Лекція 1.
Тема: Загальні положення про інтелектуальну власність
1. Інтелектуальна власність як соціокультурне явище
2. Поняття інтелектуальної власності
3. Поняття права інтелектуальної власності
4. Структура права інтелектуальної власності
5. Cистема законодавства про інтелектуальну власність
Інтелектуальна власність як соціокультурне явище
Людина за своєю природою прагне до найбільш повного задоволення своїх матеріальних і духовних потреб, своєї безпеки. І чим більше задовольняються ці потреби, тим щасливішою вона себе відчуває.
Історія свідчить, що найбільших успіхів досягають країни, в яких інтереси держави збігаються з інтересами громадян. Тому держави, які прагнуть стати процвітаючими, стратегічними завданнями вважають підвищення культури громадян, розвиток економіки країни, зміцнення національної безпеки.
Відомо, що яскраві сплески в розвитку цивілізації спостерігалися тоді, коли держава ефективно заохочувала творчу діяльність своїх громадян. Прикладом може служити історія Стародавньої Греції, Римської імперії або епоха Відродження в Європі [1, 12].
Тенденції розвитку науки, культури, техніки і виробництва, особливо у другій половині ХХ ст. та на початку ХХІ ст., свідчать про те, що людство у своєму розвитку підійшло до тієї межі, коли подальший прогрес буде зумовлюватися саме розумовою діяльністю суспільства. Тобто, саме результати розумової діяльності, або за теперішньою термінологією – інтелектуальної діяльності, будуть визначати стратегію і тактику соціально-економічного розвитку будь-якої країни. Уже тепер видно, що високий рівень інтелектуальної діяльності у тій чи іншій країні зумовлює високий рівень добробуту її народу [2, 15].
Досить часто поняття інтелектуальної діяльності і творчості вживають як однозначні. Безперечно, це так. Інтелектуальна діяльність не може бути не творчою проте і творчість, і інтелектуальна діяльність мають свої особливості та відмінності.
Конституція України у ст. 41 проголошує: «Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності» [3, 15]. Тобто Конституція України розрізняє інтелектуальну і творчу діяльність.
Творча діяльність або просто творчість – це діяльність, внаслідок якої народжується щось якісно нове, що вирізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю. Отже, результатом творчої діяльності є щось таке, чого ще не було, що є суспільно-історичною унікальністю [2, 20].
Інтелектуальна діяльність відрізняється від творчої тим, що її результати неодмінно стають об’єктами правової охорони. Далеко не всі результати творчої діяльності стають об’єктами інтелектуальної власності і, отже, об’єктами правової охорони [2, 21].
Інтелектуальна творча діяльність відбувається у двох сферах: духовній та технічній. Перша спрямована на задоволення естетичних, культурних потреб людини і збагачення її внутрішнього світу: живопис, архітектура, літературна та музична діяльність, відеограми, фонограми, акторське виконання тощо. Такі результати знаходяться в гуманітарній площині. Друга здійснюється для задоволення економічних потреб та покращення матеріального буття людей, а отже, і результати такої діяльності, зокрема винаходи, корисні моделі, промислові зразки, засоби індивідуалізації учасників цивільного обігу, використовуються в господарській, виробничій або сільськогосподарській діяльності.
На відміну від фізичної праці, результатом якої зазвичай є речі, результатом інтелектуальної діяльності є втілений в об’єктивній формі продукт, що його залежно від характеру називають твором науки, літератури, мистецтва, винаходом або промисловим зразком. З кожним із цих результатів пов’язані особливі умови охороноздатності та використання, а також здійснення та захисту прав їхніх авторів. Проте всі вони мають ряд спільних ознак.
Результати інтелектуальної діяльності, на відміну від об’єктів речового права, мають ідеальну природу. Як і будь-які нематеріальні об’єкти, вони не зазнають зношення й амортизації, а можуть застаріти лише морально [4, 4].
У наш час роль і значення інтелектуальної власності інтенсивно зростають, вона давно вже стала найбільш цінним капіталом людства. На відміну від природних ресурсів – землі, нафти, вугілля, тощо, запаси яких обмежені – інтелектуальна власність є невичерпним ресурсом, тому в останні десятиріччя вона швидко замінює традиційні матеріальні активи і стає рушійною силою економічного і культурного розвитку суспільства [1, 13].
В усьому світі інтелектуальна власність є об’єктом цивільного обороту. У міру істотного значення інтелектуальної діяльності, особливо її результатів для соціально-економічного розвитку будь-якого суспільства, попит на неї також інтенсивно зростає. Вона часто стає об’єктом неправомірних дій, зловживання, недозволеного використання, тому потребує надійної й ефективної правової охорони.
