Слова "театр", "драма", "сцена" - грецького походження. Саме там колись зародилося це мистецтво. Щоб зрозуміти сутність оновлення драматургії межі ХІХ-ХХ ст., давайте зорієнтуємося, якою була історія драми загалом. Драма (дія) - це один з літературних родів, що зображує світ у формі дії і, здебільшого, призначений для сценічного втілення. Виникла драма ще в античний період і впродовж розвитку літературного процесу вона зазнавала змін. Існує два жанрових типи драми:
"арістотелівська", або "закрита", драма; "неарістотелівська", або "відкрита", драма.
Перший тип драми розкриває характери персонажів через їхні вчинки. У такій драмі завжди є зав'язка, розвиток дії, кульмінація та розв'язка. У ній зберігається хронологія подій і вчинків дійових осіб на відносно обмеженому просторі.
Другий тип драми – до драми проникають чи епічні, чи ліричні елементи. Якщо у таку драму потрапляють ліричні елементи, тоді виникає лірична драма, в центрі зображення якої внутрішній світ героїв. Якщо ж у таку драму домішують епічні елементи, то тоді вона називається епічною. У XIX стався справжній переворот у світовій драматургії. Норвезький письменник Генрік Ібсен створює так звану "нову драму". Ібсен пише п'єси, де висвітлює ті проблеми, що були дуже близькі сучасному глядачеві; Період "нової драми" Генріка Ібсена охоплює 1877-1899 Основні ознаки "нової драми": усі драматичні твори є п'єсами про людську душу; у п'єсах "нової драми" відбувається зближення драматургічного простору з тією реальністю, що в ній живуть глядачі; у п'єсах "нової драми" немає чіткої межі між трагедією і комедією, немає поділу на головних і другорядних персонажів, на позитивних і негативних; композиція п'єс має інтелектуально-аналітичний характер.
У центрі уваги "нової драми" кінця ХІХ-початку XX ст. постала особистість з її переживаннями і почуттями. Нові драматурги не ставили за мету точно відобразити певні події, їхні твори - своєрідна метафора життя особистості (особливо її внутрішнього життя) та світу. Успіх п'єс Ібсена надихнув інших західноєвропейських драматургів на написання таких творів, де розкривалися найактуальніші соціальні та моральні проблеми суспільства. "Певним, шоком для театральної публіки став показ на сцені робітників, люмпенів, злидарів, а також звернення до таких тем, як спадкові хвороби або жіноче питання". А. Чехов "створив власний лірико-філософський театр, який став невід'ємною частиною світової театральної революції"."Генрік Ібсен і світова драматургія".-"напружена боротьба особистості за право на власний вибір та унікальний духовний світ, незавершений, відкритий фінал, розв 'язка давно назрілих конфліктів і розплата героя за минуле "). "Бернард Шоу "драми-дискусі. "основа драми - дискусія; глядачі як учасники театрального дійства, відкритий фінал, нові типи героїв, поєднання жанрових ознак драми і роману". Чехова - "глибокий психологізм у висвітленні внутрішнього стану героїв і зображенні трагедії буденності; майстерне використання підтексту ("підводної течії"), паузу діалогах, реплік ремарок..."Нова драма"
1. Показує трагедію життя.
2. У центрі уваги - душевні переживання людини, морально-філософські проблеми епохи.
3. Конфлікт внутрішній - зіткнення персонажів із трагедією буття, зіткнення різних ідей, духовні суперечності героїв.
4. Рушій сюжету - психологічні колізії, зіткнення ідей.
5. Герой - особистість, "духовний симптом" епохи.
6. Відображення складного духовного буття.
7. Від реалізму і натуралізму - до модернізму.
8. Автор відтворює загальну атмосферу часу, духовні пошуки епохи, прагне до морального пробудження особистості й суспільства.
9. Глядач упізнає себе, долучається до внутрішньої дії, переживає й мислить разом із героями.
10. Умовність, узагальнювальний зміст.
11. Усі персонажі важливі, вони позбавлені однозначних характеристик.
12. Пафос роздумів, переживання, суперечностей буття.
