Реформаторська педагогіка Ж.-О. Декролі

Бельгійський лікар, педагог і психолог Жан-Овід Декролі (1871 –1932) є найпомітнішим представником впровадження антропологічної течії в реформаторську педагогіку, яка обґрунтувала феномен психолого-педагогічної діагностики, методологічно зблизила педагогіку з медициною. “Школа життя, через життя” – кредо педагогічної діяльності Ж.-О.Декролі. Він, будучи прихильником теорії віталізму (лат. vitalis – життєвий), вважав, що педагогічна діяльність повинна сприяти усвідомленню дитиною самої себе, пізнанню середовища існування, де їй належить реалізувати свої ідеали, цілі. Результати своїх пошуків, що оформилися в педагогічну технологію, Ж.-О.Декролі виклав у працях “Психологія малювання”, “Декілька міркувань щодо психології та гігієни читання”, “Школа і виховання”, “Збудження розумової і рухової активності за допомогою виховуючи ігор”. Він взяв активну участь у створенні реформаторської течії у педагогіці “нове виховання”, яка відображала підготовку через школу всебічно розвинених ініціативних людей (А.Фер’єр, Е.Демолен, Дж.Дьюї як послідовники природного виховання Ж.-Ж.Руссо). Сутність філософії цієї педагогічної технології висловив Адольф Фер’єр: “Стаючи на коліна перед найменшими, щоб попіклуватися про їх тіло й душу, ми служимо всьому людству, ми служимо Богу в людині!”. Ж.-О.Декролі проголосив дитину центром своєї навчально-виховної системи, як і його попередники Я.-А.Коменський, Ж.-Ж.Руссо, Й.-Г.Пестолоцці, але його теорія постала як заперечення таких недоліків традиційної педагогіки:

– неприйняття дитинства як найважливішого етапу в розвитку особистості і розглядання його лише як підготовчого;

– ігнорування самобутності та своєрідності психіки дитини, її прагнення до самореалізації;

– використання шаблонних, формалізованих методів виховання й навчання без урахування особливостей особистості дитини;

– відсутність знань про дитину як основу гуманістичних взаємин дорослих і дітей.

Уся педагогічна робота повинна концентруватися навколо дитини та її потреб. Основними потребами він вважав потребу в їжі, самозбереженні, самозахисті, спілкуванні, спільній діяльності, відпочинку, самовдосконаленні. Кожна з них є генератором уваги й думок дитини, своєрідним “центром інтересу”. Відомо, що потреби породжують окремі групи інтересів. Наприклад, потреба у самозахисті зумовлює інтереси, пов’язані з тваринами, рослинами, водою, вогнем, сонцем, сім’єю, суспільством. Дитину цікавлять, які засоби самозахисту в неї є, які є у тварин, рослин, які небезпеки можуть бути від води, вогню тощо. Аналогічно формується комплекс інтересів на основі кожної потреби. Отже, центри інтересів передбачають комплексну роботу на основі врахування основних фізичних і духовних потреб дитини. Так вибудовується цілісна система, яку Ж.-О.Декролі назвав програмою асоційованих ідей. Вона складається з двох великих розділів: 1) дитина і її потреби, 2) дитина і середовище. Особливу увагу у цій програмі приділялося соціальному аспекту, що розкриває широкі можливості для морального виховання.

5.2. Особливості змісту педагогічної технології “школа життя, через життя”

Людина в концепції Ж.-О.Декролі представлена з психолого-антропологічних позицій як живий об’єкт у сукупності зовнішніх і внутрішніх зв’язків із середовищем існування, з навколишнім життям. Центральною у педагогіці проблемою він вважав проблему інтересів особистості. Одним з основних елементів технології Ж.-О.Декролі було спостереження. Для організації спостереження педагог повинен вміти аналізувати відповіді на різноманітні запитання під час бесіди з дітьми. Спостереження як розвивальний засіб важливий і в навчально-виховній діяльності. Наприклад, діти, виготовляючи знаряддя праці первісних людей, засвоюють уявлення про життя в глибоку давнину і про шлях людського прогресу. Спостереження дає можливість встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, мислити, аналізувати. Тому в технології Ж.-О.Декролі спостереження пов’язане з комплексом робіт, де воно є переважальною діяльністю.

Важливим елементом навчання була асоціація – продукт мислення дитини, де основними стають порівняння за відмінністю та подібністю, методика класифікування та колекціонування. Наприклад, після прогулянки діти приносять з вулиці різні цікаві речі і розкладають їх за видами чи призначенням. Ця методика виявила значні можливості щодо формування мислення дитини і диференціювання понять.

Ще одним з елементів навчальної діяльності було вираження – усе те, що представляє думку у зрозумілій для інших формі: малювання, плетіння, вирізування, читання, письмо, бесіда. У школі Ж.-О.Декролі для таких дитячих робіт використовувалися «зошити-зразки», так звані “книги життя”.

У педагогічній технології Декролі домінував принцип самонавчання, згідно з яким кожна дитина має змогу працювати у своєму темпі, навчаючись самостійно мислити і діяти. Активно використовувалися освітні ігри і система карткових завдань. В освітніх іграх, на відміну від технології Ф.Фребеля, М.Монтессорі, він використовував предмети навколишнього світу. Великого значення Ж.-О.Декролі надавав сенсорним іграм (зорові, моторні, моторно-слухові і т. д.), які поступово ускладнювалися. Їх методика має принцип «парності» або гри у лото. Такі ігри широко використовуються у сучасних роздаткових матеріалах для дошкільнят та молодших школярів. Діти вчаться розрізняти кольори, форми, класифікувати, розвивають кмітливість, увагу. Саме Ж.-О.Декролі започаткував розроблення математичних ігор як психологічних засад навчання арифметики (виступ у Брюсселі в 1911 р. на педагогічному конгресі). Ігри з грамоти також розроблені на принципі «парності» і спрямовані на підготовку дитини до читання та письма.

До новацій в роботі шкіл Ж.-О.Декролі належить і проведення щотижневих учнівських конференцій, на яких діти виступали з доповідями на вільно обрані теми. Готуючись до конференцій, вони самостійно підбирали ілюстрації, виготовляли схеми і таблиці, а після виступів традиційно розгорталася дискусія. Планування освітньої роботи, система конференцій та інші нововведення “школи життя, через життя” отримали назву “бельгійський метод проектів”.

Навчання на основі проектів, яке нині широко практикується у Швеції, Нідерландах, Данії, Німеччині та ін. країнах Західної Європи. На думку сучасного німецького педагога Т.Майєра, завдяки проектним тижням “школа відкриває себе, щоб примирити науку, навчання й життя”.