Розвиток іконопису в Галицько-Волинській державі.Назвіть найкращі іконописні композиції.

Галицько-Волинські ікони особливо цінувалися у Західній Європі. Чимало з них потрапило до польських храмів після завоювання князівства. Мистецтво іконопису галицько-волинських земель мало спільні риси з московською іконописною школою 14 — 15 століть. Хоча православні традиції не заохочували розвиток скульптури через її зв'язок з ідолопоклонством, на сторінках Галицько-Волинського літопису згадуються скульптурні шедеври у Галичі, Перемишлі та інших містах, що ймовірно свідчить про католицькі впливи на майстрів західноруських земель. Моду у декоративному мистецтві, особливо у обробці зброї і військових знарядь, диктували азійські країни.

Живопису належала провідна роль у мистецькій культурі Галицько-Волинського князівства. Вона представлена монументальним живописом (фресками) та іконами. Ікони, що поширювалися в Галичині та Волині, мали візантійське чи київське походження. Згодом на Волині та Галичині постали власні школи іконопису. Його розквіт припадає на другу половину ХІІІ—ХІV ст. Особливістю іконопису цього періоду є те, що він розвивався без жорсткого контролю з боку церкви чи влади. Митці, відповідно, намагалися відшукати вираження сюжету, іноді порушуючи канони. Зображення на іконах мають легку об’ємність, чим суттєво різняться від візантійських зразків.

Найстарішою іконою, що збереглася в Галичині, є фрагмент візантійської ікони «Менологія» (кінець ХІІ — початок ХІІІ ст.). Вона була знайдена в 1930 р. в церкві Св. Миколая в Тур’ї поблизу Старого Самбора, але до науковців потрапила лише в 1983 р.

До найкращих зразків галицько-волинського живопису цього періоду належить чудодійна ікона Волинської Богоматері («Богородиця Одигітрія» з Покровської церкви в Луцьку, початок ХІV ст.). Вона вражає глядача особливою суворістю образів Богоматері і малого Ісуса, якої не було в іконах попереднього періоду.

Ще одним шедевром іконопису того часу є шанована в Польщі Ченстохівська ікона Богоматері (ХІV ст.), що була написана в Галичині.

У Львівському музеї українського мистецтва зберігається одна з перлин галицького іконопису «Юрій Змієборець» із села Станилі поблизу Дрогобича. Її автор був талановитим майстром композиції та колориту, що зміг поєднати відчуття загальної гармонійної врівноваженості з ритмічним рухом, а форму — із кольором.

2. Роль церковних братств в Україні у ХУІ-ХУІІ ст.

Братства — національно-релігійні громадські організації українських (русинських) і білоруських (литовських) православних міщан. Братства відіграли значну роль у суспільно-політичному та культурному житті, в боротьбі проти політики релігійних і національних утисків, яку проводили шляхетська Польща та католицька церква на теренах сучасної України і Білорусі. Братства створювалися навколо парафіяльних церков, використовуючи організаційні форми, властиві середньовічним цехам, гільдіям та іншим міським корпораціям, як світським, так і релігійним. Вони мали свої статути, щорічні вибори службовців, обов'язкові щомісячні збори, общинні суди.^[2] Витрати братств покривалися за рахунок внесків його членів, прибутків від нерухомого майна, відсотків від позик. Братства дбали про свої патрональні церкви, справляли спільні культові відправи, подавали матеріальну допомогу своїм членам, брали участь у похоронах братчиків, утримували шпиталі. Братства також захищали соціальні інтереси ремісничо-торгового населення, боролися проти дискримінації та утисків русинів. Діяльність братств мала переважно світський характер. З кінця 16 — початку 17 ст. братства брали активну участь у боротьбі проти посилення польсько-шляхетського гніту, національного та релігійного утисків і набували великого громадсько-політичного і національно-культурного значення. В числі провідних діячів братств були видатні вчені, письменники, політичні діячі того часу. Боротьба братства проти засилля церковників, за розвиток світських елементів культури була, по суті, боротьбою проти феодалізму. У другій половині 17 — 18 ст. у зв'язку з дальшим зміцненням феодальних відносин, роль братств в суспільно-політичному житті зменшувалася. В Галичині і на Правобережжі вони підпадали під вплив духовенства, на Лівобережжі виконували переважно релігійно-побутові функції. Братства існували при деяких сільських і міських церквах. У 19 ст. братства не займалися громадсько-політичними і культурними справами, хоча зберегли деякі обряди та звичаї, властиві братствам 17 ст. Наприкінці 19 — на початку 20 ст. деякі діячі православної церкви створили клерикальні організації, які крім назви не мали майже нічого спільного з колишніми братствами, хоч покликалися на їхні традиції. У деякій мірі давніші цілі й завдання перебрали на себе українські братські організації, і католицькі, і православні, в еміграції, поширюючи свою діяльність на досить широкі ділянки, однак в інших — не станових і не в цехових рамках.

Варіант 1