхи. Збройний шлях спочатку виявився невдалим, оскільки Центральна Рада мала достатньо сил для протидії. Був інший шлях проголосити Радянську владу через скликання Всеукраїнського з'їзду Рад, який було заплановано на початок грудня 1917 р. Одночасно, 4 грудня 1917 р. Раднарком за підписами Леніна і Троцького надсилає "Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Центральної Ради", в якому визнавалося право українського народу на державне самовизначення, але не визнавалася Центральна Рада як орган влади. Вимоги ж до неї представляли грубе втручання у внутрішні справи УНР. Також оголошувався ультиматум, якщо вимоги не приймаються, то Раднарком вважає себе у стані війни з Центральною Радою. Центральна Рада ці вимоги відкинула. У другій половині грудня 1917 - у січні 1918 рр. проходять бойові дії між радянськими військами і військами Центральної Ради, в яких остання зазнає поразки. Її військові формування нечисельні, а селянство вичікує. Радянські війська успішно наступають. Становище Центральної Ради різко погіршується. За таких умов, щоб повністю відмежувати УНР від Радянської Росії, а також, щоб укласти мирний зговір з Німеччиною та її союзниками, 9 (22) січня 1918 р. Центральна Рада видає ІV Універсал, який проголошує державну незалежність УНР. Проте наступ радянських військ триває. 16 січня 1918 р. під Крутами відбувся бій, в якому загинув учнівський курінь (300-500 юнаків). Але ця спроба зупинити радянські війська не вдалася. Тим більше, що в ці ж дні, у січні 1918 р. у Києві більшовики підняли повстання, центром якого став завод "Арсенал". Війська Центральної Ради з великими зусиллями змогли його придушити. 26 січня 1918 р. радянські війська під командуванням Муравйова зайняли Київ, де розв'язали жорстокий терор.На цей час на більшості території України була встановлена Радянська влада. Під контролем Центральної Ради залишилася тільки невелика територія на Волині та Поділлі. Проте закріпитися більшовики не змогли, бо майже відразу почалася окупація України військами Німеччини та Австро-Угорщини.У грудні 1917 - січні 1918 рр. у Брест-Литовську тривали переговори між делегаціями Радянської Росії та Німеччини з її союзниками. З кінця грудня 1917 р. до переговорів приєдналася делегація Центральної Ради. Німеччина та її союзники були зацікавленні підписати мирний договір з Центральною Радою, але перешкоджало цьому те, що УНР формально не була незалежною державою, тобто суб'єктом міжнародного права. ІV Універсал цю проблему розв'язав. 27 січня (9 лютого) 1918 р. було підписано мирний договір між Центральною Радою та Німеччиною з її союзниками, за яким взамін на військову допомогу УНР зобов'язувалася до літа 1918 р. поставити до Німеччини 60 млн. пудів хліба, 2750 тис. пудів м'яса, 400 млн. штук яєць. 28 січня (10 лютого) 1918 р. радянській делегації у Брест-Литовську було поставлено ультиматум. Троцький, глава радянської делегації, зірвав переговори, виявивши політичний авантюризм.

Через тиждень, як це й було визначено перемир'ям, 18 лютого 1918 р. німецькі та австро-угорські війська почали загальний наступ на Східному фронті. В Україні наступали 23 німецьких та 10 австро-угорських дивізій, всього 450 тисяч чоловік. Наступ був успішний, бо російська армія на той час фактично була розвалена. 3 березня 1918 р. у Брест-Литовську було підписано мирний договір між Радянською Росією та Німеччиною з її союзниками, за яким, окрім іншого, Раднарком визнавав УНР і Центральну Раду, її договір від 27 січня 1918 р. та зобов'язувався підписати мирний договір з УНР. На підставі цих договорів, австро-німецькі війська продовжували окупацію українських земель і на початку травня 1918 р. завершили її.В умовах окупації Центральна Рада повернула собі владу в Україні, але реальна сила належала окупаційним військам. Між ними у березні-квітні 1918 р. виникають конфлікти. Особливо, коли виявилась неспроможність Центральної Ради виконувати свої зобов'язання по продовольчим поставкам до Німеччини. До того ж на весну 1918 р. авторитет Центральної Ради різко знизився. Трудящі маси були розчаровані в її політиці, а заможні верстви настроєні вороже. Останніх підтримували окупанти. За таких умов стає можливим державний переворот. 29 квітня 1918 р. Центральна Рада на своєму останньому засіданні схвалює Конституцію УНР. У цей же день гетьманом України стає П. Скоропадський.

26. Українська Держава (Гетьманат) - офіційна назва гетьманського державного устрою (Гетьманату), який існував в Україні у квітні-грудні 1918. Під час підготовленого з допомогою німецької окупаційної адміністрації перевороту генерала П. Скоропадського було ліквідовано Українську Народну Республіку, розігнано Українську Центральну Раду і скасовано мандати обраних демократичним шляхом на більшій частині території УНР депутатів Українських Установчих зборів. Розпочата УЦР підготовка до виборів припинилася, а її закон про відкриття з 12.5.1918 Установчих зборів втратив силу. Удень перевороту 26.4. П.Скоропадський оголосив себе гетьманом і запровадив “Закони про тимчасовий державний устрій України”. Гетьман самочинно взяв на себе роль законодавця, яку Центральна Рада відводила Установчим зборам. Успіх перевороту забезпечила присутність півмільйонної німецько-австрійської армії. Універсал (“Грамота до всього українського народу”), оголошений одночасно із законами про тимчасовий державний устрій, містив обіцянку гетьмана видати найближчим часом закон про порядок виборів до Українського сейму (парламенту). Це була єдина непевна згадка про парламент, яка не визначала співвідношення влади гетьмана і сейму. Водночас 44 пункти гетьманських законів про Тимчасовий державний устрій свідчать, що українському суспільству нав'язувалася застаріла абсолютистська монархія. Проте назвати УД абсолютною монархією не можна з двох причин. По-перше, гетьман та його чиновники на місцях цілком залежали від німецько-австрійської військової адміністрації. По-друге, за стінами гетьманського палацу вирувало життя, в якому прийняті закони не діяли. У нелегальних, часом напівлегальних умовах відбувалися з'їзди і конференції політичних партій. Нагромаджений у суспільстві революційний потенціал відновлювався в міру того, як розгорталася підпільно-партизанська боротьба з окупаційними військами. Австро-німецькі війська досить швидко відчули себе в українських містах і селах небезпечніше, ніж на фронті. П.Скоропадський оголосив про скасування усіх законів Тимчасового уряду і Центральної Ради - одночасно пообіцяв вжити заходів до викупу земель великих власників за справжньою вартістю з метою наділення ділянками малоземельних хліборобів. На практиці, однак, відбулася реставрація поміщицького землеволодіння. З допомогою окупаційної армії у селян відбирали землю і майно, передане їм земельними комітетами. Поміщики одержали право викликати для охорони маєтків військові команди. У липні 1918 прийнято закон “Про засоби боротьби з розрухою сільського господарства”. Губернським земельним комісіям надавалося право видавати обов'язкові постанови про примусове використання живого і мертвого реманенту власників, котрі “не вповні використовують його у власних господарствах”. Отже, селянські господарства фактично віддавалися у розпорядження поміщиків. Організатори страйків на польових роботах підлягали тюремному ув'язненню. У травні 1918 в Києві відбувся з'їзд представників промисловців, фінансистів і поміщиків, який утворив представницький орган - Раду промисловості, торгівлі, фінансів і сільського господарства (Протофіс). Під його тиском гетьманський уряд перейшов у наступ на робітничий клас з метою знищити поступки, завойовані в революційну добу. Німеччина і Австро-Угорщина уклали з Українською Державою угоди на поставку великої кількості продовольства. Але селяни не бажали віддавати поміщикам землю, а державі - свою продукцію. В Україні розгорнулася справжня війна селян з окупантами і гетьманською адміністрацією. Політичні партії, яким не було місця у будованій Гетьманом державі, прагнули надати стихійній боротьбі тривку організаційну основу. Найбільш активну участь у ній брали більшовики, російські та українські ліві есери. У липні-серпні відбувся загальний страйк залізничників. Страйкували 200 тис. осіб. Провал соціально-економічної політики гетьманського уряду пояснювався як антидемократичною основою режиму, так і цілковитою залежністю П.Скоропадського від кайзерівської воєнної адміністрації. Однак у галузі національно-культурної політики гетьман досяг певних здобутків. Як нащадок козацького роду, П.Скоропадський вважав відродження національних традицій державною необхідністю. Він виявив велику наполегливість у спробах за короткий строк українізувати державний апарат, який складався переважно з колишніх царських чиновників-українофобів. Було прийнято закон про обов'язкове вивчення української мови та літератури, а також історії та географії України в середній школі, створено до півтори сотні українських гімназій. Почалося заснування українських університетів. При російськомовних університетах відкривався комплекс українознавчих кафедр мови, літератури, історії, права. У листопаді 1918 гетьман оголосив про утворення Української академії наук і призначив своїм наказом перших 12 академіків. Були організовані Національна бібліотека України, Національний архів України, Національна галерея мистецтв, Український історичний музей, Український національний театр. Можливості проведення УД зовнішньої політики обмежувалися об'єктивними причинами: світовою війною і цілковитою залежністю України від Німеччини та її союзників. Антанта із зрозумілих причин ставилась до України вкрай вороже. Тим не менше, П.Скоропадський проводив активну зовнішню політику. Зокрема, чинив тиск на Румунію, яка анексувала Бессарабію і Підляшшя, старовинні українські землі, окуповані Німеччиною та Австро-Угорщиною. Восени 1918 послано дипломатичні місії до Фінляндії, Швейцарії і скандинавських країн. Влітку 1918 становище УД погіршилося. Утворився Український національний союз-антигетьманський блок політичних партій, який заявив, що виступатиме за встановлення в Україні законної влади, відповідальної перед парламентом, обраним на демократичних засадах. Поразка Німеччини у світовій війні остаточно підірвала позиції гетьмана. У ніч на 14.11.1918 у Києві відбулося таємне засідання Національного союзу, на якому постав верховний орган відновленої УНР - Директорія. За місяць Директорія УНР встановила контроль над усією Україною. В ніч на 14.12 у Києві підняли повстання партійні бойові дружини. Гетьман зрікся влади і незабаром виїхав до Німеччини. УД перестала існувати.





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2016-11-12; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 382 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

В моем словаре нет слова «невозможно». © Наполеон Бонапарт
==> читать все изречения...

589 - | 543 -


© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.012 с.