Поняття державного і місцевого кредиту

Однією з ланок загальнодержавних фінансів України є державний кредит як сукупність відносин, в яких держава виступає в ролі позичальника коштів, кредитора і гаранта. Переважно держава виступає в ролі боржника і позичальника, при цьому за допомогою державного кредиту залучаються вільні фінансові ресурси суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, які використовуються для задоволення державних потреб.

Держава може виступати в ролі кредитора, надаючи позики юридичним і фізичним особам, а також гаранта в тих випадках, коли бере на себе відповідальність за погашення позик та виконання інших зобов'язань, які взяли фізичні та юридичні особи.

Існування державного кредиту пов'язано з постійним протиріччям між зростаючими завданнями і потребами держави та наявними фінансовими ресурсами. Історично державний кредит з'явився для задоволення виняткових потреб держави, які неможливо задовольнити постійними «звичайними» джерелами доходів: податками, доходами від державного майна, державної монополії на певні види діяльності. Такі потреби в основному виникали під час війн, стихійного лиха, а з часом при фінансових труднощах, обумовлених циклічним характером економічного розвитку, зміною урядів, революційними потрясіннями.

Під час формування державних господарств (до другої половини ХІХ ст.) частіше всього залучалися для фінансування виняткових потреб домени, т.б. здійснювався продаж державного майна (землі, будинків та ін), а одержані кошти спрямовувалися на задоволення надзвичайних потреб. Використовувався і такий метод отримання додаткових доходів як збільшення податків, щоправда воно мало свої межі, отже і не могло задовольняти нові, постійно зростаючи державні потреби.

 

Поняття державного боргу

Законодавче визначення державного боргу закріплено в ст. 2 Бюджетного кодексу України. У зв'язку з цим можна виділити і правовий аспект змісту державного боргу. Державний борг (борг Автономної Республіки Крим чи борг місцевого самоврядування) — це загальна сума заборгованості держави (Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування), яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування), включаючи боргові зобов'язання держави (Автономної Республіки Крим чи міських рад), що вступають у дію в результаті виданих гарантій за по­зиками або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору. З даного визначення державного боргу зрозуміло, що йдеться і про внутрішній, і про зовнішній державний борг.

Законодавче визначення стосується тільки внутрішнього державного боргу, яке закріплено в ст. 1 Закону України від 16 вересня 1992 р. «Про державний внутрішній борг України», де він визначається як термінові боргові зобов'язання Уряду України в грошовій формі. Даний нормативний акт визначає відносини з внутрішнього державного боргу. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває в загальнодержавній власності. Державний внутрішній борг України складається із заборгованості минулих років і заборгованості, що знову виникає по боргових зобов'язаннях Уряду України. До боргових зобов'язань Уряду України належать випущені ним цінні папери, інші зобов'язання в грошовій формі, гарантовані Урядом, а також отримані ним позики. До складу боргових зобов'язань Уряду України включається також частина боргових зобов'язань Уряду колишнього СРСР, прийнятих на себе Україною.

Залежно від терміну дії розрізняють короткостроковий (до одного року), середньостроковий (від одного до п'яти років) і довгостроковий (п'ять і більш років) державний борг. Найбільш важкими є короткострокові борги. По них доводиться протягом короткого часу виплачувати основну суму з відсотками. Таку заборгованість можна пролонгувати (продовжити), але це пов'язано з виплатою відсотків. Державні органи намагаються консолідувати короткострокову і середньострокову заборгованість, тобто перетворити її на довгострокові борги, відклавши на тривалий термін виплату основної суми й обмежуючись щорічною виплатою відсотків.

Залежно від територіальності державний борг поділяється на внутрішній і зовнішній. Зовнішній державний борг — це борг іноземним державам, організаціям і особам. Цей вид боргу є для країни найбільшим тягарем, оскільки для його погашення держава має віддавати будь-які коштовні товари, робити певні послуги. Можливі ситуації, коли кредитор ставить певні умови, після виконання яких і надається позика. Якщо платежі по ній становлять значну частину надходжень від зовнішньоекономічної діяльності країни, наприклад 20-30 %, то залучати нові зарубіжні позики стає важко. їх надають неохоче і під більш високі відсотки, вимагаючи застав чи особливих порук. У деяких мало розвинутих і середньо розвинутих країнах щорічні зобов'язання виплат по позиках перевищують усі надходження від зовнішньоекономічної діяльності. У сфері зовнішнього державного боргу діє ряд нормативних актів, що і визначають відносини з такого боргу між Україною та іншими державами. це Віденська конвенція про право- наступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів, Положення про порядок проведення операцій зменшення зовнішніх державних боргових зобов'язань з використанням казначейських векселів, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 16 листопада 1999 р., постанова Кабінету Міністрів України від 5 травня 1997 р. «Про впорядкування залучення і використання іноземних кредитів, повернення яких гарантується Кабінетом Міністрів України, вдосконалення системи залучення зовнішніх фінансових ресурсів та обслуговування зовнішнього державного боргу» тощо.

Внутрішній державний борг — це борг своєму населенню (юридичним і фізичним особам). Такий борг приводить насамперед до перерозподілу доходів країни, сприяє виникненню певних змін в економічному житті.

Форми державного кредиту

Державний кредит може бути внутрішнім і зовнішнім. Основні форми внутрішнього державного кредиту:

— державні позики;

— використання частини вкладів населення в ощадних установах;

— грошово-речові лотереї;

— використання коштів державного позичкового фонду.