Етичний захист вчителя у вирішенні конфлікту.

Педагогічний такт

Процес вирішення конфлікту надає учителю додаткові можливості для розвитку у школярів таких особистісних характеристик, як здібність аналізувати конфліктну ситуацію, подумки передбачати її наслідки, бачити в конфлікті не лише себе, а й іншого, шукати шляхи виходу з нього. Таким чином конфлікт стає одним з факторів розвитку особистості учня.

А.О.Лобанов, вважає, що конфлікту не слід боятися і уникати, необхідно вивчати особливості проектування конфлікту, важливо учителю дбати, щоб не стати джерелом несправедливих дій по відношенню до учнів, колег, батьків.

Аналіз конфліктних ситуацій дозволяє говорити про дидактичні та етичні конфлікти, які породжені діями вчителя. До перших відносяться ті, що пов’язані з навчальним процесом. Серед причин, що призводять до них: нерозуміння нового матеріалу, науково-образна мова викладання не адаптована до конкретної вікової категорії, не вміння пов’язати матеріал, що вивчається, з життям і нездатність зацікавити учнів своїм предметом, претензії до оцінювання знань учнів (несправедливе заниження, різні оцінки різним учням за однакові помилки у письмових роботах, оцінка,що не обговорюється). Дуже дратує учнів і маніпулювання оцінками: в журналі – завищена, у щоденнику – занижена, перетворення заниженої в завищену, підміна функції оцінки як засобу покарання, залякування.

Порушення вчителем педагогічної етики характеризується використанням вербальних образ (особливо щодо зовнішності), фізичних дій (рукоприкладства), намаганнями втрутитися у світ особистісних стосунків, занадто емоційним афектним вираженням оцінок і вимог до учнів (у формі крику, погроз). Засуджуючи професійні дії учителя, слід зупинитися і на аспекті педагогічних конфліктів, коли учитель стає об’єктом нападок та посягань зі сторони учнів чи батьків. Шкільна практика має безліч прикладів несправедливого поводження з учителем, тому слід вміти організувати етичний захист.

Етичний захист – це система дій особистості, що направлена на захист власної гідності від домагань зі сторони того чи іншого суб’єкту.

Учені виділяють три основні функції етичного захисту вчителя у конфліктних ситуаціях та вказують на засоби їх реалізації.

Перша функція – збереження вчителем власної гідності у разі грубощів, що спрямовані на його адресу. Учитель висуває заслін образі, не сприймає її та намагається продемонструвати школяру недопустимість подібного звернення до людей і конкретно до себе. Цьому допомагають такі прийоми, як “питання на відтворення”, “питання про адресат”, “наївне здивування”.

“Питання на відтворення” – учитель наче б то не дочув чи не зрозумів, що Ви сказали? “Вибачте, не почув, не могли б Ви ще раз повторити?”

“Питання про адресат” та “наївне здивування” – це звертання з проханням уточнити, чи не помилився учень адресою, чи розуміє, кому він сказав образливу фразу: “Це ви мені?”, “Хіба так можливо?”.

Мета таких прийомів полягає у тому, щоб призупинити спілкування на низькому рівні, яке учень хоче нав’язати вчителю; треба зруйнувати логіку його примітивних дій, підштовхнути його до пошуку інших прийнятних форм вираження незадоволення. Для учителя важливо при цьому, щоб звернення до учнів містило щире шкодування, бо йому не вдалося почути, зрозуміти і т.п. Для цього вчитель може використати відповідні невербальні засоби: підняти вгору брови, широко розкрити очі, застигла поза. Якщо грубе звернення повторюється, учитель може звернутися до цих же прийомів, але більш категорично за допомогою інтонації, підтексту демонструючи, що той, до кого звертання адресоване, не бажає чути.

Друга функція – коригування поведінки партнера з метою демонстрації йому інших, більш культурних форм спілкування. Для її реалізації використовують такі прийоми, як “окультурення відтворення”, “посилання на свої слабкості”, “посилання на особистісні особливості”.

“Окультурення відтворення” – це виголошення фрази, що повторює зміст звертання учня, що ображає, але оформленої більш коректно і культурно.

“Посилання на свої слабкості” – імітування учителем прийняття вини на себе, тих чи інших недоліків: “Вибачте, але з роками мій слух дещо погіршився і я не розчув, що ви сказали. Будь-ласка, ще раз і голосніше”.

“Посилання на особистісні особливості” – це визначення тих чи інших принципових позицій, що не дозволяють учителю здійснювати спілкування на тому низькому рівні, який йому нав’язує учень: “Вибач, але в такому тоні зі мною навіть директор школи не розмовляє”. Учитель перериває учня, демонструючи тверду позицію про недопустимість подібного звертання до себе.

Третя функція – збереження гідності учня, що дозволив собі виказати образу на адресу учителя. Вчитель надає можливість учню реабілітуватися, виявити позитивні якості і піднятися на більш високий рівень спілкування. Збереженню гідності учня слугують такі прийоми, як “виправдовування поведінки” і “вияв доброзичливості”.

Важливою передумовою неприпустимості загострення конфліктної ситуації є педагогічний такт учителя. Вчитель повинен не тільки розпізнавати коливання настрою учнів, що важко піддаються впливу, але й вміло, тактично керувати ним у процесі спілкування. При вирішенні конфлікту вчитель повинен прийняти точку зору учня, імітувати його пояснення, зрозуміти, як учень сприймає ситуацію, чому вчинив саме так. Необхідно бути дуже уважним, навіть до незначних успіхів учнів, його треба зразу помітити, оцінити, частіше слід хвалити та підтримувати учнів.

Покарання та похвала діють лише тоді, коли вони визначені, пов’язані з конкретним випадком, ситуацією. Слід уникати узагальнень, важливо, щоб оцінка поведінки не була руйнуючою. В.О.Сухомлинський говорив, що “крик – це сама вірна ознака відсутності культури людських відносин”[24].

С.В.Грехньов важливе місце відводить стриманості як психологічній рисі у спілкуванні вчителя і учнів. Вона характеризує стійке, рівне, спокійне, але не байдуже, не холодне відношення до різних ситуацій. Стриманість передбачає нейтралізацію таких емоцій і почуттів як гнів, невдоволення, лютість, ненависть, відразу. Керування емоційно-вольовою сферою – це уміння завчасно програвати в свідомості всі можливі максимальні невдачі, виключаючи неочікувані ситуації, здійснювати переведення негативного в позитивне.

В індивідуальному спілкуванні з учнями перед учителем первісно стоїть психологічна установка: розгадати учня, відкрити його таланти, знайти все цінне, що притаманне йому, і все зайве, що заважає проявити себе, для кожного потрібен свій конкретно-специфічний стиль. Слід налаштувати підлітка до себе, викликати його на відвертість, довіру, бажання поділитися з учителем потаємним, незайве нагадати, що ця інформація має бути збережена, важливі в спілкуванні з учнями уважність, проникливість і послідовність. Потрібно відмовлятися від наказів, директив, виключити вчительський тиск, насилля над учнями, що несе в собі приховану чи явну погрозу покарання. Треба постійно намагатися зрозуміти думки, мотиви, вчинки, поведінку учнів, шукати і на цій основі знаходити засоби більш тісних контактів з ними.

Такт – неодмінна умова співжиття між людьми, успішного спілкування. П е д а г о г і ч н и й т а к т – це професійна якість учителя, що є складовою педагогічної майстерності й набувається разом з педагогічною освітою і педагогічною практикою. При визначенні педагогічного такту слід виходити з основного положення педагогіки – якомога більше поваги до особистості і якомога більше вимогливості до неї. Педагогічний такт – явище не вроджене, воно набувається у процесі педагогічної діяльності вчителя, без якого він не може бути фахівцем, професіоналом. Це – здібність вчителя встановлювати продуктивні взаємини, почуття міри у проявах вимогливості. Основу педагогічного такту становить повага до учнів, бережне ставлення до їх людської гідності, додержання розумної міри педагогічних впливів в усій навчально-виховній роботі з учнями.

І.М.Клебанов називає педагогічний такт мірою вихованості й корисності наших вчинків, слів, засобів, усього нашого впливу на учнів.

І.В.Страхов визначає, що такт учителя виявляється в його діях і вчинках у процесі навчально-виховної діяльності, у формі спілкування з учнями, в методах і прийомах, за допомогою яких відбувається виховний вплив на них. При цьому загальний тон і стиль спілкування учителя з учнями характеризується доброзичливістю, правдивістю ставлення і педагогічно виправданою виразністю спілкування.

Педагогічний такт у широкому розумінні на думку більшості авторів – це спеціальне професійне вміння вчителя, за допомогою якого він у кожному конкретному випадку застосовує до учнів найефективніший у даних обставинах засіб виховного впливу. Вчені підкреслюють вміння добирати найкращий засіб впливу на учнів: вміння впливати на психіку дитини, щоб викликати в неї правильне ставлення до свого вчинку і бажання виправити його своїми силами (І.Г.Панкратова); уміння знайти і застосувати найбільш правильний підхід до дітей, враховуючи їхні індивідуальні особливості (І.Г.Герасимов); уміння швидко і правильно прийняти рішення в конкретній педагогічній ситуації (А.Дьоміна); уміння добирати найдійовіший засіб впливу на почуття і волю дитини (Л.Льошин).

Педагогічний такт передбачає професійну творчість, розумову активність, особливі комунікативні вміння вчителя. Тактовний вчитель не тільки володіє великим арсеналом різних педагогічних засобів, а й уміло, розумно ними користується. У тактовного вчителя такі вміння виявляються в доборі як основних засобів впливу на учнів, так і додаткових, незначних на перший погляд, але дієвих інструментів загальної системи виховання та навчання.