Модуль 1. Загальний вступ до психології

Психологія як наука. Предмет і методи психології. Психіка і мозок.

Мета: визначити предмет і задачі психології, ознайомити студентів з галузями наукової психології, розкрити питання щодо методів психології

Питання до теми:

1. Особливості психології як науки

Загальні етапи розвитку психології

Основні школи (напрями) в сучасній психології

Місце психології в системі наукового знання

ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА

1. Дрозденко К.С. Загальна психологія в таблицях і схемах: Навч. посібник. – К.:ВД “Професіонал”, 2004. - 304 с.

2. Загальна психологія: Підручник/ О.В. Скрипченко. – К.: Либідь, 2005. - 464с.

3. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка: основні положення. Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни К.: «ЕксОб», 2006. - 304с.

4. Максименко С.Д. Загальна психологія: підручник. – 2-ге видання. – Вінниця: Нова Книга, 2004.-704с.

5. Немов Р.С. Психология: Учеб.для студ. высш. пед. учеб. заведений: В 3 кн. 2000. – кн 1: Общие основы психологии. – 688 с.

6. Трофімов Ю.Л. Психологія:підручник. – 4-те видання.- К.:Либідь, 2003. – 560с.

7. Цибульська Т.Ф. Загальна та прикладна психологія: Навчальний посібник – К.:, Видавництво Наукова думка, 2000р. – 188с.

1. Особливості психології як науки

Психологія як наука про душу є одним з найпоширеніших визначень у царинні наукової психології. Проте сам термін і поняття «душа» виникли й пройшли певний історичний шлях задовго до того, як філософія, теологія, психологія зробили його предметом свого дослідження. Людина завжди прагнула відшукати причину всіх явищ, що привертали до себе її увагу. Головним серед них була.сон, тимчасова втрата свідомості, смерть. У тих випадках, коли причина смерті не була очевидною, її пов'язували з впливом якої-небудь потаємної сили. Так виникло первісне уявлення про душу. На цій стадії розвитку людина не могла уявити собі душу як психічне, нематеріальне, а уявляла її як особливу повітряну субстанцію, що залишає людину з останнім подихом. Уявлення про душу як про щось потаємне не могло не дістати міфологічного тлумачення. І справді, в грецькій міфології виникає образ чарівної дівчини Психеї, яка уособлює душевне життя.

У стародавній Греції існував міф, у якому Ерос, син Афродіти, покохав Психею. Афродіта, дізнавшись про це, виявила незадоволення: негоже сину богів кохати просту смертну. Для того, щоб перешкодити закоханим, вона влаштувала низку випробувань для Психеї, але та їх з гідністю витримала. Все це справило враження на богів, і вони допомогли їй виконати всі вимоги Афродіти. Еросу вдалося переконати Зевса перетворити Психею у богиню, зробити її безсмертною. Отже, закохані об'єдналися навіки. Для греків цей міф - класичний зразок істинного кохання, вища реалізація людської душі. Саме тому Психея - проста смертна, яка отримала безсмертя - стала символом душі, яка шукає свій ідеал.

«Психологія» - слово грецького походження, традиційно прийнятий буквальний переклад якого - «наука про душу» (з гр. «psyche» – душа, «logos» - знання, вчення).

Душа – згусток енергії, частина людської особистості, що є центромїї духовного життя, яка здатна відчувати й думати

«По каким бы дорогам ты ни шел,

Не найдешь границ души, так глубок ее логос».

Гераклит из Эфеса

 

Психологія як наука порівняно молода, оскільки її остаточне оформлення як науки відбулося наприкінці ХІХ віку. Але ще із стародавніх часів, вже античні філософи та лікарі розглядали психологічні проблеми, шукали відповідь на питання про те, що таке душа та якою є природа людини (зокрема, в епохальному трактаті Аристотеля «О душе»). Але саме поняття «психологія» почало вживатися в університетських та наукових колах в Європі лише в ХVІ столітті.

Існують різні джерела стосовно початку та авторства щодо вживання даного терміну. Авторство терміну «психологія» лексикологія приписує Філіпу Меланхтону (роки життя 1497-1560 рр.), німецькому протестантському богослову, сучаснику і однодумцю Мартіна Лютера. Меланхтон використовував це слово в латинській транскрипції – psychologia. Грецьке написання терміну вперше зустрічається в праці Рудольфа Геккеля (Гокленіуса) в 1590 році «Психология, то есть о совершенстве человека, о душе и прежде всего о возникновении ее…», в якому зібрані вислови авторів різних епох про душу. Інші джерела стверджують, що вперше термін «психологія» з’явився в 1732-1734 році у працях німецького філософа Християна Вольфа (роки життя 1679-1754 рр.) «Рациональная психология» та «Эмпирическая психология», який запозичив термін «псюхе» зі стародавніх міфів.

Тривалий час психологія залишалась розділом філософії, не мала власного статусу і представала під різними «псевдонімами»: пневматологія (Г.В. Лейбніц, роки життя 1646-1716 рр.), ментальна філософія. Загально вживаним термін «психологія» стає лише в середині ХVІІІ ст.

Як самостійна наука психологія оформилася тільки в кінці ХІХ сторіччя (з часу створення у 1879р. в Лейпцигу В. Вундтом першої лабораторії експериментальної психології).

Незабаром у 1885 році Бехтерєв В.М. організував подібну лабораторію в Росії.

Спроби конкретизувати предмет вивчення психології на сучасному етапі її розвитку як науки, призводить до розпаду похідного поняття душі на доповнюючи один одного поняття, такі як психіка, свідомість, особистість, поведінка і ін.

У системі всіх наук психологія займає особливе місце, бо:

- по-перше, це наука, яка досліджує феномени та явища внутрішнього, психічного життя, які мають значну кількість суб’єктивних форм прояву (відчуття, образи, ідеї, думки, уява, увага, емоції, почуття, здібності, темперамент, характер і ін.), що свідчить про поліпредметність психологічного дослідження;

- по-друге, це наука про найскладніші явища, які відомі людству: психіка як властивість кори головного мозку відображати навколишній світ та механізм її функціонування як носія психіки – це найскладніший за своєю психофізіологічною будовою та закономірностям діяльності організм і механізм, більшість закономірностей функціонування якого ще не повністю досліджені вченими;

- по-третє, в психологічній науці зливаються об'єкт і суб’єкт пізнання, що відображене, наприклад, в самосвідомості людини: досліджуючи психічні явища, людина може їх досліджувати на прикладі особистих феноменів і спрямовувати наукове дослідження на саму себе, що викликає певні труднощі об’єктивного дослідження суб’єктивних явищ («Как познать то, что само выступает объектом познания?» - основне питання, яке стоїть перед психологічною наукою), крім того, певні сторони об’єкта психологічного дослідження принципово невидимі: психічне як предмет наукового дослідження вкрай важко зробити об’єктом безпосереднього емпіричного вивчення (душа як і психіка емпірично невловимі, тому психологія шукає інші об’єкти дослідження і через їх емпіричне дослідження робить висновки про закономірності і механізми психічної реальності).

- по-четверте, специфіка психології полягає в тому, що вона має унікальні практичні наслідки, оскільки дослідження особливостей психіки людини не є самоціллю, а є необхідним етапом для подальшої роботи, а саме здійснення впливу з метою корекції, удосконалення, перетворення окремих її аспектів, тому психологія не тільки констатуюча, досліджуюча, а й перетворююча та коригуюча наука: вивчаючи психічні явища, психологія намагається на них впливати – навчитися впливати на психічні явища (свої та іншої людини) – завдання не менш, а може й більш грандіозне, ніж дослідження космосу та політ у космос людини. Психологія напрацювала значний арсенал методів, прийомів та технік впливу на психічні явища з метою їх зміни, перетворення.

Крім того, психологія – одна з найперспективніших наук у плані використання результатів її дослідження, оскільки людство все більше починає розуміти роль і значення саме людини, її психіки, свідомості та можливості більш ефективної реалізації її потенціалу. І є всі підстави стверджувати, що вже в недалекому майбутньому наукові дослідження все більше будуть спрямовані на дослідження не тільки суперскладних технічних проектів, а й особливостей людської психіки з метою прогнозування поведінки, вчинків та дій людини в процесі їх реалізації в життєдіяльності. Саме психологічні аспекти поведінки та життєдіяльності людини все більше привертають уваги науковців і практиків.

Отже, психологія, як наука, має свої особливості: з одного боку у кожної людини є свої уявлення про світ психічного, побудовані на власних відчуттях, уявленні, особливостях мислення, пам’яті, емоцій, почуттів та ін. А з іншого боку, - психологія, це наука, яка має свій предмет і об’єкт вивчення – психіку людини і як систему перевірених знань її знають лише ті, хто спеціально нею займається, вирішуючи наукові і практичні завдання.

ВІДМІННІСТЬ ЖИТТЄВОЇ ПСИХОЛОГІЇ ВІД НАУКОВОЇ

Життєва психологія:

Життєві психологічні знання про особистість – конкретні, а наукова психологія, за рахунок використання науково визначених знань, прагне до узагальнень, завдяки чому вона відкриває загальні тенденції і закономірності психічних явищ.