Правові форми державного регулювання економіки реалізуються за допомогою певних способів впливу на поведінку суб'єктів господарювання. Такі передбачені законодавством способи впливу держави на поведінку суб'єктів господарського життя з метою отримання необхідного суспільству результату називаються методами державного регулювання економіки.
Групи методів впливу держави на економіку та поведінку суб'єктів господарювання:
— адміністративні;
— економічні.
Адміністративні методи — це такі способи впливу держави, коли необхідний суспільству результат досягається прямим наказом компетентного органу, що підлягає обов'язковому та однозначному виконанню суб'єктом господарювання.
Економічні методи — це такі способи впливу держави, коли необхідний суспільству результат досягається через економічний інтерес виконавців.
До економічних методів належать: встановлення податкових пільг; державне кредитування суб'єктів господарювання; надання дотацій; застосування господарсько-правових санкцій за порушення встановленого державою порядку у сфері господарювання.
5. Поняття та ознаки господарських правовідносин.
Господарські правовідносини — це врегульовані нормами права суспільні відносини, що виникають у сфері господарювання щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності та організації такою діяльністю, характеризуються особливим суб'єктним складом, а також поєднанням організаційних та майнових елементів.
Ознаки господарських відносин:
1) обмежене, порівняно з цивільним правом, коло суб'єктів. Такими суб'єктами є учасники відносин у сфері господарювання, перелік яких встановлено ст. 2 ГК України (суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Особливим суб'єктом господарських відносин є держава, від імені якої діють її органи);
2) існування організаційно-господарських зобов'язань як окремого виду господарських зобов'язань, а також поєднання в господарських відносинах організаційних і майнових елементів. Таке поєднання викликане тим, що однією з правових підстав виникнення та функціонування господарських правовідносин між суб'єктами господарювання та їх контрагентами є, зокрема, державні замовлення і державні завдання (ст. ІЗ ГК України). Правовою підставою виникнення господарських правовідносин є рішення їхніх суб'єктів укласти відповідний договір: господарський (ст. 184 ГК України) або організаційно-господарський (ст. 186 ГК України). Ці рішення грунтуються, зокрема, на планах учасників господарських відносин (плани економічного і соціального розвитку, бізнес-плани тощо);
3) матеріальний зміст відносин, тобто суспільне виробництво і реалізація (оборот) суб'єктами господарювання продукції (виконання робіт, надання послуг);
4) значний ступінь правового регулювання на рівні актів законодавства в поєднанні з локальним регулюванням, що зумовлено суспільним значенням сфери господарювання, складністю господарських та пов'язаних з ними зв'язків.
6. Види господарських правовідносин.
Класифікація господарських відносин:
/. Доктринальна класифікація.
Відповідно до ч. 4 ст. З Господарського кодексу України господарські відносини можуть бути: господарсько-варобничими; організаційногосподарськими; внутрішньогосподарськими.
II. Легальна класифікація.
1) За критерієм сфери виникнення та дії відносин:
- внутрішньогосподарські, що виникають всередині господарської організації (між її структурними підрозділами, органами, між організацією в особі органів управління та їх посадових осіб і її учасниками, між організацією та її структурними підрозділами);
- міжгосподарські (зовнішньогосподарські), що виникають між юридично самостійними суб'єктами господарювання.
2) За взаємним становищем сторін:
- горизонтальні (учасники правовідносин рівноправні);
- вертикальні (одним із учасників правовідносин виступає орган господарського керівництва, в т. ч. власник майна іншого учасника).
3) За галузями економіки і сферами управління, в яких вони виникають:
- господарські відносини в промисловості;
- в агропромисловому комплексі;
- в галузі транспорту;
- в капітальному будівництві;
- у сфері приватизації державного та комунального майна;
- у сфері економічної конкуренції та антимонопольного регулювання тощо.
4) За характером правовідносин:
- відносини з безпосереднього здійснення господарської діяльності (виробництво та реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг);
- відносини з організації господарської діяльності (державна реєстрація, ліцензування, патентування, квотування та інші форми державного регулювання господарської діяльності).
7. Методи господарського права.
Методи господарського права — це сукупність способів регулюючого впливу норм господарського права на поведінку суб'єктів господарських правовідносин.
Основні методи господарського права:
1) метод автономних рішень;
2) метод владних приписів (вимог законів і вказівок компетентних органів, обов'язкових для суб'єктів господарських відносин);
3) метод рекомендацій.
8. Господарське право як галузь українського права.
Господарське право (як галузь права) - це система правових норм, що регулюють відносини з приводу безпосереднього здійснення господарської діяльності або управління нею (такою діяльністю) із застосуванням різних методів правового регулювання.
У вітчизняній юридичній науці щодо питання про господарське право як галузь права (що є дискусійним) сформувалися три основні позиції.
Перша з них негативна. її прихильники (С.М. Братусь, P.O. Халфіна, ГК. Матвеев, Я.М. Шевченко, А.С. Довгерт та ін.) вважають господарське право не самостійною галуззю права, а простим поєднанням цивільно-правових та адміністративно-правових норм, що діють у сфері господарювання. Однак господарські правовідносини не можна розкласти на цивільно-правові й адміністративно-правові, хоча історичне коріння господарського права лежить у сфері і публічного, і приватного права. Крім того, господарське право має значний за обсягом власний нормативний матеріал, що не належить ні до цивільного, ні до адміністративного права. Одним з таких інститутів, що зумовили виділення господарського (торгового, комерційного) права в окрему галузь права, є інститут банкрутства.
Друга позиція щодо господарського права - позитивна (хоча й дещо категорична), вона полягає у визнанні господарського права самостійною галуззю права, яка не має нічого спільного з іншими галузями (В.В. Лаптев, В.К. Мамутов, І,Г. Побірченко та ін.). Однак господарське право, хоча і є специфічним явищем, але пов'язане з іншими галузями права, наприклад:
ку України, Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення, інших державних органів, центральних органів виконавчої влади. Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування;
з цивільним, оскільки, за усталеною думкою, підпорядковується, наприклад, загальним засадам зобов'язального права;
з адміністративним, використовуючи, зокрема, такі методи правового регулювання, як метод владних приписів, та правові форми управління економікою: управління поточними справами (шляхом видачі дозволів, ліцензій, патентів тощо; контроль за дотриманням вимог господарського законодавства.
Згідно з третьою точкою зору, що найбільше відповідає життєвим реаліям (її прихильниками є Ю.К. Толстой, OA Пушкін, С.С. Алексеев), господарське право є комплексною галуззю права, в якій зібрані правові норми основних галузей права, приурочені до одного предмета правового регулювання - господарської діяльності. Проте слід мати на увазі, що господарське право, крім запозиченого з інших галузей, має досить об'ємний власний (оригінальний) нормативний матеріал (інститут внутрішньогосподарських, у тому числі корпоративних відносин, інститут банкрутства, інститут антимонопольного регулювання господарської діяльності, інститут державного замовлення тощо).
Становлення господарського права як окремої галузі права та теренах комерційного (торгового) права, частково - муніципального прана було зумовлено збільшенням ролі держави у сфері економіки в Німеччині кінця XIX - початку XX століття, а згодом - у Радянському Союзі. Саме зосередження в результаті Націоналізації, що здійснювалася на теренах колишньої Російської імперії після Жовтневих подій 1917 р. в державній власності великого масиву манна (включаючи немайнові комплекси підприємств) посилило прагнення держави контролювати економіку країни в цілому з метою забезпечення реалізації насамперед суспільних і державних інтересів, їх солідаризації з індивідуальними та колективними інтересами трудящих. Спочатку господарське право розглядали як сукупність нормативних актів, що регулюють сферу господарювання, а в середині 30-х років XX століття сформувалося кілька точок зору щодо предмета господарського права. Одні науковці вважали, що господарське право має своїм регулюванням охоплювати в цілому народне господарство, інші ~ лише сферу соціалістичного виробництва. Саме перша концепція господарського права була покладена в основу Господарського кодексу України, який визначає основні засади господарювання щодо всіх суб'єктів господарювання, хоча й передбачає окремі особливості управління державним і комунальним секторами економіки та визначає специфічні риси суб'єктів господарювання, які функціонують та базі державного та комунального майна.
9. Наука господарського права. Господарське право як навчальна дисципліна.
Господарське право як галузь права слід відрізняти від науки господарського права за предметом, методами та завданням.
Наука господарського права вивчає історію становлення та розвитку, системи правового регулювання господарських відносин в Україні та за кордоном, виявляє закономірності, тенденції, прогалини правового регулювання господарських відносин і напрацьовує рекомендації щодо вдосконалення як правового регулювання, так і правозастосовчої практики, використовуючи різноманітні наукові методи: аналізу, синтезу, історичний, порівняльно-правовій, евристичний, синергетичний та ін.
Теоретичними основами (елементами) науки господарського права є:
- виявлення та аналіз нормативно-правових актів і правових норм господарського законодавства;
- визначення правових засобів функціонування господарського права (в тому числі дослідження механізму дії певних груп норм, виявлення з наукових позицій їх зв'язків і залежностей між ними, характеру методів правового регулювання, а також виявлення прогалин, колізій, інших вад);
- с розробка способів удосконалення господарсько-правової практики.
Завданнями науки господарського права є:
- забезпечення обґрунтованості та ефективності нормотворчого процесу;
- визначення критеріїв оцінки відповідності господарського права (як галузі права) закономірностям і принципам правового регулювання;
- розробка найбільш оптимальних механізмів реалізації норм господарського права;
- створення єдиного понятійного апарату господарського права;
- пояснення правотворчих і правозастосовчих рішень і прогнозування наслідків порушення закономірностей правового регулювання.
Для наукового забезпечення нормотворчого процесу в Україні створені наукові заклади при Верховній Раді (Інститут законодавства) та Кабінеті Міністрів України (Інститут нормотворчої діяльності).
3. Господарське право як навчальна дисципліна
Господарське право як навчальна дисципліна - це сукупність знань і навичок правового регулювання господарської діяльності та використання відповідних правових норм у практиці господарювання при здійсненні професійної юридичної діяльності.
Навчальна дисципліна "Господарське право" грунтується на надбаннях господарсько-правової науки (щодо історії становлення, правових засобів функціонування господарського права, тенденцій його розвитку та вдосконалення тощо), передбачає аналіз і вивчення основних засад правового регулювання господарських відносин і практики застосування актів господарського законодавства.
Обсяг і зміст господарського права як навчальної дисципліни залежить від профілю підготовки (для нотаріусів, суддів, слідчих - у загальному вигляді, для юрисконсультів, адвокатів-господарників, суддів господарських судів - максимально широко).
Загальний курс має певну систему, яка складається з двох частин, - загальної та спеціальної.
Загальна частина містить у собі матеріал щодо основних положень правового регулювання господарської діяльності незалежно від галузі та сфери цієї діяльності, і включає такі розділи і теми:
РОЗДІЛ І. Поняття, метод і система господарського права (5 тем).
Тема 1. Господарська діяльність.
Тема 2. Організація та управління господарською діяльністю.
Тема 3. Господарські правовідносини.
Тема 4. Господарське законодавство.
Тема 5. Поняття господарського права.
РОЗДІЛ II. Суб'єкти господарських правовідносин (5 тем).
Тема 6. Загальна характеристика суб'єктів господарських правовідносин.
Тема 7. Правове становище підприємств.
Тема 8. Правове становище господарських товариств.
Тема9.Правове становище індивідуальних підприємців та інших суб'єктів господарювання (учасників господарських відносин).
Тема 10. Правове становище окремих видів суб'єктів організаційно-господарських повноважень.
РОЗДІЛ III. Майнова основа господарювання (2 темп).
Тема 11. Загальні засади майнових відносин у сфері господарювання.
Тема 12. Особливості правового режиму окремих категорій майна у сфері господарювання.
РОЗДІЛ I V. Господарські зобов'язання (3 теми).
Тема 13. Зобов'язальні відносини у сфері господарювання.
Тема 14. Господарський договір.
Тема 15. Окремі види господарських договорів.
РОЗДІЛ V. Відповідальність у господарських відносинах (1 гема).
Тема 16. Господарсько-правова відповідальність.
РОЗДІЛ VI. Правове регулювання економічної конкуренції (І тема).
Тема 17.
РОЗДІЛ VII. Правове регулювання банкрутства (2 теми).
Тема 18. Банкрутство як правовий механізм регулювання підприємницької діяльності.
Тема 19. Судові процедури, що застосовуються до боржника в процесі провадження у справі про банкрутство.
Спеціальна частина господарського права як навчальної дисципліни містить матеріал щодо правового регулювання господарської діяльності в окремих галузях і сферах господарського життя, а саме:
РОЗДІЛ VIII. Особливості правового регулювання окремих видів господарських відносин (10 тем).
Тема 20. Загальні засади врахування специфіки окремих видів господарських відносин у процесі їх правового регулювання.
Тема 21. Правове регулювання біржової діяльності.
Тема 22. Правове регулювання комерційного посередництва (агентських відносин) у сфері господарювання.
Тема 23. Правове регулювання капітального будівництва.
Тема 24. Правове забезпечення інноваційної діяльності.
Тема 25. Правове регулювання фінансової діяльності.
Тема. 26. Особливості правового регулювання комерційної концесії.
Тема 27. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Тема 28. Правовий режим іноземного інвестування.
Тема 29. Спеціальні режими господарювання.
10. Система господарського права.
Як навчальну та наукову дисципліну "Господарське право" за змістом основних питань, що становлять предмет вивчення, переважна більшість юристів-науковців умовно поділяє на загальну та особливу частини.
Загальна частина включає загальні положення про господарське право (поняття господарського права, господарські правовідносини, господарське законодавство, суб'єкти господарських правовідносин, майнову основу господарювання тощо).
Особлива частина розкриває зміст та особливості правового регулювання окремих видів господарських відносин (правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності, спеціальні режими господарювання, правове регулювання цін та ціноутворення, правове регулювання господарсько-торговельної діяльності, правове регулювання біржової торгівлі, правове регулювання комерційного посередництва, правове регулювання діяльності транспорту, правове регулювання капітального будівництва, правове регулювання інвестиційної та інноваційної діяльності, правове регулювання банківської діяльності, правове регулювання страхової діяльності, правове регулювання аудиторської діяльності, правове регулювання комерційної концесії тощо).
11. Поняття та ознаки господарського законодавства.
Господарське законодавство — це сукупність нормативно-правових актів і правових норм, які регулюють відносини щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності та керівництва (в т. ч. організації) такою діяльністю.
Ознаки господарського законодавства України;
• значна розгалуженість і наявність великої кількості нормативних актів; цьому є об'єктивні (динамізм і складність господарського життя і відповідно — правового регулювання) та суб'єктивні (недостатня увага до упорядкування господарського законодавства й численні експерименти у сфері економіки, кожен з яких потребує спеціального правового забезпечення) причини;
• перевага в господарському законодавстві комплексних нормативних актів, що містять норми різних галузей права (господарського, цивільного, фінансового, трудового тощо), які стосуються одного предмета правового регулювання — страхування (Закон України «Про страхування»), інвестування (Закон України «Про інвестиційну діяльність»), господарських товариств (Закон України «Про господарські товариства») та ін.;
• кодифікованість господарського законодавства, єдиним стрижнем якого є прийнятий 16.01.2003 Господарський кодекс України;
• наявність у господарському законодавстві значної кількості нормативних актів обмеженої сфери дії — відомчих, регіональних, локальних;
• поєднання з комерційним правом інших країн та міжнародними договорами з господарських питань.
12. Господарсько-правові норми та їх особливості.
Господарсько-правові норми — це встановлені компетентними органами в офіційному порядку і зафіксовані у спеціальних правових документах індивідуально не персоніфіковані правила у сфері господарювання.
Основні ознаки нормативного акта господарського законодавства:
1) за змістом нормативний акт є офіційним джерелом правової інформації про чинні норми права у сфері господарської діяльності;
2) за формою нормативний акт — це юридично-технічна форма встановлення, опублікування і застосування норм господарського права;
3) встановлюються державою та забезпечуються державним примусом;
4) покладають на суб'єкта господарських відносин певні права та обов'язки;
5) встановлюють певні правила поведінки, приписи щодо їх використання та виконання усіма суб'єктами господарських правовідносин.
Основні види господарсько-правових норм:
За структурою норми є:
і. Норми з традиційною структурою (гіпотеза, диспозиція і санкція).
2. Норми з неповною структурою:
- норми-заборони (наприклад, заборона здійснення підприємницької діяльності органам державної влади та органам місцевого самоврядування (ч. 4 ст. 43 ГК України), а також посадовим особам цих органів (ч. 2 ст. 64 Конституції України; ч. 4 ст. 43 ГК України);
- норми-принципи (загальні принципи господарювання — ст. 6 Господарського кодексу України; принцип свободи підприємницької діяльності — ст. 44 ГК України; принципи зовнішньоекономічної діяльності — ст. 2 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991; принципи приватизації державного майна — ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного майна» від 04.03.1992);
- норми-визначення (більшість прийнятих законів мають спеціальну статтю «Визначення термінів», в якій розкривається зміст основних термінів, що застосовуються у відповідному законі);
- компетенційні норми (наприклад, про компетенцію: Антимонопольного комітету — статті 7-8 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.1993, Національного банку України —-статті 6, 7, 9, 15, 19 Закону України від 20.05.2000 «Про Національний банк України», інститутів спільного інвестування — Закон України від 15.03.2001 «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди» (зокрема, ст. 4), страхових організацій — Закон України від 07.03.1996 «Про страхування» та ін.);
- техніко-економічні норми (визначають порядок здійснення певних технологічних процесів, параметри і вихідні величини господарської діяльності: норми амортизаційних відрахувань, державні стандарти, державні будівельні норми та правила, технічні умови тощо);
- норми-рекомендації (орієнтують суб'єктів господарювання на бажану для суспільства (держави) поведінку у сфері господарювання): примірні статути, примірні договори тощо.
13. Система господарського законодавства України.
Система господарського законодавства — це розташування господарсько-правових актів з урахуванням їх зв 'язків і властивостей.
Система господарського законодавства має горизонтальну та вертикальну будову.
У вертикальній системі нормативних актів господарського законодавства за юридичною силою виділяють такі групи (блоки):
1) Конституційні положення (статті 13, 41, 42, 92 Конституції України);
2) Господарський Кодекс України;
3) Господарські закони («Про промислово-фінансові групи в Україні» від 21.11.1995, «Про концесії» від 16.07.1999, «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 та ін.);
4) Законодавчі акти з господарських питань (постанови Верховної Ради України; укази Президента України; декрети Уряду України);
5) Підзаконні нормативні акти (постанови Кабінету Міністрів України; відомчі нормативні акти);
6) Локальні нормативні акти (приймаються (укладаються) безпосередньо суб'єктами господарювання або їх засновниками (установчі та внутрішні правові документи суб'єктів господарювання)).
Горизонтальна система господарського законодавства визначається змістом норм господарського права,-які встановлюють акти господарського законодавства.
Джерелом господарського права можуть бути і міжнародні договори України (універсальні, міжнародних організацій, двосторонні), ратифіковані Верховною Радою України або укладені за її згодою.
Своєрідним джерелом права є звичаї ділового обігу, в т. ч. міжнародні торговельні звичаї (згідно зі ст. 2 Закону України «Про режим іноземного інвестування», оцінка окремих видів іноземних інвестицій може здійснюватися за міжнародними торговими звичаями; ст. 7 Цивільного кодексу України закріплює принцип застосування звичаїв ділового обороту, що стосується сфери підприємництва, тобто комерційної господарської діяльності).
Відповідно до систематизації нормативних актів за предметним критерієм розрізняють:
— компетенційні нормативні акти, тобто такі нормативно-правові акти різної юридичної сили, що визначають правове становище суб'єктів господарського права;
- договірне право як інститут господарського законодавства, що регулює зобов'язальні відносини у сфері господарювання.
До окремих інститутів господарського законодавства належать нормативні акти, що регулюють ринок капіталів, страхування, інвестиційну діяльність, зовнішньоекономічну діяльність, порядок розгляду господарських спорів тощо.
14. Сучасні проблеми вдосконалення господарського законодавства.-------
Враховуючи вищенаведені ознаки сучасного господарського законодавства України, можна дійти висновку, що в ньому чимало застарілих, колізійних норм, а також прогалин, що зумовлено запровадженням в економіку України нових для неї ринкових відносин, які ще не зазнали відповідного законодавчого врегулювання. Одночасне прийняття та набуття чинності Господарським і Цивільним кодексами України породжує ще проблему усунення колізій між їх положеннями (щодо господарських товариств; форм власності тощо). Зазначені обставини зумовлюють необхідність удосконалення господарського законодавства, яке відбувається за чотирма основними напрямами:
вдосконалення господарського законодавства щодо його змісту. Цеп напрям передбачає необхідність урегулювання нових для господарської системи України відносин (конфлікту інтересів у господарських організаціях корпоративного типу; господарських товариств публічних - державної та комунальної - форм власності) та врегулювання традиційних (наприклад, договірних) відносин на нових засадах шляхом прийняття нових або внесення відповідних змін до діючих нормативних актів; завданням цього напряму є також забезпечення адекватності правового регулювання відносин у сфері господарювання з урахуванням динаміки розвитку ринкових відносин і, відповідно, ухвалення нових редакцій законів, прийнятих на початку запровадження ринкових відносин (початок 00-х років XX століття);
вдосконалення господарського законодавства щодо його правової форми. Цей напрям передбачає:
а) істотне посилення ролі закону як основного джерела регулювання господарських відносин, що відповідає положенням Конституції України та ст. 5 Господарського кодексу України щодо регулювання на рівні закону відносин власності, визначення правових засад та гарантій підприємництва, правил конкуренції в економічній сфері та норм антимонопольного регулювання;
б) зменшення ролі відомчих нормативних актів і обмеження відомчої нормотворчості, що забезпечується контролем з боку Міністерства юстиції України у формі державної реєстрації таких актів та набуття ними чинності лише за умови такої реєстрації (постанова Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 р. № 731 "Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади");
в) підвищення ролі локальних нормативних актів (установчих і внутрішніх правових документів суб'єктів господарських відносин), які самостійно (але в межах, не заборонених законом) визначають і напрями своєї діяльності, внутрішню структуру, порядок використання прибутку та інші питання;
вдосконалення господарського законодавства щодо його системи.
Цей напрям передбачає:
а) вирішення проблем, пов'язаних з прийняттям Господарського та Цивільного кодексів України (усунення колізій між низкою норм цих кодексів; приведення усього масиву господарського законодавства у відповідність з Господарським кодексом;
б) інкорпорацію господарського законодавства (видання систематизованих збірок господарського законодавства) за предметним критерієм: законодавство про приватизацію, законодавство про капітальне будівництво, законодавство про господарські договори тощо;
в) консолідацію господарського законодавства (прийняття замість кількох нормативно-правових актів, що регулюють певний вид господарських відносин, - одного, який дозволяє усунути колізії в регулюванні певної категорій господарських відносин (наприклад, питання інноваційної діяльності регулюються: Законом України від KS.09.199l р. "Про інвестиційну діяльність" (ст. 3), главою 34 Господарського кодексу України, Законом України від 04.07.2002 р. "Про інноваційну діяльність", Законом України від 16.01.2003р. "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності"; при цьому відсутнє уніфіковане поняття інноваційної діяльності; основні засади її здійснення, державної підтримки визначаються н кожному з цих актів з деякими відмінностями. Відтак виникає потреба в прийнятті консолідованого закону з питань інноваційної діяльності, який би забезпечив уніфікацію регулювання відносин, що виникають у процесі організації та здійснення такої діяльності;
• гармонізація законодавства України з найкращими міжнародними стандартами регулювання відносин у сфері господарювання, законодавством міжнародних економічних союзів, до складу яких входить чи планує увійти Україна (включаючи й Європейський Союз). Так, Законом України 16.03.2004 р. "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" та незаконними нормативно-правовими актами (Указом Президента України від 30.08.2000 р. "Про Національну раду з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу", Положенням про Центр європейського та порівняльного права, затв. наказом Міністерства юстиції України від 28.10.2004 р. № 126/5 та ін.) передбачена низка заходів, спрямованих на забезпечення реалізації цього напряму вдосконалення вітчизняного законодавства.
На вдосконалення господарського законодавства спрямована державна регуляторна політика, що має здійснюватися відповідно до Закону України від 11.09.2003 р. "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Зазначений закон визначає:
принципи державної регуляторної політики (адекватність, ефективність, збалансованість, передбачуваність, прозорість і врахування громадської думки в процесі прийняття нових, зміни чи скасування чинних актів законодавства/регуляторних актів у сфері господарювання);
основні етапи та елементи державної регуляторної політики (підготовка аналізу регуляторного впливу; планування діяльності з підготовки проектів регуляторних актів; оприлюднення проектів регуляторних актів; їх відкриті обговорення; відстеження результативності регуляторних актів; перегляд регуляторних актів; систематизація регуляторних актів; оприлюднення інформації про здійснення регуляторної діяльності), а також основні засади її здійснення (єдиний підхід до підготовки аналізу регуляторного впливу та до здійснення відстежень результативності регуляторних актів; недопущення прийняття регуляторних актів, які є непослідовними або не узгоджуються чи дублюють чинні регуляторні акти; викладення положень регуляторного акта у спосіб, який с доступним та однозначним до розуміння особами, які повинні впроваджувати або виконувати вимоги цього регуляторного акта);
систему та повноваження регуляторних органів - Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення, інших державних органів, центральних органів виконавчої влади. Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування;
Вдосконалення господарського законодавства
Причини
1.Наявність у чинному законодавстві численних вад (прогалин, колізій, застарілих та/або неефективних норм)
2.Динамізм відносин у сфері господарювання (змінюваність залежно від появи нових технологій, видів договорів, форм співпраці суб'єктів господарювання, міжнародних зв'язків тощо), а також складність та багатоманітність цих відносин, що не завжди вдається врахувати при прийнятті нормативно-правових актів (першої редакції)
3.Глобалізація економічного життя, поширення сфер діяльності транснаціональних компаній та промислово-фінансових груп, міжнародне співробітництво, участь України в міжнародних організаціях економічного спрямування
4.Зміни напрямів економічної політики держави за результатами проведення широкомасштабних експериментів, орієнтування України на вступ до міжнародних союзів економічного спрямування з відмінним віл українського правовим регулюванням господарських відносини
Напрями
1.Вдосконалення господарського законодавства щодо його змісту. Цей напрямок передбачає необхідність врегулювання нових для господарської системи України відносин та врегулювання традиційних (наприклад, договірних) відносин на нових засадах шляхом прийняття нових або внесення відповідних змін до діючих нормативних актів
2.Вдосконалення господарського законодавства щодо його правової форми. Цей напрямок передбачає: а) істотне посилення ролі закону як основного джерела регулювання господарських відносин; 6) зменшення ролі відомчих нормативних актів і обмеження відомчої нормотворчості, що забезпечується контролем з боку Міністерства юстиції України у формі державної реєстрації таких актів та набуття ними чинності лише за умови такої реєстрації; в) підвищення ролі локальних нормативних актів (установчих і внутрішніх правових документів суб'єктів господарських відносин)
3.Вдосконалення господарського законодавства щодо його системи. Цей напрям передбачає: а) вирішення проблем, пов'язаних з прийняттям Господарського та нового Цивільного кодексів (усунення колізій між низкою норм цих кодексів; приведення усього масиву господарського законодавства у відповідність з Господарським кодексом; б) інкорпорацію господарського законодавства (видання систематизованих збірок господарського законодавства) за предметним критерієм: законодавство про приватизацію, законодавство про капітальне будівництво, законодавство про господарські договори тощо; в) консолідацію господарського законодавства (прийняття замість кількох нормативно-правових актів, що регулюють певний вид господарських відносин, - одного, який дозволяє усунути колізії в регулюванні певної категорій господарських відносин (наприклад, інноваційної діяльності)
4.Гармонізація законодавства України з найкращими міжнародними стандартами регулювання відносин в сферу господарювання, законодавством міжнародних економічних союзів, до складу яких входить чи планує увійти Україна (включаючи й Європейський Союз)
• особливості здійснення регуляторної діяльності: а) щодо положень нормативних документів (стандартів, державних норм та правил, технічних умов тощо); б) в умовах воєнного, надзвичайного стану та оголошення зони надзвичайної екологічної ситуації;
• відповідальність за порушення порядку регуляторної діяльності. Значну роль у вдосконаленні господарського законодавства відіграють господарські суди, які в процесі розгляду господарських справ:
виявляють прогалини, колізії, застарілі норми в чинному господарському законодавстві;
узагальнюють практику розгляду господарських справ (спорів);
Вищий господарський суд (правонаступник Вищого арбітражного суду України) та підставі узагальненої в масштабі України судової практики видає оглядові та інформаційні листи, а Президія або Пленум Вищого господарського суду України відповідно до закріплених у статтях 43-44 Закону України "Про судоустрій" повноважень:
а) дає роз'яснення з питань застосування господарськими судами законодавства при вирішенні господарських справ (наприклад, Роз'яснення Президії Вищого господарського суду від 21.05.2002 р. № 04-5/563 "Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами"); такі роз'яснення враховуються не лише господарськими судами нижчих ланок, а її суб'єктами господарювання, органами господарського керівництва, іншими учасниками господарських правовідносин у правозастосовчій діяльності);
б) вносить у встановленому порядку пропозиції щодо змін чинного законодавства;
в) приймає рішення про звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо офіційного тлумачення Конституції України стосовно відповідності її положенням окремих норм господарського законодавства.
Хоча офіційно судові рішення не є джерелом права, проте вони фактично виконують таку роль у певних випадках (зокрема, у разі наявності прогалин у нормативних актах, що регулюються спірні відносини). Йдеться про рішення вищих судових інстанцій щодо певних категорій справ та вищезгаданих роз'яснень, які враховуються судами нижчих ланок та суб'єктами господарювання у разі виникнення спорів з таких категорій справ. Крім того, використання в деяких нормативно-правових актах господарського законодавства оціночних категорій (добра совість, добропорядність, розумність, бездоганна ділова репутація тощо) без чіткого визначення змісту цих понять зумовлює підвищення ролі судових рішень, які ґрунтуються на таких поняттях.
15. Поняття суб’єктів господарського права.
Суб'єкти господарського права (господарських правовідносин) — це учасники господарських відносин, що безпосередньо здійснюють господарську діяльність або управляють такою діяльністю, створені у встановленому законом порядку, мають необхідне для здійснення такої діяльності майно і володіють господарською правосуб'єктністю.
Коло суб'єктів господарського права (учасників відносин у сфері господарювання) є ширшим, аніж коло суб'єктів господарювання.
До учасників відносин у сфері господарювання належать: суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які є засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності (ст. 2 ГК України).
Правові ознаки суб'єкта господарювання:
— є учасником господарських відносин;
— безпосереднє здійснення господарської діяльності (наявність мети та предмета господарської діяльності). Мета — це той загальний результат, для досягнення якого створюється і діє суб'єкт господарювання. Предметом діяльності є перелік видів діяльності, які має право здійснювати суб'єкт господарювання;
— наявність господарських прав та обов'язків (господарської правосуб'єктності);
— наявність відокремленого від інших суб'єктів майна',
— здатність нести юридичну відповідальність за зобов'язаннями в межах свого майна (крім випадків, передбачених законом).
Суб'єктами господарювання є учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 55 ГК України).
Суб'єктами господарювання є (ч. 2 ст. 55 ГК України)
I. Господарські організації — юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані в установленому законом порядку.
II. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
16. Види суб’єктів господарського права.
Основні види суб'єктів господарського права:
1) за характером здійснюваної діяльності:
- суб'єкти господарювання, тобто суб'єкти господарського права, які безпосередньо здійснюють господарську діяльність (до них належать індивідуальні підприємці, підприємства, виробничі кооперативи, більшість господарських товариств, комерційні банки);
- суб'єкти господарського права, які здійснюють керівництво господарською діяльністю, в т. ч. організацію такої діяльності (до них належать господарські міністерства та відомства, органи місцевого самоврядування та їх виконкоми, господарські об'єднання, промислово-фінансові групи, власники майна підприємств, фондові біржі, Національний депозитарій України);
2) за формою власності, на базі якої вони функціонують:
- державні (державні та казенні підприємства, державні господарські об'єднання, господарські міністерства та відомства);
- комунальні (комунальні підприємства, органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи);
- колективні (господарські товариства, виробничі кооперативи, добровільні господарські об'єднання, унітарні підприємства, створені кооперативами, господарськими товариствами, громадськими та релігійними організаціями);
- приватні (індивідуальні підприємці, приватні підприємства);
- змішані (функціонують на базі двох і більше форм власності) суб'єкти господарського права (орендні підприємства, спільні підприємства, а також промислово-фінансові групи, до складу яких можуть входити господарські організації різних форм власності).
17. Правовий статус суб’єктів господарювання.
Правосуб'єктність суб'єкта господарювання — господарська компетенція, тобто сукупність встановлених законодавством і набутих у господарських правовідносинах прав і обов'язків.
Юридична особа — це організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку (ст. 80 Цивільного кодексу України).
Ознаки юридичної особи:
- цивільна право— і дієздатність;
- здатність виступати позивачем і відповідачем в суді;
- наявність відокремленого майна;
~ самостійна відповідальність за зобов'язаннями;
- організаційна єдність;
- наявність печатки;
- наявність рахунків у банку;
Види юридичних осіб (залежно від порядку їх створення):
- юридичні особи приватного права;
- юридичні особи публічного права.
Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів, які приймаються чи затверджуються засновниками (це статут або засновницький договір).
Юридичними особами приватного права можуть виступати товариства, установи та інші форми, встановлені законом. При цьому:
- товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом;
- установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.
Правоздатність — це здатність особи мати юридичні права та обов'язки. Види правоздатності юридичних осіб:
- загальна;
- спеціальна.
Згідно з ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Юридичні особи приватного права (наприклад, підприємницькі товариства), якщо в їх установчих документах не міститься вичерпного переліку видів діяльності, яку вони можуть здійснювати, можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, якщо інше не заборонено законом.
Встановлення спеціальної правоздатності віднесено на розсуд засновника, який затверджує установчий документ.
Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії). Ліцензування ж обмежує можливості організації вести всі види господарської діяльності (особливо це наочно видно в ситуації, коли ліцензована діяльність носить ВИКЛЮЧНИЙ характер).
Дієздатність — це здатність особи своїми діями набувати для себе цивільних прав та обов'язків та самостійно їх здійснювати. Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (ст. 92 ЦК України). Щодо юридичної особи поняття правоздатності і дієздатності не розмежовують, а говорять про правосуб'єктність юридичної особи.
Юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.
Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями їїучас-ника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.
Фізичні особи як суб'єкти підприємницької діяльності.
Фізична особа — це людина в юридичному розумінні. З позиції господарського законодавства це громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Способи здійснення підприємницької діяльності громадянином (ст. 128 ГК України):
- безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється;
- із залученням або без залучення найманої праці;
- самостійно або спільно з іншими особами.
Принципи, на яких базується здійснення господарської діяльності гро-мадянином-підприємцем:
- вільний вибір видів підприємницької діяльності;
- самостійне формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;
- вільний найм працівників;
- комерційний розрахунок та власний комерційний ризик;
- вільне розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;
- самостійне здійснення зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Правоздатність та дієздатність фізичної особи-підприємця.
Щоб зареєструватися як підприємець, фізична особа повинна володіти повною цивільною дієздатністю та не бути обмеженою у правоздатності (п. 1 ст. 50 Цивільного кодексу України). Нагадаємо, що правоздатність — це можливість особи набувати цивільних (господарських) прав та обов'язків, а дієздатність —можливість особи своїми діями реалізовувати свої права та обов'язки. Якщо правоздатність виникає з дня народження людини, то повна дієздатність, як правило — лише з досягненням людиною віку 18 років.
Статтею 22 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено право на заняття підприємницькою діяльністю дітей, які досягли 16-літнього віку, в порядку, встановленому законодавством. Такі випадки можливі у ситуаціях досягнення неповнолітніми особами дієздатності до 18-річного віку (наприклад, при одруженні або якщо особа, якій виповнилося 16 років, хоче займатися підприємництвом і на це надана згода батьків (усиновлювачів), опікуна або органу опіки і піклування та неповнолітня особа зареєстрована як підприємець — ст. 34 Цивільного кодексу України).
Фізичні особи — приватні підприємців несуть відповідальність за їх підприємницькими зобов'язаннями всім належним їм майном, на яке може бути звернено стягнення. Відповідно до ст. 52 Цивільного кодексу України фізична особа-підприємець відповідає за зобов 'язаннями, пов 'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно з законом не може бути звернено стягнення.
18. Поняття підприємства та його основні ознаки.
Згідно зі ст. 62 Господарського кодексу України підприємство — це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Ознаки підприємства:
— є самостійніш суб'єктом (самостійність у прийнятті господарських рішень є однією з основних і необхідних умов діяльності підприємства як товаровиробника);
— є суб'єктом господарювання (суть визначення «суб'єкт господарювання» полягає в тому, що підприємство є товаровиробником, трудовий колектив якого на професійній основі (промисел) виробляє і реалізує свій товар з метою одержання прибутку);
- є статутним суб'єктом господарювання (установчим документом його діяльності є статут, який визначає цілі і предмет діяльності окремого підприємства, відхилятися від яких без зміни статуту підприємству заборонено);
- має необхідне для суб'єкта господарювання майно (основні і оборотні кошти, інші цінності, якими воно володіє, користується і розпоряджається на певному правовому титулі (на праві власності, господарського відання чи оперативного управління));
- має печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом;
— є самостійним суб 'єктом права (з одного боку, закон визначає його компетенцію (права та обов'язки) як суб'єкта господарювання, з дру гого — зазначає, що підприємство є юридичною особою, яка не має у своєму складі інших юридичних осіб (ч. 4, 5 ст. 62 ГК України)).
19. Види та організаційно-правові форми підприємств.
Вид передбачає класифікацію підприємств залежно від форм власності, визначених Конституцією України та Господарським кодексом України, і від способів розмежування в підприємствах окремих форм власності та управ-лыння майном.
Класифікація підприємств:
1) залежно від форм власності, передбачених законом:
- приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);
- підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);
- комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;
- державне підприємство, що діє на основі державної власності;
- підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).
2) за сферою діяльності розрізняються:
- промислові підприємства;
- торговельні підприємства;
- підприємства у сфері послуг тощо.
3) залежно від способу утворення (заснування) і формування статутного фонду:
- унітарне підприємство створюється одним засновником, що виділяє необхідне для цього майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства;
- корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків.підприємства;
4) залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік:
- малі (незалежно від форми власності) — підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує сімдесяти мільйонів гривень;
- великі — підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує двісті п'ятдесят осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму сто мільйонів гривень;
— усі інші підприємства— середні.
5) залежно від наявності в статутному фонді підприємства іноземної інвестиції:
— підприємства з іноземними інвестиціями — іноземна інвестиція становить не менше десяти відсотків;
- іноземні підприємства — іноземна інвестиція в статутному фонді становить сто відсотків.
20. Порядок державної реєстрації підприємств.
Суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа - підприємець у порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (2003 р.).
Ч. 2 ст. 58 ГК України зазначає, що відкриття суб'єктом господарювання філій (відділень), представництв без створення юридичної особи не потребує їх державної реєстрації.
Відомості про відокремлені підрозділи суб'єктів господарювання залучаються до її реєстраційної справи та включаються до Єдиного державного реєстру в порядку, визначеному законом.
Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр) - автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;
Поняття державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців визначено у ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців": державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців включає, зокрема:
- перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці;
- перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації;
- внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу -підприємця до Єдиного державного реєстру;
- оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру.
Зміни до установчих документів юридичної особи, а також зміна прізвища та/або імені, та/або по батькові (далі - імені) або місця проживання фізичної особи - підприємця підлягають обов'язковій державній реєстрації шляхом внесення відповідних змін до записів Єдиного державного реєстру в порядку, встановленому цим Законом.
Слід зауважити також, що ч. 5 ст. 4 Закону "Про державну реєстрацію..." встановлює, що "представництва, філії іноземних компаній в Україні підлягають акредитації на території України в порядку, встановленому законом ".
Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи - підприємця.
За проведення державної реєстрації справляється реєстраційний збір (ст. 10 Закону) у такому розмірі:
- за проведення державної реєстрації юридичної особи - 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
- за проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця - 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
- за проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, державної реєстрації зміни імені або місця проживання фізичної особи - підприємця справляється реєстраційний збір у розмірі 30% реєстраційного збору, встановленого реєстраційного збору.
- за заміну свідоцтва про державну реєстрацію у зв'язку з його втратою або пошкодженням та за видачу дубліката оригіналу установчих документів, та змін до них, засвідчених державним реєстратором, справляється реєстраційний збір у розмірі 1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Документом, що підтверджує внесення реєстраційного збору, є копія квитанції, виданої банком, або копія платіжного доручення з відміткою банку.
Державний реєстратор після внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи - підприємця зобов'язаний сформувати реєстраційну справу. Реєстраційна справа має реєстраційний номер, який присвоюється при внесенні запису про проведення державної реєстрації до Єдиного державного реєстру.
Державні реєстратори використовують бланки свідоцтв про державну реєстрацію юридичних осіб та бланки свідоцтв про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців єдиних зразків. Ці бланки є документами суворої звітності, мають облікову серію і номер.
Згідно зі ст. 9 Закону "Про реєстрацію..." у бланку свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи зазначаються: найменування юридичної особи; ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України; місцезнаходження юридичної особи; місце проведення державної реєстрації; дата проведення державної реєстрації та номер запису в Єдиному державному реєстрі; прізвище та ініціали державного реєстратора; підстава, дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі про заміну свідоцтва про державну реєстрацію (у разі проведення заміни свідоцтва).
У бланку свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи -підприємця зазначаються: ім'я фізичної особи - підприємця; ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів (далі - ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків) або номер та серія паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку у паспорті); місце проживання фізичної особи - підприємця; дата проведення державної реєстрації та номер запису в Єдиному державному реєстрі; місце проведення державної реєстрації; прізвище та ініціали державного реєстратора; підстава, дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі про заміну свідоцтва про державну реєстрацію (у разі проведення заміни свідоцтва).
Свідоцтво про державну реєстрацію підписується державним реєстратором та засвідчується його печаткою.
21. Підприємства державної форми власності (державні комерційні та казенні підприємства)
