Стильові напрями художньої культури XIX століття

Греченко В.А., Чорний І.В. Світова та українська культура: довідник для школярів та студентів / В.А. Греченко, І.В. Чорний. – К.: Літера ЛТД, 2009. – С.313-326.

2. Закович М.М. Культурологія: українська та зарубіжна культура. [Навч. посібник ]. – Київ, 2007. – С.173-186.

Основні риси художньої культури Західної Європи ХІХ століття

1) Розквіт класичного природознавства, створення єдиної системи наук.

2) Втрата релігійною культурою своєї потужності, зростання сцієнтизму.

Сцієнтизм (фр. Scientisme, від лат. Scientia - наука, знання) - загальна назва ідейної позиції, що представляє наукове знання найвищої культурною цінністю і основоположним чинником взаємодії людини зі світом.

4) Перехід від ідеології Просвітництва до романтизму, визнавав наявність суперечності між дійсністю і ідеалом.

5) Втрата класицизмом своїх позицій, виникнення таких стилів у живопису, як реалізм, імпресіонізм, постімпресіонізм.

6) Революція в поширенні інформації - винахід радіо і кіно.

7) Урбанізація, перетворення фольклору в «музейно-сувенірну» галузь культури.

8) Нова культурна домінанта - на зміну традиціоналізму приходить визнання абсолютної цінності новаторства та індивідуальності у творчості.

 

Стильові напрями художньої культури XIX століття

1) Класицизм - перша третина XIX ст.

2) Романтизм - п. пол. XIX ст.

3) Прерафаелізм - п. пол. XIX ст.

4) Реалізм - сер. XIX ст.

5) Натуралізм - сер. XIX ст.

6) Салонне мистецтво - сер. XIX ст.

7) Символізм - к. XIX-поч. XX ст.

8) Імпресіонізм - 70-80 рр. XIX ст.

9) Постімпресіонізм - к. XIX-н. XX ст.

З XIX століття йде активний процес інтеграції національних культурних процесів у Західній Європі, часто той чи інший художник, народившись і почавши творити в одній країні, закінчує свою діяльність в іншій. Те ж відбувається і зі школами, течіями, стилями: вони плавно перетікають один в одного, активно взаємодіють. Виходячи з цього, подальший виклад матеріалу побудовано не за національно-державному ознакою, а за основними стилям, панівним в цей період в західноєвропейській культурі.

 

 

РОМАНТИЗМ

Просвітницькому раціоналізму і культу знання романтизм протиставив цінність духовного життя особистості, котра живе не розумом, а почуттями та уявою. Звідси - висока духовна напруга епохи, екстатичний підйом, творчий злет. Романтизм охопив всю Європу і всі галузі культури: літературу, мистецтво, театр, музику, філософію, історію, естетику - і виразився в інтересі до особистісної стороні життя людини, містиці, ідеалізму (це було реакцією на раціоналізм і скептицизм Просвітництва).

Основне положення естетики романтизму - зображення незвичайного (виняткового) героя в незвичайних (виняткових) ситуаціях. Нерідко ця особистість протиставлена ​​суспільству, це розчарований блукач, зневірений бунтар, самотній мрійник. Художні засоби романтизму: пафос, піднесеність, піднесеність мови та стилю, різкі контрасти, динаміка, широке використання фантастичних і легендарних образів, гротеск.

Гротеск ( італ. Grottesco - химерний) - тип художньої образності. заснований на фантастиці, сміху, гіперболі, химерному поєднанні і контрасті фантастичного і реального, прекрасного і потворного, трагічного і комічного, правдоподібності і карикатури.

Романтизм знайшов яскравий прояв у літературі Європи.

У Німеччині принципи міфологічної школи знайшли втілення у творчості казкарів братів Я. і В. Грімм та інших. Пізній німецький романтизм, який ніс ідеї трагічної безвиході, розладу між мрією і дійсністю, став основою творчості Гофмана (Ернест Теадор Амадей Гофман, 1776-1822).

В Англії особливості романтизму проявилися у творчості поетів "озерної школи" - У.Вордсворта, С.Колріджа, Р. Сауті. Основоположником історичного роману в руслі романтизму став Вальтер Скотт (1771-1832). Поезія Дж. Кітса - гімн красі світу і прекрасній людській природі.

Одне з найзначніших явищ мистецтва романтизму - Джордж Гордон Байрон (1788-1824). Бєлінський назвав Байрона Прометеєм свого часу: "... Титанічні образи створені в поемі в "Паломництво Чайльд-Гарольда", в циклі "Східних поем" ("Гяур - східна повість", "Корсар", "Лара" та інші), в поемах "Каїн", " Бронзовий вік "та інших. Незакінченим залишилося найбільш значне твір Байрона - "Дон Жуан", роман у віршах, де знайшли прояв риси реалізму.

Французький романтизм пов'язаний з жанром ліричного інтимно психологічного роману і повісті: Ф. Р. Шатобріан. Розквіту досягає поезія (Гюго, Віньї, Мюссе та інші), романтична драма (А. Дюма-батько, Гюго, Віньї, Мюссе), жанр роману: психологічного, історичного, соціального (П.Меріме, В. Гюго, Жорж Санд, Е. Сю та інші).

Романтизм одержав розвиток в літературах Італії, Іспанії. Австрії, Данії, Швеції, Угорщини, Румунії. У Польщі особливих успіхів він досяг у творчості Адама Міцкевича (1798-1855), творця поем "Тражіна", "Пан Тадеуш", "Конрад Валленрод", лірико-драматичної поеми "Дзяди" та інших.

Романтизм формується і в літературі США. Підтвердження цьому - твір Вашингтона Ірвінга "Книга ескізів", серія романів Джеймса Фенімора Купера.

У музиці романтизм представляли - в Австрії: Франц Шуберт, Йоганн Штраус (батько) і Йоганн Штраус (син); в Німеччині: Людвіг ван Бетховен, Роберт Шуман, Якоб Людвіг Фелікс Мендельсон, Йоганнес Брамс, Ріхард Вагнер; у Франції: ранній Клод Дебюссі, Гектор Берліоз; в Угорщині Ференц Ліст; в Польщі Фрідерік Шопен. Музика займала особливе місце в культурі XIX століття, це була нова епоха в естетичному сприйнятті дійсності, виникали нові форми музичного життя, відкривались філармонійні, концертні, театральні установи.

Романтичні ідеї живили образотворче мистецтво.

В Іспанії на рубежі XVIII-XIX століть жив і творив великий художник Франсіско Гойя (1746- 1828), що втілив у своїй творчості трагічну долю і героїчні сподівання іспанського народу. Гойя - живописець і графік. У живописних творах він показав життя суспільства свого часу (груповий портрет сім'ї Карла IV, численні портрети знаті і людей з простолюддя - знамениті махи та інше). Враження від повстання проти французьких завойовників знайшло втілення в картині "Розстріл в ніч з 2 на 3 травня 1808". Тема подвигу і страждань народу втілена в графічній серії «Лиха війни». Гротескним характером відрізняється серія офортів «Капрічос».

Романтизм одержав яскраве втілення в образотворчому мистецтві Франції. Теодор Жеріко(1791-1824), основоположник романтизму у французькій живопису. Пафос, енергія, героїка втілені в його картинах "Офіцер імператорських кінних єгерів під час атаки", "Поранений кірасир" та інші.

Романтичні тенденції в образотворчому мистецтві Німеччини втілені у творчості художників Філіпа Отто Рунге (1777-1810), Каспара Давида Фрідріха (1774-1840).

В архітектурі романтизм не отримав чіткого оформлення, до цього періоду пануючий до XVIII століття класицизм виродився у холодний академізм та ампір («стиль імперії»), який характеризувався героїзацією, гигантоманією, надмірної декоративністю. Після походів Наполеона з'явилися єгипетські мотиви і масштабні проекти (Тріумфальна арка в Парижі, Пантевін). В античному стилі оформлялися інтер'єри, проявився він і в моді.

 

ПРЕРАФАЕЛІЗМ

У 1848 р в Англії виникло «братство прерафаелітів», що об'єднало митців, які не сприймають академізм. Їх ідеал - мистецтво раннього середньовіччя і Ренесансу до рафаелівського часу. З романтизмом їх ріднила любов до старовини, далека від сучасності тематика. Ідеолог руху - англійський письменник, теоретик мистецтва Джон Рескін, який виступив з ідеєю перетворень буржуазної дійсності через мистецтво і виховання в дусі «релігії та краси». Ідеї ​​Раскіна втілювали на практиці англійські поет Вільям Морріс і графік Обрі Бердслей.

 

ПОЗИТИВІЗМ та КРИТИЧНИЙ РЕАЛІЗМ

Проза, яку ігнорували романтики, знайшла відображення в критичному реалізмі. В романтизмі превалювало суб'єктивне начало, в реалізмі проявилося прагнення до об'єктивного зображення дійсності.

Найбільш яскраво сутність реалізму знайшла втілення у грандіозній епопеї Онорі де Бальзака (1799-1850 ) " Людська комедія", що складається з 95 творів, у яких письменник зумів показати систему соціальних відносин у суспільстві ("Гобсек", "Батько Горіо", "Євгенія Гранде "," Шагренева шкіра "," Селяни "та інші), з'явився глибоким психологом. У Франції носіями реалізму були письменники: П'єр Жан Беранже (сатирична поезія), Стендаль, справжнє ім'я Анрі Марі Бейль (роман «Червоне і чорне», праці з історії мистецтва), Проспер Меріме (новели і балади про народне життя, історичний роман «Хроніка царювання Карла IX), Гюстав Флобер («Пані Боварі», «Виховання почуттів»), Гі де Мопассан («Життя», «Милий друг»).

У Німеччині реалізм представлений у працях Генріха Гейне (прозаїчна праця «Колійні картини», поеми «Атта Троль» і «Германія. Зимова казка").

У слов'янські країни реалізм прийшов пізніше, у цьому напрямку творили: польські письменники Генрик Сенкевич (історичний роман «Вогнем і мечем»), Еліза Ожешко (соціальна проза) і Болєслав Прус (історична і соціальна проза), болгарський революціонер Христо Ботев (соціальна поезія).

В історії англійської літератури блискуча сторінка пов'язана з ім'ям письменника-реаліста Чарльза Діккенса (1812-1870), автора романів "Домбі і син", "Холодний дім" та інших. У романах Діккенса проявився моралізаторський характер; велику увагу він приділяв питанням виховання, переконання людей.

Були спроби оснастити мистецтво методами природних беспристрасних наук, це знайшло відображення в натуралізмі, у творчості французьких письменників Едмона і Жюля Гонкурів (соціальна проза) і Еміля Золя («Черево Парижа», «Гроші», «Експериментальний роман»). Натуралізм обмежує роль письменника лише механістичним описом дійсності без висновків.

У живопису реалізм був присутній і раніше (Мікеланджело, Харменс ван Рейн Рембрандт, Пітер Пауел Рубенс), але в середині XIX ст. він став художньою системою зі своїм методом.

Багатогранним була творчість художника Оноре Дом'є (1808-1879). Графік і живописець, він викривав міщанство, фальш, лицемірство, хабарництво (літографія "Законодавче чрево" - сатира на французький парламент). У літографії "Руки геть! Свободу друку!" створений образ робітника, який відстоює свої права.

Герої живописних робіт Дом'є - прості люди Франції: "Праля", "Вагон третього класу" та інші.

Проникливо зображували сільську природу художники-барбізонців (місцем їх постійного перебування була село Барбізон). У їх числі - Т. Руссо (1812-1867), Ш. Ф. Добиньи (1817-1878) та інші.

Створення нової естетики, що обгрунтовує цінність буденного, повсякденного в мистецтві, а також затвердження критичного реалізму пов'язане з ім'ям Гюстава Курбе (1819-1877): " Дробильники каменів" (образи змучених непосильною працею простих робітників).

Своє бачення світу в його відчутній конкретності Курбе передає в портретах, пейзажах, натюрмортах (портрети поета Бодлера, композитора Берліоза, пейзаж "Море біля берегів Нормандії" та інші).

Образотворче мистецтво США середини XIX століття характеризується поширенням салонно-академічного напрямку. Але в 60-90-ті роки виступають майстри реалістичного методу.

Уінслоу Хомер (1836-1910). Віра в людину, романтизація і героїзація його образу проявляються в картинах "Мисливець і гончак ", "Гольфстрім" та інших.

Художником-реалістом був Томас Икинс(1844-1916). Ним створені груповий портрет "Доктор Гросс у своїй клініці", картини про життя людей міста - акторів, письменників, лікарів, вчених, музикантів (наприклад, портрет Уолта Уїтмена та інші).

Реалістичні риси проявилися і в творчості американського скульптора Огастеса Сент-Годенс (1848-1907) - кінна статуя генерала Шермана та Нью-Йорку, пам'ятник Лінкольну в Чикаго та інші.

У літературі США цього періоду активізуються цивільні тенденції. Г.Бічер-Стоу створює роман "Хатина дядька Тома ".

 

СИМВОЛІЗМ

Напрям, який виник у французькій поезії, що вплинув на інші жанри (живопис, музику). Теоретик символізму - французький поет Стефан Малларме. У творче об'єднання входили поети Поль Верлен, Анрі Реньє, Артюр Рембо. Доктрина символізму вливалася в загальний потік антипозитивіського руху, що прагнув звільнити мистецтво від інтелектуального змісту, від того, що осягається розумом, а не почуттями. Реальному світу символісти протиставляли умоглядні образи ідеальної недосяжної краси, цим вони відрізнялися від романтиків, які вірять у можливість реального втілення своїх ідеалів. У живопису символізм представлений творчістю французьких і бельгійських майстрів : П'єра Пюви де Шаванна, Гюстава Моро, Ежена Кар'єра, Оділона Редон, Моріса Дені, Едуарда Вюйара, Джеймса Енсор, а також об'єднання молодих художників «Набі» (від давньоєврейського «пророк»).

 

ІМПРЕСІОНІЗМ

Остання третина XIX століття ознаменувалася ускладненням соціокультурної обстановки в Європі. Поразка Паризької комуни, посилення реакції викликали зміни не тільки в політичній, а й у мистецькому житті.

Мистецтво цього періоду відрізняють пошуки нових художніх засобів. У 1863 р, не допущені до виставки офіційним журі академічного Салону, створюють свій "Салон знедолених" французькі художники, напрям яких в живописі отримало назву імпресіонізм (фр. Impression - враження). Назва виникла після виставки 1874, на якій експонувалася картина К. Моне "Враження. Схід сонця". До групи імпресіоністів входили К. Моне, А. Сіслей, К. Піссарро, П. Синьяк, О. Ренуар та інші. До художників цієї групи були близькі Е. Мане і Е. Дега.

Французький художній напрям, що не копіював, а відтворював дійсність у відповідності зі своїм баченням світу, який відмовився від «колективного досвіду». Рух народився у 1867 році і отримав назву за картиною Клода Моне «Враження». Імпресіонізм об'єднав незалежних художників, опозиційних ідеалу офіційної школи: Клода Моне, Едуарда Мане, Едгара Дега, Альфреда Сіслея, Каміля Пісарро, Огюста Ренуара.

Вони здійснили перелом у мистецтві, зруйнувавши сувору ієрархію жанрів і тем, будучи впевненими в тому, що сюжетом картини може послужити безпосереднє враження від побаченого. «Чудесна мить», яку намагалися зупинити імпресіоністи, не може бути осягнена розумом, тут потрібна інтуїція, здатність образного мислення.

В цьому стилі відсутні суворі канони, це насамперед індивідуальні шукання. Основа складної техніки - теорія розкладання кольорів. Митці не змішували на палітрі фарби спектра, а наносили їх на полотно в чистому вигляді послідовно. Новий рух викликав хвилю неприйняття, звинувачень у непрофесіоналізмі, але в другій половині 80-х рр. XIX ст. був визнаним і набув послідовників в інших європейських країнах.

Нова французька школа своїм народженням зобов'язана Едуарду Мане (1832-1883), який розвивав традиції реалізму, але в той же час прагнув до зображення пластичної різноманітності зовнішнього світу, відмовлявся від умовних штампів

Життя на полотнах Е. Мане вперше стала об'єктом естетичного осмислення. Його хвилювала проблема нерозривного звязку людини з повсякденним життям міста, з його атмосферою і результат її впливу на людину.

Імпресіоністи прагнули до точності передачі миттєвого зорового відчуття, до створення оптичного образу предмета, але не до його докладного опису. Вони звернулися до різних сторін дійсності, до життя вулиць, вокзалів, кафе, барів, до образів сучасників різних станів, професій, до міського і сільського пейзажу.

З найбільшою послідовністю принципи (імпресіонізму були розроблені у творчості Клода Моне (1840-1926). Живопис "чистим кольором", бажання передати мінливість світу - відмінні риси його творчої манери.К. Моне, в основному, пейзажист. Прагнення передати невловимі, ​​мінливі стани природи призводить К. Моне до створення серій: "Копиці сіна", "Руанський собор" та інших. Він пише річкові пейзажі Сени, серію лондонських пейзажів "Тумани", "Скелі в Бель-Іль", "Етрета", натюрморти. Активним інтересом до людини відрізняється мистецтво Огюста Ренуара (1841-1919), який звернувся до портрета, жанровим композиціям. Особливою чарівністю відрізняються створені ним жіночі образи: "Оголена", "Дівчина з віялом" та інші. До 1880 року закінчився, в основному, період імпресіонізму.

У скульптурі найяскравішим імпресіоністом був Огюст Роден, який створив новий стиль, пластична мова, наближена до давньогрецьких класичних зразків, з використанням кращого з готики і східних мотивів.

У музиці імпресіонізм проявився у творчості Клода Дебюссі, Моріса Равеля, Гюстава Шарпантьє. Їхні твори побудовані на образно-емоційних асоціаціях.

 

ПОСТІМПРЕСІОНІЗМ

Найбільш значним явищем у живописі кінця XIX століття стала творчість художників-постімпресіоністів: Сезанна, Ван-Гога, Гогена та інших. Традиціям імпресіоністів нове покоління протиставило задачу розкриття внутрішньої сутності явищ, їх гармонії та краси.

Поль Сезанн (1839-1906), користуючись чисто живописними засобами, прагнув знайти синтез форми і кольору, чітку конструкцію композиції, пластичну цілісність. Мета Сезанна - втілити колірну сутність світу (натюрморт "Персики і груші", пейзажі "Міст на Марні в Кретеї", "Гора св. Вікторії" та інші).

Поль Гоген (1848-1903), тематика картин якого - тропічна природа, бронзовошкірі жителі Океанії, ідеал первісної гармонії. Це "Дружина короля", "Її звуть Вайрауматі", "А, ти ревнуєш?", "Жінка, що тримає плід" та інші роботи.

У творчості постімпресіоністів ефект реальності не слабшає, глядач втягується у внутрішній простір картини. Наприклад, в картині Тулуз-Лотрека "У Мулен де ла Галет" площину столу так зрізано, що глядач може уявити себе сидячим за цим столом.

Одним з найбільших живописців кінця XIX століття був Вінсент Ван Гог (1853-1890) - художник гостропсихологічного обдарування. Його творчість насичена моральними і соціальними проблемами. З особливою силою розкривається трагедія людської душі в картині "Нічне кафе в Арлі".

Напруженими пошуками нових шляхів відрізняється і література останньої третини XIX століття.Передвістям поезії XX століття стала лірика французького поета Шарля Бодлера (1821-1867) - збірка "Квіти зла" та інші, де автор використовує формотворчі можливості самої мови. Пошуки нових джерел ліризму, прагнення до емоційного впливу на читача стали основою творчості Артюра Рембо (1854-1891), Поля Верлена (1844-1896), Стефана Малларме (1842-1898), твори яких послужили основою для формування символізму в мистецтві.

У цей період виникає натуралізм, засновником якого з'явився Еміль Золя (1840-1902 ), автор двадцятитомна епопеї "Ругон-Маккари". Природна і соціальна історія однієї родини в епоху Другої Імперії, де дано соціально-психологічне дослідження французького суспільства.

Захоплення технічним прогресом, історією цивілізації лягло в основу науково-фантастичної літератури (Жюль Верн, 1828-1905), культурно-історичних творів (Іполит Тен, 1828-1893).

У літературі США в останній третині XIX століття розвивається реалізм в прозі. Письменники правдиво відтворюють побут і психологічний склад людей різних штатів (Г. Бічер-Стоу, 1811-1896; Ф. Брет Гарт, 1836-1902).. Вершиною американського реалізму XIX століття є творчість Марка Твена (Самюел Ленгхорн Клеменс, 1835-1910), який зобразив американську дійсність у всьому її різноманітті ("Том Сойєр", "Пригоди Геккльберрі Фінна", "Як мене обирали в губернатори", "Життя на Міссісіпі "та інші).