Література [ 3, 4, 5, 23] 3. Матеріально-фінансова основа організації і діяльності органів публічної влади в Україні.

 

Матеріально-фінансова основа – це матеріально-фінансові ресурси (природні ресурси, рухоме і нерухоме майно, фінансово-бюджетні кошти), що мають у розпорядженні органи публічної влади для здійснення своїх функцій та повноважень.

Згідно зі ст.13 Конституції України земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони є об’єктами права виключної власності Українського народу, оскільки мають загальнонаціональне значення. Народ як єдине джерело державної влади в республіці, має право шляхом референдуму вирішувати питання щодо правового стану природних об’єктів, їх використання та охорони. Український народ здійснює право власності на зазначені об’єкти через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим, а також через місцеві ради. Таким чином, природні ресурси загальнодержавного значення виступають матеріальною основою діяльності зазначених представницьких органів влади. Якщо ж природні ресурси мають місцеве значення, то вони належать громадянам відповідних адміністративно-територіальних одиниць (тобто їх власником виступає територіальна громада), а розпоряджаються ними місцеві ради.

Матеріально-фінансову основу органів державної влади складають об’єкти державної власності, а також майно, що знаходиться в комунальній власності і передане в управління органам державної влади. Згідно зі ст.34 Закону України “Про власність” від 7 лютого 1991 року, об’єктами права загальнодержавної власності визнаються:
–земля;
– майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів;

– майно Збройних Сил України, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ;

– оборонні об’єкти;

– єдина енергетична система;

– системи транспорту загального користування, зв’язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення;

– кошти Державного бюджету України;

– Національний банк України, інші державні республіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; державні резервні, страхові та інші фонди;

– майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів;

– майно державних підприємств;

– об’єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток;

– інше майно, передане у власність України іншими державами, а також юридичними особами і громадянами.

Суб’єктом права державної власності є держава в особі Верховної Ради України. Суб’єктами права державної власності на землю виступають: Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України; Верховна Рада Автономної Республіки Крим і місцеві ради - на землі в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць України, за винятком земель загальнодержавної власності;

Повноваження з управління майном державних підприємств, які з метою приватизації перетворюються в господарські товариства, державним майном, яке не ввійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації та корпоратизації, цілісними майновими комплексами, переданими в оренду, здійснює Фонд державного майна. При цьому, управління акціями (частками) товариств, які перебувають у державній власності, Фонд державного майна здійснює шляхом призначення представників для участі у загальних зборах акціонерів (учасників) товариств.

Центральні органи виконавчої влади здійснюють повноваження з управління державним майном підприємств, що належать до сфери їх управління. В управлінні місцевих державних адміністрацій перебувають об’єкти державної власності, передані їм в установленому законом порядку.
Для забезпечення діяльності органів державної влади, їх структурних підрозділів за ними на праві оперативного управління закріплюється майно, що є державною власністю: будівлі, споруди, приміщення, автомобілі, меблі, інше обладнання і устаткування, телефони, оргтехніка тощо. Однак з метою економії коштів державного бюджету, максимального скорочення бюджетних витрат на будівництво та утримання відповідних об’єктів, посилення боротьби з надмірностями в користуванні державним майном Президентом України і Кабінетом Міністрів України передбачено низку організаційно-правових заходів.

Зокрема, Указом Президента України від 16 листопада 2000 р. №1242/2000 “Про додаткові заходи щодо посилення боротьби з коруп-цією, іншими протиправними діями в соціально-економічній сфері та забезпечення економного витрачання державних коштів” заборонено придбання для посадових осіб державних органів, а також для членів їх сімей не передбачених у встановленому порядку пільгових путівок до санаторіїв і будинків відпочинку, туристичних путівок, встановлення пільг в оплаті інших соціальних послуг за рахунок державних коштів, передбачено перегляд і суттєве скорочення переліку осіб, які користуються на пільгових умовах державними дачами, а також стільниковим і спеціальним зв’язком. Цим же указом урядові було доручено розробити комплекс заходів, які б, зокрема, передбачали: а) перегляд та скорочення з 1 січня 2001 р. кількості автомобілів для обслуговування посадових осіб державних органів не менш як на 20%; б) уніфікацію посадових окладів (тарифних ставок) працівників державних органів усіх рівнів, які займають схожі за характером роботи посади або виконують однакові обов’язки; в) скорочення витрат з державного бюджету на закордонні відрядження; г) виявлення та інвентаризацію майна, що перебуває у віданні центральних і місцевих органів виконавчої влади, не належить до безпосередньої виробничої діяльності зазначених суб’єктів управління і може бути відчужено.
На виконання зазначеного указу Президента України, постановою Кабінету Міністрів від 2 квітня 2001 р. №314 затверджено ліміти легкових автомобілів, що обслуговують державні органи, а постановою Кабінету Міністрів України від 4 квітня 2001 р. №332 – граничні суми витрат на придбання легкових автомобілів, меблів, іншого обладнання та устаткування, комп’ютерів, придбання і утримання мобільних телефонів державними органами, а також установами та організаціями, які утримуються за рахунок державного бюджету, республіканського Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів. Органи державної влади здійснюють витрати на придбання легкових автомобілів, придбання і утримання мобільних телефонів тільки з дозволу Міністерства фінансів України.
Крім майна, що перебуває у державній власності, матеріальною основою діяльності органів державної влади виступає і майно, що знаходиться в комунальній власності, однак передане в управління органам державної влади. За Законом України “Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності” від 3 березня 1998 р. (з наступними змінами) об’єктами такої передачі можуть бути:
– цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів (згідно з Законом України “Про оренду держа-вного та комунального майна” від 10 квітня 1992 р. № 2269-XII цілісним майновим комплексом є господарський об’єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) із земельними ділянками, на яких вони розміщені, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання);
– нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому числі об’єкти незавершеного будівництва, приміщення);

– інше окреме індивідуально визначене майно підприємств;
– акції (частки, паї), що належать суб’єктам права комунальної власності у майні господарських товариств.

Передача об’єктів з комунальної у державну власність здійснюється за рішенням відповідних місцевих рад за наявності згоди Кабінету Міністрів України або органів, уповноважених управляти державним майном. Пропозиції щодо передачі об’єктів з комунальної у державну власність, на яку потрібна згода уряду України, погоджуються з:
– органом, уповноваженим управляти державним майном, до сфери управління якого пропонується передати об’єкт;
– з центральними органами виконавчої влади, визначеними Кабінетом Міністрів України;

–державним органом приватизації;

– підприємством - щодо передачі структурних підрозділів підприємства та окремого індивідуально визначеного майна, закріпленого за таким підприємством;
– трудовим колективом підприємства щодо майна, закріпленого за таким підприємством, об’єктів соціальної інфраструктури, споруджених за рахунок коштів такого підприємства.

Пропозиції щодо передачі об’єктів з комунальної у державну власність, яка здійснюється без отримання згоди Кабінету Міністрів України, погоджуються з державним органом приватизації, підприємством, а також з трудовим колективом підприємства. Порядок подання та розгляду пропозицій щодо передачі об’єктів з комунальної у державну власність визначається Кабінетом Міністрів України.

Передача об’єктів здійснюється комісією з питань передачі об’єктів, до складу якої входять представники виконавчих органів відповідних рад, місцевих органів виконавчої влади, самоврядних організацій, фінансових органів, підприємств, а також трудових колективів підприємств, майно яких підлягає передачі. Утворює комісію з питань передачі об’єктів та призначає її голову орган, уповноважений управляти державним майном, а порядок роботи комісії визначається Урядом України.

Передача об’єктів здійснюється безоплатно або шляхом обміну: підприємств – разом з усіма їх активами і пасивами, лімітами, фондами, планами фінансово-господарської діяльності тощо, а об’єктів незавершеного будівництва – також з проектно-кошторисною документацією. Право власності на об’єкт передачі виникає з дати підписання акта приймання-передачі.
Згідно із Законом України «Про джерела фінансування органів державної влади» від 30 червня 1999 р. №783-ХІV, органи державної влади (Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади і місцеві державні адміністрації, Верховна Рада України та її апарат, Рахункова палата, Президент України, його адміністрація та інші консультативні і дорадчі органи Президента України, суди України, органи прокуратури України, а також інші органи державної влади) здійснюють свою діяльність виключно за рахунок бюджетного фінансування в межах, передбачених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Кошти на фінансування органу державної влади передбачаються у Державному бюджеті України окремим рядком. Водночас органи державної влади можуть отримувати додаткові кошти з місцевих бюджетів для виконання делегованих законами України повноважень органів місцевого самоврядування.
Фінансування утворення, реорганізації та ліквідації органів державної влади здійснюється в межах коштів, передбачених на утримання органів державної влади Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік або (у разі недостатності такого фінансування) після внесення відповідних змін до такого Закону.

Органам державної влади забороняється створювати позабюджетні фонди, мати позабюджетні спеціальні рахунки та використовувати кошти, одержані за здійснення функцій держави, що передбачають видачу дозволів (ліцензій), сертифікатів, посвідчень, проведення реєстрацій та інших дій на платній основі, в будь-який інший спосіб, крім зарахування таких коштів до Державного бюджету України.

Тому фінансову основу діяльності органів державної влади складають кошти Державного бюджету, що затверджує Верховна Рада України щорічно на період із 1 січня по 31 грудня. Кабінет Міністрів не пізніше 15 вересня щорічно подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України разом із звітом про виконання Державного бюджету поточного року. Порядок складання, розгляду, прийняття і виконання Державного бюджету України, а також внесення змін до закону про Державний бюджет України визначається Бюджетним кодексом України.
Доходи будь-якого бюджету класифікуються по чотирьом розділам:
– податкові надходження – загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов’язкові платежі;

– неподаткові надходження – доходи від власності і підприємницької діяльності, адміністративні збори і платежі, доходи від некомерційного і побічного продажу, надходження від штрафів і фінансових санкцій, інші неподаткові надходження;

– доходи від операцій з капіталом;

– трансферти – кошти, отримані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безкоштовній і безвозвратній основі.

Основним джерелом надходжень до Державного бюджету України є загальнодержавні податки і збори, під якими слід розуміти обов’язкові внески до Державного бюджету України або державного цільового фонду, які здійснюються платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України. Порядок їх зарахування до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів і державних цільових фондів визначається Законом про Державний бюджет України на поточний рік.

До загальнодержавних належать такі податки і збори:
– податок на додану вартість;

– акцизний збір;

– податок на прибуток підприємств;

– податок на доходи фізичних осіб;

– мито;

– державне мито;

– податок на нерухоме майно (нерухомість);

– плата (податок) за землю;

– рентні платежі;

– податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

– податок на промисел;

– єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва;

– фіксований сільськогосподарський податок;

– збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;
– збір за спеціальне використання природних ресурсів;
– збір за забруднення навколишнього природного середовища;
– збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;
– збір на обов’язкове соціальне страхування;
– збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;
– збір до Державного інноваційного фонду;
– плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;
– збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;
– єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через Державний кордон України;
– збір за використання радіочастотного ресурсу України.
До видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, відносяться видатки на:

– – державне управління (законодавчу владу, виконавчу владу, Президента України);

– судову владу;

– міжнародну діяльність;

– фундаментальні і прикладні дослідження, а також сприяння науково-технічному прогресу державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв’язки державного значення;

– національну оборону;

– правоохоронну діяльність і забезпечення безпеки держави;
– освіту;

– охорону здоров’я;

– соціальний захист і соціальне забезпечення;

– культуру і мистецтво;

– державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств;

– фізичну культуру і спорт;
– державні програми підтримки регіонального розвитку і пріоритетних галузей економіки;

– програми реставрації пам’яток архітектури державного значення;
– державні програми розвитку транспорту, шляхового господарства, зв’язку, телекомунікацій та інформатики;

– державні інвестиційні проекти;
– державні програми щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки, попередження і ліквідації надзвичайних ситуацій і наслідків стихійних лих;

– утворення і поповнення державних запасів і резервів;
– обслуговування державного боргу;
– інші програми, що мають виключно державне значення.
Для здійснення програм і заходів, що проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. Розпорядники бюджетних коштів – бюджетні установи та організації в особі їх керівників, уповноважені на одержання асигнувань, взяття зобов’язань та здійснення видатків бюджету. За обсягом наданих прав розпорядники поділяються на головних розпорядників коштів бюджету та розпорядників коштів бюджету нижчого рівня.
Головний розпорядник коштів бюджету – це розпорядник, якому затверджуються бюджетні призначення у відповідному бюджеті, та який має право витрачати кошти бюджету на утримання апарату установи, яку він очолює, і на централізовані заходи, що здійснюються безпосередньо цією установою, розподіляти надані йому кошти бюдже-ту між розпорядниками коштів бюджету нижчого рівня, а також затвер-джувати їх кошториси і плани асигнувань. Розпорядник коштів бю-джету нижчого рівня – це розпорядник, який у своїй діяльності під-порядкований відповідному головному розпоряднику, розпоряднику вищого рівня та (або) діяльність якого координується через нього. Роз-порядники нижчого рівня поділяються на розпорядників другого та тре-тього ступеня.
Згідно зі ст.22 Бюджетного кодексу України головними розпоряд-никами бюджетних коштів по бюджетним призначенням, передбаченим законом про Державний бюджет України, можуть бути виключно: 1) органи, уповноважені відповідно Верховною Радою України, Президен-том України, Кабінетом Міністрів України забезпечувати їх діяльність, в особі їх керівників; 2) міністерства, інші центральні органи виконавчої влади в особі їх керівників; 3) Конституційний Суд України, Верховний Суд України та інші спеціалізовані суди в особі їх керівників; 4) установи та організації, які визначені Конституцією України або вхо-дять до складу Кабінету Міністрів України, в особі їх керівників.
Головний розпорядник бюджетних коштів:
– розробляє план своєї діяльності згідно з завданнями і функціями, які визначені нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів;
– розробляє на основі плану діяльності проект кошторису і бюджет-ні запити і подає їх Міністерству фінансів України або місцевому фі-нансовому органу;
– отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження в законі про Державний бюджет України або рішення про місцевий бюджет, доводить у встановленому порядку до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів бюджетних коштів) відомості про обсяги асигнувань, забезпечує управління бюджетними асигнуваннями;
– затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, якщо інше не передбачено законодавством;
– здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, отрима-них розпорядниками нижчого рівня і одержувачами бюджетних коштів, і витрачанням ними бюджетних коштів;
– отримує звіти про використання коштів від розпорядників бюдже-тних коштів нижчого рівня і одержувачів бюджетних коштів і аналізує ефективність використання ними бюджетних коштів.
Розпорядники нижчого рівня:
– готують запити щодо обсягів видатків до проекту Державного бю-джету України та подають їх відповідному головному розпоряднику;
– отримують від головного розпорядника відомості про обсяги аси-гнувань, у встановленому порядку складають кошторис доходів і видат-ків установи (організації), подають його на затвердження головному розпоряднику і повідомляють про це місцевий орган Державного казна-чейства;
– провадять видатки шляхом оплати рахунків через органи Держав-ного казначейства;
– подають звіт про використання коштів головному розпоряднику та органу Державного казначейства;
– вирішують з головним розпорядником усі питання, пов’язані з ви-діленням асигнувань.
Одержувачами бюджетних коштів є підприємства і госпрозраху-нкові організації, громадські організації та інші установи, що не мають статусу бюджетних установ чи організацій, які отримують кошти з дер-жавного бюджету як державну фінансову допомогу або які уповноваже-ні органами державної влади на виконання загальнодержавних програм, надання послуг безпосередньо через головних розпорядників.
Одержувачі:
– готують запити щодо обсягів видатків до проекту Державного бю-джету України та подають їх відповідному розпоряднику;
– отримують від розпорядника відомості про обсяги асигнувань;
– подають звіт про використання коштів розпоряднику;
– вирішують з розпорядником усі питання, пов’язані з виділенням асигнувань.
Бюджетним установам кошти можуть виділятися тільки за наявності затверджених кошторисів і планів асигнувань. Порядок їх складання, розгляду, затвердження, а також основні вимоги щодо їх виконання ви-значаються постановою Кабінету Міністрів України від 9 січня 2000 р. №17 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 7 березня 2001 р. №222).
Кошторис доходів і видатків бюджетної установи, організації є ос-новним плановим документом, який підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спряму-вання коштів для виконання нею своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень. Кошторис має дві складові: 1) загальний фонд, який містить обсяг надходжень із зага-льного фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою, організацією осно-вних функцій; 2) спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення, а та-кож на реалізацію пріоритетних заходів, пов’язаних з виконанням уста-новою основних функцій. Форма кошторису затверджується Міністерс-твом фінансів України.
Кошториси, плани асигнувань і штатні розписи окремих установ за-тверджуються:
1) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади – ке-рівниками відповідних центральних органів виконавчої влади за пого-дженням з Мінфіном України;
2) обласних, Київської та Севастопольської міських держадмініст-рацій, центральних органів управління державними цільовими фондами, президій державних академій наук, Лікувально-оздоровчого об’єднання при Кабінеті Міністрів України, а також установ і закладів, яким безпо-середньо встановлені призначення у державному бюджеті, – Міністерс-твом фінансів України, якщо інше не передбачено законодавством.
3) міністерств і відомств Автономної Республіки Крим, управлінь, відділів, інших підрозділів обласних, Київської та Севастопольської міських, районних держадміністрацій – Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськи-ми державними адміністраціями після попередньої експертизи у Мініс-терстві фінансів Автономної Республіки Крим, обласних, Київському та Севастопольському фінансових управліннях;
4) управлінь, відділів, інших підрозділів районних державних адмі-ністрацій – районними державними адміністраціями після попередньої експертизи у районних фінансових відділах.
Кошториси, плани асигнувань і штатні розписи органів виконавчої влади, підпорядкованих міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, затверджуються керівниками цих міністерств, інших центральних органів виконавчої влади. Кошториси, плани асигнувань і штатні розписи інших установ затверджуються керівником відповідної вищестоящої установи. Одночасно з кошторисом на затвердження подається план асигнувань та штатний розпис установи, включаючи її структурні підрозділи, які утримуються за рахунок власних над-ходжень.
Згідно з Законом України «Про Державний бюджет України на 20003 рік» від 26 грудня 2002 р. №380-ІV доходи Державного бюджету на поточний рік встановлено у сумі 50.020.875,9 тис. грн., а видатки – 52.055.801,1 тис. грн. Граничний розмір дефіциту Державного бюджету визначено на рівні 2.034.925,2 тис. грн. При цьому заборонено збіль-шення бюджетних призначень по загальному та спеціальному фондах Державного бюджету на оплату праці працівників бюджетних установ за рахунок зменшення інших видатків.
Перерозподіл видатків у межах загального обсягу головного розпо-рядника коштів, що призводить до зміни затверджених бюджетних при-значень по загальному та спеціальному фондах, здійснюється лише за погодженням із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. В процесі виконання державного бюджету у виняткових випадках за обгрунтуваним поданням головного розпорядника коштів Міністерство фінансів України здійснює перерозподіл видатків за економічною кла-сифікацією в межах загального обсягу його бюджетних призначень по загальному фонду державного бюджету.
Матеріально-фінансовою основою органів влади Автономної Ре-спубліки Крим є майно, що належить Автономній Республіці Крим, а також кошти бюджету Автономної Республіки Крим.
Верховна Рада АРК визначає порядок управління майном, що нале-жить Автономній Республіці Крим, порядок управління майном, що знаходиться на балансі Верховної Ради АРК, а також перелік майна автономії, що не підлягає приватизації. Управління майном автономії у порядку, визначеному Верховною Радою Автономної Республіки Крим, здійснює Рада міністрів АРК.
Фінансова самостійність АРК гарантується закріпленням законами України за доходною частиною бюджету АРК на стабільній основі зага-льнодержавних податків і зборів, які зараховуються в повному обсязі до бюджету АРК і є достатніми для здійснення повноважень АРК та забез-печення життєвого рівня громадян і населення в цілому не нижче соціа-льних стандартів і потреб, що визначаються законами України. Міжбю-джетні відносини Державного бюджету України і бюджету Автономної Республіки Крим, що регулюють розподіл і перерозподіл бюджетних коштів для збалансування бюджету автономної республіки на рівні, не-обхідному для забезпечення і здійснення повноважень АРК, а також життєвого рівня населення не нижче соціальних стандартів і потреб, визначається відповідно до законів України.
Затвердження бюджету АРК і внесення змін до нього, контроль за його виконанням, прийняття рішення щодо звіту про його виконання, а також встановлення податків і пільг щодо оподаткування згідно з зако-нами України належить до повноважень Верховної Ради АРК. Загаль-ний обсяг доходів бюджету Автономної Республіки Крим на 200? рік затверджено у сумі 6226011,4 тис. грн. (у тому числі обсяг трансфертів із Державного бюджету України у сумі 162622,5 тис. грн.), а обсяг вида-тків – 640601,4 тис.грн.
До доходів загального фонду бюджету Автономної Республіки Крим у 200? році належать:??? прибуткового податку з громадян та??? плати за землю, що справляються на території АРК; плата за ліцен-зії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифіка-ти, що видаються Радою міністрів АРК; акцизний збір з вироблених в Україні товарів крім акцизного збору з вироблених в Україні нафтопро-дуктів і транспортних засобів, що сплачується платниками за місцезна-ходженням в АРК; плата за ліцензії на право роздрібної торгівлі алкого-льними напоями та тютюновими виробами; дотації та субвенції з Дер-жавного бюджету; податок на прибуток підприємств комунальної влас-ності, засновником яких є Верховна Рада АРК.
До доходів спеціального фонду бюджету Автономної Республіки Крим на 2003 р. віднесено:?? надходження до бюджету розвитку: кошти від відчуження майна, яке належить АРК; 90% коштів від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебувають у державній власності?до розмежування земель державної і комунальної власності?; кошти від повернення позик, які надавалися з бюджету АРК до набрання чинності Бюджетним кодексом України та відсотки, сплачені за користування ними; запозичення, здійснені в порядку, визначеному законодавством; субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів;?? 50% податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, у разі реєстрації транспортних засобів на території АРК;?? власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок бюджету АРК;?? надходження до цільових фондів, утворених Верховною Радою АРК та ін.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2003 рік» Верховній Раді Автономної Республіки Крим було надано право у 2003 році у вигляді експерименту запроваджувати за погодженням з Кабіне-том Міністрів України місцеві податки і збори, виходячи зі специфіки соціально-економічного розвитку регіону. На виконання цього Закону постановою Верховної Ради АРК №434-3/03 було затверджено поло-ження про чотири нових загальнообов’язкові платежі (додатки 9-12): збір з власників нерухомого майна за користування об’єктами інженер-ної інфраструктури та благоустрою міст і населених пунктів в АРК, ку-рортний збір в АРК (з усіх відпочиваючих), збір на розвиток рекреацій-ного комплексу АРК (з усіх підприємств, у яких прибуток складає менше?% валового доходу), а також збір на розвиток муніципального тран-спорту загального користування в АРК (з власників маршрутних таксі та автобусів).
До видатків, які здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим, належать видатки на:
– державне управління - представницьку і виконавчу владу Автоно-мної Республіки Крим;
– правоохоронну діяльність - підрозділи дорожньо-патрульної слу-жби і дорожнього нагляду та республіканське АРК управління; прийма-льники-розподільники для неповнолітніх, спеціальні приймальники-розподільники; професійно-пожежну охорону; адресно-довідкове бюро;
– освіту – загальну середню освіту для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації, санаторні школи-інтернати, загаль-ноосвітні школи-інтернати тощо, професійно-технічну освіту, післядип-ломну освіту, позашкільну освіту, інші заклади та заходи в галузі освіти, освітні програми республіканського значення;
– охорону здоров’я - лікарні республіканського значення, спеціалі-зовані лікарні, госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни, будин-ки дитини, санаторії для хворих на туберкульоз, медико-санаторні екс-пертні комісії тощо;
– соціальний захист та соціальне забезпечення – державні програми соціального захисту та соціального забезпечення, республіканські про-грами і заходи стосовно дітей, молоді, жінок, сім’ї;
– культуру і мистецтво – республіканські бібліотеки, музеї, виставки, філармонії, театри, палаци культури республіканського значення, програми підтримки кінематографії тощо;
– програми підтримки республіканських редакцій телерадіомовлен-ня та друкованих періодичних видань;
– фізичну культуру і спорт – державні програми з розвитку фізкуль-тури і спорту, державні програми з інвалідного спорту і реабілітації то-що;
– реставрацію та охорону пам’яток архітектури республіканського значення;
– обслуговування боргу бюджету АРК;
– програми природоохоронних заходів республіканського значення.
Матеріально-фінансовою основою органів місцевого самовряду-вання, відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», є об’єкти комунальної власності. До складу комунальної влас-ності входять: рухоме і нерухоме майно; доходи місцевого бюджету і комунальні позабюджетні (у тому числі валютні) кошти; земля та інші природні ресурси, що знаходяться в комунальній власності; комунальні підприємства, організації або частка в майні підприємств; комунальні банки, страхові товариства, пенсійні фонди; комунальний житловий фонд і нежитлові приміщення; комунальні заклади освіти, культури, спорту, охорони здоров’я, науки, соціального обслуговування; інше майно і майнові права; рухомі та нерухомі об’єкти, визначені відповідно до закону як об’єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Крім того, матеріальну основу місцевого самоврядування складає майно, що знаходиться в державній власності і передане в управління органам місцевого самоврядування.
Комунальна власність - це майно, що належить на праві власності територіальним громадам, управління і розпорядження якими здійсню-ється нею безпосередньо і через органи місцевого самоврядування. Що стосується майна і фінансових коштів районних у місті громад, то пи-тання щодо управління майном вирішується місцевими референдумами районної в місті громади. Якщо рішення не прийняте або міська рада не прийняла рішення про створення районних у місті рад, то управління майном здійснює міська рада.
Право комунальної власності – це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджа-тися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як без-посередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна та майнових прав територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб’єктами права власності, а також створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
Фактично право комунальної власності в Україні почало здійснюва-тися з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України №311 від 5 листопада 1991 року «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю ад-міністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)», а згодом – із прийняттям ще кількох постанов аналогічного характеру. Цими постановами були затверджені переліки об’єктів державної влас-ності, що передавалися до комунальної власності, а також встановлювалася процедура такої передачі. Передача майна здійснювалася на безоплатній основі міністерствами та відомствами України, а також органами, уповноваженими управляти державним майном.
Від імені та в інтересах територіальних громад права суб’єкта кому-нальної власності нині здійснюють відповідні ради.
Місцеві бюджети є самостійними, вони не включаються до Держав-ного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів. Однак органи місцевого самоврядування з ураху-ванням місцевих умов і особливостей можуть перерозподіляти між со-бою на підставі договорів окремі повноваження та власні бюджетні ко-шти.
Сільська, селищна, міська, районна в місті (у разі її створення) рада може наділяти частиною своїх повноважень органи самоорганізації населення, передавати їм відповідні кошти, а також матеріально-технічні та інші ресурси, необхідні для здійснення цих повноважень, здійснює контроль за їх виконанням.
Рішення про наділення міських рад правами щодо управління май-ном і фінансовими ресурсами, які є у власності територіальних громад районів у містах, приймається на місцевих референдумах відповідних районних у містах громад. У разі, якщо територіальна громада району в місті внаслідок референдуму не прийме рішення про передачу права управління майном та фінансами відповідній міській раді, а територіа-льна громада міста або міська рада не прийняла рішення про створення органів місцевого самоврядування районів у місті, міська рада здійснює управління майном та фінансовими ресурсами, які є у власності терито-ріальних громад районів у містах, та несе відповідальність перед грома-дою відповідного району у місті.
Територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах безпосере-дньо або через органи місцевого самоврядування можуть об’єднувати на договірних засадах на праві спільної власності об’єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій і створювати для цього відповідні органи і служби.
Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об’єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територі-альних громад відповідно до закону здійснюють повноваження щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами права комуналь-ної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть пе-редавати об’єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об’єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Доцільність, порядок та умови відчуження об’єктів права комуналь-ної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об’єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передба-чених бюджетами розвитку. Однак майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об’єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самов-рядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.
Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб’єктів. Об’єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб’єктам права власності без згоди безпосере-дньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповно-важеного нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Сільські, селищні, міські, районні в містах ради мають право:
1) вносити пропозиції про передачу або продаж у комунальну влас-ність відповідних територіальних громад підприємств, установ та орга-нізацій, їх структурних підрозділів та інших об’єктів, що належать до державної та інших форм власності, якщо вони мають важливе значення для забезпечення комунально-побутових і соціально-культурних потреб територіальних громад;
2) на переважне придбання в комунальну власність приміщень, спо-руд, інших об’єктів, розташованих на відповідній території, якщо вони можуть бути використані для забезпечення комунально-побутових та соціально-культурних потреб територіальних громад;
3) мати об’єкти комунальної власності за межами відповідних адмі-ністративно-територіальних одиниць.
Майно, що знаходиться в державній власності, може бути передане у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст безоплатно або шляхом обміну згідно з Законом України “Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності” від 3 березня 1998 року. Об’єктами передачі можуть бути:
– цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів (далі - підприємства);
– нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому числі об’єкти незавер-шеного будівництва, приміщення);
– інше окреме індивідуально визначене майно підприємств;
– акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських то-вариств;
– житловий фонд та інші об’єкти соціальної інфраструктури, які пе-ребувають у повному господарському віданні чи оперативному управ-лінні державних підприємств, установ, організацій або не увійшли до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі прива-тизації (корпоратизації).
Не можуть бути об’єктами передачі з державної у комунальну влас-ність підприємства, що здійснюють діяльність, передбачену частинами першою та другою статті 4 Закону України «Про підприємництво» (ді-яльність по виготовленню і реалізації наркотичних засобів, зброї і вибу-хових речовин, по виготовленню цінних паперів і грошових знаків, про-ведення ломбардних операцій та іншу діяльність, що підлягає ліцензу-ванню), а також казенні підприємства.
Ініціатива щодо передачі об’єктів права державної власності у ко-мунальну власність може виходити від органів, уповноважених управ-ляти державним майном, а також самоврядних організацій, яким пере-дано в користування державне майно, місцевих органів виконавчої вла-ди.
Передача об’єктів з державної у комунальну власність здійснюється за рішенням:
– органів, уповноважених управляти державним майном, самовряд-них організацій – щодо житлового фонду та інших об’єктів соціальної інфраструктури, які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій або не увійшли до статутних фондів господарських товариств, створе-них у процесі приватизації (корпоратизації), а також щодо окремо інди-відуально визначеного майна підприємств;
– Кабінету Міністрів України – щодо всіх інших об’єктів.
Передача об’єктів здійснюється комісією з питань передачі об’єктів, до складу якої входять представники виконавчих органів відповідних рад, місцевих органів виконавчої влади, органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій, фінансових органів, підприємств, трудових колективів підприємств, майно яких підлягає передачі. У разі передачі об’єктів, закріплених за самоврядною організацією, або об’єктів, щодо яких прийнято рішення про приватиза-цію, орендованого майна, акцій (часток, паїв), що належать державі у майні господарських товариств, до складу комісії з питань передачі об’єктів включаються представники відповідно самоврядної організації або державного органу приватизації.
Утворює комісію з питань передачі об’єктів та призначає її голову: а) виконавчий орган відповідної сільської, селищної, міської, районної у місті ради, якщо інше не передбачено законом, - у разі передачі об’єктів у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах; б) відповідна районна, обласна рада або уповноважений нею орган – у разі передачі об’єктів у спільну власність територіальних гро-мад сіл, селищ, міст. Порядок утворення і роботи комісії з питань пе-редачі об’єктів визначається відповідними органами місцевого самовря-дування.
З державної у комунальну власність безоплатно передаються такі об’єкти:
– житлові будинки та гуртожитки (в тому числі не завершені будів-ництвом);
– заклади освіти, дошкільного виховання, культури (крім кінотеат-рів), фізичної культури та спорту, охорони здоров’я (крім санаторіїв, профілакторіїв, будинків відпочинку та аптек), соціального забезпечен-ня, дитячі оздоровчі табори, в тому числі не завершені будівництвом);
– підприємства міського і приміського транспорту, шляхового гос-подарства, а також акції (частки, паї) господарських товариств, створе-них на базі їх майна (у разі, якщо щодо них не було прийнято рішення про закріплення їх у державній власності);
– аеропорти цивільної та колишні аеропорти військової авіації, які не мають можливості самостійно забезпечувати свою сертифікаційну придатність, за поданням Міністерства транспорту України та Міністерства оборони України.
Безоплатно можуть передаватися також інші об’єкти права держав-ної власності, якщо такі об’єкти не менше двох разів пропонувалися до продажу конкурентними способами приватизації, але не були реалізо-вані.
Передача об’єктів з державної у комунальну власність можлива та-кож шляхом обміну. У цьому випадку до узгоджених пропозицій щодо такої передачі додаються акти оцінки вартості об’єктів, затверджені органом, управляти державним майном, і відповідним органом місцево-го самоврядування. Вартість об’єктів визначається за їх балансовою вартістю, а об’єктів незавершеного будівництва та акцій (часток, паїв) – відповідно до законодавства з питань оцінки об’єктів приватизації.
Передача підприємств провадиться разом з усіма їх активами і па-сивами, лімітами, фондами, планами фінансово-господарської діяльно-сті тощо, а об’єктів незавершеного будівництва - також з проектно-кошторисною документацією. Об’єкти соціальної інфраструктури пере-даються разом з майном підприємств, що обслуговували ці об’єкти. Ра-зом з житловим фондом передаються вбудовані і прибудовані примі-щення, зовнішні мережі електро-, тепло-, газо-, водопостачання та водо-відведення, а також будівлі, призначені для обслуговування цього фонду (котельні, каналізаційні та водопровідні споруди, обладнання тощо).
Передача оформляється актом приймання-передачі, який підпису-ється головою і членами комісії. Форма акта приймання-передачі за-тверджується Кабінетом Міністрів України. Право власності на об’єкт передачі виникає з дати підписання акта приймання-передачі.
Фінансові кошти територіальної громади – це сукупність коштів, що включають:
- кошти місцевого бюджету;
- позабюджетні кошти;
- кошти підприємств комунальної власності;
- кошти, що мобілізуються на фінансовому ринку.
За джерелами доходи місцевих органів влади поділяються на подат-кові доходи, неподаткові доходи (платежі, доходи від майна, що нале-жить місцевій владі, та від господарської діяльності підприємств кому-нальної форми власності, залученв місцевими органами влади на ринку позичкового капіталу), доходи за рахунок кредитів та позик, а також трансферти від центральної влади та органів влади вищого територіаль-ного рівня.
Кошти, що мобілізуються на фінансовому ринку. Рада або за її рішенням інші органи місцевого самоврядування відповідно до законо-давства можуть випускати місцеві позики, лотереї та цінні папери, отримувати позички з інших бюджетів на покриття тимчасових касових розривів з їх погашенням до кінця бюджетного року, а також отримува-ти кредити в банківських установах.
Порядок здійснення запозичень до місцевих бюджетів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 р. №207. Згідно з даним Порядком, запозичення може здійснюватися у формі: а) випуску облігацій внутрішніх місцевих позик; б) укладення угод про отримання позик, кредитів, кредитних ліній у фінансових установах. Рішення Верховної Ради АРК чи міської ради про здійснення запози-чення повинно містити відомості про істотні умови, форму здійснення та мету запозичення. Про наміри здійснити запозичення або реструкту-риацію боргових зобв’язань за ним чи проведення іншої операції Верхо-вна Рада АРК чи міська рада зобов’язана надіслати Мінфіну письмове повідомлення, до якого додає: проект рішення про здійснення запози-чення; обгрунтування його відповідності бюджетному законодавству; копію звіту про виконання відповідного місцевого бюджету за поперед-ній рік; інформацію про поточний стан виконання зобов’язань щодо погашення місцевого боргу; обгрунтування доходів бюджету розвитку спеціального фонду місцевого бюджету, що будуть спрямовуватись на погашення основної суми місцевого боргу та відсотки за користування ним; висновок рейтингового агентства щодо здатності Верховної Ради АРК счи міської ради своєчасно і в повному обсязі здійснювати розра-хунки за борговими зобов’язаннями. Мінфін протягом 20 робочих днів після отриання інформації та відповідних документів розглядає їх і про-водить перевірку відповідності обсягу видатків на обслуговування міс-цевого боргу межам, установленим законом. За результатами розгляду та перевірок робиться висновок про відповідність чи неаідповідність проекту рішення про здійснення запозичення вимогам, установленим бюджетним законодавством. Інформацію про здійснення запозичення Верховна Рада АРК та міські ради подають Мінфіну щокварталу до 15 числа місяця, що настає за звітним кварталом. Відомості, які містяться в отриманій інформації, вносяться до загального реєстру запозичень до місцевих бюджетів.
Органи місцевого самоврядування можуть у межах законодавства створювати комунальні банки та інші фінансово-кредитні установи, ви-ступати гарантами кредитів підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, розміщувати належні їм кошти в банках інших суб’єктів права власнос-ті, отримувати відсотки від їх доходів відповідно до закону із зараху-ванням їх до доходної частини відповідного місцевого бюджету.
Бюджет місцевого самоврядування (місцевий бюджет) – це план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпе-чення функцій та повноважень місцевого самоврядування. До прийняття законів, які визначатимуть порядок формування місцевих бюджетів відповідно до Конституції України і Закону «Про місцеве самовряду-вання», місцеві бюджети формуються в порядку, встановленому зако-нами про бюджетну та податкову системи.
Органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Законом «Про місцеве самоврядування» та Бюджетним кодексом України. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону. Втручання державних органів у процес складання, затвердження і виконання місцевих бюджетів не допускається, за винятком випадків, передбачених Законом «Про місцеве самоврядування» та іншими законами. Сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання.
Місцевий бюджет поділяється на:
– поточний бюджет – доходи і видатки місцевого бюджету, які утворюються і використовуються для покриття поточних видатків;
– бюджет розвитку - доходи і видатки місцевого бюджету, які утворюються і використовуються для реалізації програм соціально-економічного розвитку, зміцнення матеріально-фінансової бази.
Доходи бюджету розвитку формуються за рахунок частини подат-кових надходжень, коштів, залучених від розміщення місцевих позик, а також інвестиційних субсидій з інших бюджетів.
Доходи місцевих бюджетів складаються з власних джерел, а також закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних по-датків, зборів та інших обов’язкових платежів. У доходній частині міс-цевого бюджету окремо виділяються доходи, необхідні для виконання власних повноважень, і доходи, необхідні для забезпечення виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.
Держава фінансує у повному обсязі здійснення органами місцевого самоврядування наданих законом повноважень органів виконавчої вла-ди. Кошти, необхідні для здійснення органами місцевого самоврядуван-ня цих повноважень, щороку передбачаються в Законі України про Державний бюджет України.
Рішення органів державної влади, які призводять до додаткових ви-датків органів місцевого самоврядування, обов’язково супроводжуються передачею їм необхідних фінансових ресурсів. Вказані рішення ви-конуються органами місцевого самоврядування в межах переданих їм фінансових ресурсів. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади і попередньо не за-безпечені відповідними фінансовими ресурсами, компенсуються держа-вою.
Доходи місцевих бюджетів складають власні прибутки, а також державні дотації і субвенції. До власних прибутків належать місцеві податки і збори, комунальна власність, а також частина загальнодержа-вних податків (отриманих по нормативах відповідно до законів про по-датки або цілком).
Згідно зі ст.3? Закону «Про Державний бюджет України на 200? рік» до доходів загального фонду місцевих бюджетів належать: єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва; плата за ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами; дотації та субвенції з Державного бюджету України; податок на прибуток підприємств комунальної власності, засновниками яких є відповідні місцеві ради; прибутковий податок з громадян; платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення; плата за землю; податок на промисел; плата за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності; фіксований сільськогосподарський податок у частині, що належить відповідним бюджетам; плата за оренду цілісних майнових комплексів, що знаходяться у власності відповідної ради та ін.
Місцеві податки і збори встановлюються органами місцевого само-врядування відповідно до закону і повністю зараховуються до відповід-них місцевих бюджетів. Крім того, за рішенням зборів громадян за міс-цем їх проживання можуть запроваджуватися місцеві збори на засадах добровільного самооподаткування. Самооподаткування - форма залу-чення на добровільній основі за рішенням зборів громадян за місцем проживання коштів населення відповідної території для фінансування разових цільових заходів соціально-побутового характеру.
Згідно з Законом України «Про систему оподаткування» від 25 чер-вня 1991 р. і Декретом Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» від 20 травня 1993 р. (з наступними змінами і доповненнями), до місцевих податків і зборів належать:
– збір за припаркування автомобілів;
– ринковий збір;
– збір за видачу ордера на квартиру;
– збір з власників собак;
– курортний збір;
– збір за участь у бігах на іподромі;
– збір за виграш на бігах на іподромі;
– збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;
– податок з реклами;
– збір за право використання місцевої символіки;
– збір за право проведення кіно- і телезйомок;
– збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей;
– комунальний податок;
– збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;
– збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі;
– податок з продажу імпортних товарів.
Органи місцевого самоврядування самостійно встановлюють і ви-значають порядок сплати місцевих податків і зборів відповідно до пере-ліку і в межах установлених граничних розмірів ставок, визначених Де-кретом Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори». Вод-ночас вони в межах своєї компетенції мають право запроваджувати пільгові податкові ставки, повністю скасовувати окремі місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників та надавати відстрочки у сплаті місцевих податків та зборів.
Місцеві податки і збори перераховуються до бюджетів місцевого самоврядування в порядку, визначеному місцевими радами, якими вони встановлюються. Стягнення не внесених в установлений термін місце-вих податків і зборів здійснюється згідно з чинним законодавством.
Видатки, які здійснюються органами місцевого самоврядування на потреби територіальних громад, їх розмір і цільове спрямування визна-чаються місцевими бюджетами цих громад; видатки, пов’язані із здійс-ненням районними, обласними радами заходів щодо забезпечення спі-льних інтересів територіальних громад, – відповідними районними та обласними бюджетами.
У видатковій частині місцевих бюджетів окремо передбачаються: видатки поточного бюджету і видатки бюджету розвитку. Останні спрямовуються на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов’язаних із здійсненням інвестиційної та інно-ваційної діяльності, а також на фінансування субвенцій та інших видат-ків, пов’язаних з розширеним відтворенням.
Видатки місцевих бюджетів поділяються на дві частини: 1) видатки, пов’язані з виконанням власних повноважень місцевого самоврядуван-ня; 2) видатки, пов’язані з виконанням делегованих законом повнова-жень органів виконавчої влади.
Місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення вико-нання органами місцевого самоврядування наданих їм законом повно-важень та забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімаль-них соціальних потреб. У разі, коли вичерпано можливості збалансу-вання доходів і видатків місцевих бюджетів і при цьому не забезпечу-ється покриття видатків, необхідних для здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень та забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб, держава забезпечує збалансування місцевих бюджетів шляхом передачі необхідних коштів до відповідних місцевих бюджетів у вигляді дотацій і субвенцій відповідно до закону.
Певними відмінностями характуризуються обласні та районні бю-джети, які є планами утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення спільних інтересів територіальних громад сіл, селищ, міст районного (чи обласного) значення, виконання місцевих програм, здійснення бюджетного вирівнювання. Районні й обласні бю-джети формуються з: а) коштів Державного бюджету для їх розподілу між територіальними громадами сіл, селищ, міст для здійснення бюдже-тного вирівнювання, виконання місцевих програм; б) коштів, отриманих на добровільних засадах із місцевих бюджетів сільських, селищних, міських рад для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм; в) коштів Державного бюджету на утримання апарату.
Складання і виконання районних і обласних бюджетів здійснюють відповідні державні адміністрації згідно із Законом «Про місцеве само-врядування в Україні» та Бюджетним кодексом України.
Держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за закон-ним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належ-ним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування дохо-дну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мі-німальних соціальних потреб. У випадках, коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків та зборів пере-вищують мінімальний розмір місцевого бюджету, держава вилучає із місцевого бюджету до Державного бюджету частину надлишку в по-рядку, встановленому законом про державний бюджет.
Мінімальні розміри місцевих бюджетів визначаються на основі нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя, виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб, встановленого законом. Мініма-льний рівень соціальних потреб – це гарантований державою мініма-льний рівень соціальних послуг на душу населення в межах усієї тери-торії України. Однак на сьогодні ще немає законів, які б відповідно до Конституції України визначали порядок формування мінімальних бю-джетів та нормативи бюджетної забезпеченості, рівень мінімальних со-ціальних потреб, мінімальний розмір місцевого бюджету.
З метою забезпечення мінімального рівня соціальних потреб і зба-лансування рівня соціально-економічного розвитку регіонів держава вдається до бюджетних трансфертів: дотацій і субвенцій на користь відповідних місцевих бюджетів. Якщо ж прибуток від закріплених за місцевим бюджетом загальнодержавних податків перевищує мінімаль-ний розмір місцевого бюджету, держава вилучає з місцевого бюджету в Державний бюджет частину надлишку.
Дотація – це грошова сума, що виділяється державою, якщо закріп-лених коштів недостатньо для формування мінімального бюджету міс-цевого самоврядування; вона виділяється на безоплатній основі і не має цільового призначення. Субвенцією називається грошова сума, що ви-діляється на певний період на конкретні програми для вирівнювання соціального економічного розвитку території.
Згідно зі ст. 4? Закону «Про Державний бюджет України на 2003 рік» обсяг дотацій вирівнювання з Державного бюджету обласним, ра-йонним бюджетам, міським бюджетам міст республіканського Автоно-мної Республіки Крим і обласного значення та Севастопольському місь-кому бюджету затверджено в сумі 5.423.076,6 тис. гривень. Крім того, передбачено додаткову дотацію з Державного бюджету для бюджету АРК та обласних бюджетів на зменшення фактичних диспропорцій між місцевими бюджетами через нерівномірність мережі бюджетних установ - у сумі 137.993,8 тис. грн.
Передбачено Законом і низку субвенцій з Державного бюджету для місцевих бюджетів. Зокрема, на виплату допомоги сім’ям з дітьми, ма-лозабезпеченим сім’ям та інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам за-тверджено субвенцію у сумі 1.624.617,8 тис. грн.,
Кошти Державного бюджету, що передаються у вигляді дотацій і субвенцій, розподіляються обласними радами між районними бюджета-ми та бюджетами міст обласного значення у розмірах, необхідних для формування доходних частин не нижче мінімальних розмірів місцевих бюджетів, визначених законом, а також використовуються для фінансу-вання з обласного бюджету спільних проектів територіальних громад. Розрахунки міжбюджетних трансфертів та визначення нормативів від-рахувань від загальнодержавних податків та зборів до бюджетів міст республіканського (в Автономній Республіці Крим) та обласного зна-чення, бюджетів районів здійснюється згідно з порядком, встановленим Кабінетом Міністрів України та погодженим з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Органи місцевого самоврядування, на відміну від органів державної влади, можуть мати позабюджетні цільові (у тому числі валютні) кошти. Позабюджетні кошти знаходяться на спеціальних рахунках у банках, порядок їх формування визначається спеціальними положення-ми, що затверджуються радою. Вони формуються за рахунок: а) добро-вільних внесків і пожертвувань фізичних і юридичних осіб; б) прибутків від місцевих позик, лотерей, від реалізації конфіскованого майна тощо; в) штрафів за адміністративні правопорушення, підвідомчі адміністра-тивним комісіям виконкомів.