Педагогічна технологія С. Френе

Технологія французького педагога Селестена Френе (1896 – 1966) “школа успіху і радості” спрямована на активізацію пізнавальної активності дитини і заснована на ідеях гуманізму. На початку 30-х років XX ст. у Франції було створено Міжнародний фронт захисту дитини, що мав антифашистську, демократичну спрямованість. До нього входили відомі педагоги і психологи (П.Ланжевен, А.Валлон). Прагнучи на початку своєї педагогічної діяльності лише частково вдосконалити навчально-виховний процес тогочасної школи, С.Френе методом теоретичних і практичних пошуків створив модель нової школи.

Визначним засобом виховання С.Френе вважав природу. Він, як і Р.Штайнер, визнавав необхідність ранньої соціалізації дитини у відповідно організованому дошкільному закладі (“дитячому заповіднику”), який “пізнання на дотик” використовує як головний метод виховання. Це своєю чергою вимагає різноманітності навколишнього середовища. Нововведеннями у діяльності школи С. Френе були уроки-прогулянки під час яких діти спостерігали природне й людське середовище, а потім усно і письмово викладали свої враження. Будучи прихильником «нового виховання», він усвідомлював значення природи у становленні особистості дитини, тому закликав педагогів максимально розширювати виховний простір дитинства за рахунок парків, садів, сільськогосподарських угідь, “живих куточків” тощо. Вже для чотирирічних дітей, на думку С.Френе, необхідно організовувати різноманітні “ігри-роботи” і “роботи-ігри”, які широко застосовували у педагогічній діяльності прибічники гуманістичних шкіл Ж.О.Декролі та М.Монтессорі.

Згідно з технологією, “Школа успіху і радості” природа відіграє важливу роль і в організації початкової школи, яка “не може існувати без природного середовища”. Воно є обов'язковою умовою нормального функціонування дитячого закладу, оскільки надає дитині необхідний для розвитку “матеріал”, забезпечує умови для її фізичного та емоційного розвитку. Це положення узгоджується із твердженням С.Френе про необхідність допомагати дитині формувати свою особистість через створення відповідної обстановки, а не через повчання та вказівки, адже будь-яке насилля над особистістю призводить до негативних наслідків.

Механічною працею С.Френе вважав застосування знарядь праці, які пришвидшують процес “пізнання на дотик", зміцнюють і розширюють владу людини над зовнішнім середовищем. У процесі праці дитина ознайомлюється з інструментами, а згодом вчиться усвідомлено користуватися ними для досягнення своєї мети.

Розумова діяльність дитини виявляється в умінні володіти знаряддями, які допомагають їй контактувати з людьми, формувати і виражати свої потреби, розвивати і поглиблювати знання про навколишній світ. Так, своєрідні головні знаряддя для дитини – руки, мова.

Художня творчість є важливим засобом чуттєвого пізнання дитиною світу. За словами С.Френе, малюнок не втрачає значущості й після того, як діти навчилися писати. Важливу роль у їх розвитку відіграють також ляльковий театр, співи, ритміка.

Дитина сприймає світ не в розвитку, а як данність. Метафізичність у його сприйнятті можна подолати шляхом зміни. Цього досягають лише в діяльності, у виробничій праці. У трудовій школі С.Френе стрижнем є навчання у праці. Ознайомлення з навколишнім світом, пізнання і перетворення його відбувається у ній через діяльність, виховання прагнення працювати (фізично і розумово).

Однією з концептуальних засад педагогічної технології С.Френе є ідея про опори-бар'єри. До них належать сім'я, суспільство, вчителі, які одночасно дисциплінують і стримують дитину. Опорами в її розвитку вони стають за певних обставин і правильно організованої діяльності дитячого закладу. Традиційна школа такими опорами в кращому разі вважає вчителя і сім'ю, а “Школа успіху і радості” значно розширює їх спектр. Такою опорою у ній є індивідуальні плани роботи. Новизна підходу полягала в тому, що, на відміну від масової_; практики, яка спирається на державні стандарти та навчальні плани, С.Френе запровадив спільне з дитиною розроблення індивідуальних планів занять з усіх навчальних дисциплін. Це вимагало від педагога ретельної підготовки загальних планів для всього класу і одночасної організації індивідуального планування використанням карток самоконтролю з арифметики та граматики, інформаційної картотеки, каталогу, робочої бібліотеки, перфострічок для програмованого навчання. Індивідуальні плани роботи актуалізували такий важливий виховний ресурс, як самоорганізація дитини – склавши (з допомогою вчителя) особистий план роботи, вона намагається виконати його. Завдяки цьому формуються наполегливість, сила волі, здатність працювати в колективі.

Педагогічна концепція французького новатора зорієнтована на створення шкільного співтовариства. Праці С.Френе містять цікаві міркування про дух школи, способи формування сімейної обстановки, взаємини дорослих і дітей, які сукупно репрезентують концепцію школи общинного типу. До найхарактерніших особливостей такої школи належать:

– єдині цінності та «соціальний дух»;

– спільна трудова діяльність у майстернях;

– події, які спільно організовуються і переживаються;

– вироблені на загальних зборах єдині правила поведінки;

– визнані всіма шкільні символи (особливе місце серед них відводиться шкільній газеті);

– захист прав особистості кожної дитини, основою якого є самоуправління школи.