Оновлення європейського театру: «драма ідей» Ібсена, «драма дискусія» Шоу, символістська драма Метерлінка, лірико-психологічна драма Чехова.

Слова "театр", "драма", "сцена" - грецького походження. Саме там ко­лись зародилося це мистецтво. Щоб зрозуміти сутність онов­лення драматургії межі ХІХ-ХХ ст., давайте зорієнтуємося, якою була істо­рія драми загалом. Драма (дія) - це один з літературних родів, що зображує світ у формі дії і, здебільшого, призначений для сценічного втілення. Виникла драма ще в античний період і впродовж розвитку літературного процесу вона зазнавала змін. Існує два жанрових типи драми:

"арістотелівська", або "закрита", драма; "неарістотелівська", або "відкрита", драма.

Перший тип драми розкриває характери персонажів через їхні вчинки. У такій драмі завжди є зав'язка, розвиток дії, кульмінація та розв'язка. У ній зберігається хронологія подій і вчинків дійових осіб на відносно обмежено­му просторі.

Другий тип драми – до драми проникають чи епічні, чи ліричні елементи. Якщо у таку дра­му потрапляють ліричні елементи, тоді виникає лірична драма, в центрі зоб­раження якої внутрішній світ героїв. Якщо ж у таку драму домішують епічні елементи, то тоді вона називається епічною. У XIX стався справжній переворот у світовій драматургії. Норвезь­кий письменник Генрік Ібсен створює так звану "нову драму". Ібсен пише п'єси, де висвітлює ті проблеми, що були дуже близькі сучасному глядачеві; Період "нової драми" Генріка Ібсена охоплює 1877-1899 Основні ознаки "нової драми": усі драматичні твори є п'єсами про людську душу; у п'єсах "нової драми" відбувається зближення драматургічного про­стору з тією реальністю, що в ній живуть глядачі; у п'єсах "нової драми" немає чіткої межі між трагедією і комедією, немає поділу на головних і другорядних персонажів, на позитивних і негативних; композиція п'єс має інтелектуально-аналітичний характер.

У центрі уваги "нової драми" кінця ХІХ-початку XX ст. постала осо­бистість з її переживаннями і почуттями. Нові драматурги не ставили за мету точно відобразити певні події, їхні твори - своєрідна метафора життя особистості (особливо її внутрішнього життя) та світу. Успіх п'єс Ібсена надихнув інших західноєвропейських драма­тургів на написання таких творів, де розкривалися найактуальніші соціальні та моральні проблеми суспільства. "Певним, шоком для театральної публіки став показ на сцені робітників, люмпенів, злидарів, а також звернення до таких тем, як спадкові хвороби або жіноче питання". А. Чехов "створив власний лірико-філософський театр, який став не­від'ємною частиною світової театральної революції"."Генрік Ібсен і світова драматургія".-"напружена бо­ротьба особистості за право на власний вибір та унікальний духовний світ, незавершений, відкритий фінал, розв 'язка давно назрілих конфліктів і розп­лата героя за минуле "). "Бернард Шоу "драми-дискусі. "основа драми - дискусія; глядачі як учасники театрального дійства, відкритий фінал, нові типи героїв, поєднання жанрових ознак драми і роману". Чехова - "глибокий пси­хологізм у висвітленні внутрішнього стану героїв і зображенні трагедії бу­денності; майстерне використання підтексту ("підводної течії"), паузу діа­логах, реплік ремарок..."Нова драма"

1. Показує трагедію життя.

2. У центрі уваги - душевні переживання людини, морально-філософські проблеми епохи.

3. Конфлікт внутрішній - зіткнення персонажів із трагедією буття, зіткнення різних ідей, духовні суперечності героїв.

4. Рушій сюжету - психологічні колізії, зіткнення ідей.

5. Герой - особистість, "духовний симптом" епохи.

6. Відображення складного духовного буття.

7. Від реалізму і натуралізму - до модернізму.

8. Автор відтворює загальну атмосферу часу, духовні пошуки епохи, прагне до морального пробудження особистості й суспільства.

9. Глядач упізнає себе, долучається до внутрішньої дії, переживає й мис­лить разом із героями.

10. Умовність, узагальнювальний зміст.

11. Усі персонажі важливі, вони позбавлені однозначних характеристик.

12. Пафос роздумів, переживання, суперечностей буття.