Основні поняття дисципліни

Мета. Розкрити теоретичні основи методики виховання дітей з вадами мовлення

План

Вступ.Основні поняття дисципліни.

Принципи і методи дослідження особистості дитини з вадами мовлення.

Методи дослідження теоретичних джерел.

Психофізіологічний і лінгвістичний аспекти проблеми розвитку мови дитини

Загальні положення методики розвитку мови дитини

Залежність психічного розвитку дитини від розвитку мови.

 

 

Література:

1. Астапов В.М. Введение в дефектологию с основами нейро- и патопсихологии. - М., 1994.

2. Белова-Давид Р.А. Нарушение речи у дошкольников. - М., 1972.

3. Воспитание и обучение детей во вспомогательной школе / Под ред. В.В. Воронковой. - М.: Школа-Пресс, 1994.

4. Воспитание и обучение детей с расстройствами речи / Под ред. С.С. Ляпидевского и В.И. Селиверстова. - М., 1968.

5. Денисова Н.Е. Експрес-діагностика дітей першого року навчання, які мають проблеми мовного розвитку // Дефектологія. - №2. - 1998.

6. Дефектология. Словарь-справочник / Под ред. Б.П. Пузанова. - М., 1996.

7. Основы обучения и воспитания аномальных детей / Под ред. А.И. Дьячкова. - М., 1965.

8. Селиверстов В.И. Заикание у детей. - М., 1994.

9. Спирова Л.Ф. Особенности речевого развития речи учащихся с тяжелыми нарушениями речи. - М., 1980.

 

Тривалість: аудиторна – 2 години, на самостійну роботу – 2 години.

Методи: словесні, наочні, практичні.

Матеріально-технічне забезпечення та дидактичні засоби, ТЗН: роздатковий матеріал, таблиці.

 

 

Основні поняття дисципліни

Теорія і методика виховання дітей з вадами мови як навчальна дисципліна оперує такими поняттями:

Виховання -процесцілеспрямованої, систематичної взаємодії дорослого і дитини з метою формування особистості останньої відповідно до діючих в суспільстві соціокультурної практики та нормативних моделей.

Навчання дітей - це цілеспрямований процес взаємодії вчителі й учня з метою передачі і засвоєння знань, умінь і навичок діяльності, основний засіб підготовки до життя і праці.

Розвиток особистості - це складний процес її духовного росту, удосконалення, якісної зміни у всіх значимих для особистості сферах: у діяльності, у відображенні навколишньої дійсності, у відношенні до навколишніх явищ, людей, у пізнавальних процесах.

Розвиток нетипової дитини більшою мірою, ніж нормальної, залежить від формально організованого навчання. Тому при відсутності навчання або його несвоєчасному початку наноситься непоправний збиток розвиткові дітей, гальмується формування їхніх психічних функцій, поглиблюється відставання від однолітків із сталим психофізичним статусом; при складних порушеннях онтогенезу можливості розумового розвитку можуть виявитися нереалізованими.

У дисципліни розробляються деякі питання спеціальної дидактики (від лат. didaktikos-повчаючий). Спеціальна дидактика вивчає проблеми теоретико-прикладних основ корекційного навчання, виявляє закономірності, яким воно підкоряється, визначає педагогічні основи змісту навчання і виховання, досліджує сутність принципів навчання, способи активізації навчально-пізнавального процесу. Тобто, основним завданням спеціальної дидактики є така обробка подаваного аномальним учням матеріалу, внаслідок чого він стає доступним, дохідливим, легким для засвоєння, але не втрачає при цьому логіки предмета.

Завдання, зміст, принципи організації корекційного навчально-виховного процесу виділяються, підбираються і розробляються для кожного конкретного типу спеціальної освітньої корекційної установи з урахуванням глибини і характеру дефекту дитини. У залежності від цього вибираються методи навчання, наочні і технічні засоби, вирішується проблема диференціації навчання. При організації спеціального корекційного навчально-виховного процесу обов'язково враховується вік дитини, час виникнення і структура дефекту. Особливе значення має, наприклад, момент утрати слуху (чи встигла розвитися мова) або зору (чи збереглися зорові уявлення тощо).

Корекція (від лат. correctio - виправлення) - система психолого-педагогічних заходів, спрямованих на виправлення, ослаблення або згладжування недоліків психофізичного розвитку дітей з обмеженими можливостями. Це може бути як виправлення окремих дефектів (наприклад, корекція вимови або зору), так і цілісний вплив на особистість дитини з обмеженими можливостями з метою досягнення позитивного результату в процесі корекційної навчально-виховної роботи.

Компенсація (від лат. compensatio - відшкодування, зрівноважування) - заміщення, перебудова порушених або недорозвинених функцій організму, своєрідне його пристосування до негативних умов існування, що змінилися, і спроба замінити уражені, що вийшли з ладу або непродуктивно працюючі структури відносно сталими, компенсаторними механізмами. Наприклад, компенсація порушених або утрачених функцій зорового аналізатора можлива переважно через розвиток слуху, нюху, дотику, тобто за допомогою сенсорної системи шкірного і кінестичного аналізатора.

Процес компенсації спирається на значні резервні можливості вищої нервової діяльності людини. Цей процес типовий і для тварин при порушенні або втраті якої-небудь функції, будучи проявом біологічної пристосовності організму, що встановлює його рівновагу з навколишнім середовищем. Компенсація уражених функцій у людини якісно своєрідний - це процес розвитку всіх сторін особистості, в основі якого лежить єдність біологічних і соціальнихявищ.

У дітей з відхиленнями в розвитку в ході компенсації відбувається формування нових динамічних систем умовних зв'язків, корекція порушених або ослаблених функцій, розвиток особистості в цілому. Специфічний розвиток нетипових дітей відбувається на тлі активізації захисних сил, засобів організму і мобілізації його резервних ресурсів, що є наслідком настання патологічних процесів.

Процеси компенсації (включення дитини в різноманітні соціальні відносини, активне спілкування, соціально-корисна діяльність на основі компенсаторних можливостей) не в змозі повністю виправити дефект, але вони допомагають перебороти утруднення, створювані дефектом. Чим раніше починається спеціальний психолого-педагогічний вплив, практика соціальної роботи, тим успішніше розвивається процес компенсації.

Іноді, у зв'язку з тим, що нетипові діти вкрай піддані негативним впливам і станам (хворобливі процеси, психічні перевантаження - афекти, стресогенні фактори, травми тощо), компенсаторні механізми можуть руйнуватися. При цьому різко знижується працездатність і сповільнюється психофізичний розвиток. Це явище називається Декомпенсація (від лат. de - означає недолік, відсутність).

Подібні рецидиви функціональних порушень приведуть до нестійкості й ослаблення психічних процесів. Тому дитина з проблемами має потребу в створенні охоронного режиму, обмеженні навчального навантаження. Успішний перебіг компенсаторних процесів у дітей з обмеженими можливостями залежить від ряду умов, наприклад,:

1. Правильно організована система освіти, що передбачає диференційовану побудову мережі спеціальних освітніх корекційних установ, побудова навчально-виховного процесу на основі застосування спеціальних прийомів і методів корекційно-реабілітаційної роботи, їхнє розумне чергування;

2. Використання принципів обліку індивідуальних і типологічних особливостей нетипових дітей, індивідуального і диференційованого підходу, поєднання теорії і практики (навчання з працею);

3. Формування і підтримка правильних міжособистісних відносин у дитячому колективі, а також між педагогами і дітьми;

4. Правильна організація режиму навчальної роботи і відпочинку дітей, що попереджає можливості перевантаження навчальними заняттями;

5. Використання широкого арсеналу наочних і технічних засобів для оптимальної реалізації можливостей і здібностей дітей.

Інтеграція (від лат. integratio-відновлення, поєднання) - у контексті корекційної педагогіки, це включення дітей і підлітків з обмеженими можливостями в навколишнє середовище, звичайні міжособистісні відносини з метою максимальної нормалізації їх соціокультурного статусу. Одним з оптимальних засобів інтеграції є інтегроване навчання - процес спільного навчання звичайних і аномальних дітей.

Абілітація (від лат. abilitas - володіти умінням, здатністю) - комплекс послуг, мір, спрямованих на формування нових і посилення наявних ресурсів соціального і психофізичного розвитку дитини.

Соціальна реабілітація (від лат. re - знову, habilitas -відновлення придатності до чого-небудь, здатності і socium - суспільство) - у міжнародній практиці - це відновлення фізичних, соціальних, освітніх здібностей, загублених через хворобу або зміну умов життєдіяльності.

Соціальна адаптація (від лат. adapto - пристосовую) - активне пристосування до умов соціального середовища шляхом засвоєння і прийняття цілей цінностей, норм і стилів поведінки, прийнятих у суспільстві. У нетипових дітей через дефекти розвитку утруднена взаємодія із соціальним середовищем, знижена здатність адекватного реагування на зміни, що відбуваються. Вони мають значні труднощі у досягненні своїх цілей у рамках існуючих норм, правил, що може викликати неадекватну реакцію і привести до відхилень у поведінці.

Контрольні питання і завдання:

1. У чому полягає сутність процесу виховання?

2. Поясніть взаємозв'язок процесів навчання і розвитку.

3. У чому відмінність процесу корекції від процесу компенсації?