Сьогодні недостатньо орієнтуватися лише на передачу та засвоєння досвіду, надбаного людством. Важливим є вміння самостійно здобувати знання, вміти працювати з інформацією, аналізувати її, бачити і розв’язувати проблеми, які виникають перед кожним. Завдання інтелектуального та морального розвитку особистості сьогодні набули особливої актуальності. Не лише засвоєння знань, а й вміння їх творчо переосмислювати – ось проблема, реалізація якої потребує принципово іншого погляду як на технологію навчання, так і на теорію.
Неактуальною сьогодні є парадигма “вчитель – підручник – учень”, у якій пріоритетною є діяльність викладання. Потрібна орієнтація на особистісно-орієнтований підхід до освіти, який розробляється у межах гуманістичного напряму в філософії, психології та педагогіці. На зміну їй повинна прийти нова парадигма освіти: “учень – підручник – учень” або “студент – підручник – студент”, в якій пріоритет повинен бути за самостійною пізнавальною діяльністю студента.
Організація особистісно-орієнтованого навчання вимагає від педагога високого професіоналізму. Таким чином, стратегічний напрям розвитку освітніх систем у сучасному суспільстві очевидний: інтелектуальний і моральний розвиток людини на основі залучення її до творчої самостійної цілеспрямованої діяльності у різних сферах знань.
Інформаційну культуру в нових формах її передачі, зокрема в навчанні, можна розуміти як систему з чотирьох компонентів, а саме:
– культури організації подання інформації;
– культури сприймання інформації та користування нею;
– культури використання нових інформаційних технологій (НІТ);
– культури спілкування через засоби НІТ.
Розвиток інформаційної культури формує в усіх країнах групи людей, що духовно об’єднані спільністю розуміння тих проблем, у розв’язанні яких вони задіяні. Інформаційна культура органічно входить до реальної тканини суспільного життя, додаючи їй нової якості. Вона призводить до зміни багатьох соціально-економічних, політичних і духовних уявлень, вносить якісно нові риси до складу життя людини. На думку вчених, інформаційна культура є показником не загальної, а професійної культури, але у майбутньому має стати важливим чинником розвитку кожної особистості.
Що людина бере з інформаційної мережі, визначається не стільки освітнім рівнем, скільки її культурою та вихованням. Саморозвиток виступає як початок і подальше вдосконалення процесу керування розвитком особистості. Інформація у цьому процесі відіграє роль ланки між відомим і невідомим, що дуже важливо для сприймання її у цілому і для формування навичок критичного мислення.
Оволодіння інформаційною культурою – це шлях універсалізації якостей людини, що сприяє реальному розумінню людиною самої себе, свого місця і своєї ролі в суспільстві. Велику роль у формуванні інформаційної культури відіграє освіта, що повинна формувати фахівця інформаційного співтовариства, виробляючи у нього такі навички: диференціацію інформації; виділення значущої інформації; вироблення критеріїв її оцінки; перероблення інформації та її використання.
Інформаційну культуру людства в різні часи зворушували інформаційні кризи. Одна з найбільш значних інформаційних криз призвела до появи писемності. Усні методики збереження знань не забезпечували повної цілісності обсягів інформації, тому фіксація інформації на матеріальному носії і породила новий період інформаційної культури – документальний. До її складу ввійшла культура спілкування з документами: культура витягу фіксованого знання, культура кодування і фіксації інформації, культура документографічного пошуку. Оперування інформацією стало легшим, зазнав змін спосіб мислення, але усні форми інформаційної культури не тільки не втратили свого значення, а й збагатилися системою взаємозв'язків з письмовими.
Сучасна інформаційна культура зібрала у собі всі свої попередні форми та з’єднала їх в єдиний засіб. Вона є особливим аспектом соціального життя і виступає як предмет, засіб та результат соціальної активності, що відбиває характер та рівень практичної діяльності людей. Це результат діяльності суб’єктів та процес збереження створеного, а також розповсюдження та споживання об'єктів культури.
Професійна культура – це соціально-професійна якість суб’єкта праці. У складі професійної культури фахівця розрізняють блоки: соціально-моральний (ціннісні орієнтації, морально-вольові якості, які визначають ставлення до предмета, процесу, суб’єктів діяльності, засобів і результатів праці) та професійно-організаційний (знання, вміння, досвід, майстерність). Зважаючи на викладене вище, можна стверджувати, що інформаційна – культура є складовою професійної культури будь-якого спеціаліста, у т.ч. і педагога.
Сучасна людина у будь-який період свого життя здобуває можливість дистанційно отримати нову професію, підвищити кваліфікацію, розширити світогляд, причому практично у будь-якому науковому чи навчальному центрі світу. За допомогою глобальних мереж долаються перешкоди входження в єдиний освітній простір. Під час спільної роботи над проектами навчання створюється найсильніша мотивація для самостійної пізнавальної діяльності учнів в групах та індивідуально.
Така діяльність стимулює учнів до ознайомлення з різними точками зору на розглядувану проблему, на пошук додаткової інформації, оцінку отримуваних власних результатів. Учитель стає керівником, координатором, консультантом, до якого звертаються не за посадою, а як до авторитетного джерела інформації, як до експерта. Обговорення проміжних результатів, дискусії, мозкові атаки, доповіді, реферати набувають іншої якості, оскільки вони вміщають не лише матеріал з підручників та офіційних довідників, й точки зору партнерів із проекту з інших регіонів світу, отриманих ними даних, інтерпретацію фактів, явищ.
Телекомунікації (електронна пошта, телеконференції, у тому числі аудіо та відеоконференції) дають змогу учням та студентам самостійно формувати свій погляд на те, що діється у світі, усвідомлювати багато явищ і досліджувати їх з різних точок зору, нарешті, зрозуміти, що деякі проблеми можна розв’язати тільки спільними зусиллями. Це елементи глобального мислення. Це шлях до пізнання спільності людського буття і еволюції розвитку.
Глобальні телекомунікації сприяють розвитку критичного мислення, лаконічності, логіки у вираженні точок зору. Шкільні твори, написані учнями разом у мережі, оцінювалися незалежними експертами значно вище, ніж написані для вчителя, як за змістом, грамотністю, так і за композицією, стилістикою мови. Результати багатьох сумісних екологічних, природничих телекомунікаційних проектів використовуються серйозними науковими центрами, соціологічними службами у різних країнах світу.
