Фінансову основу підприємства складає сформований їм власний капітал. При створенні підприємства його стартовим капіталом виступає вартість майна підприємства. На цьому етапі, коли підприємство ще не має зовнішньої заборгованості, капітал підприємства визначається за такою формулою:
Власний капітал (ВК) (початковий капітал) = Вартість активів
Здійснюючи господарську діяльність, підприємство завжди використовує залучені кошти, тобто створює борги. Тоді власний капітал визначається як різниця між вартістю його майна і борговими зобов’язаннями. Формула, за якою обчислюється власний капітал набуває такого вигляду:
ВК = Активи - Боргові зобов’язання
Тобто власний капітал – це частина активів підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань. Головна мета функціонування капіталу – це його рух. Протягом поточної діяльності підприємства форма його капіталу постійно змінюється. Ці зміни стосуються збільшення (зменшення) як абсолютного розміру капіталу, так і окремих його складових. Постійно здійснюється перетворення одних ресурсів на капітал, інших – на товар або інші види цінностей.
Власний капітал відповідно до П(С)БО 2 "Баланс" включає такі елементи: статутний капітал, пайовий капітал, додатковий вкладений капітал, інший додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток (непокритий збиток).
Крім основних складових елементів власного капіталу П(С)БО 2 визначає також коригуючи показники, які відображають рух власного капіталу у процесі його формування та управління.
До коригуючих показників власного капіталу відносяться: неоплачений капітал, вилучений капітал
Статутний капітал - характеризує первинну суму власного капіталу підприємства, інвестовану у формування його активів для початку здійснення господарської діяльності. Його розмір визначається (декларується) статутом підприємства. Разом з тим на підприємствах різних організаційних форм кошти, які надані їх власникам для забезпечення статутної діяльності, мають різну економічну сутність. Так, статутний капітал:
• для акціонерних товариств (АТ) - це номінальна вартість всіх емітованих акцій;
• для товариств з обмеженою відповідальністю - це сума частин всіх власників;
• для державних підприємств - це вартість всього майна, яке закріплене за економічним суб'єктом на правах повного господарського розрахунку;
• для кооперативу - це вартість майна, яке надано учасникам для здійснення господарської діяльності.
Пайовий капітал - це сукупність коштів фізичних та юридичних осіб, добровільно вкладених у здійснення спільної фінансово-господарської діяльності.
Додатковий вкладений капітал відображає суму, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їх номінальну вартість.
Для АТ різниця між вартістю реалізації випущених ними акцій та їх номінальною вартістю має назву "Емісійний дохід".
Інший додатковий капітал відображає суму до оцінки необоротних активів, вартість активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших юридичних або фізичних осіб, та інші види додаткового капіталу.
Резервний капітал відображає суму резервів, створених за рахунок чистого прибутку підприємства відповідно до чинного законодавства або установчих документів.
Нерозподілений прибуток - характеризує частину прибутку підприємства, отриману в попередньому періоді і не використану на споживання власниками (акціонерами, пайовиками) і персоналом. Ця частина прибутку призначена для капіталізації, тобто для реінвестування в розвиток виробництва. За своїм економічним змістом він є одним з форм резерву власних фінансових коштів підприємства, що забезпечують його виробничий розвиток в майбутньому періоді.
Неоплачений капітал відображає суму заборгованості власників (учасників) за внесками до статутного капіталу підприємства.
Вилучений капітал відображає фактичну собівартість акцій власної емісії або часток, викуплених товариством у його учасників, має від'ємне значення та вираховується при визначенні величини власного капіталу підприємства.
Загальне визначення елементів власного капіталу набувають специфічних особливостей залежно від організаційної форми відповідного підприємства. Ці особливості зумовлені насамперед нормами законодавства, якими встановлено організаційні форми підприємств, та вимогами щодо порядку формування та руху власного капіталу цих підприємств.
Управління власним капіталом пов'язане не тільки із забезпеченням ефективного використання вже накопиченої його частини, але і з формуванням власних фінансових ресурсів, що забезпечують майбутній розвиток підприємства. В процесі управління формуванням власних фінансових ресурсів вони класифікуються за джерелами цього формування. Основні джерела формування власних фінансових ресурсів підприємства поділяються на дві групи: внутрішні; зовнішні.
У складі внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, - він формує переважну частину його власних фінансових ресурсів, забезпечує приріст власного капіталу, а відповідно і зростання ринкової вартості підприємства. Певну роль у складі внутрішніх джерел грають також амортизаційні відрахування, особливо на підприємствах з високою вартістю використовуваних власних основних засобів і нематеріальних активів; проте суму власного капіталу підприємства вони не збільшують, а лише є засобом його реінвестування. Інші внутрішні джерела не грають помітної ролі у формуванні власних фінансових ресурсів підприємства.
У складі зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить залученню підприємством додаткового пайового (шляхом додаткових внесків засобів до статутного фонду) або акціонерного (шляхом додаткової емісії і реалізації акцій) капіталу. Для окремих підприємств одним із зовнішніх джерел може бути фінансова допомога, що надається йому і не потребує повернення. В число інших зовнішніх джерел входять матеріальні і нематеріальні активи, що включаються у склад балансу і надаються підприємству безкоштовно.
Основу управління власним капіталом підприємства складає управління формуванням його власних фінансових ресурсів З метою забезпечення ефективного управління цим процесом на підприємстві зазвичай розробляється спеціальна фінансова політика, що спрямована на залучення власних фінансових ресурсів із різних джерел у відповідності з потребами його розвитку в майбутньому.
Політика формування власних фінансових ресурсів являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає у забезпеченні необхідного рівня самофінансування його виробничого розвитку.
Розробка політики формування власних фінансових ресурсів підприємства здійснюється за такими етапами:
1. Аналіз формування власних фінансових ресурсів підприємства у попередньому періоді. Метою такого аналізу є виявлення потенціалу формування власних фінансових ресурсів і його відповідності темпам розвитку підприємства.
На першому етапі аналізу вивчаються загальний об'єм формування власних фінансових ресурсів, відповідність темпів приросту власного капіталу темпам приросту активів і об'єму реалізації продукції підприємства, динаміка питомої ваги власних ресурсів в загальному об'ємі формування фінансових ресурсів в передплановому періоді.
На другому етапі аналізу розглядаються джерела формування власних фінансових ресурсів. У першу чергу вивчається співвідношення зовнішніх і внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів, а також вартість залучення власного капіталу за рахунок різних джерел.
На третьому етапі аналізу оцінюється достатність власних фінансових ресурсів, сформованих на підприємстві у передплановому періоді. Критерієм такої оцінки виступає показник „коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства". Його динаміка відображає тенденцію забезпеченості розвитку підприємства власними фінансовими ресурсами.
2. Визначення загальної потреби у власних фінансових ресурсах. Ця потреба визначається по наступній формулі:
,
де Пвфр - загальна потреба у власних фінансових ресурсах підприємства в планованому періоді;
Пк - загальна потреба в капіталі на кінець планового періоду;
Увк - планована питома вага власного капіталу загальній його сумі;
ВКп - сума власного капіталу на початок періоду, що планується;
Пр - сума прибутку, що спрямовується на споживання в плановому періоді.
3. Оцінка вартості залучення власного капіталу з різних джерел. Така оцінка проводиться в розрізі основних елементів власного капіталу, що формується за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел. Результати такої оцінки служать основою розробки управлінських рішень щодо вибору альтернативних джерел формування власних фінансових ресурсів, що забезпечують приріст власного капіталу підприємства
4. Забезпечення максимального об'єму залучення зібраних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел. До того, як звертатися до зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів, повинні бути реалізовані всі можливості їх формування за рахунок внутрішніх джерел.
Метод прискореної амортизації активної частини основних засобів збільшує можливості формування власних фінансових ресурсів за рахунок цього джерела. Проте слід мати на увазі, що зростання суми амортизаційних відрахувань в процесі проведення прискореної амортизації окремих видів основних засобів приводить до певного зменшення суми чистого прибутку. Тому при знаходженні резервів зростання власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел слід виходити з необхідності максимізації сукупної їх суми, тобто з наступного критерію:
ЧП + АВ ® ВФРмакс
де ЧП - планова сума чистого прибутку підприємства;
АВ - планова сума амортизаційних відрахувань;
ВФРмакс - максимальна сума власних фінансових ресурсів, що формуються за рахунок внутрішніх джерел.
5. Забезпечення необхідного об'єму залучення власних фінансових ресурсів із зовнішніх джерел. Об'єм залучення власних фінансових ресурсів із зовнішніх джерел покликаний забезпечити ту їх частина, яку не вдалося сформувати за рахунок внутрішніх джерел фінансування.
Забезпечення задоволення потреби у власних фінансових ресурсах за рахунок зовнішніх джерел планується за рахунок залучення додаткового пайового капіталу (власників чи інших інвесторів), додатковій емісії акцій або за рахунок інших джерел.
6. Оптимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів. Процес цієї оптимізації ґрунтується на наступних критеріях:
а) забезпеченні мінімальної сукупної вартості залучення власних фінансових ресурсів. Якщо вартість залучення власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел істотно перевищує заплановану вартість залучення засобів, то від такого формування власних ресурсів слід відмовитися;
б) забезпеченні збереження управління підприємством початковими його засновниками. Зростання додаткового пайового або акціонерного капіталу за рахунок сторонніх інвесторів може привести до втрати такої керованості.
Ефективність розробленої політики формування власних фінансових ресурсів оцінюється з допомогою коефіцієнту самофінансування розвитку підприємства в майбутньому періоді. Його рівень повинен відповідати поставленій меті.
Коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства розраховується по наступній формулі:
,
де Ксф- коефіцієнт самофінансування майбутнього розвитку підприємства;
ВФР - запланований об'єм формування власних фінансових ресурсів;
DА - запланований приріст активів підприємства;
ПП - запланований об'єм споживання чистого прибутку.
Успішна реалізація розробленої політики формування власних фінансових ресурсів пов'язана з вирішенням таких основних завдань:
- забезпеченням максимізації формування прибутку підприємства з урахуванням допустимого рівня фінансового ризику;
- формуванням ефективної політики розподілу прибутку (дивідендної політики) підприємства;
- формуванням і ефективним здійсненням політики додаткової емісії акцій (емісійної політики) або залучення додаткового пайового капіталу.
