Педагогічної творчості та майстерності

 

Зазначені сутнісні інваріантні характеристики і властивості педагогічної творчості не виключають їх розмаїття та багатоманітності. Вони проявляються здебільшого нерівномірно у різних видах професійної діяльності вчителя-вихователя та різняться за рівнями, критеріями, підсистемами.

У літературі існує декілька підходів до визначення р і в н і в педагогічної творчості та майстерності.

І.П.Раченко визначає рівні педагогічної творчості залежно від ступеня наукової організації вчителем своєї праці і виділяє:

1. Рівень професійного становлення.

Він характеризується потребою молодого вчителя у пошуку необхідного мінімуму умінь та навичок, без яких педагогічна діяльність взагалі неможлива. Це по суті є рівнем елементарної творчості, що здійснюється через метод “проб і помилок”. Через нього, як правило, проходять усі вчителі-початківці, хоча ефективність зумовлена здібностями та підготовкою у навчальному закладі, а також любов’ю до справи та до дітей.

 

2. Рівень стихійного самовдосконалення.

Це – педагогічна творчість, що спирається не лише на вже набутий у процесі професійного становлення комплекс навичок та умінь. А й на широко відомий досвід і рекомендації щодо окремих методик. Стихійним цей рівень педагогічної творчості називається тому, що вчитель займається творчістю “від випадку до випадку”, і переважно впроваджує окремі чужі, нерідко абсолютизовані прийоми, засоби. Цей рівень також можна назвати частково методичним.

3. Рівень планомірної організації.

На цьому рівні педагогічної творчості вчителя вже не задовольняється лише “чужим” досвідом, а прагне систематично проектувати і створювати власний досвід, використовуючи при цьому як “будівний матеріал” досвід інших вчителів. Педагогічна творчість на цьому рівні, хоча і планомірна, але не завжди системна, оскільки вчитель ще не володіє системним підходом, науковими засобами дослідження, не знає науково обґрунтованих зразків, еталонів вирішення того чи іншого завдання. Тому раціоналізація стосується лише окремих елементів, а не системи роботи у цілому.

4. Рівень оптимізації процесу і результатів педагогічної праці.

Це той рівень, на якому педагогічна творчість здійснюється не лише планомірно, а й системно. Вчитель володіє науковими засобами дослідження, вміє проектувати і створювати власний досвід, що дозволяє йому піднятися до рівня педагога-дослідника.

М.М.Поташник розрізняє рівні творчості вчителя щодо його підготовки до уроку чи виховного заходу з боку критеріїв оптимальності, що пов’язано з вибором, конструюванням, реалізацією вже пізнаних педагогом закономірностей, правил, методик у конкретних умовах як творчих процедур.

Перший, початковий ступінь творчості – це знаходження оптимального варіанту уроку (виховного заходу) за допомогою існуючих методичних рекомендацій та їх вибір як творча операція.

Другий – рівень конструювання необхідного оптимального варіанту уроку чи виховного заходу на основі використання окремих старих та нових елементів власного досвіду, напрацювань інших, створення їх нових комбінацій в неекстремальних ситуаціях.

Третій – рівень імпровізації, творчого натхнення, коли народжується невелике відкриття з методики проведення конкретного уроку, що вимагає творчої свободи ведення уроку відповідно до мінливих умов. Це і є оптимізацією на основі творчості та творчістю.

В.А.Кан-Калик визначає рівні діяльності педагога щодо уміння керувати засвоєнням знань за допомогою творчої взаємодії з учнівським колективом, вважаючи, що можна і треба говорити про різні рівні педагогічної творчості.

Автор вважає, що в разі, коли вчитель лише повідомляє учням будь-яку інформацію, але не керує її засвоєнням, то педагогічної творчості по суті немає.

Перший рівень творчості педагога – це рівень елементарної взаємодії з класом. Вчитель вже використовує обернений зв’язок, коригує свої впливи залежно від результатів, але діє за шаблоном, “за методичкою”, за досвідом інших вчителів.

Другий рівень педагогічної творчості – це рівень оптимізації діяльності учнів на уроці, починаючи з його планування. Творчість тут полягає в умілому виборі та доцільному поєднанні вже відомого вчителю змісту, методів і форм навчання.

Третій рівень педагогічної творчості – це евристичний рівень, на якому педагог використовує творчі можливості живого спілкування з учнями.

Четвертий, найвищій рівень педагогічної творчості характеризується повною самостійністю вчителя. При цьому він може послуговуватися вже відомими прийомами, але насичує їх власним особистісним баченням, використовує їх лише настільки, наскільки вони відповідають його творчій індивідуальності, особливостям особистості вихованців, конкретному рівню навченості, вихованості розвитку класу.

В.І.Загвязинський умовно поділяє педагогічну творчість за її об’єктивним значенням на відкриття, винаходи та удосконалення, що і становить відповідні рівні педагогічної творчості.

Відкриття – це найбільш масштабні та новаторські педагогічні рішення, оскільки вони дозволяють побачити нові можливості удосконалення як самої діяльності, так і людини, яка її здійснює. Відкриття пов’язані з висуванням принципово нових педагогічних ідей та їх втіленням у конкретній системі навчально-виховної роботи.

Другий рівень педагогічної творчості пов’язаний з перетворенням, конструюванням окремих елементів педагогічних систем, засобів, методів, умов навчання та виховання. Результати цього рівня творчої діяльності можна умовно назвати педагогічними винаходами.

Третій рівень творчості педагога – це удосконалення, тобто частіше за все модернізація та адаптація до конкретних умов вже відомих методів та засобів навчання та виховання. Такі результати і прояви педагогічної майстерності вчителя є раціоналізаторським рівнем творчості.

С.О.Сисоєва вводить чотири рівня творчої педагогічної діяльності:

1 рівень – репродуктивний. Він передбачає, що вчитель працюючи на основі аналізу вироблених до нього методик, рекомендацій, досвіду, відбирає ті, які найбільше відповідають конкретним умовам його праці, індивідуально-психологічним особливостям учнів.

2 рівень – раціоналізаторський – передбачає, що вчитель на основі свого досвіду, конкретних умов своєї педагогічної діяльності вносить корективи у свою роботу, вдосконалює, модернізує деякі елементи існуючих рекомендацій, методик, досвіду відповідно до нових завдань.

3 рівень – конструкторський – характеризує таку діяльність учителя, коли на основі свого досвіду, самоаналізу своєї діяльності і знань психолого-педагогічних особливостей учнівського колективу вчитель, використовуючи існуючі методики, рекомендації, передовий досвід, конструює свій варіант вирішення педагогічної проблеми.

4 рівень – новаторський – передбачає, що вчитель вирішує педагогічні проблеми на принципово нових засадах, які відрізняються оригінальністю, високою результативністю.

Для визначення рівнів творчої діяльності вчителя С.О.Сисоєва пропонує розрізняти основні її напрями, у яких творчість вчителя проявляється різною мірою. Приміром існує практика, коли вчителя блискуче володіє формами і методами творчого розвитку учнів на уроці і водночас має серйозні ускладнення при організації позакласної виховної роботи з колективом учнів цього ж класу. Автор виділяє провідні п і д с и с т е м и творчої педагогічної діяльності – дидактичну, виховну, організаційно-управлінську, громадсько-педагогічну – при провідній, системоутворювальній ролі методичної підсистеми.

Дидактична підсистема характеризує ступінь володіння вчителем як змістом навчального матеріалу та здатністю його проектування, так і формами, методами, прийомами, засобами ефективної організації творчої навчальної діяльності учнів. Крім того вона включає здатність вчителя до ефективного планування навчального процесу та його реалізації, до самоаналізу та коригування своєї діяльності, визначення її успішності щодо озброєння учнів знаннями, уміннями, навичками, формування їх пізнавальних інтересів.

Виховна підсистема визначає успішність творчої педагогічної діяльності щодо забезпечення психолого-педагогічних умов формування кожної дитини як творчої особистості через активну життєву діяльність вихованців і відповідно самореалізацію потенційних можливостей вчителя різних видах спеціально організованих форм виховної роботи.

Організаційно-управлінська підсистема характеризує творчу педагогічну діяльність учителя з розвитку в учнів здатності до самоуправління і комунікації, володіння вчителем формами, методами, засобами педагогічного управління творчою діяльністю учнів з розвитку їх потенційних творчих можливостей.

Підсистема самовдосконалення характеризує творчу педагогічну діяльність учителя з підвищення своєї професійної та загальної культури, із самовиховання та саморозвитку професійно важливих якостей та креативності, зі створення власної творчої лабораторії.

Громадсько-педагогічна підсистема характеризує професійний, громадський та особистісний рейтинг вчителя у його взаємодії з батьками, колегами, різноманітними соціальними інститутами, творчими спілкам тощо.

Методична підсистема опосередковано присутня в усіх підсистемах творчої педагогічної діяльності вчителя, вона ніби-то “пронизує” кожну з них і водночас визначає її педагогічну ефективність.

Відповідно до розробленої концепції педагогічної творчості С.О.Сисоєва пропонує спиратися на виділену систему к р и т е р і ї в творчої педагогічної діяльності, які за своєю суттю є індивідуально-творчими і характеризують цю діяльність як творчий процес. До них належать:

– розробка принципово нових підходів до навчання, виховання і розвитку учнів;

– раціоналізація та модернізація змісту, форм, методів та засобів навчально-виховного процесу у світлі реформування освіти, зокрема з метою розвитку творчих можливостей учнів, їх талантів та обдарованості;

– комплексне і варіантне використання в професійній діяльності всієї сукупності теоретичних знань і практичних навичок;

– бачення нової проблеми у зовнішнє знайомій ситуації, знаходження варіантних шляхів її вирішення;

– застосування науково-доказового вибору дій у конкретній педагогічній ситуації;

– проведення систематичного самоаналізу професійної діяльності, науково-дослідницької роботи з творчого узагальнення власного досвіду та досвіду своїх колег;

– володіння формами і методами управління творчою навчальною діяльністю учнів з метою розвитку їх творчих можливостей;

– реалізація на практиці принципів педагогіки співробітництва;

– прояв гнучкості при виборі оптимального управлінського рішення у нестандартних (особливо конфліктних) ситуаціях;

– оригінальне конструювання навчально-виховного процесу.

Крім об’єктивно та суб’єктивно значущих продуктів педагогічної творчості вчителів-практиків слід вирізняти і продукти науково-педагогічної творчості, які здебільшого класифікуються за такими градаціями як “концепції”, “системи”, “закономірності”, “алгоритми”, “технології”, “методики” та ін. Саме вони визначають методичні творчі досягнення педагогів-практиків і тим підкреслюють важливість для педагогічної творчості дослідницьких пошуків.