Культура дохристиянських словян

2) в господарському укладі слов'ян давно вже переважало землеробство - підсічно-вогневе в поліській зоні й орне - у лісостепу. Для обробки землі предки сучасних українців застосовували плуг і соху, використовували тяглову силу волів і коней. До цього часу в лісостепу давно переважало двопілля - одне поле засівалося, а друге залишалося під паром. Скотарство, полювання, рибальство і бортництво (лісове бджільництво) для основного населення Русі стали до того часу підсобними, хоч і дуже важливими, промислами. Досить високого рівня досягло до Х віку і ремесло. Виготовленням виробів із заліза і кольорових металів займалися переважно майстри-професіонали. Ковальська справа вважалася заняттям почесним і навіть чаклунським. Розвивалися гончарна справа, ткацтво, вичинка й обробка шкіри, різьблення по каменю і дереву. З льону, конопель і вовни слов'янки ткали чудові сукна і полотна, їм було знайоме складне малюнкове ткання і вишивка. Високим умінням відрізнялися майстри обробки шкір. Торгівля продуктами сільського господарства і ремесла, що зароджувалася, спочатку мала характер обміну як всередині общини, так і між племенами та землями. Згодом зародилися товарно-грошові відносини. Древні слов'янські вірування були язичницькими і ґрунтувалися на обожнюванні сил природи. Все життя слов'ян пронизувала віра у втручання надприродних сил, залежність людей від богів і духів. Найбільше вражали слов'ян явища природи, пов'язані з виявом сили та міці:

блискавка, грім, сильний вітер, палахкотіння вогню. Не випадково верховним божеством був Перун - бог блискавки і грому, який, як і всі інші боги, втілював у собі добрий і злий початок: він міг уразити людину, її житло блискавкою, але водночас він, згідно з міфом, переслідує Змія, який переховується в будь-якому предметі, наздоганяє і вбиває його. Після перемоги над Змієм іде дощ і очищає землю від нечистої сили. Не менш сильними і грізними були Сварог - бог вогню; Стрибог - бог вітрів, який втілює стріли і війну; Даждьбог - бог успіху, який ототожнювався з сонцем; Хорс - бог сонця (іноді місяця); Симаргл - бог підземного світу, як він здебільшого трактується. Уявляли його в образі крилатого пса та інш. Протягом сторіч у східних слов'ян нагромаджувався багатий досвід архітектури, склалася національна традиція містобудування. Довгий час як головний будівельний матеріал використовувалася деревина, що була в достатку доступна. У центрі поселень знаходилися "гради", які служили для захисту від ворогів, проведення племінних зборів і культових обрядів. Більшість споруд у слов'янських "градах" споруджувалася зі зрубів - колод, укладених в чотирикутні вінці. Зі зрубів будувалися і прості хати, і 2-3-поверхові тереми, зруби закладалися в основу кріпосних валів.

Вироби з дерева, металу, кістки, каменю, глини не просто задовольняли потреби людей, але й прикрашали їх життя. Характерним для творів прикладного мистецтва був рослинний орнамент, на відміну від геометричного візантійського.

Особливо вражають високою естетикою і технікою виконання ювелірні вироби. Були відомі і застосовувалися чорніння срібла,лиття з дорогоцінних металів, карбування, інкрустація, техніка скані (узори з тонких металевих ниток) і зерні (прикраси з напаяних дрібних металевих кульок)

Білет 15 питання 1. Українська культура в умовах Великого Князівства Литовського.

У землях і князівствах, які опинилися у васальній залежності від великих князів литовських, а це була більшість українських земель, зберігалися традиції з доби Київської Русі та удільних князівств часу політичної роздробленості. Тому старі княжі та боярські роди могли з успіхом підтримувати рідну церкву, школу й культуру взагалі. Хоча загальна тенденція, на тлі суспільно-політичних процесів, була такою, що гальмувалась поява нових явищ у сфері української культури та інтеграція в європейський культурно-історичний простір.

Поза цим, доцільно звернути увагу на окремі здобутки української культури.

відбудовували зруйновані татарами київські храми, насамперед Софійський собор, заново переписали Києво-Печерський патерик (1460, 1462), з’явилися українські рукописні книги «Листвиця» (1455), «Златоструй»(1474).

Це відбулось за часів Олельковичів – литовсько-український князівський рід. Олельковицький ренесанс відбувався в роки правління останнього київського князя Семена Олельковича (р.н. невідомий – 1470), останній київський удільний князь (1455–1470).

Нове відчуття світу, розуміння ролі людини у світі, бажання передати власні знання і досвід майбутнім поколінням привели до виникнення українського книгодрукування. З предмета сакральної або принаймні наближеної до духовної сфери книга перетворилась на знаряддя пізнання..

Латинські школи, що їх від кінця XIV ст. почали створювати при костелах і монастирях, сприяли формуванню читацького попиту. Деякі з шкіл набули статусу так званих «колоній» Краківського університету, тобто розширили викладання до «семи вільних мистецтв» європейської середньої і вищої школи: арифметики, геометрії, астрономії, музики, граматики, поетики і риторики. Озброївшивихованців знаннями латини, школи Русі відкрили юнакам двері до європейськихуніверситетів..Найяскравішим прикладом злету є доля Юрія Дрогобича (Котермака) (1450–1494), сина дрогобицького ремісника Михайла Котермака.

Впродовж останньої чверті XV ст. і до середини XVI ст. утверджуються на теренах України Гуманізм та раціоналізм. українські гуманісти більшою чи меншою мірою усвідомлювали свою національну належність – русин (українець) і дбали про рідну культуру незалежно від місця своєї просвітницької діяльності.

Торкнулись українських земель і реформаційні процеси.

Найголовніша ідея Реформації – це переклади Св. Письма живоюнародною мовою та її вживанняв богослужінні в Україні з’являються З середини XVI ст.яскравий приклад і визначна пам’ятка староукраїнської літературної мови та мистецтва – «Пересопницьке Євангеліє» (1556–1561).

З середини XVI ст. український культурно-історичний простір охоплює процес становленнянаціональних рис. Активізація цього процесу була пов’язана з конкуренцією двох культурних систем – української (руської) та польської, яка особливо посилилась після укладення в 1569 р. Люблінської унії. У результаті Велике князівство Литовське об’єдналось з Польщею у федеративну Річ Посполиту, а всі українські території Великого князівства (Волинь, Київщина, Брацлавщина, Підляшшя) були передані до складу Польщі і в такий спосіб об’єднались з Галицькою Руссю.

Білет 15, питання 2. Львів як центр ренесансної архітектури

Архітектура епохи Ренесансу представлена оборонними, храмовими та житловими пам’ятками.

Територія середмістя була чітко розпланована: у центрі – площа Ринок, від якої виходило вісім вулиць, по дві з кожного рогу, під прямим кутом. Це був перший вияв регулярного плануванняі руслі ренесансних вимог.Місто зберегло свою центральну частину – середмістя, що повністю сформувалася впродовж другої половини XVI – початку XVII ст. Це ренесансний Львів, що постав після того як готичний Львів загинув у пожежі 1527 року. Найкращими пам’ятками є «Чорна кам’яниця» (№ 4, площа Ринок) та будинок К. Корнякти (№ 6, площа Ринок). У будинку корнякта зберігся внутрішній дворик, прикрашений трьма ярусами аркад, львівяни називають його італійським. До зразків львівського пізньоренесансного житлового будівництва належить будинок Роберта Бандінеллі (№ 2, площа Ринок), родича відомого флорентійського скульптора Баччо Бандінеллі. У 1570-х рр. у стилі німецького ренессансу збудовано будинок родини ШольцВольфовичів (№ 23 на площа Ринок).

Оборонна система міста, яку створювали упродовж XІV–XV ст., належала до кращих зразків продуманої фортифікації міста в Україні. До неї входило два замки: Високий (віддалений від міста на стрімкому пагорбі), Низький (у межах середмістя) та два ряди мурованих стін- високий та низький мури, а також два рови – сухий та мокрий. У місті було два арсенали – Королівський та Міський(зараз там знаходиться музей зброї). Внутрішню вищу оборонну стіну укріплювали 18 веж, згодом їх кількість збільшилась до 25Зовнішня стіна, що обводила квадрат лише з трьох боків(з четвертого захистом служила річка) мала 16 веж..

Храмова архітектура. В українському мистецтві доби Ренесансу визначне місце належить групі архітектурних пам’яток Успенського ансамблю у Львові: Успенській церкві, каплиці Трьох Святителів, вежі Корнякта. У 1573 році було розпочате спорудження вежі під дзвіницю за проектом Петра Барбона (р.н. невід. – 1588). Фінансував будівництво член Успенського братства, грек Костянтин Корнякт У 1591 р. почалося будівництво Успенської церкви за проектом Павла Римлянина Споруда поєднала здобутки італійського ренесансу з традиціями українського храмового будівництва.