Моральне виховання – виховна діяльність школи, сім’ї з формування в учнів моральної свідомості, розвитку морального почуття, і навичок, умінь, відповідної поведінки.
Моральне виховання розпочинається в сім’ї, продовжуючись у процесі соціалізації особистості. Його основу вкладають загальнолюдські та національні цінності, моральні норми, які є регуляторами взаємовідносин у суспільстві. Серед таких норм – гуманізм і демократизм, що відображаються в ідеалі вільної людини з високорозвиненим почуттям власної гідності, поваги до гідності іншої людини. Моральне виховання передбачає формування в дітей почуття любові до батьків, вітчизни, правдивості, справедливості, чесності, скромності, милосердя, готовності захищати слабших, шляхетного ставлення до жінки, благородства, інших чеснот.
Моральне виховання характеризують поняття: мораль, моральний ідеал, моральний кодекс, моральні норми, моральні переконання, почуття та якості.
Мораль – це система норм, правил і вимог до поведінки особистості в різних сферах життя і діяльності.
Моральний ідеал – образ, що втілює в собі найвищі моральні якості, є взірцем, до якого слід прагнути.
Це той взірець моральної досконалості, який спонукає особистість до саморозвитку і на який зорієнтований виховний процес.
Моральність – сукупність навичок людини, пов’язаних із дотриманням норм моралі.
Моральні норми є виразником вимог суспільства до поведінки особистості в різних сферах суспільства та особистого життя.
Ця система вимог охоплює певні напрями:
1) ставлення до людей, як позитивне, активно діяльне ставлення, що ґрунтується на повазі до людського життя, усвідомленні його недоторканості, визнанні найвищою цінністю. Таке ставлення виявляється у визнанні потреб і інтересів іншої людини, її права на свободу, волевиявлення, орієнтація на позитивне в людях, повазі до людської гідності, доброчинності і милосерді, терпимості та великодушності;
2) ставлення людини до самої себе, зокрема, самоповага, чесність і правдивість, морально-духовна чистота, нетерпимість до власних недоліків, прагнення до самовдосконалення, самовиховання;
3) ставлення до парці: працелюбність, добросовісність у парці, постійна потреба трудитися;
4) ставлення до природи: усвідомлення універсальної цінності природи, бережливе ставлення до навколишнього середовища, активна діяльність, спрямована на покращення природи.
Возведена в систему сукупність моральних норм утворює моральний кодекс.
Кінцевою метою морального виховання є формування в особистості загальнолюдських моральних якостей. За умови їх сформованості на достатньому рівні та стійкості цих якостей на практиці говорять про людську совість.
Людська совість – це інтегративний показник моральної вихованості. Високо моральною є людина, для якої загальнолюдські цінності, норми і правила поведінки виступають як власні погляди і переконання, як звичні форми поведінки.
Формування моральних поглядів і переконань та відповідних їм форм поведінки становить суть морального виховання. Результат морального виховання – це формування морально-духовних якостей особистості.
Процес морального виховання відбувається в межах двох протилежних процесів:
1) викликання і закріплення спонукання до поведінки у відповідності з певною моральною нормою;
2) стримування особистістю свого негативного спонукання.
Моральне виховання розглядається як цілісний процес, спрямований на формування в дітей моральної свідомості, моральних почуттів та моральної поведінки. Найважливішим компонентом морального розвитку особистості є моральне почуття, яке виступає рушійною силою морального вчинку.
Моральне почуття – одиниця морального розвитку. У моральному почутті виникає зв’язок між емоціями, мисленням та наступними діями людини.
Головною умовою процесу морального виховання є максимальна самоактивність індивіда, розвиток самосвідомості. Існує дві форми самосвідомості:
1) предметна – уміння аналізувати навколишню дійсність;
2) власна самосвідомість – здатність аналізувати компоненти власного внутрішнього світу.
Загальмувати спонукання індивіда до соціально-засуджених дій, а також викликати прагнення до позитивного вчинку можна лише за допомогою вольового процесу. Одиницею процесу морального виховання на практиці є виховуюча ситуація, у результаті якої вихованець ставиться в умови вільного морального вибору. У виховній ситуації реалізується педагогічне керівництво процесом морального виховання, суть якого в активному впливі педагога на дитину з метою свідомого прийняття нею моральної вимоги. У виховній ситуації розрізняють зовнішню і внутрішню сторони. Зовнішня сторона – це сприйняття моральної вимоги, Внутрішня сторона – усвідомлення моральної вимоги.
У моральному вихованні важливим є розвиток у дитини відчуття провини. Відчуття провини – ситуація, де об’єктом оцінювання є сам суб’єкт дії. У моральному вихованні формами зовнішнього підкріплення повинні бути схвалення та осуд, дуже обережно можна користуватися заохоченням та покаранням.
Повноцінне моральне виховання школярів передбачає наявність чітких критерії моральної вихованості. Універсальним вимірником моральної вихованості є моральна спрямованість особистості. Виділяють два основних типи моральної спрямованості особистості:
1) позитивна, тобто власне моральна спрямованість особистості. Її головні риси – відповідність принципам гуманності, дотримання загальнолюдських цінностей, прагнення до соціально-цінної праці.
Три різновиди позитивної спрямованості особистості:
– нестійка спрямованість (переважають слабкі моральні спонукання, а їх реалізація потребу систематично педагогічного підкріплення);
– стійка спрямованість (характеризується стійкими моральними потребами і мотивами, самостійною моральною поведінкою, але в звичайний обставинах);
– значно стійка відповідає еталонному рівню морального розвитку, виявляється у здатності здійснювати високоморальні вчинки в складних ситуаціях, що вимагають максимальної самовіддачі і навіть самопожертви;
2) негативна, аморальна спрямованість.
Три рівні негативної спрямованості:
– наявність негативних нахилів, які ще не вкоренилися у свідомість та поведінку;
– негативні нахили, які утвердилися у свідомості та поведінці (дитина допускає грубі помилки, порушення норм поведінки, не реагує на зауваження вчителя);
– найвищий рівень моральної запущеності дітей, який проявляється у злісних аморальних вчинках (дитина ігнорує найсуворіші покарання).
Шляхи і засоби морального виховання школярів визначаються його завданнями, які спрямовані на:
– формування в учнів моральних понять, переконань;
– виховання і розвиток у школярів моральний почуттів (любові до Батьківщини, відданості їй, національної самосвідомості, поваги до своїх батьків і рідних);
– прищеплення школярам навичок, звичок моральних дій;
– виховання і закріплення в школярів позитивних рис характеру (доброти, чуйності, щедрості, совісності, чесності і терпимості..);
– формування потреб у самовдосконаленні і самовихованні.
Розв’язання цих завдань повинно забезпечувати моральну поведінку школяра, тобто зовнішній прояв у практичній діяльності духовного напряму, особистих установ, які відповідають етичним нормам, принципам даного суспільства.
Дисциплінованість, організованість – суттєві ознаки моральної вихованості та культури людини. Основою дисципліни є поєднання методів переконання з метою формування свідомості і розумної вимогливості. Це суттєва і передумова для опанування вміннями і звичками моральної поведінки.
Основні якості моральності формуються в ранньому дитинстві на основі так званого “соціального успадкування”. Вирішальною в цьому є роль батьків: їх поведінка, цілеспрямований вплив на особистість дитини. Особливо важливо задіяти в моральному вихованні можливості усіх соціальних інституцій:
– сім’ї, цілеспрямований вплив її на формування моральних цінностей дитини;
– педагогічну діяльність дошкільних виховних закладів;
– освітньо-виховну діяльність загальноосвітніх навчально-виховних закладів (шкіл, ліцеїв, гімназій);
– діяльність професійних навчально-виховних закладів (професійно-технічних училищ, вищих навчальних закладів);
– засобів масової інформації (радіо, телебачення, кіно, газет та ін.);
– діяльність мистецьких закладів (театрів, музеїв, консерваторій, клубів, будинків культури тощо);
– соціально-виробничу діяльність громадян на підприємствах, в організаціях.
У моральному, як і будь-якому іншому, вихованні не можна абсолютизувати або недооцінювати жодного із засобів. Тільки оптимальне їх поєднання з урахуванням індивідуальних особливостей учнів забезпечить очікуваний результат. Головне – забезпечити цілеспрямованість, єдність й узгодженість дій усіх соціальних інституцій, які мають вплив на особистість.
Контрольні запитання, завдання
1. У початкових класах часто вдаються до обговорення казок. Учням після читання казки ставлять запитання:
– Кого з персонажів казки ти вибрав би своїм товаришем і чому?;
– Як ти діяв би в подібній ситуації? Чому ти вважаєш, що так краще? (Обирається конфліктна ситуація);
– Чи є в цій казці персонаж, котрому необхідно допомогти? Ти хочеш йому допомогти? Чому? Як би ти це зробив?
– Чи є в казці злі, погані, негативні персонажі казки, яким ти погодився б допомогти стати добрішими?;
– Як ти дізнаєшся про головних персонажів казки?
З якою метою учням ставлять такі запитання? Які знання і якості особистості передбачають сформувати в учнів?
2. Учням початкових класів учителька пропонує гру “Телевізор”.
Зміст гри. Діти разом з учителькою знайомляться з програмою телепередач на сьогоднішній або наступний день з метою вибору з них однієї – найбільш цікавої – телепередачі. Умови гри:
– обирається найулюбленіша передача на один день;
– обирається лише одна улюблена передача;
– протягом дня можна дивитися лише одну передачу.
І так продовжується протягом семи днів.
Хто виконує всі правила, у того воля “виростає” на 1 см в день. У кого протягом тижня (семи днів) воля “виростає” на 7 см, той стає переможцем у боротьбі з самим собою.
а) у чому ви бачите виховний ефект таких педагогічних заходів?
б) у чому полягає підготовчий етап гри?
в) у чому має виявлятися робота учительки з батьками учнів?
3. Що таке моральність?
4. Обґрунтуйте особливості змісту морального виховання в національній школі.
5. Що таке мораль?
6. Назвати кінцеву мету морального виховання.
7. Назвати типи моральної спрямованості особистості.
