Лекція 7. Конфліктологічна експертиза

Питання до лекції:

1. Конфліктологічна експертиза як особливий вид дослідження.

2. Компетенція та особливості діяльності експертів-конфліктологів.

3. Основні напрямки розвитку конфліктологічної експертизи.

4. Зміст та структура конфліктів.

5. Типологія конфліктів.

6. Методи конфліктологічної експертизи.

1. Конфліктологічна експертиза розглядається як особливий вид експертиз, який потребує гаукового і методичного забезпечення. В експертизі конфліктів можуть брати участь різні спеціалісти. Наприклад, до оцінки окремих подій конфлікту, який став предметом судового розгляду, можуть при потребі залучатися і експерт-патологоанатом, і експерт-психіатр, і експерт-криміналіст, і експерт-пожежник, які здійснюють, відповідно, патологоанатомічну, психіатричну, криміналістичну, пожежно-технічну експертизи. Так само експерт-конфліктолог, як носій спеціальних знань і досвіду, здійснює конфліктологічну експертизу, тобто визначає причини конфлікту, його дійових осіб (зокрема, прихованих організаторів, натхненників і підбурювачів, а також союзників та інших причетних до конфлікту осіб), відносну силу і справжні цілі сторін, стадію розвитку конфлікту, умови його загострення та умови, які сприяють залагодженню, зручний момент для втручання третьої сторони, очікувані наслідки продовження конфлікту, можливості його призупинення і розв’язання тощо.

Отже, конфліктологічна експертиза – це особливий вид дослідження експертом справ, питань, ситуацій, оцінка яких потребує спеціальних знань і досвіду із конфліктології. Конфліктологічна експертиза має на меті надання експертного висновку, корисного не «взагалі», у невизначеному майбутньому, а такого, що мінімізує ризик прийняття хибного рішення в певній ситуації і в певний час.

Необхідність аналізу конфліктологічних проблем викликана тими соціальними процесами, які відбуваються у суспільстві майже у всіх сферах діяльності, й характеризуються гостротою конфліктного протіканя (конфлікти у соціально-політичній сфері; конфлікти, пов’язані з перерозподілом власності й формуванням ринкових відносин; етнічні конфлікти; конституційно-правові; історико-соціальні і т.д.).

Все це створює передумови для ґрунтовного вивчення й дослідження конфліктів, а також формування порівняно нової галузі (напрямку) досліджень – конфліктологічна експертиза.

2. В компетенцію експертів-конфліктологів входить низка питань (проблем) щодо природи та сутності різноманітних конфліктів, їх функцій та механізмів дії, умов виникнення та способів попередження, дослідження шляхів щодо їх урегулювання, знайомство з «соціальними технологіями» їх вирішення, а також з особливостями розгортання та специфікою особистісної та групової поведінки осіб, які конфліктують (або є втягнутими у конфліктну взаємодію). Тому оволодіння психологом, який проводить конфліктологічні експертизи, конфліктологічними заннями, має важливе значення.

Саме експерти-конфліктологи (районні та міські конфліктологічні служби) можуть надати ґрунтовні й об’єктивні рекомендації щодо попередження та урегулювання конфліктів у тому чи іншому середовищі:

1. Розробка порад та рекомендацій щодо профілактики й урегулювання конфліктів.

2. Розробка рекомендацій та документів щодо проведення переговорів та закріплення досягнутих угод.

3. Розробка рекомендацій щодо проведення просвітницької роботи, спрямованої на формування установок ненасильницького вирішення конфлікту, гармонізацію міжособистісних відносин.

4. Вироблення пропозицій та рекомендацій щодо здійснення постконфліктного урегулювання.

5. Прогнозування динаміки конфліктності.

Тому експерт має підготувати і подати особі, яка приймає рішення (ОПР), до визначеного терміну матеріал з інформацією, яку ця особа, як правило, самостійно отримати не може. Отже, експерт – це: 1) функція, яку виконує висококваліфікований спеціаліст, залучений до процесу прийняття відповідального рішення, і який здійснює його методичне і наукове забезпечення за своїм фахом; 2) функція, яку людина може виконувати завдяки значному досвіду зіткнення з певним класом проблем і розвиненій на цій основі інтуїції; 3) функція, яку людина виконує як носій певного виду інтересів.

Успіх у роботі експерта залежить від розуміння того, в чому полягає на даному етапі головна невизначеність для вибору рішення з точки зору ОПР, а також від коректного використання методів збирання і опрацювання даних. Експертиза може вирішувати як завдання “на знаходження”, так і завдання “на доведення”. На відміну від функцій радника, розробника, адміністратора, аналітика, функція експерта потребує позиції “стороннього спостерігача”, не включеного в адміністративний контур прийняття рішення. Іншими словами, експерт дає відповідь по суті заданих ОПР запитань, безумовно відповідаючи за обгрунтованість своїх оцінок. Але відповідальність за прийняття рішення, вибір виконавців, ухвалення конкретних заходів для реалізації рішення повністю залишається за ОПР.

В експертизі конфліктів можуть брати участь різні спеціалісти. Наприклад, до оцінки окремих подій конфлікту, який став предметом судового розгляду, можуть при потребі залучатися і експерт-патологоанатом, і експерт-психіатр, і експерт-криміналіст, і експерт-пожежник, які здійснюють, відповідно, патологоанатомічну, психіатричну, криміналістичну, пожежно-технічну експертизи. Так само експерт-конфліктолог, як носій спеціальних знань і досвіду, здійснює конфліктологічну експертизу, тобто визначає причини конфлікту, його дійових осіб (зокрема, прихованих організаторів, натхненників і підбурювачів, а також союзників та інших причетних до конфлікту осіб), відносну силу і справжні цілі сторін, стадію розвитку конфлікту, умови його загострення та умови, які сприяють залагодженню, зручний момент для втручання третьої сторони, перспективи ескалації або деескалації, очікувані наслідки продовження конфлікту, можливості його призупинення і розв’язання тощо.

Таким чином, робота експерта починається з уточнення цілей клієнта. Тут і виявляється загальна проблема експертизи – ОПР зацікавлена отримати інформацію, яка дозволить обрати найкраще рішення, а не просто мати відповідь на запитання, які ця особа поставила перед експертом (оскільки найважливіше запитання, цілком імовірно, може не формулюватися). Насправді експерт часто отримує завдання не від керівника організації, а від його підлеглих (заступників, помічників, довірених осіб тощо), які просто передають слова шефа. Таке завдання варто оцінювати як попереднє і наполягати на узгодженні його з ОПР. Невиразне формулювання завдання небезпечне підміною справжніх цілей експертизи уявними, а спроба виконати чітко окреслене завдання може виявитися: а) малопродуктивним для розуміння конфлікту і управління ним; б) нездійсненним через труднощі методичного характеру; в) нездійсненним через труднощі морального характеру.

Від вибору цілей експертизи залежить зміст і структура роботи експерта. Іншими словами, управлінська проблема, яка вимагає рішення, має бути перетворена на дослідницьку проблему одержання потрібної інформації.

У роботі експерт дотримується певної послідовності дій, доцільність яких підтверджена досвідом. В ній можна визначити такі етапи:

1. Узгодження із замовником завдань експертизи.

2. Попереднє знайомство з ситуацією, висунення робочих гіпотез, вибір методів збирання інформації, планування роботи.

3. Складання кошторису та узгодження його з замовником досліджень.

4. Збирання та фіксація інформації.

5. Аналіз та інтерпретація даних.

6. Підготовка звіту та його представлення замовнику.

Такою сферою є, зокрема, конфліктологічна експертиза ситуації в регіоні.

Наш досвід свідчить, що замовником такої експертизи здебільшого є певна сила в Центрі, зацікавлена вплинути на перебіг цього конфлікту. Це може бути: 1) центральна влада, що прагне уникнути дестабілізації ситуації і посилити свій вплив у регіоні; 2) керівництво політичної партії, що зіткнулося зі спробами “витіснити” її з вигідних позицій у регіоні; 3) політична партія або виборчий блок, що готується до боротьби на виборах; 4) київський політик, який зважує свої шанси бути обраним в одному з місцевих округів. Замовника цікавить передусім те, як певні форми його втручання в ситуацію в регіоні будуть сприйняті населенням, які можливі наслідки цього втручання і передумови його ефективності.

Починати експертизу слід, на наш погляд, з уточнення того, як бачить ситуацію замовник, як він оцінює важливість для себе певних її наслідків, у якій мірі й у якому обсязі готовий витрачати ресурси задля бажаного впливу на ситуацію. Обов’язково треба обговорити термін подання звіту, його формат і чим замовник може допомогти вам в організації дослідження. Що стосується допомоги, то ми вважаємо, що незалежність експерта не суперечить використанню інформаційної бази і деяких організаційних ресурсів замовника.

Зібрана інформація лягає в основу попереднього структурного аналізу ситуації, що передбачає виокремлення її компонентів, особливо тих, на які можна вплинути. Саме керуючись цілями замовлення, термінами проведення, очікуваним фінансуванням, структурою ситуації, слід уточнювати мету дослідження, планувати види й обсяги роботи.

Експертиза включає: 1) вивчення документів, що містять економічну, демографічну, екологічну, географічну інформацію, дані про політичні і неполітичні організації регіону, про криміногенну ситуацію, а також показники, що прямо стосуються пересічного мешканця і можуть стати дестабілізуючим фактором (рівень безробіття, затримки зарплатні, відімкнення електроенергії, гарячої води тощо); 2) конфіденційні бесіди з місцевими експертами, в яких збирається інформація щодо учасників конфлікту, їх союзників та противників, джерела їх доходів та економічні інтереси на даному етапі, розподіл впливу їх прихильників у регіоні, підтримка ЗМІ, їх впливовість і склад читацької аудиторії, версії про причини конфлікту та сценарії його продовження. Експертам пропонується також оцінити й доповнити деякі офіційні дані (справжній рівень безробіття, місце і роль нелегальних та напівлегальних доходів населення тощо); 3) ознайомлення з опублікованими та іншими доступними даними дослідження громадської думки. Дуже корисно зустрітися з місцевими соціологами. Така зустріч часто дозволяє скласти оцінку достовірності отриманих ними даних, дізнатися про динаміку певних показників, одержати додаткову інформацію, що не була опублікована або не ввійшла до звітів; 4) проведення соціологічного дослідження. Коли потрібно знати всі варіанти і нюанси громадської думки, то найефективнішим, є, на нашу думку, поєднання фокус-груп і опитування; 5) аналіз публікацій у місцевій пресі за певний період.

В результаті виконання таких робіт маємо отримати опис ситуації, що включає також коротку історію розвитку конфлікту. Аналіз має обов’язково виявити ресурси сторін, сприятливі і несприятливі для них фактори, а також загрози інтересам.

На основі зібраних матеріалів експерт має визначити глибинні причини конфлікту і проблеми-наслідки, найважливіші фактори, що можуть вплинути на його перебіг, та моменти, у які вплив на ситуацію є вирішальним. Виходячи з цього опису найважливіших структурних компонентів ситуації, аналітики розглядають імовірні сценарії розвитку подій і дають рекомендації щодо впливу на ситуацію, зокрема виділяють так звану “стартову проблему”, вирішення якої в існуючих умовах є першочерговим, а політтехнологи пропонують певні заходи для зміни ситуації в бажаному напрямку.

Конфліктологічна експертиза проводиться на тлі боротьби або протистояння сил, що мають різні інтереси. Таким чином, обов’язковим компонентом експертизи є перешкоди, які створюються на шляху дослідника зацікавленими силами. По-перше, це намагання місцевих “помічників” дезінформувати експерта, описуючи ситуацію згущено чорними або ж рожевими фарбами, залежно від власного інтересу. По-друге, намагання вплинути на результати дослідження, пропонуючи свою “допомогу” чи “своїх людей” на роль експертів для участі в опитуванні, в фокус-групі тощо. Крім того, можливі “підстави” від сторони, незацікавленої в об’єктивному аналізі ситуації.

Проведення власного дослідження – важливий компонент експертизи. На наш погляд, бажано, щоб людина, яка синтезує різні аспекти проведеної роботи, сама мала стосунок до збирання інформації та знала, яке з її джерел варто розглядати як безумовно достовірне, яке – як більш-менш достовірне, яке – як ненадійне тощо. Здебільшого експерт потребує не так точності даних, як уявлення про параметри можливої похибки.

Зокрема, недостовірність соціологічних даних зумовлюється використанням адмінресурсу в процесі їх збирання (анкети передаються керівникові підприємства, він ставить завдання підлеглим їх заповнити), браком належного контролю за інтерв’юерами, а також іншими чинниками. Певну роль можуть відігравати латентні чинники – залучення до дослідження “зручних” респондентів, наприклад, опитування жителів приміських сіл чи розташованих біля залізниць, автотрас, а не тих, до яких дістатися важче.

Зупинимося на факторах, що впливають на формування фокусних груп, та особливостях обговорення конфліктних питань.

Слід відзначити, що далеко не завжди в регіонах місцеві соціологи чітко уявляють, що таке фокус-група. Вербувальники часом не досить відповідально ставляться до відбору учасників таких груп. Тому ваші вимоги слід сформулювати письмово й вимагати від вербувальників подавати заповнені фільтруючі анкети на кожного учасника. Оскільки участь у групі оплачується, у вербувальників може виникнути спокуса зробити послугу комусь із своїх знайомих, запросивши їх до групи. На жаль, здебільшого цю роботу виконують посередники – місцеві соціологи – які неточно ставлять завдання. Тому треба обумовити таку форму розрахунку, щоб за неякісне вербування обов’язково застосовувалися фінансові санкції. Якщо є можливість, то кількох учасників варто запросити через інші канали, підстрахувавши себе як щодо якісного, так і кількісного складу групи. Коли ж з’ясується, що прийшло забагато бажаючих, то після анкетування можна буде декого відсіяти, заплативши їм компенсацію за витрачений час.

Ми завжди проводимо повторну фільтрацію учасників. Досвід свідчить, що практично завжди кілька з них не відповідають тим чи іншим вимогам. Крім того, анкета, яка поширюється до початку обговорення, є цінним джерелом інформації про групу. Здебільшого фільтруюча анкета не включає більше 7 – 9 запитань. Зрозуміло, що з набраних за цими параметрами учасників можуть бути утворені різні, несхожі одна на одну групи. І якщо набір проблем, які хвилюють жителів регіону, більш-менш співпаде, то оцінки пріоритетності цих проблем, бачення ситуації, ставлення до учасників конфлікту може суттєво залежати від тих параметрів респондентів, які не вказувалися у фільтруючій анкеті. За наявності достатнього часу і коштів проводиться більша кількість фокус-груп, що дозволяє коригувати випадковість у підборі учасників. Але я не знаю експертизи, що проводилася б без обмежень у часі й фінансуванні. Тому перед початком групи слід запропонувати учасникам анкету, що дозволяє вирішити такі основні завдання:

· відфільтрувати учасників, які не підходять до даної групи, тобто проконтролювати роботу вербувальників;

· зафіксувати низку демографічних і соціальних характеристик учасників, що полегшить пояснення деяких із результатів, отриманих в процесі групової дискусії;

· отримати додаткову інформацію щодо оцінок і позиції учасників, що може бути співвіднесене з даними соціологічного дослідження і дозволить характеризувати сукупність позицій учасників груп як набір типових чи нетипових позицій;

· отримати відповіді на запитання, щодо яких учасники не бажають декларувати публічно свою позицію, або виявити розбіжність між відповіддю на анкети і відповідями під час дискусії. Іноді меншість не готова захищати свою позицію.

· отримати матеріал, що може бути поставлений на обговорення в групі.

Крім фільтруючої анкети ми іноді проводимо опитування наприкінці групової дискусії. Це робиться тоді, коли характер запитань вказує на замовника дослідження. Наприклад, пропонується оцінити кілька варіантів передвиборчих гасел.

Особливі проблеми виникають тоді, коли одну з фокус-груп планується провести з місцевими “лідерами громадської думки”. По-перше, таку групу може зібрати лише авторитетна людина, якій не відмовить більшість місцевих лідерів, але цей супер-вербувальник має бути мінімально залученим до конфліктної ситуації, яка аналізується, і не посідати адміністративної посади, пов’язаної з можливістю впливу на учасників. По-друге, традиційна винагорода грішми за участь в групі тут видається недоречною. Як правило, вдячний модератор дякує таким учасникам організацією фуршету. Ми вважаємо, що іноді доцільно сполучати фуршет з проведенням групового інтерв’ю, оскільки за столом люди стають відвертішими, хоча керувати груповою дискусією в такій ситуації дещо важче.

Що стосується аналізу преси, то важливо мати чітку уяву, які види роботи можуть бути проведені тільки на місці (хто стоїть за певним ЗМІ, авторитетність в регіоні, коло передплатників) і які можна виконати, повернувшись із регіону.

Наш досвід засвідчує, що при правильному плануванні, згуртованій роботі команди і вдалому виборі місцевих експертів можна за два тижні зібрати матеріал, опрацювати його й оформити експертні висновки у формі звіту. Звичайно, коли прагнемо якнайшвидше підготувати якісний звіт, то маємо організувати термінову доставку і розшифровку нашими кваліфікованими помічниками касет з записами фокус-груп, термінове опрацьовування анкет, а також забезпечити комфортні умови та необхідні знаряддя праці, зокрема в готелі і в поїзді, де можуть опрацьовуватися й аналізуватися матеріали.

Окреме питання – збереження конфіденційності отриманих результатів в інтересах замовника. Цьому сприяє постійний склад команди і підбір до неї надійних людей; розподіл роботи (передусім технічної) між незалежними виконавцями (незнайомими між собою); друкування підсумкового звіту на комп’ютері, до якого має доступ тільки керівник дослідження; надійне зберігання (або знищення) матеріалів, що містять важливу інформацію, після передачі звіту замовникові.

3. Теорія конфлікту посідає значне місце у експертно-консультативній, науковій та освітній сферах. Тільки у США конфліктами займаються десятки дослідницьких центрів і кафедр у найкрупніших університетах. З кінця 60-х років ХХ ст. готуються спеціалісти-бакалаври та магістри з конфліктовирішення. Видаються спеціалізовані журнали. На розробку теоретичних та прикладних програм виділяються значні засоби.

Теорія конфлікту пройшла довгий і непростий шлях свого предметного самовизначення. У систематичній формі вона почала розвиватися у ХХ ст. Умовно можна виділити три етапи у її становленні.

І-перший етап пов’язаний з іменами Гегеля та Мальтуса, з марксистською та анархічними концепціями, з соціальними дарвінізмом та ін. Конфліктна парадигма втілювалася у філософських та економічних теоріях, а також у соціологічних течіях соціально-політичної та натуралістичної орієнтацій.

Конфлікт трактувався як глобально-історичний фактор, суто соціальний за своєю природою, або як біологічний початок у дусі ідей боротьби за існування і виживання найбільш сильних та пристосованих.

Істотну роль у розвитку конфліктологічних ідей відіграли на межі ХІХ та ХХ ст. соціологія конфлікту Г.Зіммеля, який визначав позитивно-інтегративну роль конфліктів, і підхід до проблем конфлікту у соціологічній теорії М.Вебера, який розглядав проблеми держави, влади, лідерства, етики та ін.

У першій прловині ХХ ст. починається другий етап розвитку конфліктних теорій. Західна соціологія в основному відходить від проблематики конфлікту у зв’язку з висуненням на перший план позитивістських та інтеграціоністських теорій. Хоча, у сферах, пов’язаних з трудовими, управлінськими та ринковими відносинами, проблематика конфлікту продовжує залишатися у центрі уваги. В цей же період тема конфлікту займає центральне місце у таких значимих для ХХ ст. напрямках, як психоаналітичний та екзістенціональний, основні ідеї яких фокусуються на внутрішньо особистісних та міжособистісних конфліктах, а також конфліктах людини та суспільства.

Третій етап розвитку терії конфлікту пов’язаний зі становленням конфліктології як спеціальної сситематичної наукової дисципліни. (з кінця 1950-х років). Для цього етапу характерне розмежування інтегративної (структурний функціоналізм) та конфліктної парадигм у соціології, соціальній психології, політології. Для цих парадигм характерні різноманітні трактовки конфлікту: з одного боку, як аномального, дисфункціонального елементу соціальної системи, з іншого – як провідний фактор соціального розвитку та соціальної динаміки. Основні теоретичні розробки у конфліктології, а саме, спроба створення загальної теорії конфлікту пов’язана з іменами Л.Козера, Р.Дарендорфа, К.Боулдінга, Л.Крісберга, С.Фінка. Крім того, в літературі та періодиці з’являються багаточисленні дослідження окремих видів конфлікту, особливих сфер його прояву та пов’язаних з цим проблем. Так, Й.Галтунг і його школа вивчають проблеми світу, як вирішення основних конфліктних проблем, які постають перед людьми.