Характеристика вербальних засобів

Педагогічної техніки

 

Проблема в е р б а л ь н и х з а с о б і в педагогічної техніки сягає корінням античної епохи. Вона пов'язана з мовною поведінкою вчителя. Сократ надавав величезного значення вербальному самовираженню людини, наголошуючи на значущості мовлення для кожної людини взагалі ("Заговори, щоб я тебе побачив"), а для вчителя – особливо. При використанні свого евристичного методу навчання філософ застосовував різноманітні технічні прийоми. Серед найбільш відомих та впливових з них були сократівський діалог та іронія.

В епоху Відродження питанням мовної поведінки вчителя присвятив книгу "Розмови запросто" Еразм Роттердамський. У ній простежується суб’єкт-суб’єктна модель пізнання й спілкування. Автор закликає вчителя до техніки діалогу у процесі навчання й спілкування з учнями, рекомендує застосовувати такі технічні прийоми як жарти, тонку іронію.

Оволодінню технікою діалогу учителя з учнем у процесі навчання надавали великого значення Ф.Рабле, М.Монтень. У своїй відомій праці "Дослідження" Монтень, як у свій час і Сократ, наголошував на тому, що вчитель має спочатку спонукати говорити своїх учнів, а лише потім говорити самому.

Вербальна техніка вчителя як основний інструмент його професійної діяльності набуває особливого значення. Проблема культури й техніки мовлення вчителя розроблялась вченими у галузі різних наук, зокрема, педагогіки (І.Лобова, А.Й.Капська, О.М.Ковальчук, О.Савостьянов, В.П.Чихаєв), загальної психології (Б.Г.Ананьєв, В.А.Семиченко) та психології педагогічного спілкування (О.М.Леонтьєв, В.А.Лабунська), риторики (А.К.Михальська, А.А.Мурашов).

У вітчизняній та зарубіжній науково-педагогічній літературі пильна увага приділяється питанням озброєння майбутніх учителів технікою, пов’язаною з мовною поведінкою педагога. У країнах Західної Європи, США, Канаді, Японії та інших проводиться спеціальне професійне навчання мовній майстерності. За результатами досліджень А.К.Михальської, розвиток переживає сучасна теорія аналізу дискурсу, тобто мовної поведінки та її результатів. Сформувався особливий напрямок лінгвістичної прагматики, а також теорія педагогічного дискурсу (М.Штубс, І.Сінклейр та ін.).

Питанням оволодіння таємницями ораторського мистецтва, вироблення навичок публічних виступів, подолання недоліків мовлення присвятив свою працю під назвою "Основи мистецтва мовлення" Поль Л.Сопер. У ній автор висловлює вимоги до мовлення оратора, головними з яких є граматична правильність, точність, доречність, економність, оригінальність.

Мовлення – це інструмент професійної діяльності педагога, за допомогою якого розв’язуються найрізноманітніші педагогічні завдання. Воно буває монологічним, діалогічним і полілогічним. Форми цих видів мовлення різноманітні. До монологічного мовлення слід віднести розповідь, шкільну лекцію, коментар, пояснення, інструкцію, розгорнуті оціночні судження. Діалогічне мовлення вчителя представлене різного роду бесідами. Полілогічне мовлення найчастіше відбувається у формі диспуту, дискусій, обговорення, спору.

Вплив мовлення вчителя на учнів залежить від рівня володіння мовою, рівня її культури, вміння правильно обирати мовні засоби. Як вважає В.Чихаєв, культура мовлення вчителя є не лише показником духовного багатства педагога, культури його мислення, а й могутнім засобом формування особистості. Мовлення вчителя впливає на учнів за умови, коли вчитель обирає такий стиль спілкування, який будується на основі дружнього ставлення до учнів, поваги до них.

У педагогічному процесі мовлення вчителя виконує ряд важливих функцій. Головними з них є такі:

§ комунікативна функція, що забезпечує встановлення й регуляцію педагогічно доцільних взаємовідносин між учителем і учнем. Комунікативна функція спрямована на гуманістичний розвиток вихованців, оскільки мовлення вчителя регулює взаємовідносини на засадах співробітництва, допомагає у створенні атмосфери взаємоповаги;

§ психологічна функція, що виявляється у його психотерапевтичному характері, коли слово вчителя знімає психічну напругу, тривожність, страх учня, його невпевненість у своїх силах. За таких умов забезпечується психологічна свобода, творча активність учня, впевненість у можливості досягнення ним успіху у різних справах;

§ пізнавальна функція, що забезпечує осмислене й глибоке сприймання учнем навчальної інформації, активізує його пізнавальну діяльність, формує інтерес до навчання;

§ організаційна функція, що виявляється у впливі мовлення вчителя на доцільну організацію навчальної діяльності учнів та залученні їх до різноманітних видів роботи як на уроці, так і у позаурочний час. При цьому важливо, щоб учитель дотримувався необхідного темпу, ритму й виразності мовлення.

Виходячи з того, що мовлення вчителя є дієвим інструментом продуктивного розв’язання педагогічних задач, учені визначили ряд у м о в, за яких його вплив на учнів підсилюється. Головними з них є такі:

- відповідність вимогам культури мови, тобто дотримання вчителем норм сучасної літературної мови, її правильність, точність, логічність, чистота, виразність, багатство, доцільність;

- мовлення вчителя, як висловлювався К.С.Станіславський, має бути “словесною дією”, тобто здійснювати інтелектуальний, емоційно-вольовий та моральний вплив на учнів, завдяки тому, що воно несе у собі енергію почуттів і переживань педагога. Саме це переконує і навіює школярів, формує у них певні почуття й ставлення;

- важливою умовою підсилення впливу слова вчителя на учнів є його зверненість безпосередньо до вихованців, спрямованість до них, врахування їх реакції. На думку В.П.Чихаєва, кожне висловлювання вчителя як провідного партнера у взаємодії повинно враховувати реакцію учня або класу в цілому, що сприяє створенню атмосфери співпраці, співпереживання, настроює на діалог з учителем;

- не менш важливим є також майстерне володіння технікою мовлення: голосом, дикцією, темпом, інтонацією. Саме це допомагає у створенні іміджу педагога, виявляє його індивідуальність, визначає емоційний стан.

Проблема педагогічного мовлення розглядається у двох аспектах: психолінгвістичному та психоакустичному.

Психолінгвістичний аспект мовлення педагога основується на міждисциплінарній науці психолінгвістиці. У ній приділяється увага мовленнєвій і немовленнєвій поведінці учасників комунікативного процесу, вивченню питань мовоутворення, сприйняття і формування мовлення, а також проблемам взаємодії мови і мислення, мови і свідомості, особливостей сприйняття і розуміння висловлювань у залежності від їх граматичної форми.

На цій основі сформульовано основні правила мовлення вчителя, вимоги до нього. За вимогами психолінгвістики, мовлення педагога має характеризуватися культурою, граматичною точністю, логічністю.

Відповідно до правил мовленнєвої культури вчитель має дотримуватись ряду вимог:

- мова вчителя повинна бути чистою, правильною і літературною за будь-яких умов;

- учитель повинен мати достатній лексичний запас, щоб вільно виражати думки, викладати навчальний матеріал логічно, аргументовано, переконливо;

- мовлення має бути виразним завдяки вмілому інтонуванню залежно від змісту, доречному вживанню епітетів, метафор, порівнянь, використанню засобів образної словесної наочності таких, як афоризми, прислів'я та приказки, уривки з художніх творів;

- необхідно розвивати психофізіологічні особливості своєї особистості: уяву, асоціативну й образну пам’ять, щоб, спираючись на образні уявлення, забезпечувати яскравість, образність словесного описання предметів і явищ.

Психолінгвістичний аспект мовлення педагога знаходить відображення і в працях В.О.Сухомлинського. Видатний педагог підкреслював, що мовлення вчителя є показником його педагогічної культури, засобом самовираження і самоутвердження його особистості. На допомогу вчителеві Василь Олександрович розробив кодекс мовлення вчителя, де наголосив, що вчитель не може припускатися брутальності, непристойності, бути фальшивим і нещирим.

Психолінгвістичний аспект мовлення спрямовує на дослідження мовленнєвої культури вчителя, багатства його мови, вміння точно, логічно викладати свої думки, правильно обирати мовні засоби, розглядати мовлення як показник духовного багатства педагога, культури його мислення.

Професійно-педагогічна діяльність вимагає від учителя постійного удосконалення свого мовлення відповідно до вимог мовленнєвої культури.

У теорії техніки вербального самовираження творчої індивідуальності вчителя значне місце посідає психоакустичний аспект мовлення. Педагогу важливо приділяти увагу не тільки змісту своїх висловлювань, а й гарному голосовому звучанню, розвитку мовного голосу, його акустичним і тембровим можливостям. Про важливість цього аспекту мовної техніки вчителя свідчить дещо жартівливе висловлювання Д.Карнегі: “Річ не стільки в тому, що ви говорите, скільки в тім, як ви це робите"[26].

Психоакустичний аспект мовлення спрямовує роботу вчителя на удосконалення мовного голосу і розвиток психофізіологічних можливостей свого голосового апарату, подолання його недоліків. Постановка мовного голосу вчителя – найважливіша проблема техніки мовлення. Адже мовний голос є суттєвим компонентом мовленнєвої техніки. Коли він добре розроблений, то звучить сильно, красиво і виразно. Вчителю необхідно домогтися, щоб мовний голос був гнучким, рухливим, слухняним його волі. Тоді педагог здатен так управляти голосом, щоб він яскраво передавав його почуття і думки.

Мовлення вчителя – це звукове мовлення, що являє собою озвучений видих. За В.П.Чихаєвим, першим елементом мовної техніки вчителя є фонаційне (мовне) дихання. Інший найважливіший компонент мовної техніки – мовний голос. Для того щоб гарно говорити, треба мати гарно поставлене дихання. Правильним вважається змішано-діафрагматичний тип дихання. Розвивати таке дихання необхідно всім, особливо вчителям, які є представниками мовленнєвої професії. Вчитель має настільки володіти технікою дихання, щоб під час уроку зосереджувати увагу на професійних завданнях, а про дихання не думати. Воно повинно здійснюватись правильно автоматично. Дихання в процесі мовлення не іде суцільним потоком, а дрібниться по складах. Діафрагма при цьому здійснює складні рухи. Зупинка дихання відбувається після кожного голосного звуку. Таке членування дихання надзвичайно важливе для правильного формування звуків мовлення. Дихання відіграє важливу роль у такому елементі голосу, як його сила. Сильний голос характеризується впевненістю, емоційним підйомом, експресивністю, повнотою й насиченістю звука, виразністю звучання. За твердженням Поля Сопера, “голос – другорядний механізм. У ньому не буде потужного, виразного тону, якщо ви не впевнені в собі і стоїте ні живі, ні мертві”[27]. Це твердження виходить із того, що фізичною основою сильного голосу є фізичний стан людини та її правильне дихання.

Важливою характеристикою людини є забарвлення голосу, яке відрізняє її від інших. Голосове забарвлення підлягає впливам фізичного й психічного станів і змінюється. від хвороби, нездужання, голоду, депресії. Забарвлення голосу характеризується тембром, мелодійністю, дзвінкістю або глухістю, гнучкістю, силою і висотою. Гарно поставлений голос відрізняється тембровим багатством. Для подолання недоліків тембрового звучання Поль Сопер визначив негативні фактори, що псують голос, і розробив засоби, які позитивно впливають на нього. Негативними факторами, як стверджує автор, є задишка, хрипота, різкість, гортанність. Для їх подолання він рекомендує систему спеціальних вправ, що впливають на постановку дихання і покращення тембру голосу, розвиток його акустичних і тембрових можливостей. Цілеспрямоване вивчення недоліків голосу вчителя, таких як хрип, сипіння, малий діапазон, напружене звучання, неприємний різкий тембр, проводив О.Савостьянов. Для їх подолання автор пропонує розроблену ним систему вправ, які в процесі регулярної, планомірної роботи не тільки впливають на поліпшення голосу, а й сприяють його зміні.

Крім зазначеного, голос характеризується висотою, тобто тональним рівнем. Щоб голос не був монотонним, слід не допускати звуження діапазону, тобто сукупності звуків різної висоти. Зміна висоти звучання голосу дає можливість висловлювати запитання, нерішучість, сумнів або рішучість, довіри.

Мовленнєва техніка включає також дикцію, тобто уміння правильно вимовляти голосні й приголосні звуки. У мовному голосі приголосні звуки слугують каркасом мовного складу, а голосні – його мелодійним малюнком. У процесі мовлення приголосні і голосні здійснюють вплив один на одного. Гарна дикція – це професійна необхідність учителя, від якої залежить сприйняття мови учнями. Для удосконалення дикції існує система вправ по виробленню чіткої артикуляції кожного звуку та усуненню дефектів дикції.

Для активізації процесу сприймання учнем мовлення вчителя необхідно також правильно робити логічні наголоси, використовувати логічні паузи, щоб чітко відділяти один мовний такт від іншого. Усе це робить мовлення вчителя зрозумілим і доступним та легше сприймається учнями.

Удосконалення техніки мовлення вчителя вимагає спеціальних тренувань для регуляції дихання, виховання мовного голосу (голосоутворення), розвитку діапазону голосу, формування дикційних навичок. Тренувальні вправи полегшують керування психофізіологічними можливостями голосового апарату вчителя, створюють умови для його оптимального використання. Проте, як зауважує О.Савостьянов, робота над голосом – справа складна і вимагає певних знань щодо умілого застосування на практиці вправ голосомовленнєвого тренінгу. Бажано починати його ще під час навчання у ВНЗ під керівництвом досвідченого педагога.

Важливою є також проблема профілактики голосових професійних захворювань вчителя, їх причиною стає нерозумний голосовий режим, а саме паління, велике голосове навантаження зразу після простудного захворювання, коли голосовий апарат ще не прийшов до норми, і навіть голосний спів на вечірці чи на вулиці, а також голосове перенапруження протягом робочого дня. У тих випадках, коли вчитель відчуває перенапруження, йому важко говорити, голос “не слухається”, а у горлі неприємне відчуття, слід звертатись до лікаря.

Найбільш поширеним професійним захворюванням голосу є фонастенія (функціональне нервове захворювання голосу), гостре запалення слизової оболонки верхніх дихальних шляхів, хронічне запалення верхніх дихальних шляхів, коркові утворення у верхніх дихальних шляхах, поліпи і вузлики на голосових складках, вроджена слабкість голосового апарату.

Причинами частих захворювань гортані, на думку О.Савостьянова, стають переоцінка можливостей свого голосового апарату вчителем; надмірне вживання їжі, особливо ввечері; вживання алкоголю та паління; пил у класі під час уроку; різноманітні інфекції. Запобігати захворюванню допомагає правильне володіння технікою мовлення, виконання системи вправ по її вдосконаленню, культура мовної поведінки вчителя. Вони створюють необхідні умови для професійного оволодіння технікою мовлення, захисту особи від псування голосу та професійних захворювань.