Етапи становлення конфліктології у нашій країні

Періоди становлення конфліктології у нашій країні найбільш повно представлені у роботах А.Я.Анцупова та С.Л.Прошанова. Вони узагальнили наукові роботи у галузі дослідження конфліктів і сформулювали основні методологічні підходи та принципи її становлення. Вони виділяють декілька етапів розвитку конфліктології у нашій країні.

Перший етап – до 1924 р. характеризується зародженням і розвитком практичних та наукових знань про конфлікти, але як спеціальний об’єкт дослідження конфлікт не виділяється.

Другий етап – 1924-1989 рр. Конфлікт починає вивчатися як самостійне явище у межах спочатку двох (правознавство та соціологія), а до кінця періоду – 11 наук. Другий етап включає 4 фази 1924-1934 рр. – збільшення чисельності публікацій у різних дисциплінах; 1935-1948 рр. – повна відсутність публікацій у зв’язку з війною та репресіями; 1949-1972 рр. – набуття інтересу до конфлікту, поява наукових робіт; 1973-1989 рр. – поява докторських дисертацій з проблеми конфліктів.

Третій етап – з 1990 р. по теперішній час. Конфліктологія виділяється у самостійний науковий напрямок і навчальну дисципліну. З’являються варіанти розробки парадигми конфліктології як науки на основі різних підходів: міждисциплінарного, системного, особистісно-соціально-діяльнісного, емпіричного та ситуативного. Галузі конфліктології: військові науки, історичні науки, математика, педагогіка, політичні науки, правознавство, психологія, соціологія, філософія.

Конфліктологічна експертиза тісно пов’язана з третім етапом розвитку конфліктології. Вона розглядаляся на трьох рівнях:

Методологічний рівень – це пошук вихідних основ, які дозволяють досліджувати конфлікти як природні або штучні процеси, система домінуючих принципів та поглядів. Це методи організації теоретичної, технологічної та практичної діяльності, які ґрунтуються на виявленні відповідності різних теоретичних конструкцій і технологій задачам практики. Цей рівень вимагає включення в процес дослідження конфліктів і в процес рефлексивного аналізу власне мисленнєвих засобів самого дослідника.

Теоретичний рівень – це безпосередньо наукові теорії і знання закономірностей розвитку та специфічних властивостей конфлікту, отримані науковоми методами у якій-небудь науці.

Технологічний рівень – представлений різноманітними технологіями формування певних програм, за якими свідомо чи підсвідомо діє суб’єкт (соціальна група) у конфлікті.

Практичний рівень – представлений реальними конкретними конфліктними ситуаціями і конфліктами. Конфліктна ситуація як поняття розглядається ширше, ніж конфлікт і включає в себе три стадії: перед конфліктна ситуація, конфлікт та постконфліктна ситуація, які представлені шістьма етапами: зародження, дозрівання, інцидент, конфлікт, розвиток конфлікту, постконфліктна ситуація. Кожний етап характекризуєтьсяпевними ознаками, елементами, зв’язками та відношеннями, що підсилюють або послаблюють соціальну напругу.

4. Понятя, зміст та структура конфліктів. Конфлікт – (від лат. konflikt) – зіткнення протилежно спрямованих, несумісних одна з одною тенденцій у свідомості окремо взятого індивіда, в міжособистісних взаємодіях або міжособистісних відносинах індивідів або групи людей, які пов’язані з гострими негативними емоціями, переживаннями.

Конфлікт характеризується такими специфічними особливостями: 1) протилежністю думок конфліктуючих сторін, при чому ця протилежність повинна бути виражена явно, доведена, так би мовити, до «крапки кипіння»; 2) в межах конфліктної взаємодії між його учасниками відсутня комунікація, коли конфліктуючі не тільки не слухають, але й не чують одне одного; 3) взаємодія при відсутності комунікації носить руйнівний характер. Порушення цілісності соціальних інтересів, блокування нормального функціонування всієї соціальної системи.

Конфлікт характеризується: станом та ступенем інтенсивності, соціальною напругою, конструктивністю або деструктивністю, способами регуляції конфлікту. Критерії виділення конфліктів: а) за сферою дії: соціальний, економічний, політичний, культурний конфлікт; б) за характером суб’єктності: внутрішньо особистісний, міжособистісний, міжгруповий, міжнаціональний, міждержавний конфлікт; в) за ступенем напруги: слабкий, середній, сильний конфлікт; г) за способом поведінки та характером протікання: пасивний та активний конфлікт.

У структурі конфлікту виділяють:

1) інцидент зіткнення, з якого розпочався конфлікт;

2) конфліктна ситуація – основа конфлікту, що передує йому і складється з об’єкту та різноспрямованих учасників ситуації (конфліктні ситуації можуть виникати як з ініціативи учасників, так і незалежно від їх бажань та волі);

3) суб’єкт конфлікту – різноспрямовані соціальні сили, що намагаються реалізувати свої інтереси в умовах суперництва. Суспільні конфлікти, відповідно до рівня організованості сторін, поділяються на три великі групи: а) між індивідуальні; б) між групові; в) між організаційні. У зв’язку з цим в якості суб’єктів конфлікту можуть виступати індивіди, малі й великі групи, формальні й неформальні організації. Конфліктні відносини між ними можуть виникати в економічній, політичній, культурній, релігійній та іншій сферах. Суб’єкти конфлікту можуть реалізуватися у вигляді політизованих, соціальних, економічних та політичних груп тиску, злочинних угруповань, що усвідомлюють і домагаються своєї мети. Діапазон суб’єктів конфлікту досить широкий: в одному випадку це індивіди, а в іншому – це держави чи союзи держав. Найскладнішими є конфлікти між організаціями, державами та міжнаціональні конфлікти.

4) об’єкт конфлікту – те, через що виникає конфлікт між опонентами, на що претендує кожний з його учасників. Об’єкт конфлікту може бути матеріальним (яка-небудь річ, престижний об’єкт) та ідеальним (статус у колективі, правила, закони, норми та ін.).

5) мотивація конфлікту – система мотивів, що призводять до виникнення внутрішньо особистісного конфлікту, міжособистісних, між групових та інших типів конфліктів (мотивами можуть виступати несумісні цілі діяльності окремих груп, конкуренція, суперництво, боротьба за лідерство тощо).

Елементами конфлікту є: перед конфліктна ситуація, конфліктна ситуація, причини, учасники, принципи, методи, мотиви, шляхи, місце здійснення, прийняті рішення (документи). До складових конфлікту можна віднести: рівні (якісні, кількісні) масштаби, охоплення, гострота проходження, сфера прояву та виникнення, зона конфлікту (яка часто буває розмитою, нечіткою).

У діагностиці конфлікту важливо звернути увагу на системно-ситуативний аналіз конфліктної ситуації, коли вона розглядається з точки зору методологічного підходу, коли вона розглядається як система, що не зводиться до суми своїх елементів, які мають структуру, а властивості елемента визначаються його місцем у структурі.

У висновку з конфліктологічної експертизи психолог представляє:

- опис ситуації, що виникла, конфлікту, вчинку, учасники конфлікту, місце виникнення, дії учасників тощо;

- причини ситуації, що виникла;

- які вікові й індивідуальні особливості учасників виявилися в їх поведінці (психологічний аналіз);

- сенс конфлікту для кожного з його учасників;

- особиста позиція кожного у ситуації, що виникла;

- психологічний аналіз стосунків між учасниками конфлікту;

- перспективні виховні і пізнавальні цілі при визначенні різних варіантів розв’язання ситуації.

Структура конфліктної ситуації: умови виникнення та протікання конфлікту; образ ситуації, що склався в учасників конфлікту; дії суб’єктів під чс досягнення своїх цілей; наслідки конфліктної ситуації.

Стадії та періоди протікання конфліктної ситуації: перед конфліктний період; власне конфлікт; вирішення конфлікту.

5. ТИПОЛОГІЯ КОНФЛІКТІВ

В конфліктологічній літературі поки що не має універсальної наукової класифікації конфліктів, вона носить, на нашу думку, емпіричний характер.

Класифікація конфліктів може бути зроблена за такими ознаками: видами, типами, об’ємом, тривалістю, ступенем впливу, витоками, змістом, значимістю, типом вирішення, формами прояву, соціально-психологічним ефектом, спрямованістю, мотивами, наслідками, об’ємом впливу, часом протікання, джерелом впливу та іншими підходами. Як бачимо, конфлікти можуть бути класифіковані за різними критеріями. Ми не претендуємо вичерпної класифікації конфліктів. Зупинимося на типології за кількістю людей.

I. За кількістю людей, які приймають участь в конфлікті, конфлікти можуть поділятися таким чином:

а) внутрішньоособистісні (інтраперсональні);

б) міжособистісні (інтерперсональні);

в) внутрішньогрупові (інтрагрупові);

г) між групові (інтергрупові);

II. В системі управління конфлікти можуть бути розприділені на такі види:

а) вертикальні управлінські конфлікти, які виникають між індивідами, що займають різні місця в ієрархії управлінських стосунків. Наприклад, конфлікт між директором фірми, школи заводу та його заступником;

б) горизонтальні управлінські конфлікти, що виникають між групами людей, які займають однакове місце в ієрархії управлінських стосунків (наприклад, між двома менеджерами).

III. За причинами, що їх породжують, управлінські конфлікти можуть бути згруповані:

а) конфлікти ролей – різне ставлення до роботи, різні цілі діяльності, різний рівень компетентності і т.ін.;

б) конфлікти бажань – потреби, інтереси, життєві плани;

в) конфлікти цінностей та норм поведінки – в процесі соціальної взаємодії.

Можна класифікувати конфлікти за ступенем тривалості та напруги.

Бурні – швидкоплинні конфлікти. Такі конфлікти характерні яскравим забарвленням, крайніми проявами негативних відносин тих, хто конфліктує, закінчуються вони інколи важкими, навіть трагічними наслідками. В основі таких конфліктів частіше всього не глибокі протиріччя, причини, а прояви особливостей характеру, темпераменту, нервової системи осіб. Прогноз вирішення таких конфліктів в основному благосклонний.

Гострі – довготривалі конфлікти. Виникають такі конфлікти тоді, коли протиріччя досить глибокі, стійкі, важкопримиримі. Конфліктуючі сторони контролюють свої реакції та дії. Такі конфлікти вирішувати досить складно.

Слабовиражені – конфлікти, що проходять мляво. Характерно, що протиріччя носять не дуже гострий характер, або зіткнення, в яких активна лише одна із сторін, друга сторона не прагне виявити чітко свою позицію, або ж, по мірі можливості, уникає гострої конфліктної ситуації. Прогноз вирішення такого конфлікту складний. Багато що залежить від позиції ініціатора конфлікту.

Слабовиражений – конфлікт, що має швидкоплинний характер. На перший погляд, це найбільш сприятлива форма зіткнення протиріч. Проте, не завжди так, бо якщо за ним тягнеться ціла низка повторних конфліктів, то може бути поганий кінець.

Типологія конфліктів за напрямком комунікацій:

- горизонтальні конфлікти між рядовими членами колективу;

- вертикальні конфлікти між підлеглими і керівником;

- вертикальні конфлікти згори вниз – між керівником і підлеглими.

У межах функціонального аналізу класифікація конфліктів будується за принципом їх доцільності-недоцільності. У цьому плані розрізняються такі конфлікти: закономірні (неминучі), необхідні, вимушені, функціонально невиправдані.

У зарубіжній літературі, з точки зору функцій, конфлікти розглядаються у такому плані:

- позитивні (конструктивні);

- негативні (деструктивні).

З точки зору цілей, які відстоюють протилежні сторони, можна говорити про конфлікти, що переслідують цілі: особисті, групові, суспільні.

В залежності від емоційного стану людей конфлікти бувають з високим, помірним емоційним напруженням і без емоційної напруги.

В залежності від кількості осіб, задіяних у протиборстві, конфлікти можна поділяти на:

- діадичні (парні конфлікти), в яких задіяні дві людини (керівник-виконавець);

- локальні, що охоплюють невелику кількість членів колективу;

- загальні конфлікти, які залучають майже усіх спільно, міжгрупові.

К.Хорні пропонує типологію конфліктів за гендерними особливостями: між жінкою і чоловіком, хлопцем і дівчиною та віковою специфікою таких конфліктів. З віком тендерний конфлікт наповнюється іншим змістом.

Типологія конфліктів за станом дії:

- Конфлікт у динаміці. На етапі виникнення конфлікти діляться на: стихійні, заплановані.

- На етапі розвитку конфлікти поділяються на короткочасні, тривалі, затяжні.

- На етапі усунення конфліктів, їх можна класифікувати як: керовані, погано керовані, тривалі некеровані. На етапі затухання конфлікти розрізняють як такі, що: спонтанно припиняються; припиняються під дією засобів, винайдених самими протидіючими сторонами; вирішуються тільки при втручанні зовнішніх сил (посередника, адміністрації, громадськості) та ін.

У тактичному плані конфлікти бувають: виправдані, невиправдані. З точки зору результативності конфлікти можуть бути мобілізуючою чи дезорганізуючою силою у колективі. З етичної точки зору можна говорити про соціально прийнятні і неприйнятні форми прояву конфліктів.

Р.Дарендорф зазначає, що «конфлікти можуть бути більш або менш інтенсивними, більш або менш насильницькими. Допускається, що обидві сторони, перемінні, змінюються незалежно одна від одної».

В залежності від соціальної ролі в літературі має місце поділ конфліктів за сферами. Так, наприклад: конфлікти у сфері сім’ї – «батьки-діти»; конфлікти у сфері освіти – «студент-студент», «студент-викладач», «сім’я-школа»; конфлікти у сфері виробництва – «інженер-робітник»; конфлікти у фаховій сфері – «начальник-підлеглий»; конфлікти в армії – «офіцер-солдат», «солдат-солдат» та ін.

ОКРЕМІ ВИДИ КОНФЛІКТІВ

(за Наталією Володимирівною Гришиною)

1. Особистісні конфлікти:

- мотиваційні конфлікти;

- когнітивні конфлікти;

- рольові конфлікти;

- внутрішньоособистісні суперечності та конфлікти.

2. Міжособистісні конфлікти.

3. Міжгрупові конфлікти.

4. Внутрішньогрупові конфлікти.

 

Особистісний конфлікт являє собою протистояння двох сутностей (начал) у душі людини, що сприймається й емоційно переживається людиною як значуща для неї психологічна проблема, яка вимагає свого вирішення й викликає внутрішню роботу, спрямовану на його вирішення.

Мотиваційні конфлікти – це суперечності, змістом яких є боротьба мотивів.

Когнітивні конфлікти – в основі яких зіткнення несумісних уявлень.

Рольові конфлікти торкаються діяльнісної сфери життя особистості – коли різні рольові позиції особистості і відповідна рольова поведінка стають несумісними (суперечності, що виникають між вимогами ролі та можливостями особистості).

Внутрішньо особистісний конфлікт – розглядається як одна із стадій розвитку внутрішньоособистісного протиріччя, яке визначається як «суб’єктивне неузгодження тих або інших тенденцій (оцінок, домагань, установок, інтересів) у самосвідомості особистості, які взаємодіють і змінюють одне одного у процесі розвитку» (Мітіна, Кузьменко).

Міжособистісні конфлікти – це ситуації протиріч, суперечок, зіткнень між людьми.

Міжгрупові конфлікти – взаємодія як між групами людей, так і між окремими представниками цих груп, а також будь-які ситуації, в яких учасники спілкування взаємодіють у між груповому вимірюванні, сприймаючи один одного і себе як членів різних груп.

Внутрішньо групові – конфлікти, які виникають у групі з приводу яких-небудь конкретних проблем, пов’язаних з її діяльністю та цілями, і спрямовані на ці проблеми.

6. МЕТОДИ КОНФЛІКТОЛОГІЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ

Серед загальних методів дослідження конфлікту можна назвати такі, як: системний та історико-генетичний підходи, методи соціальної психології, соціології, психології, психоаналізу. Серед спеціальних методів застосовуються такі як: конфліктологічна діагностика та експертиза, ситуаційний метод. Дослідження конфлікту проводяться на сучасному етапі комплексно. Специфіка соціологічного вивчення конфлікту заклечається у виявленні соціальних характеристик конфліктуючих сторін, факторів соціального конфлікту, стереотипів конфліктної взаємодії і соціальних механізмів регулювання конфліктів різного рівня.

Комплексна діагностика соціального конфлікту містить наступні компоненти: а) можливий більш повний опис умов конфлікту, його учасників; б) безпосередній привід конфлікту; в) симптоми його прояву та зміст; г) попередня оцінка соціальної напруги та конфліктогенності випадку, що діагностується. Здійснюється також порівняльний аналіз подібних випадків і надається їм характеристика. Методики діагностики соціального конфлікту будуються за загальною схемою, але відповідно до конкретного явища.

Експертиза соціального конфлікту полягає в оцінці достовірності отриманої інформації і даних про конфлікт, у аналізі причин та підстав конфлікту, можливих напрямків протікання та наслідків конфлікту, способів урегулювання та вирішення конфлікту. Існують різноманітні процедури експертизи конфлікту. Наприклад, розроблені соціальні експертні шкали, за десятибальною шкалою оцінюється значимість наслідків конфлікту та їх ймовірність. Типи конфліктів: соціально-економічний (суперництво за робочі місця, розподіл економічного панування, конфлікти з приводу умов та оплати праці), політичний (боротьба соціальних груп та спільнот, розподіл влади між політичними елітами, конфлікти між різними рівнями влади: центральною, регіональною, комунальною), конфлікти у сфері міжнаціональних відносин (етнічні, етнополітичні), міжнародні, організаційно-управлінські, конфлікти у сфері культури (внутрішньокультурні, міжкультурні).

Під час проведення конфліктологічної експертизи у соціально-політичній сфері можна використовувати такі методи дослідження як: якісний контент-аналіз, інвент-аналіз та асоціативний метод.

Контент-аналіз є одним із самих розповсюджених наукових інструментів прикладного вивчення текстової інформації. Сутність методики полягає у систематичному виділенні й фіксації певних одиниць змісту тексту, квантифікації отриманих даних і наступній інтерпретації результатів з метою оцінки та прогнозування дій учасників соціального процесу, події, явища.

Інвент-аналіз (аналіз події) дозволяє виділити етапи розвитку конфлікту і оцінити його нову якість, стан взаємовідносин влади та населення як результат їх дій у минулому. Інвент-аналіз – методика, спрямована на обробку фактологічної інформації, з метою створення чіткої класифікації подій у їх часовій послідовності. Використання інвент-аналізу почалося під впливом робіт американського спеціаліста Ч.Тіллі у 60-ті роки ХХ ст., коли зверталася увага на частоту та рівень інтенсивності подій, що впливають на взаємодію сторін у процесі конкретної ситуації. Перші дослідження щодо використання івент-аналізу були пов’язані з вивченням варіативності рівня колективного насилля у ході расових хвилювань у США та його причин, визначенням співпадінь періодів економічного спаду та масових безладів.

Асоціативний метод дозволяє розглядати конфлікт у вигляді системи асоціацій, яка сприяє виявленню цільових установок конфліктуючих, шляхом стимулювання респондентів до продуціювання асоціацій на висунуті стимули (слова, слосполучення, речення). Можна виділити декілька видів асоціативного методу: особистісні асоціації; ситуативні асоціації; примусові зв’язки; завершення речень; експресивні малюнки; персоніфікація. Словниковий асоціативний метод полягає у пред’явленні стимульного матеріалу, який складається з переліку не пов’язаних між собою слів, на кожне з яких досліджуваному пропонується як найскоріше вимовити перше слово, яке прийшло на ум (метод вільних асоціацій) або досліджуваний обирає відповідь із запропонованого переліку слів (метод цілеспрямованих асоціацій). Найчастіше у одному дослідженні використовують обидва різновиди асоціативного методу: спочатку вільні асоціації, а потім – цілеспрямовані.

Таким чином, побудова дослідження конфлікту влади та населення на основі аналізу змісту тексту, дозволяє виявити: приховані (усвідомлені та неусвідомлені) прояви і тенденції, що проявляються кумулятивно – у потоці повідомлень, образ конфлікту як історичного явища, специфіку та особливості форм і прийомів організації змісту тексту, соціальні та психологічні особливості населення й представників влади.

Слід розрізняти універсальні та специфічні методи конфліктологічних досліджень. Універсальними є такі методи, які використовуються у багатьох галузях наукового знання (спостереження, експеримент, бесіда, анкетування тощо). Спеціальні методи – це методи, які найчастіше використовуються у даній науці (соціометрія, тестування) та ін. Функціональна диференціація методів конфліктологічного дослідження відбувається за ознакою змісту пізнавальних та перетворюючих дій, які реалізуються дослідником під час професійної взаємодії з предметом дослідження. Виділяють наступні методи:

1) методи теоретичного дослідження предмету конфліктології;

2) методи емпіричного дослідження предмета;

3) методи аналізу, тлумачення та інтерпретації теоретичних й емпіричних даних дослідження.

Практичні методи соціо-психологічного аналізу конфлікту полягають у тому, щоб виявити, як саме конфліктуючі сторони оцінюють конфлікт? З цією метою використовується метод експертного інтерв’ю.

Слід зауважити, що усі методи мають за мету розкрити закономірність та механізми психіки людини, людей, їх поведінку та рішення. Кожен з наукових методів, як відомо з психодіагностики, має свої позитивні і негативн сторони. До найбільш вживаних методів у вивченні конфліктів можна віднести: метод спостереження, системний, історичний, конкретно-соціологічних досліджень, аналіз документів, статистичний та ін.

Вимоги до методів конфліктологічного дослідження: об’єктивність (висновки повинні бути зроблені на достовірних даних, але не на передбаченнях чи уяві); надійність (отримання однозначних результатів при багаторазовому контролі); валідність (можливість повноти дослідження); специфічність (відповідність даної методики тільки тому факту, процесу, проблемі, який вивчаємо); економічність (вирішення даної проблеми з найменшими витратами часу, засобів, зусиль та ін.).

Функції (від лат. function - здійснення) конфліктологічної експертизи: інформаційна; гносеологічна (пізнавальна); прогностична; виховна; практично-рекомендаційна; ідеологічна та ін.

ДОСЛІДЖЕННЯ КОНФЛІКТІВ

1. Ігрові процедури, які використовуються у лабораторних умовах і в яких можуть брати участь як окремі учасники, так і цілі групи (в них людина сама обирає прийнятний спосіб поведінки).

2. Створення реальних конфліктних ситуацій між учасниками експерименту в лабораторних умовах (моделювання реальних конфліктних ситуацій).

3. Опитувальні методи:

- Опитувальник діагностики рольового конфлікту (С.І.Єріної), яка розробила шкалу діагностики рольового конфлікту, що дозволяє виявити наявність психологічного конфлікту у керівників первинних виробничих колективі, ступінь його вираженості, зоні діяльності керівника, що викликають ці конфліктні переживання.

- В.П.Левкович запропонована методика «Міжособистісний сімейний конфлікт» (1987), побудована на основі уявлень автора про те, що порушення взаємовідносин між подружжям і виникненням конфліктів є наслідком протиріч у сфері потреб. Опитувальник містить 168 пунктів, які складаються із набору 5-бальних шкал. Їх зміст відображає наступні сфери життєдіяльності сім’ї: 1) сімейна роль; 2) потреба у спілкуванні; 3) пізнавальні потреби; 4) матеріальні потреби; 5) потреба у захисті «Я-концепції»; 6) культура спілкування; 7) взаємна інформованість; 8) рівень моральної мотивації; 9) проведення дозвілля; 10) частота конфліктів та способи їх вирішення; 11) суб’єктивна оцінка задоволеності кожного із подружжя своїм шлюбом. Подружжя незалежно один від одного заповнюють анкети, погоджуючись чи ні з питаннями анкети. Розходження між уявленнями подружжя відносно власних потреб і потреб партнера, між уявленнями та очікуваннями одного по відношенню до іншого і лежать в основі конфлікту.

- З метою вирішення задач вивчення поведінки у сімейних конфліктах використовується опитувальник Ю.Альошиної, Л.Гозмана, Є.Дубовської «Характер взаємодії подружжя у конфліктних ситуаціях» (1987). Він містить опис 32 ситуацій взаємодії подружньої пари, яка має конфліктниї характер. Ці ситуації відображають: 1) проблеми відносин з родичами та дітьми; 2) питання, пов’язані з вихованням дітей; 3) прояв автономії одним із подружжя; 4) порушення рольових очікувань; 5) неузгодженість норм поведінки; 6) домінування одного із подружжя; 7) прояв ревнощів; 8) протиріччя у відношенні до грошей. Існують два варіанти опитувальника – для жінок та чоловіків, які ґрунтуються на одних і тих самих ситуаціях.

- Т.А.Полозовою (1980) запропонована методична процедура з метою вивчення міжособистісного конфлікту у групі, яка ґрунтується на експертних оцінках відносин між членами обстежуваного колективу. Кожний член групи оцінює попарні відношення усіх інших. Оцінювання відбувається на основі зовнішніх ознак конфліктних відносин, що спостерігаються, при цьому задаються питання про причини розходжень, їх глибину. У результаті підраховуються різноманітні показники групового та індивідуального характеру (коефіцієнт конфліктності, взаємності міжособистісних конфліктів у групі, їх однобічності і т.п.).

- На цих самих принципах ґрунтується «Модульна методика діагностики міжособистісних конфліктів» А.Я.Анцупова. Одні члени групи оцінюють свої відношення з іншими членами і їх відношення до себе, крім цього, оцінюється виконання посадових обов’язків, орієнтація на власні інтереси та інтереси організації, моральні якості та професійні знання колег. У результаті виявляються конфліктні та напівконфліктні діади, особи, що мають найбільшу кількість конфліктних відносин, та інші особливості відносин у групі.

- Тест К.Томаса «Стратегії поведінки у конфліктних ситуаціях» спрямований на виявлення репертуару поведінкових тенденцій у суперечливих ситуаціях. Людині пропонують 30 пар суджень, кожне з яких відображає одну із можливих стратегій поведінки. Опитуваний обирає з кожної пари суджень те, яке він вважає найбільш прийнятним його типу поведінки. Обробка результатів дозволяє виявити, у якій мірі у репертуарі людини представлені стратегії суперництва, співпраці, ухилення, компромісу.

- Тест Ф.Розенцвейга складається з малюнків, які описують інцидент між персонажами, при чому опитуваним пропонується ідентифікація з одним із них. Слова його партнера покликані емоційно вплинути на того, хто заповнює тест, оскільки містять явне або приховане звинувачення в його адресу або перешкоджає задоволенню його потреб. Відповіді оптанта категоризуються у відповідності зі спеціальною схемою. Існує також дитячий варіант тесту Ф.Розенцвейга, а також створена на основі методичної ідеї Розенцвейга модифікація тесту, адаптована до організаційних ситуацій.

- Малюнковий тест «Ділові ситуації» Н.Г.Хитрової містить 20 малюнків, які відображають конфліктні ситуації виробничого характеру. Процедура опитування, обробки даних та інтерпретації результатів аналогічна тим, що використовуються у тесті Ф.Розенцвейга.

- Подібні задачі, але щодо вивчення взаємодії керівника і його підлеглих, стратегій, що обираються керівником у конфліктних ситуаціях, вирішує опитувальник А.А.Єршова (1977). Автор виділяє у керівників первинних колективів чотири основні сфери ціннісних орієнтацій, які актуалізуються у конфліктних ситуаціях: 1) орієнтація на працю та її ефективність; 2) орієнтація на себе, свої погляди, досвід; 3) орієнтація на авторитет колег і керівників; 4) орієнтація на офіційну субординацію, права та обов’язки. Методика складається із 12 конфліктних ситуацій, для кожної з яких передбачається чотири варіанти рішень, що відповідають чотирьом можливим орієнтаціям.

- «Методика дослідження міжособистісного сприйняття у конфліктній ситуації» А.І.Тащевої (1984), спрямована на виявлення семантичного поля розуміння конфлікту.